Рішення від 14 квітня 2026 р. у справі №947/34736/25 — Пересипський районний суд міста Одеси

Справа № 947/34736/25

Провадження №2/523/3307/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

заочне

"15" квітня 2026 р. м.Одеса

Пересипський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого судді - Мурманової І.М.

за участю секретаря судових засідань – Лапчинської О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 6 в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства «СЕНС-БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «СЕНС-БАНК» звернулось до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що 21.12.2006 року Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту № 2006/686-Ф03.9/90.

Рішенням №5/2019 АТ «Укрсоцбанк» від 15 жовтня 2019 року, було припинено Акціонерне Товариство «УКРСОЦБАНК» шляхом приєднання до Акціонерного Товариства «АЛЬФА-БАНК» де в п.п.1.2. визначено, що правонаступником щодо всього майна, прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк», виникає у Акціонерного Товариста «Альфа-Банк» з 15 жовтня 2019 року. Відповідно до умов кредитного договору Кредитор надає Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 64 950,00 дол.США.

Відповідно до виконавчого листа № 2604/2760/2012 від 19.04.2012 року, виданий Дніпровським районним судом м. Києва, на користь АТ «Укрсоцбанк» було стягнуто з відповідача заборгованість за кредитним договором № 2006/686-Ф03.9/90 від 21.12.2006 року, в розмірі 695 717,74 грн. На підставі виконавчого листа № 2604/2760/2012 від 19.04.2012 року, виданого Дніпровським районним судом м.Києва, було відкрито виконавче провадження № 33199964. В подальшому, відповідно до постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 03.12.2012 року, ВП № 33199964, виконавче провадження було завершено.

Таким чином, в результаті не виконання рішення суду та умов договору у відповідача виникла заборгованість розрахована на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, за невиконання грошового зобов`язання встановленого рішенням суду яка станом на 23.02.2022 року становить - 448 381,35 грн., та складається з: суми заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість 92 357,97 грн.; сума заборгованості за інфляційними витратами на кредитну заборгованість 356 023,38 грн.

З урахуванням викладеного представник позивача просить: стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 2006/686-Ф03.9/90 від 21.12.2006 року розраховану на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, за невиконання грошового зобов`язання встановленого рішення суду яка станом на 23.02.2022 року становить - 448 381,35 гривень та понесені судові витрати.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2025 року цивільну справу передано на розгляд до Пересипського районного суду м. Одеси, згідно положення ст.31 ЦПК України.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, суддю визначено автоматизованою системою документообігу суду, відповідно до ст.ст. 14, 33 ЦПК України.

Ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 29 січня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження. Роз`яснено відповідачу право подати відзив на позов, а позивачу відповідь на відзив.

На адресу суду 14.04.2026 року (вх. №17415) надійшла заява за підписом представника позивача щодо можливості розгляду справи за відсутності представника позивача, згідно якої представник зазначив, що позов підтримує та не заперечує щодо заочного розгляду справи (а.с.60-61).

Відповідач ОСОБА_1 до суду не з`явився, про час та місце слухання справи повідомлявся у встановленому порядку шляхом направлення судової повістки за місцем реєстрації, на адресу суду повернувся поштовий конверт з відміткою працівника поштового зв`язку «адресат відсутній» (а.с.64). Відповідач про причини не явки суду не повідомив, не подав відзиву на позовну заяву.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку щодо можливості розгляду справи за відсутності сторін, підстав для відкладення слухання справи не встановлено.

Ухвалою суду від 15 квітня 2026 року вирішено провести заочний розгляд.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з розглядом справи за відсутності учасників справи.

Суд, дослідивши письмові докази по справі дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 21.12.2006 року АКБ соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту № 2006/686-Ф03.9/90.

Рішенням №5/2019 АТ «Укрсоцбанк» від 15 жовтня 2019 року, було припинено Акціонерне Товариство «УКРСОЦБАНК» шляхом приєднання до Акціонерного Товариства «АЛЬФА-БАНК» де в п.п.1.2. визначено, що правонаступником щодо всього майна, прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк», виникає у Акціонерного Товариста «Альфа-Банк» з 15 жовтня 2019 року.

Відповідно до умов кредитного договору Кредитор надає Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 64 950,00 дол.США.

12.08.2022 року Позачерговими Загальними зборами акціонерів АТ «АльфаБанк» було прийнято рішення про зміну найменування банку з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на Акціонерне товариство «Сенс Банк», а також про внесення змін до Статуту Акціонерного товариства «Альфа-Банк» шляхом затвердження його в новій редакції.

Відповідно до Договору, відповідач зобов`язався в порядку та на умовах, що визначені Договором повертати Кредит, виплачувати проценти за користування Кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені Договором та Додатком № 1 до нього – Графіком погашення кредиту.

Позивач свої зобов`язання за Договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачеві кредит, однак відповідач належним чином взяті на себе зобов`язання не виконує, в результаті чого має заборгованість перед кредитором.

Відповідно до виконавчого листа № 2604/2760/2012 від 19.04.2012 року, який виданий Дніпровським районним судом м.Києва, на користь АТ «Укрсоцбанк» було стягнуто з відповідача заборгованість за кредитним договором № 2006/686-Ф03.9/90 від 21.12.2006 року, в розмірі 695 717,74 грн.

На підставі виконавчого листа № 2604/2760/2012 від 19.04.2012 року, було відкрито виконавче провадження № 33199964. В подальшому, відповідно до постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 03.12.2012 року, ВП № 33199964, виконавче провадження було завершено.

Таким чином, в результаті не виконання рішення суду та умов договору у відповідача виникла заборгованість розрахована на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, за невиконання грошового зобов`язання встановленого рішенням суду яка станом на 23.02.2022 року становить - 448 381,35 грн., та складається з: Сума заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість 92 357,97 грн. Сума заборгованості за інфляційними витратами на кредитну заборгованість 356 023,38 грн. Загальна сума заборгованості 448 381,35 грн.

Отже, вирішуючи позовні вимоги суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 55 Закону України «Про третейські суди» рішення третейського суду виконуються зобов`язаною стороною добровільно, в порядку та строки, що встановлені в рішенні. Якщо в рішенні строк його виконання не встановлений, рішення підлягає негайному виконанню.

Відповідно до частини 3 статті 51 Закону України «Про третейські суди» рішення третейського суду може бути оскаржене та скасоване лише з таких підстав: справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди; третейську угоду визнано недійсною компетентним судом; склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам статей 16 - 19 цього Закону; третейський суд вирішив питання про права і обов`язки осіб, які не брали участь у справі.

Відповідно до положень частин 1, 2 статті 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Однією з підстав виникнення зобов`язання є договір або інший правочин (пункт 1 частина 2 статті 11 ЦК України).

Факт наявності боргового зобов`язання відповідача перед позивачем встановлений судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Як встановлено матеріалами справи, відповідач грошові кошти не повернула, допустили прострочення виконання кредитного договору.

Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За приписами статей 525,526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування відсотків річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.

Отже, невиконання боржником грошового зобов`язання надає право кредитору захисти своє майнове право шляхом нарахування та стягнення з боржника 3% річних, а також інфляційних збитків, що, як було зазначено вище, носить компенсаційний характер.

Крім того, у зобов`язальних відносинах (стаття 509 ЦК України) суб`єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов`язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим.

Відтак, невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Приймаючи до уваги, що виникли між сторонами кредитні правовідносини не припиненні, носять триваючий характер, то позивач – АТ «Сенс Банк» має право на стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних збитків за невиконання грошового зобов`язання.

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України підставою застосування передбаченої цією нормою відповідальності є прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. Як передбачено ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК України).

Доказів погашення невиконаного грошового зобов`язання відповідачем не надано, самі лише заперечення не спростовують обставини позовних вимог.

До приписів ст. 625 ЦК України застосовується загальний строк позовної давності у три роки, а тому стягнення 3% річних та інфляційних втрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми трьома роками, які передували подачі позову.

При зверненні до суду з позовом про стягнення 3% річних та інфляційних втрат слід розмежовувати випадки, коли (1) є судове рішення про стягнення з боржника основної заборгованості або (2) судове рішення про відмову у стягненні основної заборгованості у зв`язку з пропуском позовної давності чи відсутність такого рішення за фактичного пропуску позовної давності.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Тобто нарахування трьох процентів річних та індексу інфляції не є штрафними санкціями, а засобом захисту коштів кредитора від знецінення, оскільки передбачена законом, а не договором.

За змістом цієї норми закону нарахування трьох процентів річних та індексу інфляції входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 жовтня 2014 року у справі N 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі N 686/21962/15-ц, провадження N 14-16цс18.

Під індексом інфляції розуміється показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, отже норма ЦК України, яка регламентує сплату індексу інфляції за прострочення виконання грошового зобов`язання, поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором. Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється у розмірі 101 %.

Здійснивши аналіз сфер застосування приписів статей 625 та 1050 Кодексу та статті 1048 Кодексу, Конституційний Суд України зазначив, що приписи статей 625 та 1050 Кодексу унормовують питання відповідальності за порушення грошового зобов`язання позичальником, тоді як приписи статті 1048 Кодексу визначають загальні умови нарахування, сплати процентів за користування грошовими коштами як істотні умови договору позики, кредитного договору.

Конституційний Суд України зауважив, що приписи частини другої статті 625, першого речення частини першої статті 1050 Кодексу та частини першої статті 1048 Кодексу регулюють різні за змістом правовідносини, які не є взаємовиключними, адже за загальним правилом (частина перша статті 622 Кодексу), якщо інше не встановлено в договорі або законі, застосування заходів цивільної відповідальності не звільняє боржника від виконання зобов`язань за договором у натурі.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що застосування припису першого речення частини першої статті 1050 Кодексу як такого, що його скеровано на надання кредитодавцеві права на отримання трьох процентів річних від простроченої суми та інфляційних втрат як заходів цивільної відповідальності за неналежне виконання позичальником грошових зобов`язань, не може впливати на право кредитодавця на отримання процентів як плати за користування кредитом, тобто на право вимагати від боржника виконання зобов`язань за кредитним договором у натурі.

Отже, нараховані позивачем 3% річних є відповідальністю за прострочення/невиконання грошового зобов`язання, передбаченою ч. 2 ст. 625 ЦК України.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року в справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 19.06.2019 № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19), від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18). від 19.06.2019 у справі № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) викладено висновки щодо застосування положень ст. 625 ЦК України. Вказано, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань.

Грошові зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду. За змістом ч.2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Згідно розрахунку (а.с.10-13), банком здійснено наступний розрахунок, період заборгованості з 01.04.2021 року по 23.02.2022 рік – сума заборгованості за ставкою 3% на кредитну заборгованість становить – 92 357, 97 гривень; сума заборгованості за інфляційними витратами на кредитну заборгованість – 356 023, 38 гривень, загальний розмір заборгованості – 448, 381, 35 гривень.

На підставі вищевикладених обставин, судом встановлено, що позивач є стягуваечм за договором кредиту від 21.12.2006 року, відповідач не належним чином виконала грошове зобов`язання. Через несвоєчасне та неналежне виконання зобов`язань, позивачем правомірно нараховані 3 проценти річних відповідно до ч. 2 статті 625 ЦК України та інфляційні витрати. Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

З урахуванням викладеного, відповідно до ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню сплачені ним і документально підтвердженні судові витрати зі сплати судового збору у розмірі: 2 422, 40 гривень та витрати на правничу допомогу в розмірі: 5 380,58 гривень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 526, 530, 611, 612, 625-628, 1054-1055 ЦК України, ст. ст. 2, 5, 10, 12, 133, 137, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 279, 28-284, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства «СЕНС-БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства «СЕНС-БАНК» (код ЄДРПОУ: 23494714, місце знаходження: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 100) - заборгованість за невиконання грошового зобов`язання встановленого рішенням суду у загальному розмірі: 448 381,35 гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства «СЕНС-БАНК» (код ЄДРПОУ: 23494714, місце знаходження: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 100) – понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі: 5 380,58 гривень.

Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги в 30 - ти денний строк з дня отримання рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне судове рішення складено 20.04.2026р.

Суддя: