Вирок від 29 квітня 2026 р. у справі №947/14251/26 — Київський районний суд м. Одеси

Справа № 947/14251/26

Провадження № 1-кп/947/910/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.04.2026 м.Одеса

Київський районний суд м.Одеси у складі судді ОСОБА_1 , який здійснює кримінальне провадження одноособово,

секретар судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у підготовчому провадженні в приміщені суду у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт і угоду про визнання винуватості у кримінальному провадженні №12025000000002104 від 30.07.2025 щодо

ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м.Данфермлін Файф, Шотландія, громадянин Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, раніше на території України не судимий, проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.114-2, ч.1 ст.263 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_3 та його захисника - адвоката ОСОБА_6 ,

перекладача ОСОБА_7 ,

ВСТАНОВИВ:

До Київського районного суду м.Одеси 03.04.2026 надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12025000000002104 від 30.07.2025 за обвинуваченням ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ) у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.114-2, ч.1 ст.263 КК України, з угодою про визнання винуватості від 26.03.2026.

Згідно обвинувального акту і наданої угоди про визнання винуватості ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ) обвинувачується у вчиненні злочинів за наступних обставин.

Так, 24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі - ООН).

До складу ООН входять Україна, Російська Федерація та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.

Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об`єднаних Націй.

Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями - № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, та № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить Визначення агресії, - установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов`язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.

Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ) серед іншого визначено, що ознаками агресії є:

-застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави;

-застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.

Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:

-вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;

-бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;

-блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;

-напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;

-застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;

-дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;

-засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.

Жодні міркування будь-якого характеру, чи то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, не можуть слугувати виправданням агресії.

Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, який підписаний СРСР, правонаступником якого є російська федерація.

Статтями 1 та 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18 жовтня 1907 року, яка вступила в дію 26 січня 1910 року та 7 березня 1955 року визнана СРСР, правонаступником якого є російська федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього та недвозначного попередження у формі або мотивованого оголошення війни, або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Про існування стану війни має бути без зволікання оповіщено нейтральним державам, і він матиме для них дійсну силу лише після отримання оповіщення.

У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі - Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.

24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.

Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація.

Згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від

05 грудня 1994 року російська федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов`язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.

Відповідно до пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, що укладений між державами СНД, серед яких є Україна та російська федерація, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів один одного та зобов`язалися виступати проти будь-яких дій, що підривають їхню непорушність, а також вирішувати усі суперечки, що виникають з питань кордонів і територій, тільки мирними засобами. Держави також зобов`язалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо такі виникнуть; не встановлювати з ними політичних, економічних та інших зв`язків; не допускати використання ними територій і комунікацій держав-учасниць Співдружності; не надавати їм економічної, фінансової, військової та іншої допомоги.

31 травня 1997 року, відповідно до положень Статуту ООН і зобов`язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Україна та російська федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року №13/98-ВР та Федеральним Законом російської федерації від 2 березня 1999 року № 42-ФЗ). Відповідно до статей 2 - 3 зазначеного Договору, російська федерація зобов`язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та зобов`язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.

Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та російською федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований російською федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.

Статтями 1-2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Згідно зі статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.

Відповідно до статей 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід`ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.

Таким чином, із зазначенням міжнародних нормативно-правових актів, а також актів національного законодавства, яке визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності, випливає що дії рф на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній економічній та інформаційній безпеці України створюють реальні загрози національній безпеці та є проведення підривної діяльності проти України. ЇЇ результатом стала анексія Криму, окупація території Донецької та Луганської областей, масштабні руйнування провідних промислових бюджетоутворюючих підприємств на сході держави, що призвело до загострення суспільно-політичної обстановки в Україні, падіння економіки держави та інших вкрай негативних для України наслідків.

Наведені вище факти розв`язання та ведення рф агресивної війни проти України, здійснення підривної діяльності, в тому числі і шляхом вторгнення підрозділів зсрф на територію півострова Крим, захоплення державних установ організацій та військових частин із 27.02.2014 широко висвітлювались більшістю засобів масової інформації іноземних держав.

Продовжуючи реалізацію злочинного плану, з метою створення приводів для ескалації конфлікту і спроби виправдання своєї агресії перед громадянами російської федерації та світовою спільнотою, 21 лютого 2022 року російською федерацією визнано «Донецьку народну республіку» та «Луганську народну республіку» незалежними державами.

22 лютого 2022 року президент російської федерації, реалізуючи злочинний план, направив до ради федерації звернення про використання збройних сил рф за межами рф, яке було задоволено.

24 лютого 2022 року о 05 годині президент російської федерації оголосив про рішення розпочати військову операцію в Україні.

Того ж дня, близько 05 год. 10 хв. збройними силами російської федерації, що діяли за наказом керівництва російської федерації та збройних сил російської федерації, здійснено запуск крилатих та балістичних ракет по аеродромах, військових штабах, складах, підрозділах Збройних Сил України та інших військових формувань. Після чого, тоді ж, війська російської федерації вдерлися сухопутним шляхом на територію суверенної держави України.

У зв`язку з чим, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.22 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року, який продовжено і діє на даний час.

Разом з тим, представниками іноземної організації - федеральної служби безпеки рф (далі - фсбрф) посилено ведення розвідувально-підривної діяльності проти України, що полягає в ослабленні державної влади України та держави в цілому; її самостійності усередині країни та незалежності у міжнародних відносинах; захищеності території країни в існуючих кордонах від будь-яких посягань; підготовленості держави до захисту від зовнішньої збройної агресії або збройного конфлікту; дестабілізації суспільно політичної обстановки всередині країни; створенні умов для діяльності іноземної розвідки (вербування агентури серед жителів України, зокрема з представників органів державної влади, місцевого самоврядування, правоохоронних органів тощо); збиранні інформації, що представляє інтерес для іноземної розвідки та її подальшого використання рф задля отримання переваг над Україною в області збройних сил, військових дій, зовнішньої політики, втручання у внутрішню політику суверенної держави, для маніпулювання суспільними настроями населення України, розпалювання сепаратистських настроїв серед населення окремих регіонів, організації інформаційної експансії з боку рф тощо.

Встановлено, що у січні 2024 року громадянин Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 через Інтернет форум для «інструкторів бою» познайомився із громадянином США ОСОБА_10 , який підшукував військових інструкторів для роботи в Україні, що і запропонував ОСОБА_3 , який погодився на вказану пропозицію.

Так, 23 січня 2024 року ОСОБА_3 прибув на територію України через пропускний пункт «Краївець». Після прибуття до України ОСОБА_3 почав проводити інструктажі для військовослужбовців НОМЕР_1 бригади морської піхоти у АДРЕСА_2 , а приблизно в травні 2024 року почав працював у ІНФОРМАЦІЯ_3, де здійснював інструкторську діяльність до початку осені 2024 року. Приблизно з кінця вересня, точного часу слідством не встановлено, ОСОБА_3 перестав працювати військовим інструктором та переїхав до міста Одеса.

Перебуваючи на території міста Одеса у вересні 2024 року, точного часу слідством не встановлено, в зв`язку із скрутним фінансовим становищем через відсутність роботи, у ОСОБА_3 виник злочинний умисел направлений на передачу інформації про розташування Збройних Сил України, яка не розміщувалася у відкритому доступі Генеральним штабом Збройних Сил України, Міністерством оборони України або іншими уповноваженими державними органами представникам спеціальних служб російської федерації за грошову винагороду.

Так, наприкінці вересня 2024 року, точного часу слідством не встановлено, діючи умисно з корисливих мотивів ОСОБА_3 у невстановлений досудовим розслідуванням час та спосіб, перебуваючи на території України в м.Одесі, встановив контакт із невстановленим досудовим розслідуванням співробітником фсб рф, та надав згоду на виконання завдань представника фсб за отримання грошової винагороди.

У зв`язку із своєю професійною діяльністю в якості військового інструктора на території України на початку 2024 року ОСОБА_3 був включений до закритої групи військових інструкторів у мессенджері Signal, які знаходяться на території України та проводять тренування з військової підготовки військовослужбовців ЗСУ « ІНФОРМАЦІЯ_2 ».

Так, 11 травня 2025 року об 11 годині 15 хвилин ОСОБА_3, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на поширення інформації про розташування Збройних Сил України державі, що здійснює збройну агресію проти України, діючи умисно, з корисливих мотивів, в умовах воєнного стану, перебуваючи на території міста Одеси, за допомогою власного мобільного телефону марки «Sony», модель «XPERIA» серійний номер: НОМЕР_2 , IMEI 1: НОМЕР_3 , IMEI 2: НОМЕР_4 , використовуючи акаунт мобільного додатку «Session» використовуючи ім`я користувача - ОСОБА_11 та Account ID: НОМЕР_23 особистій переписці з користувачем додатку «Session», із іменем користувача « ОСОБА_12 », який ідентифікується за Account ID: « НОМЕР_13 », який є невстановленим співробітником фсб російської федерації, поширив останньому інформацію військового характеру, а саме: передав ідентифікатори зв`язку та визначені особисті дані, виключно з фотографіями, які знаходяться в особистих профілях кожного із учасників чату військових інструкторів у месенджері Signal, які знаходяться на території України та проводять тренування з військової підготовки військовослужбовців ЗСУ « ІНФОРМАЦІЯ_2 ».

В подальшому 14 травня 2025 року о 13 годині 12 хвилин ОСОБА_3, продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу направленого на поширення інформації про розташування Збройних Сил України державі, що здійснює збройну агресію проти України, діючи умисно, з корисливих мотивів, в умовах воєнного стану, перебуваючи на території міста Одеси, за допомогою власного мобільного телефону марки «Sony», модель «XPERIA» серійний номер: НОМЕР_2 , IMEI 1: НОМЕР_3 , IMEI 2: НОМЕР_4 , використовуючи акаунт мобільного додатку «Session» використовує ім`я користувача- ОСОБА_11 та AccountID: НОМЕР_23 особистій переписці з користувачем додатку «Session», із іменем користувача « ОСОБА_12 », який ідентифікується за AccountID: «НОМЕР_13», який є невстановленим співробітником фсб російської федерації, поширив останньому інформацію про місце розташування військовослужбовців ЗСУ в Миколаївській області із зазначення координат НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , за якими розташований «Тренувальний центр ІНФОРМАЦІЯ_4» та передав скріншоти додатку GoogleMaps з можливістю ідентифікувати місце розташування тренувального центру на місцевості.

Відповідно до відповіді Міністерства оборони України інформація, яка була передана представникам держави, що здійснює збройну агресію проти України могла завдати шкоди обороноздатності та державній безпеці України та не розміщувалась у відкритому доступі.

Наведені умисні дії ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ) були кваліфіковані органами досудового розслідування за ч.3 ст.114-2 КК України, за кваліфікуючими ознаками: поширення інформації про розташування Збройних Сил України, з можливістю їх ідентифікації на місцевості, яка не розміщувалася у відкритому доступі Генеральним штабом Збройних Сил України, Міністерством оборони України або іншими уповноваженими державними органами, вчиненого в умовах воєнного стану, з корисливих мотивів, з метою надання такої інформації державі, що здійснює збройну агресію проти України.

Крім того, Постановою Верховної Ради України «Про право власності

на окремі види майна» від 17.06.1992 № 2471 X-II, визначено, що зброя та боєприпаси (крім мисливської і пневматичної зброї і боєприпасів до неї) не можуть перебувати у власності громадян.

Відповідно до розділу 1 п. 2 Інструкції про організацію обліку, зберігання і видачі стрілецької зброї у Збройних Силах України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1225 від 04 серпня 2000 року, боєприпасами являються патрони до стрілецької зброї, сигнальні та освітлювальні засоби, вибухові пакети та інші вибухові речовини, ручні гранати і запали до них, реактивні протитанкові гранати.

Додатком №1 п. 1 Постанови Верховної Ради України «Про право власності на окремі види майна» від 17 червня 1992 року

№ 2471-ХІІ встановлено, що до майна, яке не може перебувати у власності громадян, громадських об`єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України належить: зброя, боєприпаси (крім мисливської і пневматичної зброї, зазначеної в додатку №2 і боєприпасів до неї, а також спортивної зброї і боєприпасів до неї, що придбаваються громадськими об`єднаннями з дозволу органів внутрішніх справ), бойова і спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси.

Згідно п. 2 Положення про дозвільну систему, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 576 від 12 жовтня 1992 року, до предметів, матеріалів і речовин, підприємств, майстерень і лабораторій,

на які поширюється дозвільна система, належать: вогнепальна зброя (нарізна воєнних зразків, несучасна стрілецька, спортивна, навчальна, охолощена, мисливська нарізна і гладко ствольна), бойові припаси до неї, холодна зброя (арбалети, мисливські ножі тощо) та інше.

Відповідно до п. 2.1 Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної

і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумових чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 622 від 21 серпня 1998 року визначено, що здійснюючи дозвільну систему, органи внутрішніх справ відповідно до законодавства України видають громадянам - дозволи на придбання, зберігання та носіння вогнепальної мисливської зброї, холодної, охолощеної, пневматичної зброї, пристроїв.

Відповідно до п. 15 Положення посадові особи та громадяни, які порушили порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, охорони, перевезення і використання предметів, матеріалів і речовин, відкриття і функціонування підприємств, майстерень і лабораторій, на які поширюється дозвільна система, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Відповідно до п.8.1 Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів, затвердженої наказом МВС України від 21.08.1998 № 622 (далі - Інструкція), дозвільна система, що здійснюється органами поліції, поширюється на бойову нарізну військових зразків зброю або виготовлену за спеціальним замовленням, охолощену, нейтралізовану, несучасну, спортивну, мисливську вогнепальну зброю, бойові припаси до зброї, основні частини зброї, пневматичну, холодну зброю, пристрої та патрони до них, що належать підприємствам, установам, організаціям, суб`єктам господарювання та громадянам.

Згідно з п.1 Переліку видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об`єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України, затвердженого постановою Верховної Ради України «Про право власності на окремі види майна» від 17.06.1992 № 2471-XII (далі - Перелік), зброя, боєприпаси (крім мисливської і пневматичної зброї, зазначеної в додатку №2, і боєприпасів до неї, а також спортивної

зброї і боєприпасів до неї, що придбаваються громадськими об`єднаннями з дозволу органів внутрішніх справ), бойова і спеціальна військова

техніка, ракетно-космічні комплекси, не можуть перебувати у власності громадян.

При цьому, згідно п. 21 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про національну поліцію», поліція здійснює контроль за дотриманням фізичними

та юридичними особами спеціальних правил та порядку зберігання

і використання зброї, спеціальних засобів індивідуального захисту та активної оборони, боєприпасів, вибухових речовин і матеріалів, інших предметів, матеріалів та речовин, на які поширюється дозвільна система органів внутрішніх справ.

ОСОБА_3 досвід поводження з вогнепальною зброєю та був достовірно обізнаний із порядком обігу вогнепальної зброї та бойових припасів, передбаченим Інструкцією та положенням Переліку, а також усвідомлював, що вогнепальна зброя та бойові припаси відносяться до предметів, на які поширюється дозвільна система, та право на володіння вогнепальною зброєю, і умови її застосування визначаються в порядку, встановленому законодавством України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_3 у порушення вимог вищевказаного законодавства, в невстановлений досудовим розслідуванням час, але не раніше лютого 2024 року, діючи умисно, придбав за невстановлених обставин у невстановлений досудовим розслідуванням спосіб наступну вогнепальну зброю та бойові припаси:

1.Пістолет «ПМ НОМЕР_18», 1975 року виробництва.

2.Бойові набої маркування «LCW 12» у кількості 15 одиниць.

3.Бойовий набій маркування «539 90» у кількості 1 одиниця.

Вказані предмети за невстановлених обставин та часу були переміщені до квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , де в подальшому ОСОБА_3 продовжив їх зберігати в особистому рюкзаку.

Продовжуючи реалізовувати свої протиправні дії, направлені на зберігання зазначеної вогнепальної зброї та бойових припасів ОСОБА_3 з невстановленого досудовим розслідуванням моменту їх переміщення до квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , без передбаченого законом дозволу, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи протиправність своїх дій, зберігав зброю та бойові припаси: пістолет «ПМ НОМЕР_18», 1975 року виробництва, бойові набої маркування «LCW 12» у кількості 15 штук, бойовий набій маркування «539 90» у кількості 1 штука, чим не виконував положення Наказу Міністерства внутрішніх справ України № 826від 24.09.12, який регламентує «Інструкцію про порядок приймання, зберігання, обліку, знищення чи реалізації вилученої, добровільно зданої, знайденої зброї та боєприпасів до неї».

Вказаними умисними діями ОСОБА_3 вчинив незаконне придбання та зберігання зброї та бойових припасів без передбаченого законом дозволу.

В період часу з «07» год. «10» хв. 18.10.2025 до «12» год. «40» хв. 18.10.2025, працівниками правоохоронних органів під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , вилучено вищевказані предмети.

Наведені умисні дії ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ) були кваліфіковані органами досудового розслідування за ч.1 ст.263 КК України, за кваліфікуючими ознаками: придбання та зберігання зброї та бойових припасів без передбаченого законом дозволу.

Як вбачається з обвинувального акту та угоди про визнання винуватості, а також в судовому засіданні, ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ) беззастережно визнав себе винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.114-2, ч.1 ст.263 КК України, щиро розкаявсь і за угодою зобов`язується співпрацювати зі стороною обвинувачення у викритті відомих йому злочинних дій інших учасників кримінальних правопорушень шляхом надання правдивих викривальних показань про всі обставини вчинення ним кримінальних правопорушень, їх підтвердження під час судового розгляду обвинувального акту.

ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ) також погодився з прокурором на призначення йому покарання:

-за ч.3 ст.114-2 КК України у вигляді позбавлення волі на строк на 8 років,

-за ч.1 ст.263 КК України у вигляді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст.70 КК України, шляхом часткового складання покарань, за сукупністю кримінальних правопорушень призначити ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ) остаточне покарання у вигляді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців.

Суд, перевіривши умови укладання угоди про визнання винуватості, відповідність угоди за змістом вимогам процесуального законодавства, роз`яснивши та з`ясувавши в обвинувачуваного повне порозуміння ним його процесуальних прав, добровільності та відсутності будь-яких обставин, які б примусили його погодитися на підписання угоди про визнання винуватості, характеру висунутого щодо нього обвинувачення, виду і розміру покарання та наслідки постановлення вироку на підставі угоди про визнання винуватості, дійшов висновку про те, що у даному провадженні можливо затвердити надану угоду про визнання винуватості. При цьому суд виходить з наступного.

Так, злочини, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ), згідно ст.12 КК України відноситься, до тяжкого злочину (ч.1 ст.263 КК України), і до особливо тяжкого злочину (ч.3 ст.114-2 КК України).

Відповідно до ч.4 ст.469 КПК України, враховуючі тяжкість злочину, відсутність потерпілого, та у випадку завдання злочином шкоди лише державним та суспільним інтересам, може бути укладено угоду про визнання винуватості між прокурором і обвинуваченим.

Угода за змістом укладена відповідно до ст.472 КПК України і має усі необхідні реквізити та відомості, у т.ч. стосовно міри та виду узгодженого між сторонами покарання та наслідків невиконання угоди.

Обвинуваченому ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ) суд відповідно до ст.474 КПК України роз`яснив процесуальні права, характер обвинувачення, вид покарання та наслідки укладання, затвердження та невиконання угоди, передбачені ст.ст.473, 476 КПК України, роз`яснив вичерпні підстави оскарження вироку суду.

Суд також переконаний в тому, що угоду сторонами підписано добровільно, свідомо, без впливу будь-яких сторонніх обставин чи факторів. Умови укладеної угоди також не суперечать інтересам суспільства, не порушують прав, свобод чи інтересів сторін чи інших осіб. З угоди також не вбачається обставин, які б свідчили про очевидну неможливість виконання обвинуваченим узятих на себе за угодою зобов`язань.

Як видно з реєстру матеріалів досудового розслідування у проваджені зібрано достатньо доказів для обґрунтованої підозри і обвинувачення ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ) у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.114-2, ч.1 ст.263 КК України, а тому визнання ним винуватості є цілком виправданим.

Суд також вважає, що за відсутністю обставин, що обтяжують покарання, за наявності обставин, які пом`якшують покарання, у т.ч. активне сприяння розкриттю злочину, інші дані про особу ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ), характер кримінальних правопорушень та інші обставини, у тому числі співпраця ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ) зі слідством для викриття інших осіб у вчиненні інших кримінальних правопорушень, цілком враховані угодою про визнання винуватості і знайшли своє відображення в узгодженому остаточному покаранні.

Крім того, суспільний інтерес в укладенні цієї угоди полягає у тому, що судовий розгляд по даному кримінальному провадженню буде у найкоротший термін закінчено, що спростить роботу органів досудового розслідування, прокуратури та суду, надасть додаткової можливості викрити, розслідувати та припинити більшу кількість інших кримінальних правопорушень, сприятиме наближенню покарання до часу вчинення злочинів.

Процесуальні витрати по справі за залучення експертів відповідно до ст.124 КПК України підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави. Згідно довідки Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз СБ України витрати на залучення експерта складають 49406,32 грн., які повинні бути стягнуті з ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ) на користь держави.

Питання щодо речових доказів вирішується в порядку ст.100 КПК України, а арешту майна на підставі ст.174 КПК України.

Керуючись ст.ст.373, 374, 474, 475 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Затвердити угоду від 26.03.2026 про визнання винуватості між прокурором ОСОБА_5 і обвинуваченим ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ) за участю адвоката ОСОБА_6 та перекладача ОСОБА_7 .

Відповідно до затвердженої угоди про визнання винуватості визнати ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ) винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.114-2, ч.1 ст.263 КК України, на підставі яких призначити йому покарання:

-за ч.3 ст.114-2 КК України у вигляді позбавлення волі на строк 8 років,

-за ч.1 ст.263 КК України у вигляді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст.70 КК України шляхом часткового складання покарань, за сукупністю кримінальних правопорушень призначити ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ) остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень у вигляді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців.

Початок строку відбування покарання рахувати з дня затримання ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ), а саме з 27.10.2025.

Зарахувати в строк відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ) день за день строк перебування його під вартою в період 27.10.2025 по день набрання вироком законної сили.

Запобіжний захід у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ) до набрання вироком законної сили залишити без змін.

Процесуальні витрати в сумі 49406 (Сорок дев`ять тисяч чотириста шість) грн. 32 коп. стягнути з ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ) на користь держави.

Речові докази у справі, після набрання вироком законної сили, вказані в постанові слідчого від 18.10.2025, а саме:

-Мобільний телефон Motorola з сім-картою НОМЕР_7 (imei1 - НОМЕР_8 , imei 2 - НОМЕР_9 ); Планшет NoteAir (s.n. - НОМЕР_10 ); Ноутбук ASUS FX506H (s.n. - НОМЕР_24); Планшет Samsung SM-520 (s.n. - НОМЕР_25); Флеш-накопичувач марки Kingstom 128 GB чорного кольору; Пластикова папка чорного кольору з файлами, в яких містять документи на ім`я ОСОБА_3 ; Довідка Приват-банку на ім`я ОСОБА_3 ; 3 банківській картки на ОСОБА_3 номери: НОМЕР_11 , НОМЕР_12 , НОМЕР_13 ; 2 паперових конверти від стартових пакетів з номерами: НОМЕР_14 , НОМЕР_15 ; Грошові кошти в сумі 2000 доларів США (20 купюр номіналом 100 доларів США); Портативний модем TP-Link (imei НОМЕР_16 ) з сім-картою Vodafone; Планшет Tabletmodel T10 (s.n. - НОМЕР_27); Ноуnбук із зарядним пристроєм DREAM MachinesModel V170RND (s.n. НОМЕР_17 ); Паперовий конверт від стартового пакету Vodafone НОМЕР_26; Чоловічий годинним GATRMIN (s.n. 536112930) - повернути власнику - ОСОБА_3;

-Пістолет ПМ НОМЕР_18 , 1975 року виробництва; Бойові набої маркування LCW 12 у кількості 13 одиниць (два набої а також бойовий набій маркування 539 90 у кількості 1 одиниця знищені під час експертного дослідження), які вилучені з цивільного обігу - передати в розпорядження керівника Національної поліції України для використання за призначенням або для інших цілей (музей, експертна установа);

-Мобільний телефон SONY XPERIA XQ-BT52; Мобільний телефон GOOGLE PIXEL 7A (imei 1 - НОМЕР_19 ), (imei 2 - НОМЕР_20 ) які були знаряддям кримінального правопорушення - конфіскувати.

Речові докази у справі, після набрання вироком законної сили, вказані в постанові слідчого від 27.10.2025, а саме:

-Мобільний телефон Samsung RF8X808ZGJZ, Дві пластикові картки «Приваббанк» № НОМЕР_21 , № НОМЕР_22 , - повернути власнику - ОСОБА_3 .

Арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м.Києва від 06.11.2025 на предмети, визначені речовими доказами у справі постановою слідчого від 27.10.2025, після набрання вироком законної сили - скасувати.

На вирок сторонами може бути подана апеляційна скарга до Одеського апеляційного суду через Київський районний суд м.Одеси протягом тридцяти днів з дня проголошення вироку, лише у випадках, встановлених ст.ст.473, 394 КПК України.

Якщо апеляційну скаргу не подано, то вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Копію вироку вручити учасникам судового провадження в день проголошення його резолютивної частини.

Суддя ОСОБА_1