Рішення від 29 квітня 2026 р. у справі №569/23678/25 — Захарівський районний суд Одеської області

Справа № 569/23678/25

Провадження № 2/517/82/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2026 року с-ще Захарівка

Захарівський районний суд Одеської області в складі

головуючого судді Меєчка О.М.,

за участю секретаря судового засідання Хасанової С.Т.,

позивачки ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),

представника позивачки ОСОБА_2 (в режимі відеоконференції),

відповідача ОСОБА_3 ,

представників третьої особи Деркач О.С., Мазанович Н.П.

(в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Захарівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради про позбавлення батьківських прав

установив:

До Захарівського районного суду Одеської області з Рівненського міського суду Рівненської області для розгляду за підсудністю надійшла цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав.

У позовній заяві зазначено, що із 2014 року позивачка та відповідач проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Під час спільного проживання ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_4 . Запис про батька дитини зроблений згідно їхньої спільної заяви відповідно до вимог статті 126 СК України. До березня 2019 року родина проживала спільно у відповідача в Одеській області. За місцем проживання відповідач влаштовував скандали, ображав позивачку в присутності малолітнього сина. В зв`язку із вказаним позивачка разом із сином виїхала до своєї матері в м. Рівне. Після цього відповідач іноді у телефонному режимі цікавився долею дитини. При цьому відповідач обіцяв дитині придбати речі, іграшки, але ніколи не виконував обіцяного. Такі телефонні дзвінки відповідача призводили до того, що син перебував у пригніченому настрої. З 2021 року відповідач жодним чином вихованням та утриманням сина не займається.

Із 10 січня 2023 року позивачка перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_5 . Дитина зростає та виховується у благополучній родині. Чоловіка позивачки дитина називає татом та він займається його вихованням та утриманням. Тривала розлука з біологічним батьком призвела до розриву психоемоційних зв`язків між батьком та сином. Водночас син враховуючи його вік, за цей час адаптувався до відносин у сім`ї з новим чоловіком позивачки, де почувається комфортно. Саме теперішній чоловік допомагає позивачці матеріально забезпечувати сина, виховувати, в разі необхідності - лікувати. Вони створили необхідні умови для проживання, навчання та відпочинку сина.

Позивачка жодним чином не чинила перешкод у спілкуванні сина з батьком, однак відповідач сам не виявляв бажання бачитися з дитиною, піклуватися про неї та допомагати матеріально. У відповідача відсутні будь-які непереборні обставини, які б створювали йому перешкоди для виконання своїх батьківських прав. Він свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками, що свідчить про його винну поведінку.

За таких обставин позивачка просить суд ухвалити рішення, яким позбавити батьківських прав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 04 листопада 2025 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав передано за територіальною підсудністю до Захарівського районного суду Одеської області. Дана ухвала набрала законної сили 20 листопада 2025 року (а.с. 26).

Ухвалою Захарівського районного суду Одеської області від 07 січня 2026 року відкрито загальне позовне провадження у справі, залучено до участі у цивільній справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Службу у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради про позбавлення батьківських прав та зобов`язано третю особу надати до суду висновок про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача (а.с. 29-30).

26 січня 2026 року від Служби у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради до суду надійшов висновок про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_3 відносно його малолітнього сина ОСОБА_4 (а.с. 38 - 40).

Ухвалою Захарівського районного суду Одеської області від 10 березня 2026 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду (а.с 74).

У судовому засіданні, призначеному на 26 березня 2026 року представник позивачки – адвокат Барилюк А.І. подану позовну заяву підтримала в повному обсязі, наполягала на її задоволенні. При цьому пояснила, що деякий час позивачка та відповідач проживали в незареєстрованому шлюбі. За час вказаного проживання у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_4 . Надалі сторони розірвали свої відносини та позивачка з дитиною в 2019 році переїхали до м. Рівне. З цього часу відповідач вихованням сина не займається, його життям та навчанням не цікавиться, матеріально не допомагає. В свою чергу позивачка жодних перешкод у спілкуванні батька з дитиною не чинить. Оскільки батько не приймає участі у житті та вихованні дитини, просить суд позбавити його батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_6 .

Позивачка ОСОБА_1 у судовому засіданні, призначеному на 26 березня 2026 року, вимоги позовної заяви підтримала в повному обсязі. Суду пояснила, що вона та відповідач деякий час спільно проживали без реєстрації шлюбу. У цей період у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_4 , якого вони спільно з відповідачем забрали з пологового будинку. Оскільки, спільне проживання було важке, вони припинили свої відносини шляхом окремого проживання. З березня 2019 року відповідач до дитини не приїжджав, а лише іноді (перші два роки) періодично телефонував та спілкувався з ним по відеозв`язку. Однак, вказане спілкування вона припинила, через її постійні конфлікти з відповідачем. За весь час відповідач лише декілька разів за її проханням відправляв кошти на утримання дитини, при цьому вона на аліменти не подавала, оскільки розуміла, що він їх сплачувати не буде. Останні чотири роки вона перебуває у шлюбі з ОСОБА_5 , який займається вихованням та матеріальним забезпеченням дитини. Основною причиною звернення до суду стало те, що відповідач інтересу до дитини не виявляє, на противагу її офіційний чоловік ОСОБА_7 відноситься до дитини як до рідної, любить його та має намір усиновити надавши йому своє прізвище.

У судовому засіданні, призначеному на 26 березня 2026 року відповідач ОСОБА_3 визнав обставини вказані позивачкою. Суду пояснив, що він та позивачка проживали в незареєстрованому шлюбі. ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народився син ОСОБА_4 , якого він забирав з пологового будинку. У 2019 році вони з позивачкою розійшлися та остання поїхала із сином до м. Рівне. Після цього він в телефонному режимі спілкувався із сином та за проханням позивачки допомагав матеріально. Наразі вже довгий час він з сином не спілкується. Вихованням та матеріальним забезпеченням дитини займаються позивачка та її чоловік ОСОБА_5 .

Позивачка ОСОБА_1 у судовому засіданні, призначеному на 21 квітня 2026 року суду додатково пояснила, що вона тривалий час не чинила перешкод у спілкуванні сина та відповідача та навпаки сприяла цьому. Однак була вимушена заблокувати телефонний номер відповідача, оскільки його телефонні дзвінки не стосувались дитини, а зводились до вияснення особистих відносин. Наголошує, що позбавлення батьківських прав відповідача буде в найкращих інтересах дитини, оскільки у нього було достатньо часу для налагодження з сином відносин, однак останній за тривалий час цього не зробив. В свою чергу її чоловіка ОСОБА_5 , який є громадянином іншої країни, дитина називає татом, любить його. З відповідачем син бачитися та спілкуватися не має бажання.

У судовому засіданні, призначеному на 21 квітня 2026 року відповідач ОСОБА_3 (після зустрічі в судовому засіданні із сином) змінив свою позицію щодо позову, просив суд не позбавляти його батьківських прав відносно сина. Зазначив, що він офіційно працевлаштований на посаді водія шкільного автобуса ЗЗСО «Новодолинська гімназія» Авангардівської селищної ради та має намір допомагати сину, бачитись з ним та возити його на відпочинок на море. Позбавлення батьківський прав не буде відповідати найкращим інтересам дитини, оскільки у дитини повинен бути зв`язок із біологічним батьком та він має намір виправити ситуацію. Наразі син ще маленький та не все розуміє. Усвідомлює, що матеріальна допомога дитині є його обов`язком, як батька. Готовий змінити свою поведінку по відношенню до сина. Водночас заважати сімейному життю позивачки та її новому чоловіку він наміру не має. Крім цього, повідомив, що після припинення відносин та переїзду позивачки із сином до м. Рівне, він телефонував їй та цікавився життям, здоров`ям дитини. Однак, з часом позивачка заблокувала його номер телефону та він був позбавлений зв`язуватися і говорити з сином.

Представник третьої особи – головний спеціаліст відділу сімейної політики Служби у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради Деркач О.С. у судовому засіданні підтримала наданий висновок про доцільність позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно його малолітнього сина ОСОБА_4 . Просила прийняти рішення в найкращих інтересах дитини. При цьому пояснила, що під час ухвалення висновку органом опіки та піклування встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у незареєстрованому шлюбі. Під час спільного проживання ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народився син ОСОБА_4 . До 2019 року сім`я спільно проживала за адресою: АДРЕСА_1 . Однак, спільне життя батьків дитини не склалося. ОСОБА_3 влаштовував скандали та ображав ОСОБА_1 , вчиняв домашнє насильство в присутності сина. Все це призвело до розриву відносин між батьками та поверненню ОСОБА_1 разом з сином у місто Рівне. Також вказала, що під час підготовки висновку вона телефонувала ОСОБА_4 для з`ясування його думки з приводу позбавлення батьківських прав. На вказане він пояснив, що дійсно не приймає участі у вихованні та утриманні дитини, оскільки у позивачки вже є інша сім`я та вона разом з сином проживає в іншій області. Тому він, на той час, не заперечував проти позбавлення його батьківських прав. Під час ухвалення висновку про доцільність позбавлення батьківських прав орган опіки та піклування враховував думку дитини, яка не бажала спілкуватися із батьком та пояснення ОСОБА_3 , який не заперечував проти позбавлення батьківських прав. Також вказала, що попередня профілактична та виховна робота із ОСОБА_3 не проводилася, оскільки жодних повідомлень чи заяв від будь-кого щодо неналежного виконання ним батьківських обов`язків до служби не надходило. Також представник суду пояснила, що твердження про вчинення ОСОБА_3 скандалів у сім`ї покладене в основу висновку, виключно із тексту позовної заяви та пояснень ОСОБА_1 . Будь-яких доказів застосування ОСОБА_3 домашнього насильства відносно ОСОБА_1 у служби у справах дітей не було.

Представник третьої особи – начальник відділу сімейної політики Служби у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради Мазанович Н.П. у судовому засіданні просила прийняти рішення як в найкращих інтересах дитини. При цьому пояснила, під час виїзду до сім`ї позивачки та спілкування із малолітнім ОСОБА_4 , службою було встановлено, що дитина проживає в комфортних умовах та має все необхідне для життя, навчання. У спілкуванні дитина називає чоловіка дружини ОСОБА_5 татом та добре відноситься до нього. Під час ухвалення висновку про доцільність позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, комісією органу опіки та піклування взято до уваги думку дитини, позицію батька щодо позбавлення його батьківських прав та те, що останній тривалий час не цікавився дитиною, матеріально не допомагав. Позбавлення відповідача батьківських прав буде в даному випадку відповідати найкращим інтересам ОСОБА_4 , оскільки дитиною займається та виховує інший чоловік ( ОСОБА_5 ), який надалі зможе всиновити його та надати своє прізвище. Попередня профілактична чи виховна робота із ОСОБА_3 не проводилася, оскільки будь-яких повідомлень чи заяв щодо неналежного виконання ним батьківських обов`язків до служби не надходило.

Малолітній ОСОБА_4 в судовому засіданні, призначеному на 21 квітня 2026 року, в присутності методиста Навчально-методичного центру психологічної служби Управління освіти виконавчого комітету Рівненської міської ради ОСОБА_8 суду повідомив, що він живе в сім`ї разом із мамою, ОСОБА_7 та трьома сестрами. ОСОБА_7 любить його та вони разом гуляють із собакою. При цьому в судовому засіданні, яке проводилося в режимі відеоконференцзв`язку малолітній ОСОБА_4 , який перебував в приміщенні Рівненського міського суду, впізнав особу відповідача ОСОБА_3 , який знаходився в приміщенні Захарівського районного суду та назвав його «старим татом», що свідчить про те, що дитина пам`ятає відповідача саме, як батька. Малолітній ОСОБА_4 також пояснив, що «старий тато» раніше до нього телефонував та обіцяв купити іграшки. Спілкуватися з ним, на даний час, він не бажає.

Заслухавши пояснення позивачки її представника, відповідача, представників третьої особи, з`ясувавши думку малолітньої дитини, дослідивши матеріали справи та проаналізувавши надані докази щодо обґрунтованості позовних вимог, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Судом установлено, що позивачка ОСОБА_1 (на той час мала прізвище – ОСОБА_9 ) та відповідач ОСОБА_3 перебували в незареєстрованому шлюбі, від якого в них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_4 , що підтверджується копією витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до статей 126, 133, 135 Сімейного кодексу України № 00020251630 від 30 травня 2018 року та копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 виданого повторно 07 квітня 2023 року (а.с. 11, 12).

10 січня 2023 року позивачка офіційно створила сім`ю одружившись з ОСОБА_5 та змінивши прізвище на « ОСОБА_10 », що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 10 січня 2023 року (а.с. 10).

Із тексту позовної заяви вбачається, що з 2021 року відповідач жодним чином вихованням та утриманням сина не займається. Дитина зростає та виховується у родині позивачки та її чоловіка ОСОБА_5 . Саме вона та чоловік виховують та матеріально забезпечують дитину. Вони створили всі необхідні умови для проживання, навчання та відпочинку сина. У відповідача відсутні будь-які непереборні обставини, які б створювали йому перешкоди для виконання своїх батьківських прав, однак він свідомо ними нехтує, що свідчить про його винну поведінку.

З копії довідки директора Рівненського ліцею № 11 Рівненської міської ради № 672-вих від 09 жовтня 2025 року виданої ОСОБА_1 , матері ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , учня 3-В класу, про те, що його батько ОСОБА_3 контакту із ліцеєм не підтримує, успішністю дитини не цікавиться, з вчителями не спілкується, батьківські збори не відвідує (а.с. 6).

Відповідно до частини 3 статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із частиною 1 статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до частини 7 статті 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІ (далі Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин 1-4 статті 150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Згідно із частиною 1 статті 155 Сімейного кодексу України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Зокрема, указаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Відповідно до статті 165 Сімейного кодексу України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Звертаючись до суду з позовом, позивачка ОСОБА_1 , як на підставу позбавлення батьківських прав посилається на те, що ОСОБА_3 ухиляється від виконання батьківських обов`язків щодо свого малолітнього сина ОСОБА_4 , не виявляє бажання спілкуватися, не бере участь у його вихованні та утриманні, не цікавиться його здоров`ям, розвитком, навчанням.

Отже, правовою підставою для позбавлення батьківських прав відповідача представник позивачки визначила пункт 2 частини першої статті 164 СК України.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Указані фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості) як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Отже, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків на краще неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

При вирішенні такої категорії спорів суди повинні мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків (див. постанови Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21, 06 березня 2024 року у справі № 150/137/23, від 20 березня 2024 року у справі № 405/5236/20).

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі № 213/2822/21.

Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.

У постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц (провадження № 61-29266св18) зроблено висновок, що: «зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин».

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Як доказ ухилення відповідача ОСОБА_3 від виконання батьківських обов`язків позивачка надала виключно копію довідки директора Рівненського ліцею № 11 Рівненської міської ради № 672-вих від 09 жовтня 2025 року (а.с. 6). Будь-яких інших доказів суду не надано.

Відповідно до частини четвертої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частини 5, 6 статті 19 СК України).

Ухвалою Захарівського районного суду Одеської області від 07 січня 2026 року зобов`язано Службу у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради надати до суду висновок про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача (а.с. 29-30).

Відповідно до правових висновків Верховного Суду (постанова від 28 січня 2021 року у справі № 753/6498/15-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 500/6325/17, від 04 липня 2018 року у справі № 496/4271/16-а (К/9901/29090/18)) висновок органу опіки та піклування не містить ознак рішення суб`єкта владних повноважень, оскільки не є нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії - він не породжує прямих юридичних наслідків для сторін та безпосередньо не впливає на їх права й обов`язки, тобто є фактично джерелом доказування при наявності цивільного спору, оскільки несе виключно інформативний характер і на відміну від рішень органу опіки та піклування має рекомендаційний характер.

Отже, висновок, наявний в матеріалах справи, є лише одним з доказів у справі, носить рекомендаційний характер та не може бути самостійним засобом захисту порушеного права. Цьому документу може бути надана лише оцінка в сукупності з іншими доказами у справі при вирішенні по суті питання, для якого він був складений.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Матеріалами справи встановлено, що згідно висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради № 08-01/130-26 від 23 січня 2026 року, орган опіки та піклування вважав за доцільне позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно його малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 39-40).

В даному висновку вказано, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у незареєстрованому шлюбі. Під час спільного проживання ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народився син ОСОБА_4 . Сім`я до 2019 року проживали за адресою: АДРЕСА_1 . Однак, спільне життя батьків дитини не склалося, вони розірвали свої відносини та ОСОБА_1 повернулася разом з сином у місто Рівне. З того часу батько лише інколи телефонував та цікавився дитиною. А з 2021 року ОСОБА_3 жодним чином у вихованні та утриманні сина участі не приймав. За весь цей проміжок часу батько не піклувався про фізичний та духовний розвиток сина, не забезпечував харчуванням, матеріальної допомоги не надавав. Всі ці функції виконувала мати та її чоловік ОСОБА_5 , якого хлопчик вважає за батька (називає татом) та гідний приклад у житті. Мати спільно з ОСОБА_5 , повністю забезпечують матеріальні та моральні потреби дитини. Для дитини створені належні умови для здорового та гармонійного розвитку. Дитина забезпечена усім необхідним. ОСОБА_11 перебуває на повному утриманні матері та вітчима, оточений любов`ю та турботою. Батько дитини, ОСОБА_3 не заперечує щодо позбавлення його батьківських прав стосовно малолітнього сина, тому що тривалий проміжок часу проживає окремо від сина та участі у його вихованні та утриманні не приймає. До служби у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради ОСОБА_3 надав письмове пояснення, в якому зазначив, що позовні вимоги ОСОБА_1 визнає та заперечень щодо позбавлення його батьківських прав немає.

Вказані факти та обставини і слугували підставою для винесення органом опіки та піклування зазначеного вище висновку.

Водночас наявний у матеріалах справи висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно його малолітнього сина суд вважає за необхідне відхилити, оскільки вказаний висновок є недостатньо обґрунтованим, не містить даних, які об`єктивно характеризують ОСОБА_3 , як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми обов`язками, а також органом опіки та піклування не надано оцінки можливим причинам ухилення останнього від виконання батьківських обов`язків. Такий документ має лише рекомендаційний характер і врахування його судом не є обов`язковим.

Отже, з наведених підстав вище, суд не бере до уваги висновок органу опіки та піклування, оскільки він складений при неповному з`ясуванні усіх обставин, є недостатньо мотивованим та суперечить інтересам дитини.

Стосовно висловленої у судовому засіданні думки малолітнього ОСОБА_4 , з якої вбачається, що останній, на даний час, не має бажання спілкуватися з батьком ОСОБА_3 , суд зазначає таке.

Європейська конвенція про здійснення прав дітей 1996 року (набрала чинності в Україні 01 квітня 2007 року) була ратифікована Законом України від 03 серпня 2006 року № 69-V із заявою до статті 1 такого змісту: «Відповідно до пункту 4 статті 1 Конвенції Україна заявляє, що дія цієї Конвенції поширюється на розгляд судами справ, що стосуються: усиновлення дитини; установлення опіки, піклування над дитиною; визначення місця проживання дитини; позбавлення або оспорювання батьківських прав; інших питань про відносини між батьками та дитиною; будь-яких інших питань, що стосуються дитини особисто, а також питань її сім`ї (у тому числі, її виховання, поновлення батьківських прав, управління її майном)».

Предметом цієї Конвенції є забезпечення найвищих інтересів дітей, підтримка їхніх прав, надання дітям також процесуальних прав, а також сприяння здійсненню ними цих прав шляхом забезпечення становища, при якому діти особисто або через інших осіб чи органи поінформовані та допущені до участі в розгляді судовим органом справ, що їх стосуються (пункт 2 статті 1).

Також, зазначено, що під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу (стаття 6 Конвенції).

Держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

3 цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкаються дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства (стаття 12 Конвенції про права дитини).

Згідно із статтею 14 Закону Украі?ни «Про охорону дитинства» під час вчинення дій, пов`язаних з розлученням дитини з одним або обома батьками, а також інших дій, що стосуються дитини, в порядку, встановленому законом, судом заслуховується думка та побажання дитини.

Відповідно до частин 1, 2 статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Наведене дає підстави для висновку, що з досягненням відповідного віку, який дає можливість дитині висловити свою думку, у дитини з`являється право не лише бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема у вирішенні питання про позбавлення її біологічного батька батьківських прав щодо неї, а тому реалізація права дитини бути заслуханою не повинна залежати від наявності клопотання сторін.

Закріплення цього права наголошує, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються. Практична реалізація цього права означає, що судом при ухваленні рішення щодо дитини ретельно досліджується різноманітні чинники, які разом з думкою дитини щодо предмета спору дозволяють ухвалити рішення в конкретній сімейній ситуації з урахуванням найкращих інтересів дитини.

Про це свідчить стала судова практика. Зокрема, висновки Верховного Суду у постановах від 01 серпня 2018 року у справі № 207/3144/16, від 04 березня 2020 року у справі № 356/417/17, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 18 серпня 2021 року у справі № 303/3102/19, від 18 грудня 2023 року у справі № 523/21283/21, від 07 березня 2024 року у справі № 947/7448/22, від 31 липня 2024 року у справі № 752/13450/22.

Отже, для правильного застосування норм права під час вирішення питання щодо позбавлення батьківських прав одного із батьків та з`ясування усіх обставин, необхідних для ухвалення рішення в інтересах дитини, перед прийняттям рішення суд надає можливість дитині висловлювати свою думку щодо питань, які стосуються її життя.

У судовому засіданні в присутності методиста Навчально-методичного центру психологічної служби Управління освіти виконавчого комітету Рівненської міської ради ОСОБА_8 була з`ясована думка малолітнього ОСОБА_4 , який зокрема впізнав відповідача назвавши його «старим татом» та повідомив, що ОСОБА_3 раніше інколи телефонував йому та обіцяв купити іграшки.

Верховний Суд у постанові від 25 вересня 2024 року у справі № 308/10666/22 зазначив, що думка дитини у вирішенні спору про позбавлення батьківських прав є важливою, проте вона не може бути вирішальною, як і не може бути безумовним свідченням того, що позбавлення батьківських прав призведе до забезпечення її якнайкращих інтересів.

У постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18 зазначено: «озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї».

Необхідно враховувати, що дитина є вразливою до маніпуляцій зі сторони дорослих та певних ситуацій, а також враховувати всі обставини, що могли спричинити формування саме такого бажання в дитини, які могли виникнути під впливом зовнішніх факторів, яким вона в силу віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.

У даній справі такими факторами можуть бути, зокрема, проживання дитини разом із матір`ю та перебуванням під її впливом. У такому випадку дитина може висловлювати саме думку (бажання) матері щодо необхідності позбавлення батьківських прав відповідача.

Тому врахування думки малолітнього ОСОБА_4 не є виправданою з огляду на встановлені у справі обставини.

Хоча думка дитини у вирішенні спору про позбавлення батьківських прав є важливою, проте вона не може бути «апріорі» вирішальною, як не може бути безумовним свідченням того, що позбавлення батьківських прав призведе до забезпечення якнайкращих інтересів дитини.

Отже, в даному випадку суд вважає, що думка малолітнього ОСОБА_4 не відповідає інтересам та бажанням дитини.

При визначенні якнайкращих інтересів дитини суд також враховує необхідність збереження її зв`язків із сім`єю, про що вказав у справі «Мамчур проти України» (рішення від 17 липня 2015 року) Європейський суд з прав людини.

Крім цього, у рішенні по справі «Савіни проти України» (рішення від 18 грудня 2008 року) Європейський суд з прав людини звертає увагу на те, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини.

За таких обставин суд вважає, що відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якого можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з нею сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.

Аналізуючи доводи позивачки про те, що з певного віку її сина виховує інший чоловік ОСОБА_5 , якого ОСОБА_4 називає своїм батьком і який в майбутньому можливо усиновить дитину, суд зазначає, що вказане без доведення інших передбачених статтею 164 СК України фактів не може бути підставою для переривання родинного зв`язку батька з сином. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 лютого 2025 року у справі № 522/9382/23-Е, від 05 серпня 2025 року у справі № 509/2811/23.

Крім цього, доводи позивачки про те, що відповідач протягом тривалого часу не бачився з дитиною, не піклувалася про нього, матеріально не допомагав, не спростовують того, що ОСОБА_3 має бажання спілкуватися з малолітньою дитиною та він особисто заперечував проти задоволення цього позову, фактично позбавлення його батьківських прав не буде відповідати забезпеченню якнайкращих інтересів дитини. Також, суд ураховує, що позивачка фактично сама чинила певні перешкоди у спілкуванні відповідача із сином у виді блокування номеру телефону ОСОБА_3 , що не заперечувалося нею в судовому засіданні.

Суд звертає увагу, що позбавлення відповідача батьківських прав не спрямоване на забезпечення реальних інтересів дітей. Батьківські права засновані на спорідненості з дитиною, тому погіршення їх особистих стосунків, що може мати тимчасовий характер, не є підставою для позбавлення цих прав. Найкращим інтересам дитини відповідатиме збереження зв`язку з батьком, що, у разі задоволення позову, буде ускладнено.

За таких обставин, суду не надано докази винної поведінки відповідача та умисного ухилення його від виконання своїх обов`язків по вихованню сина. Наведені позивачкою та її представником обставини не є достатньою підставою для висновку про доцільність позбавлення особи батьківських прав з огляду на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом для впливу на особу, яка не виконує батьківських обов`язків.

Отже, ураховуючи встановлені судом обставини справи, зважаючи на недоведеність позивачкою та її представником навмисного та систематичного ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків та його винної поведінки, з огляду на те, що позбавлення батьківських прав, тобто природних прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу на осіб, які порушують свої батьківські обов`язки, який у даному випадку не відповідає меті захисту інтересів дитини, тому суд вважає, що зазначені у позові підстави є недостатніми для його задоволення.

Водночас дослідивши та оцінивши всі обставини справи, з урахуванням усіх доказів у їх сукупності, урахувавши думку малолітньої дитини суд вважає, що відповідач дійсно певний час не приймав участі у вихованні дитини, однак він не втратив інтерес до дитини та має намір налагодити із нею відносини, що і підтвердив у судовому засіданні, а тому дійшов переконання про наявність підстав для попередження ОСОБА_3 про необхідність змінити ставлення до виховання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

З цією метою контроль за виконання ОСОБА_3 батьківських обов`язків щодо своєї дитини слід покласти на Службу у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради.

Відповідно до вимог статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, у зв`язку з відмовою у задоволенні позову, понесені позивачкою судові витрати відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтею 51 Конституції України, статтями 7, 19, 150, 155, 164, 165, 166, 171 СК України, статтями 8, 12, 14 Закону України «Про охорону дитинства» статтями 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради про позбавлення батьківських прав відмовити.

Попередити ОСОБА_3 про необхідність змінити ставлення до виховання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Покласти на Службу у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради контроль за виконанням ОСОБА_3 батьківських обов`язків щодо дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Одеського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено та підписано 30 квітня 2026 року.

Відомості про сторони у справі:

позивачка – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ;

відповідач – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серії НОМЕР_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради, код ЄДРПОУ 25675397, місцезнаходження: вул. Шевченка, буд. 45, м. Рівне, 33013.

Суддя