Рішення від 29 квітня 2026 р. у справі №523/9266/23 — Пересипський районний суд міста Одеси

Справа № 523/9266/23

Провадження №2/523/1956/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" квітня 2026 р. м.Одеса

Пересипський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді – Мурманової І.М.

за участі секретаря судового засідання – Сивак К.С.

позивача – ОСОБА_1

представника позивача – адвоката Бороган М.О.

представника відповідача – адвоката Мурадян І.О.

розглянувши у відритому судовому засіданні в залі суду № 6 в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики в наслідок його фіктивності та стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Суворовського (Пересипського) районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Позовні вимоги за первісним позовом обґрунтовані тим, що 01.08.2021 року позивач надав у борг відповідачу грошові кошти в сумі: 9 000 доларів США та 6 000 Євро, про що відповідач написала розписку, згідно умов якої, остання мала повернути кошти у строк до 01.08.2022 року. Однак, відповідач на неодноразові нагадування про повернення суми позики дає лише обіцянки, що кошти поверне, однак, кошти отримані в борг не повернула.

На підставі викладеного позивач просить стягнути з відповідача на його користь загальний борг за борговою розпискою в сумі: 627 404,19 гривень, а також понесені судові витрати.

Зустрічний позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_2 від ОСОБА_1 грошових коштів не отримувала та договору позики не укладала, долучений до первісного позову документ не є борговою розпискою і був складений та підписаний для засвідчення інших обставин. Первісний позов є безпідставним та необґрунтованим, спрямований на легалізацію шахрайських дій з боку ОСОБА_1 щодо незаконного заволодіння майном ОСОБА_2 . У зв`язку з чим, нею було подано заяву про вчинення кримінального правопорушення. Наслідком протиправних дій з боку ОСОБА_1 стала необхідність ОСОБА_2 змінити звичний спосіб життя, постійно відвідувати органи поліції, прокуратури, суд та адвоката. Крім того, вона вимушена поширювати відомості свого особистого життя і приватну інформацію, конфіденційні та персональні відомості, які б вона за інших обставин не бажала поширювати.

У зв`язку з цим, ОСОБА_2 просить: визнати недійсним договір позики в наслідок його фіктивності, стягнути з ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 100 000 грн. та стягнути з відповідача за зустрічним позовом судові витрати.

Ухвалою Суворовського (Пересипського) районного суду м. Одеси від 11 жовтня 2023 року зустрічну позовну заяву прийнято до спільного розгляду з первісним позовом (т.1, а.с.122).

Ухвалою суду від 22 січня 2024 року було задоволено клопотання позивача за зустрічним позовом про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно (т. 1, а.с.166-167).

Ухвалою суду від 12 березня 2024 року було задоволено клопотання представника позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 адвоката Монастирної Інги Олександрівни про призначення судово-технічної експертизи.

Призначено у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики в наслідок його фіктивності та стягнення моральної шкоди – судово-технічну експертизу, на вирішення якої поставлені наступні питання:

-чи відповідає давність виконання долученого до первісного позову документа без назви вказаній на ньому даті 08.01.2021 року?

- -якщо ні, то в якій фактичний період часу було складено долучений до первісного позову документ?

Проведення судово-технічної експертизи доручено Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

На адресу суду 13.08.2024 року (вх. № 26808) надійшов висновок експерта № 24-1753 (т.1, а.с.205-214).

Ухвалою суду від 10 вересня 2024 року поновлено провадження у справі та призначено розгляд справи в підготовче засідання (т.1, а.с.217).

На адресу суду 07.11.2024 року (вх. № 7259) надійшли письмові пояснення на висновок експерта за підписом представника позивача за первісним позовом адвоката Боднара М.О. (т.1, а.с.220-221).

Ухвалою суду від 07 листопада 2024 року підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті (т.1, а.с.227).

На адресу суду 20.04.2026 року (вх. №18445) надійшла заява за підписом адвоката позивача за зустрічним позовом про розподіл судових витрат (а.с.36-40 том №2).

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та представник позивача адвокат Боднар Максим Олександрович позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили первісний позов задовольнити, зазначили, що такий є доведеним та підтверджений письмовими доказами, щодо зустрічного позову про визнання договору недійсності внаслідок його фіктивності, просили відмовити з підстав його недоведеності та безпідставності.

Представник відповідача та позивача за зустрічним позовом адвокат Мурадян Інга Олександрівна підтримала зустрічний позов та просила його задовольнити, зазначила, що такий є доведеним та обґрунтованим, факт не передання кошів в борг підтвердили свідки, які були допитані в судовому засіданні, розписка про отримання нібито коштів в борг не відповідає даті її складання, а тому просила задовольнити зустрічний позов та відмовити в задоволенні первісного позову.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, письмові докази надані на підтвердження та спростування позовних вимог в їх сукупності, дійшов наступних висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Щодо первісного позову, позивач просить стягнути з відповідача суму боргу за борговою розпискою в розмірі: 9000 доларів США, що еквівалентно 320 040, 00 гривень, інфляційних витрат в сумі: 33 742, 36 гривень, 3% річних в сумі: 7 970, 31 гривень та 6000 Євро, що по курсу НБУ станом на 30.05.2023 рік становить – 235 020 гривень, інфляційних витрат в сумі: 24 778, 56 гривень та 3% річних в сумі: 5 852,96 гривень, а всього стягнути: 627 404, 19 гривень.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 01.08.2021 року він надав відповідачу в борг грошові кошти, відповідач кошти, у строк визначений в розписці не повернула, що змусило позивача звернутися до суду з вказаним позовом.

Так, судом досліджується розписка, надана суду в оригіналі (а.с.176 том №1), згідно якої зазначено наступне: Я, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (паспорті дані) мовою оригіналу (одолжила) позичила у ОСОБА_1 9 000 американських доларів і 6 000 Євро 01.08.2021 року строком на 1 рік. Зобов`язалась повернути кошти 01.08.2022 року. Дата складання 01.08.2021 року.

Заперечуючи обставини позову щодо отримання коштів в борг відповідачем подано зустрічну позовну заяву про визнання договору позики недійсним внаслідок його фіктивності, стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування позову, позивач зазначила, що коштів в борг не брала, надана розписка на підтвердження отримання коштів в борг, не є борговим документом, була укладена для інших обставин, а саме стягнення ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 грошових коштів з третьої особи ОСОБА_4 в розмірі: 15 500 доларів США, тобто сторонами було укладено фіктивний правочин, та обидві сторони достеменно знали, що він не буде виконуватись, та мали інші цілі ніж передбачені документом. Позов про стягнення коштів в борг є шахрайськими діями.

Щодо обставин укладання розписки зазначила, що з метою надання професійної юридичної допомоги та супроводження в процесі отримання ОСОБА_5 почесного звання «Заслужений артист України» звернулась до ОСОБА_4 , який після отримання коштів в сумі: 15 500 американських доларів зник, фактично заволодів грошовими коштами позивачки шляхом обману, у зв`язку з цим до прокуратури було подано заяву про скоєння злочину.

В подальшому, в червні-липні 2022 року до місця роботи ОСОБА_2 та ОСОБА_5 до Одеського національного театру опери та балету, навідався ОСОБА_1 , який представився куратором з гуманітарних питань, дізнавшись про ситуацію, що склалась, останній запевнив, що може допомогти. ОСОБА_1 запропонував позивачці скласти розписку заднім числом, на суму 9 000 американських доларів та 6 000 Євро, що еквівалентно 15 500 американських доларів, обґрунтувавши необхідність складання такої розписки, як переуступлення права вимоги.

Позивач зазначає, що не маючи юридичної освіти, та не знаючи природи боргового документу, склала розписку, яка не посвідчує жодного зобов`язання пов`язаного з отриманням коштів в борг.

В присутності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 . ОСОБА_4 в кафе на АДРЕСА_1 підтвердив, що не виконав зобов`язань через воєнний стан, пообіцяв повернути кошти протягом 1-2 днів.

Разом з цим, кошти повернуті не були, ОСОБА_4 перестав відповідати на дзвінки, ОСОБА_1 запевнював, що процес повернення коштів триває, в подальшому остання звернулась з вимогою про повернення розписки, однак ОСОБА_1 відмовився віддавати розписку. В подальшому позивачу стало відомо про подання позову до неї про стягнення боргу за розпискою.

На підтвердження обставин викладених у позові, позивачем надано заяву про скоєння злочину і внесення відомостей до ЄРДР (а.с.82-84), низку постанов суду щодо розв`язання позовних вимог за аналогічними спорами (а.с.85-113 том №1).

Отже, заперечуючи обставини укладення боргової розписки, як боргового документи та дати складання такої, позивачем за зустрічним позовом було заявлено клопотання про призначення експертизи.

Судом досліджується висновок експерта №24-1753 за результатами проведення судової експертизи матеріалів документів, який складено 08.08.2024 року. Висновок: рукописний текст документа, датованого 01.08.2021 року, від імені ОСОБА_2 про отримання в борг грошових коштів 9 000 доларів США та 6 000 Євро у ОСОБА_1 строком на 1 рік, виконано в період березень-вересень 2022 року, що не відповідає вказані в документів даті – 01.08.2021 року (а.с.205-213 том №1).

На адресу суду надійшла заява за підписом представника позивача адвоката Боднара М.О. а саме пояснення щодо дати складання розписки. Так, згідно поданої заяви представник зазначив, що перша розписка на отримання в борг грошових коштів в сумі 9 000 доларів була написана 01.08.2021 року, через деякий час ОСОБА_2 попросила до позичити, ще 6 000 Євро, а тому було переписано нову розписку, яку було датовано першою датою 01.08.2021 року, так як відлік часу в один рік (строк позичання) відраховувався саме з цієї дати, тобто з 01.08.2021 року.

Представник зазначив, що не заперечує факт того, що розписка, яка була надана на дослідження експерту була переписана (складена пізніше) і цей факт позивач не заперечує.

Також, зазначив, що ОСОБА_2 не заперечує факт складання розписки і того, що писала її власноруч, а тому дата складання розписки не може слугувати підставою для визнання такої розписки недійсною та відмовою в задоволенні позову (а.с.220-221 том №1).

Допитані в судовому засіданні свідки, а саме ОСОБА_5 та ОСОБА_6 суду пояснили наступне.

Так, свідок ОСОБА_5 пояснив, що ОСОБА_7 знає з 2022 року, оскільки при театрі ходила людина, яка вирішувала гуманітарні питання. ОСОБА_2 є його цивільною дружиною. Пояснив, що в 2022 році його мати та дружина виявили бажання зробити йому звання заслуженого артиста України. Мати передала ОСОБА_4 гроші за звання в сумі 15 500 доларів США. Останній гроші взяв, звання не було, з часом він почав уникати зустрічі та не відповідав на дзвінки. Потім їм зустрівся ОСОБА_1 , який запевнив в тому, що допоможе, та його ввели в курс справи. Потім ОСОБА_1 сказав, що знає ОСОБА_4 подзвонив йому та домовився про зустріч. Всю ці історію він знає від ОСОБА_8 . При написанні розписки не був. Звання не отримав, кошти не повернуті (а.с.16 том №2).

Свідок ОСОБА_6 суду пояснив, що працює в оперному театрі, артист балету з 2021 року. ОСОБА_9 знає з 2021 року, вона є його керівником. В літку 2022 року вона попросила його піти з нею до входу в театр, потім вони сіли в машину ОСОБА_1 і останній попросив її написати розписку заднім числом, нібито вона брала кошти в борг. ОСОБА_1 вирвав листок з блокноту і попросив написати розписку на 9 000 доларів та 6 000 Євро. В цей день вони поїхали в кафе, там розмовляли, ОСОБА_1 сказав, що все вирішили і вони роз`їхались. Свідок підтвердив розписку, яка була написана в той день, яка знаходиться в матеріалах справи, та вказав, що кошти ОСОБА_10 не брала.

Також, свідок пояснив, на питання адвоката, що у ОСОБА_4 була частина його грошей, давав гроші останньому, розписки не брав. ОСОБА_10 його познайомила з ОСОБА_1 щоб той поміг повернути гроші. Під час написання розписки, мови про його кошти не йшло.

Обставини, що входять до предмету доказування, можуть встановлюватися такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. При вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі вище перераховані докази в сукупності. Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це.

Отже, допитані в судовому свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 пояснили, що ОСОБА_1 був залучений ОСОБА_11 для можливості повернення грошових коштів в сумі 15 500 доларів, які остання надала ОСОБА_4 з метою отримання звання народного артиста України. Свідок ОСОБА_5 пояснив, що не був присутнім під час написання розписки, свідок ОСОБА_6 зазначив, що був свідком написання розписки, однак факту передачі грошей не бачив.

Згідно із ч. 1 ст. 90 ЦПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.

Тому, при оцінці показань свідків судом проаналізовано процес формування, збереження і передачі відомостей свідками.

Судом прийнято до уваги, що свідки надавали покази, посилаючись на інформацію, якою володіють особисто та зі слів ОСОБА_8 , тобто позивача у справі за зустрічним позовом. Покази свідків узгоджуються з доводами зустрічного позову.

Як роз`яснено в п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

В даному випадку суд зазначає, що покази свідків, зокрема свідка ОСОБА_6 підтверджують факт написання розписки, та не спростовують на думку суду факту отримання грошових коштів, а лише свідчать про відсутність передачі таких в машині в літку 2022 року.

Покази свідка ОСОБА_5 підтверджують наявність договірних зобов`язань з ОСОБА_4 та останній не був свідком при написанні розписки.

Вирішуючи позовні вимоги за первісним та зустрічним позовом, суд виходить з наступного.

Відповідно достатті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другоюстатті 1047 ЦК Українина підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки (Постанова Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі №753/1349/20, провадження №61-14052 св 21).

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Таким чином, розписка, як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів.

З даного приводу суд зазначає, що дата документа на розписці є 01.08.2021 року, висновок експерта спростував вказану дату та у висновку вказано, що дата розписки є березень-вересень 2022 року.

Висновком експерта та відповідачем не спростовано факту написання розписки, як такої. Відповідач заперечувала природу написання розписки.

Виходячи з вимог статей 1046, 1047, 1049 ЦК України у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування цих положень закону суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.

Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

Саме до таких висновків дійшов Верховний суд в постанові від 08 липня 2019 року по справі № 524/4946/16-ц та в постанові від 22 серпня 2019 року № 369/3340/16-ц.

Суд у визначеному чинним цивільним процесуальним законодавством порядку оцінив розписку і дійшов висновку, що між сторонами дійсно виникли зобов`язальні правовідносини з договору позики.

У наданій позивачем борговій розписці зазначені сторони зобов`язання, грошова сума, яка передається, строк її повернення та особистий підпис позичальника, тому вказана розписка є одночасно документом, який підтверджує передання грошей позикодавцем позичальнику і укладення договору позики.

Зі змісту зазначеної розписки від 01.08.2021 року вбачається, що позикодавець виконав свої зобов`язання за договором, надавши позичальнику у власність грошові кошти в розмірі 9 000 доларів США та 6 000 Євро. У зазначеній розписці встановлений строк повернення боргу, а саме строк в один рік. Отже, останнім днем повернення боргу за розпискою від 01.08.2022 року, що підтверджується датою в розписці.

Судом критично оцінюються твердження свідка ОСОБА_6 щодо не отримання грошових коштів, як таких, оскільки в автомобілі, як зазначив, свідок було складено розписку, в подальшому сторони перебували в кафе де вели бесіду та потім роз`їхались, а тому суд не може обмежиться лише свідченнями свідка щодо не отримання грошових коштів в борг, безпосередньо в автомобілі ОСОБА_1 .

Посилання ОСОБА_2 на те, що вона зверталась до ОСОБА_1 з проханням про повернення боргового документа, через невиконання зобов`язання про спонукання повернути третю особу грошей, не підтверджені жодними письмовими доказами.

Крім іншого, в матеріалах справи не міститься й доказів того, що ОСОБА_1 взяв на себе зобов`язання здійснити повернення ОСОБА_2 грошей, які остання надала ОСОБА_4 з метою отримання звання народного артиста України, з підстав невиконання останнім своїх зобов`язань.

Позивачем не надано вироку суду щодо притягнення до відповідальності винних у вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Вирішуючи спір щодо фіктивного правочину, необхідно враховувати, що саме собою невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин.

Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Інститут недійсності правочину покликаний слугувати нормальному функціонуванню ринкової економіки та захищати цінності приватного права встановленням законодавчих меж при вчиненні правочинів, а при їх недотриманні можливістю захисту прав та законних інтересів добросовісних учасників цивільних правовідносин.

Шляхом закріплення на законодавчому рівні принципу вільної реалізації суб`єктами цивільного права належних їм суб`єктивних прав законодавець водночас встановлює певні приписи, яких повинні дотримуватися вказані суб`єкти при їх здійсненні. Зокрема, під час реалізації фізичними та юридичними особами наданих їм законом прав, вони безумовно повинні діяти розумно, справедливо та добросовісно, а також дотримуватися моральних та інших прийнятих у суспільстві норм поведінки.

При встановленні взаємозв`язку між категоріями «добросовісність» та «фіктивність (недійсність) договору» слід знати, що такий спосіб захисту майнових цивільних прав та інтересів як визнання договору (правочину) недійсним є нічим іншим як негативною реакцією держави (в особі судового органу) на порушення суб`єктами цивільного права нормативних приписів, визначених у ст.203 ЦК України, стосовно змісту, суб`єктного складу договору, вільного волевиявлення сторін договору, а також щодо його форми.

Визнання договору недійсним являє собою самостійний не тотожний іншим способам захисту майнових цивільних прав та інтересів (відновлення становища, яке існувало до порушення права, припинення дії, яка порушує право, припинення правовідношення тощо) спосіб захисту, метою застосування якого є припинення регулятивної сили правочину як юридичного факту, тобто визнання його таким, що не породжує юридичних наслідків (анулювання цивільних прав та обов`язків, що виникли у сторін при вчиненні правочину або припинення їх на майбутнє, якщо за недійсним правочином права й обов`язки передбачалися лише на майбутнє) для недопущення розвитку на підставі правочину відповідних йому правовідносин, а також встановлення заборони на виконання правочину.

Згідно ст.234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. У фіктивному правочині воля його учасників по суті присутня, але вона спрямована не на те, щоб створити між її учасниками будь-який юридичний зв`язок, а на те, щоб створити лише видимість цього зв`язку. Це юридична фікція.

Специфічними є не лише підстави визнання недійсним договору з мотивів його фіктивності, але й самі правові наслідки рішення, яким фіктивний договір визнається недійсним.

Згідно ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

З урахуванням викладеного суд зазначає, що стороною позивача за зустрічним позовом не доведено факту укладення розписки, як фіктивного правочину, та того, що вказаною розпискою на ОСОБА_1 було покладеного зобов`язання щодо повернення коштів від третьої особи на користь ОСОБА_2 , так і не було доведено письмовими доказами факту передання грошових коштів третій особі, суд наголошує, що позивачем не було надано вироку суду щодо визнання особи винною у вчиненні кримінального злочину передбаченого ст. 190 КК України.

Згідно постанови Відділу поліції № 2 Одеського районного Управління поліції № 1 Головного управління НПУ в Одеській області про закриття кримінального провадження від 24.11.2023 року, кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12023162510001327 від 04.10.2023 року – закрити, у зв`язку з встановленням відсутності в діяннях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України (а.с.138-139 том №1).

Статтею 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. Цією статтею передбачено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання.

Той факт, що оригінал розписки знаходиться у позикодавця свідчить про невиконання відповідачем умов договору.

Згідно ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно ч.ч. 1, 2, 3 ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Жодних доказів на підтвердження виконання своїх зобов`язань за договором позики, у тому числі розписок або квитанцій про грошові перекази коштів, відповідач в ході судового розгляду не надала. Про факт невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором позики свідчить також наявна у позикодавця розписка про надання грошових коштів від 01.08.2021 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 1049 ЦК України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених речовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася на його банківських рахунок.

Отже, у зв`язку з відсутністю доказів виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором позики, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення з відповідача основної суми грошового зобов`язання.

Як вбачається зі змісту розписки, позивач передав, а відповідач отримала в борг суму в іноземній валюті, зокрема доларах США та в Євро.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18) зроблено висновок щодо застосування положень статті 545 ЦК України і вказано, що «у частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання.

У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку».

У постанові від 13.07.2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на такі особливості виконання грошового зобов`язання: «Грошовою одиницею України є гривня (частина перша статті 99 Конституції України). Але Основний Закон не встановлює заборони використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України). Тобто гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на території України за номінальною вартістю (частина перша статті 192 ЦК України), тоді як обіг іноземної валюти регламентований законами України (п. 70).

Приписи чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, у якому має бути виражене та виконане зобов`язання (частина перша статті 192, частина перша статті 524, частина першастатті 533 ЦК України), однак, не забороняють вираження у договорі грошового зобов`язання в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на перерахунок грошового зобов`язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України щодо іноземної валюти (п. 71).

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті (частина друга статі 524 ЦК України). Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина друга статті 533 ЦК України) (п. 72).

Як укладення, так і виконання договірних зобов`язань, зокрема позики, виражених через іноземну валюту, не суперечить законодавству України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошей (суму позики), тобто таку ж суму грошових коштів в іноземній валюті, яку він отримав у позику (частина перша статті 1046, частина першастатті 1049 ЦК України; див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16) (п. 73)».

У ході судового розгляду судом не встановлено наявність у відповідача будь-яких перешкод для повернення суми боргу за договором позики, а також щодо відмови позивача прийняти виконання зобов`язання за договором позики.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що оскільки відповідач належним чином не виконав умови договору та прострочив виконання свого зобов`язання, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача основну суму боргу в розмірі 9 000 доларів США та 6 000 Євро.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних витрат суд зазначає наступне.

Положення ст.625 ЦК про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, суми боргу з урахуванням інфляційних втрат може бути застосоване тільки в разі, якщо валютою виконання зобов`язання є гривня.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ст.1 закону «Про індексацію грошових доходів населення» від 3.07.91 №1282-ХІІ індекс інфляції (індекс споживчих цін) — це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України — гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.

Норми ч.2 ст.625 ЦК щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

Отже, судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини на підставі розписки, за змістом якої ОСОБА_2 позичила грошові в іноземній валюті, суд не може до даних грошових зобов`язань застосувати положення закону в частині нарахування індексу інфляції, який регулює порядок сплати боргу, визначеного у гривнях.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних збитків, задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача 3% річних, суд зазначає наступне.

Згідно ст.610 ЦК порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Ч.1 ст.611 встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ст.625 ЦК).

Разом з тим, згідно п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст.625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції РНБО України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, ЗУ «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05:30 год. 24.02.2022 строком на 30 діб, який у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією РФ проти України, Указами Президента продовжено до 13.05.2024.

Слід відзначити, що з 12.03.2020 до 30.06.2023 року (позов подано 31.05.2023 року) на усій території України було встановлено карантин відповідно до постанови КМУ від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

П.15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК встановлено, що у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого КМУ на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення).

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.256 ЦК).

Згідно ст.257 ЦК загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу (ст.260 ЦК).

Ч.5 ст.261 ЦК визначено, що за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За змістом ст.263 ЦК перебіг позовної давності зупиняється: 1) якщо пред`явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила); 3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини. У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин.

У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим ЗУ "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану (п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК).

Під час дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.257,258,362,559,681,728,786,1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК).

Згідно ст.267 ЦК заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

ВП ВС у постанові від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц визначила, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст.625 ЦК, за весь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову, якщо основне зобов`язання боржником не виконано.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналізуючи наведені правові норми, оцінивши надані докази в сукупності, враховуючи, що особа звільняється від відповідальності, визначеної ст.625 ЦК, на період встановлення на усій території України карантину (з 12.03.2020 до 30.06.2023) та в період дії воєнного стану (з 24.02.2022 по теперішній час), суд не вбачає підстав для нарахування 3% річних, в зв`язку з чим в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно проаналізувавши докази надані сторонами на підтвердження та спростування позовних вимог суд дійшов висновку, що позивачем за первісним позовом доведені обставини позовних вимог, а саме щодо надання в борг відповідачу коштів в сумі 9 000 тисяч доларів США та 6 тисяч 000 Євро, відтак позов підлягає частковому задоволенню, а саме в частині стягнення безпосередньо визначеної суми боргу, в решті позовних вимог, слід відмовити.

Відповідно, з урахуванням задоволення первісного позову, суд дійшов висновку щодо відмовити в задоволенні зустрічного позову з підстав його недоведеності.

За приписами ч. 1 ст. 141 ЦПК України - судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно, судові витрати понесені позивачем за зустрічним позовом – слід віднести за рахунок позивача ОСОБА_2 .

Щодо первісного позову, з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 слід стягнути понесені судові витрати в сумі – 6 810, 84 гривні.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 533, 612, 627, 1046-1047, 1049, 1050, 1216, 1217, 1223, 1282 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 13, 81, 89, 141, 258, 263-265, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) - заборгованість за договором позики від 01.08.2021 року в розмірі: 9 000 тисяч доларів США та 6 000 тисяч Євро, у національній валюті за курсом НБУ, станом на день здійснення платежу.

В решті позовних вимог – залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) – понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі: 6 810, 84 гривні.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики в наслідок його фіктивності та стягнення моральної шкоди – залишити без задоволення.

Судові витрати понесені з розглядом справи за зустрічним позовом – віднести за рахунок ОСОБА_2 .

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 30.04.2026р.

Суддя: