Вирок від 28 квітня 2026 р. у справі №631/540/26 — Нововодолазький районний суд Харківської області

справа № 631/540/26

провадження № 1-кп/631/137/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 квітня 2026 року селище Нова Водолага

Нововодолазький районний суд Харківської області в складі головуючого судді ОСОБА_1 , вивчивши обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку разом із доданими до нього матеріалами й розглянувши в порядку спрощеного провадження без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17 квітня 2026 року під № 12026226080000038, щодо обвинувачення:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Старовірівка Нововодолазького району Харківської області, громадянина України (ІD паспорт з безконтактним електронним носієм

№ НОМЕР_1 , виданий 07.08.2023 року органом 6343),

ідентифікаційний код платника податків НОМЕР_2 ,

із середньою спеціальною освітою, холостого, без утриманців, який не працює,

зареєстрований за адресом:

АДРЕСА_1 ;

та фактично мешкає за адресом:

АДРЕСА_2 ;

раніше судимого:

-05.04.2024 року Нововодолазьким районним судом Харківської області за частиною 4 статті 185 Кримінального кодексу України, із застосуванням приписів статті 75 цього ж кодексу, до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 роки та зі звільненням від відбування покарання із встановленням іспитового строку в 3 роки;

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 162 Кримінального кодексу України,

в с т а н о в и в:

24 квітня 2026 року під вхідним № 2936/26-вх до Нововодолазького районного суду Харківської області в порядку, передбаченому статтями 291, 293, 301 та 302 Кримінального процесуального кодексу України, надійшов складений прокурором обвинувальний акт із доданими до нього документами разом із клопотанням про його розгляд у спрощеному провадженні та матеріалами досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17 квітня 2026 року під № 12026226080000038, щодо вчинення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кримінального правопорушення у виді кримінального проступку, передбаченого частиною 1 статті 162 Кримінального кодексу України.

Зазначений обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, обліково-статистичної картки справи та Контрольного журналу судових справ і матеріалів, переданих для розгляду судді, в день надходження зареєстровано під єдиним унікальним № 631/540/26 (провадження № 1-кп/631/137/26) та передано на розгляд головуючого судді ОСОБА_1 ..

Пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року шляхом реорганізації (злиття) Валківського районного суду, Коломацького районного суду та Нововодолазького районного суду Харківської області утворено Валківський окружний суд – у Валківському, Коломацькому та Нововодолазькому районах Харківської області із місцезнаходженням у містах Валках, селищі міського типу Новій Водолазі та селі Різуненковому Коломацького району Харківської області.

За змістом пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року районні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.

Окрім того, Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів», що набрала чинності 19.07.2020 року, змінений адміністративно-територіальний устрій нашої Держави.

Зокрема, відповідно до підпункту 20 пункту 3 та абзаців 3 і 6 підпункту 20 пункту 1 цієї Постанови ліквідований Нововодолазький район Харківської області та утворені Красноградській район Харківської області (з адміністративним центром у місті Красноград) у складі території Старовірівської сільської територіальної громади (на цей час Берестинський район та місто Берестин відповідно) та Харківський район Харківської області (з адміністративним центром у місті Харків) у складі території Нововодолазької селищної територіальної громади, що затверджені Кабінетом Міністрів України, тощо.

При цьому, як чітко визначив законотворець у пункті 6 своєї Постанови, у продовж тримісячного строку з дня набрання нею чинності Кабінет Міністрів України повинен привести свої нормативно-правові акти у відповідність із нею та забезпечити таке приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів.

Одночасно із цим, приписами статті 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями), а також статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», закріплено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності, спеціалізації, інстанційності і визначається законом.

Пунктом 3-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» вищезазначеного Закону на законодавчому рівні унормовано, що до набрання чинності законом України щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв`язку з утворенням (ліквідацією) районів відповідні місцеві суди продовжують здійснювати свої повноваження у межах територіальної юрисдикції, визначеної до цього, але не довше ніж один рік з дня припинення чи скасування воєнного стану на території України.

Натомість, закон, який змінює існуючу систему судоустрою та приводить її у відповідність до нового адміністративно-територіального устрою, не прийнятий, Валківський окружний суд на цей час свою діяльність не розпочав, воєнний стан на території України не припинений та не скасований, а тому справа перебувала на розгляді належного та повноважного суду.

Вирішуючи питання щодо здійснення судового провадження у першій інстанції, судом встановлено, що прокурор Берестинської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_3 , якому згідно з приписами статей 36 і 37 Кримінального процесуального кодексу України на підставі постанови про призначення групи прокурорів, прийнятої 17.04.2026 року заступником керівника Берестинської окружної прокуратури ОСОБА_4 надані відповідні повноваження процесуального керівника у цьому провадженні, надіслав обвинувальний акт разом із клопотанням про його розгляд у спрощеному порядку без проведення судового розгляду в судовому засіданні.

Частиною 2 статті 381 кримінального процесуального кодифікованого закону України визначено, що якщо обвинувачений не оспорює встановлені під час дізнання обставини і згоден з розглядом обвинувального акта, суд розглядає його без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження.

При цьому, як передбачено частинами 1 і 3 статті 302 Кримінального процесуального кодексу України, прокурор, встановивши під час досудового розслідування, що підозрюваний беззаперечно визнав свою винуватість, не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини і згоден з розглядом обвинувального акта за його відсутності, а потерпілий не заперечує проти такого розгляду, він до обвинувального акта з клопотанням про його розгляд у спрощеному провадженні додає їх відповідні письмові заяви та матеріали досудового розслідування.

Вивчаючи матеріали кримінального провадження, суд упевнився, що потерпіла ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 24 квітня 2026 року надала прокуророві свою письмову згоду із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомленням з обмеженням його права апеляційного оскарження згідно із частиною 2 статті 302 Кримінального процесуального кодексу України, а також з розглядом обвинувального акта у спрощеному провадженні, що викладено у формі відповідної заяви.

Також, суд переконався, що й підозрюваний ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в присутності захисника ОСОБА_6 , що діє за ордером на надання правничої (правової) допомоги (серії АХ № 1289722), виданим 23.04.2026 року, та дублікатом свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 316, виданим Харківською обласною кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури на підставі рішення № 01 від 29.06.1993 року, склав письмову заяву щодо беззаперечного визнання ним своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 162 Кримінального кодексу України, згодою із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомленням з обмеженням права апеляційного оскарження відповідно до змісту частини 2 статті 302 Кримінального процесуального кодексу України та наданням згоди з розглядом обвинувального акта у спрощеному провадженні.

Перевіркою матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17 квітня 2026 року під № 12026226080000038, щодо вчинення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кримінального правопорушення у виді кримінального проступку, передбаченого частиною 1 статті 162 Кримінального кодексу України, та змісту обвинувального акта із доданими до нього документами, зокрема, письмовою заявою підозрюваного, засвідченою його підписом та підписом його захисника, доведене беззаперечне визнання ОСОБА_2 своєї винуватості у інкримінованому йому органом дізнання кримінальному проступку за встановлених дізнанням обставин.

Також, оскільки ОСОБА_2 не є особою, визначеною пунктом 14 статті 31 Кримінального процесуального кодексу України, а кримінальне правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується, не віднесене до предметної підсудності Вищого антикорупційного суду, тому згідно з приписами частини 1 статті 31 вказаного вище процесуального кодексу судочинство у цій справі слід здійснити професійним суддею місцевого загального суду одноособово.

За викладених обставин, у відсутність наявних перешкод для здійснення судового розгляду у п`ятиденний строк з дня отримання цього обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку, передбаченого частиною 1 статті 125 Кримінального кодексу України, з урахуванням приписів частини 7 статті 115 Кримінального процесуального кодексу України, суд вважає за можливе за результатами спрощеного провадження ухвалити вирок.

Отже, органом досудового розслідування встановлено та не оспорюється учасниками судового провадження, що ОСОБА_2 04 квітня 2026 року близько 11 години 54 хвилини, більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, перебував поблизу території домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ,- де у нього раптово виник умисел на порушення недоторканності житла та іншого володіння особи шляхом незаконного проникнення до житлового будинку та господарської споруди (літньої кухні), які належать на праві приватної власності ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на незаконне проникнення до житла та іншого володіння особи, ОСОБА_2 , всупереч волі власника, без її дозволу та за відсутності передбачених законом підстав, діючи умисно та протиправно, 04 квітня 2026 року об 11годині 55 хвилин через металеву хвіртку проник на територію вказаного домоволодіння. У подальшому він підійшов до житлового будинку, де шляхом натискання на ручку та потягнувши вхідні двері на себе, відчинив їх та незаконно проник до приміщення коридору житлового будинку, усвідомлюючи протиправність своїх дій та порушення недоторканності житла. Після цього ОСОБА_2 вийшов із житлового будинку та підійшов до господарської споруди — літньої кухні, де, діючи аналогічним способом, а саме: шляхом натискання на ручку та відкриття дверей, незаконно проник до її приміщення. Своїми умисними діями ОСОБА_2 порушив вимоги статті 30 Конституції України, відповідно до якої не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи.

Таким чином, своїми умисними діями 04 квітня 2026 року ОСОБА_2 вчинив кримінальне правопорушення проти особистих прав і свобод ОСОБА_5 у виді порушення недоторканності житла.

Тому всебічно, повно, неупереджено й безпосередньо з`ясувавши всі обставини, встановлені під час досудового розслідування у формі дізнання, суд доходить висновку, що вина ОСОБА_2 доведена повністю. Дії його відповідають складу злочину, передбаченого частиною 1 статті 162 Кримінального кодексу України, і правильно кваліфіковані як незаконне проникнення до житла та до іншого володіння особи, у зв`язку із чим обвинувачений підлягає кримінальному покаранню.

Призначаючи покарання ОСОБА_2 , суд керується нормою прямої дії, а саме приписом частини 2 статті 61 Конституції України щодо того, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, й ураховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, данні про його особу та обставини, що пом`якшують і обтяжують йому покарання.

Так, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_2 кримінального правопорушення, суд виходить з класифікації кримінальних правопорушень, передбаченої статтею 12 Кримінального кодексу України, санкції частини 1 статті 162 цього ж кодексу, а також особливостей та обставин його вчинення, й доходить висновку, що обвинуваченим дійсно вчинене кримінальне правопорушення, яке кримінальним законом вважається проступком.

Вивчаючи особу винного шляхом з`ясування стану його здоров`я, поведінки до вчинення проступку, складу родини, а також матеріального стану, судом встановлено, що ОСОБА_2 на момент вчинення ним інкримінованого йому кримінального правопорушення є судимим, судимість у передбаченому законом порядку не погашена та не знята (а. с. 46 зворот - 47, 56 - 58), знаходиться на обліку в Берестинському районному відділі філії ДУ «ЦЕНТР ПРОБАЦІЇ» (а. с. 55), офіційно не працевлаштований, холостий, утриманців не має, на диспансерному обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога КОМУНАЛЬНОГО НЕКОМЕРЦІЙНОГО ПІДПРИЄМСТВА «БЕРЕСТИНСЬКА МІСЬКА ЛІКАРНЯ» БЕРЕСТИНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ не перебуває (а. с. 51), даних щодо його військового зобов`язання матеріали провадження не містять, має постійне місце реєстрації, за яким характеризується задовільно (а. с. 49), у вчиненому щиро розкаявся.

В силу пункту 1 частини 1 статті 66 Кримінального кодексу України суд визнає обставинами, які пом`якшують покарання ОСОБА_2 , щире каяття.

В силу пункту 1 частини 1 статті 67 Кримінального кодексу України суд визнає обставинами, які обтяжують покарання ОСОБА_2 , рецидив злочинів.

Пленум Верховного суду України у пункті 1 своєї Постанови «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 року (зі змінами та доповненнями) звернув увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватись вимог статті 65 Кримінального кодексу України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Також судом при призначенні покарання повинні враховуються і вимоги статті 50 вказаного кодексу, тобто, що метою покарання є не тільки кара, а також виправлення засудженого й запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень, а тому особі, яка вчинила кримінальний проступок, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Беручи до уваги викладене, а також ураховуючи санкцію проступку, що інкримінується ОСОБА_2 в провину, а також те, що він не є особою, перелік яких наведений у частині 3 статті 61 Кримінального кодексу України, суд вважає, що його виправлення можливе без ізоляції засудженого від суспільства шляхом тримання в кримінально-виконавчих установах відкритого типу в умовах здійснення за ним нагляду з обов`язковим залученням засудженого до праці, а тому йому необхідно призначити покарання в межах, встановлених санкцією частини 1 статті 162 Кримінального кодексу України, у виді обмеження волі, так як саме це буде необхідним й достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

На думку суду це відповідатиме гуманності й справедливості, та не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між інтересами суспільства, які захищаються, та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, забезпечуватиме співрозмірність діяння та кари, відповідатиме таким принципам Європейської конвенції захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.

Обговорюючи питання про призначення саме такого покарання, суд керується принципом законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, враховує особу винного, обставини та характер вчиненого ним кримінального правопорушення, ступінь його тяжкості, наявність в нього не погашеної та не знятої судимості, наявність постійного місця реєстрації, факт того, що він не працевлаштований, а тому не має постійного та стабільного заробітку, відсутність до нього претензій з боку потерпілої як матеріального, так і морального характеру, а також щире каяття винного, й вважає, що саме така міра покарання сприятиме вихованню його в дусі додержання законів України, формуванню в нього звички законослухняної поведінки і не бажання в майбутньому повторювати діяння, які мають наслідком встановлення зазначених обмежень.

Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, зокрема рішенню, ухваленому 17.09.2009 року у справі «Скоппола проти Італії», де суд зауважив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Також, призначаючи ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі на певний строк, суд не знаходить підстав для його звільнення від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до приписів статті 75 Кримінального кодексу України, або застосування положень статті 69 чи 69-1 зазначеного кодексу, у зв`язку з відсутністю передумов, за яких ці норми права мають бути застосовані.

Окрім того, ухвалюючи вирок, суд також не знаходить підстав для застосування приписів статей 96, 96-1 та 96-2 Кримінального кодексу України з тих самих підстав.

Проте, ухвалюючи вирок суд бере до уваги, що ОСОБА_2 вчинив це кримінальне правопорушення після ухвалення 05.04.2024 року Нововодолазьким районним судом Харківської області обвинувального вироку, що набрав законної сили 07.05.2024 року, яким його засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 185 Кримінального кодексу України, та призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку на 3 роки та покладенням на нього обов`язків, передбачених статтею 76 вищевказаного кодексу (а. с. 56 - 58).

Розв`язуючи питання щодо визначення правила призначення остаточного покарання в цьому випадку, суд звертається до правозастосовної практики, викладеної Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України, а саме: до висновків щодо застосування норм права Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, зроблених нею на виконання приписів статті 442 Кримінального процесуального кодексу України у постанові, прийнятій 01.06.2021 року в межах справи з єдиним унікальним № 766/39/17 (провадження № 51-8867 кмо 18),- в якій роз`яснено, що при визначенні того, які з правил призначення остаточного покарання (за сукупністю злочинів чи за сукупністю вироків) підлягають застосуванню за наявності іншого обвинувального вироку (вироків) щодо цієї ж особи, слід керуватися саме часом постановлення попереднього вироку, а не часом набрання ним законної сили, та:

а) якщо злочин (злочини), за який (які) засуджено особу в цьому кримінальному провадженні, було вчинено до постановлення попереднього вироку, то остаточне покарання призначається за правилами, передбаченими частиною 4 статті 70 Кримінального кодексу України (за сукупністю злочинів);

б) якщо злочин (злочини), за який (які) засуджено особи в цьому кримінальному провадженні, було вчинено після постановлення попереднього вироку, але до повного відбуття покарання, то остаточне покарання призначається за правилами, передбаченими статтею 71 Кримінального кодексу України (за сукупністю вироків).

Відтак, суд вважає за необхідне в силу вимог кримінального процесуального кодифікованого закону та висновків щодо застосування норм права Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, зроблених нею на виконання приписів статті 442 Кримінального процесуального кодексу України, застосувати при призначенні ОСОБА_2 остаточного покарання в цьому кримінальному провадженні правило, визначене при призначенні покарання за сукупністю вироків, згідно із статтею 71 Кримінального кодексу України шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Отже, оскільки ОСОБА_2 після постановлення 05.04.2024 року Нововодолазьким районним судом Харківської області обвинувального вироку, яким його засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 185 Кримінального кодексу України, із застосуванням приписів статей 75 і 76 цього ж кодексу, до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років зі звільненням від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку в 3 роки, впродовж встановленого судом іспитового строку вчинив нове кримінальне правопорушення, тому відповідно до приписів частини 3 статті 78, частини 1 та 4 статті 71 і підпункту 6 пункту 1 частини 1 статті 72 Кримінального кодексу України до покарання, призначеного за цим вироком слід частково приєднати не відбуту частину покарання за попереднім вироком суду, й остаточно призначити засудженому покарання у виді позбавлення волі на певний строк, який дорівнює 5 років 3 місяця.

Одночасно з цим, суд переконаний, що призначене остаточне покарання відповідатиме його меті, не потягне за собою порушення засад виваженості через призму невтручання держави в приватне життя засудженої особи, не становить для нього надмірного тягаря, не є свавільним та сприятиме ресоціалізації ОСОБА_2 .

Крім того, призначаючи обвинуваченому покарання за правилами статті 71 Кримінального кодексу України, суд виходить з судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві, яка охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою обирати між альтернативами, кожна з яких є законною та інтелектуально-вольовою владною діяльністю суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності призначеного покарання тощо.

В рамках цього кримінального провадження цивільний позов поданий не був.

Відповідно до пункту 7 частини 9 статті 100 Кримінального процесуального кодексу України речові докази: електронний носій інформації – DVD-R диск «MastAk» із відеозаписом з камер відеоспостереження, що розташовані на житловому будинку та ангарі за адресою: АДРЕСА_2 ,- визнаний постановою, прийнятою дізнавачем Берестинського РВП ГУНП в Харківській області старшим лейтенантом поліції ОСОБА_7 22.04.2026 року та долучений до матеріалів кримінального провадження,- підлягає залишенню в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.

Процесуальних витрат у цьому кримінального провадження не має, заходи забезпечення не застосовувались.

Крім того, суд не знаходить підстав задля обрання засудженому міри запобіжного заходу до набрання вироком законної сили з огляду на принцип диспозитивності процесу, так як жодна із сторін кримінального провадження не клопотала про це перед судом.

На підставі викладеного, керуючись статтею 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями); статтею 17 і пунктами 3 та 3-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями); Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів»; статтями 12, 34, 50, 61, 63, 65 – 67, 71, 72, 78 і частиною 1 статті 162 Кримінального кодексу України № 2341-ІІІ від 05.04.2001 року (із змінами та доповненнями); пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року; Постановами Пленуму Верховного суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» (зі змінами та доповненнями), № 10 від 06.11.2009 року «Про судову практику у справах про злочини проти власності» (зі змінами та доповненнями) та № 7 від 04.06.2010 року «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» (зі змінами та доповненнями); постановою Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, прийнятою 01.06.2021 року в межах справи з єдиним унікальним № 766/39/17 (провадження № 51-8867 кмо 18), а також статтею 31, пунктом 7 частини 9 статті 100, статтями 291, 293, 302, 349, 368 – 371, 372 – 376, 381, 382, 392, 393 – 395 і 532 – 535 Кримінального процесуального кодексу України № 4651-VІ від 13.04.2012 року (із змінами та доповненнями),

з а с у д и в:

ОСОБА_2 , визнати винним у пред`явленому йому обвинуваченні, передбаченому частиною 1 статті 162 Кримінального кодексу України, і призначити йому по даній нормі закону покарання у виді 1 (одного) року обмеження волі.

В силу приписів частини 3 статті 78, частини 1 та 4 статті 71 і підпункту 6 пункту 1 частини 1 статті 72 Кримінального кодексу України ОСОБА_2 за сукупністю вироків до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Нововодолазького районного суду Харківської області від 05.04.2024 року, остаточно призначивши йому до відбування покарання у виді 5 (п`яти) років 3 (трьох) місяців позбавлення волі.

Строк відбування покарання ОСОБА_2 обчислювати з моменту звернення вироку до виконання та його затримання.

Речові докази: електронний носій інформації – DVD-R диск «MastAk» із відеозаписом з камер відеоспостереження, що розташовані на житловому будинку та ангарі за адресою: АДРЕСА_2 ,- визнаний постановою, прийнятою дізнавачем Берестинського РВП ГУНП в Харківській області старшим лейтенантом поліції ОСОБА_7 22.04.2026 року та долучений до матеріалів кримінального провадження,- залишити в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.

Копію цього судового рішення не пізніше дня, наступного за днем його ухвалення, надіслати учасникам судового провадження.

На вирок може бути подана апеляція в Харківській апеляційний суд через Нововодолазький районний суд Харківської області протягом 30 днів з дня отримання його копії, із застосуванням особливостей, викладених у частині 1 статті 394 Кримінального процесуального кодексу України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, а у разі її подання - вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок, що набрав законної сили, є обов`язковим для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, підлягає виконанню на всій території України й звертається до виконання не пізніш як через три дні з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної чи касаційної інстанції.

Вирок постановлено, виготовлено шляхом комп`ютерного набору та підписано суддею в одному примірнику.

Суддя ОСОБА_1