Постанова від 29 квітня 2026 р. у справі №947/4416/26 — Київський районний суд м. Одеси

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа № 947/4416/26

Провадження № 2-а/947/60/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.04.2026 року

Київський районний суд м. Одеси в складі головуючого – судді Калініченко Л.В. розглянувши у залі суду в місті Одесі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи згідно зі статтею 262 КАС України адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови №140 по справі про адміністративне правопорушення від 23.01.2026 року за ч. 3 ст. 210 КУпАП зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

02.02.2026 року до Київського районного суду міста Одеси через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови №140 по справі про адміністративне правопорушення від 23.01.2026 року за ч. 3 ст. 210 КУпАП зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що він не згоден з оскаржуваною постановою, оскільки він має відстрочку на підставі п.1 ч.3 ст. 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» та не має статусу «обмежено придатний». Поряд з цим, ним в додатку «Резерв+» було виявлено оголошення про його розшук з підстав відмови від проходження ВЛК. Однак, як зазначає позивач, ним не було нічого порушення та не надходило жодних направлень для проходження відповідної ВЛК. Додатково позивач зазначає, що виявивши відповідне оголошення він з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_2 , де одразу відносно нього було складено протокол про адміністративне правопорушення, за наслідком якого складено спірну постанову. Однак, позивач посилається на те, що ним не вчинялось жодного ухилення чи вчинення адміністративного правопорушення, приймаючи, що військовозобов`язані, у яких строк дії відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не завершився, на медичний огляд не направляються, крім випадків, коли військовозобов`язані приймаються на військову службу за контрактом, або були визнані обмежено придатними та не проходили повторний медичний огляд з метою визначення їх придатності до військової служби (за винятком тих, які визнані в установленому порядку особами з інвалідністю), або самостійно виявили бажання пройти медичний огляд. Тобто, як вказує позивач, були відсутні підстави для притягнення його до відповідальності та в подальшому стягнення коштів – за постановою № 140 про адміністративне правопорушення від 23.01.2026 р.

Приймаючи викладені обставини, позивач вказує, що відсутні підстави для стверджень про вчинення ним інкримінованого йому адміністративного правопорушення, крім того, оскаржувана постанова не містить сумі адміністративного правопорушення та доказів на підтвердження його вчинення позивачем.

Приймаючи вказані обставини та будучи незгодним з оспорюванню постановою, позивач звернувся до суду з даним позовом.

У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, матеріали справи за вказаним позовом розподілені судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 11.02.2026 року, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови №140 по справі про адміністративне правопорушення від 23.01.2026 року за ч. 3 ст. 210 КУпАП зобов`язання вчинити певні дії. Розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін по справі (письмовому провадженні). Визначено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

20.02.2026 року до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну, в якому відповідач не визнає позовні вимоги, вважає їх необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства України. Представник відповідача вказує, що відповідно до відомостей Єдиного державного військовозобов`язаних та резервістів ОСОБА_1 реєстру призовників, перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 з 13.05.2025 р. як військовозобов`язаний, який прибув з іншої місцевості( адміністративно- територіальної одиниці) України на нове місце проживання. Також, за наявною інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, ОСОБА_1 востаннє пройшов військово лікарську комісію 12.01.2017 р. під час взяття на облік у 17 років ІНФОРМАЦІЯ_4 . Після 25 років, позивач втратив статус призовника та змінив статус з призовника на військовозобов`язаного, відповідно до ч. 1 ст. 18, п. 2 ч. 1 п. 1 ч. 5 ст. 37 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу», а отже, як зазначає представник, позивач мав пройти повторне ВЛК, як солдат запасу з метою визначення придатності до виконання військового обов`язку.

27.02.2026 року до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій сторона позивача зазначає про безпідставність доводів сторони відповідача з посиланням на те, що у зв`язку з тим, що у ОСОБА_1 під час складання протоколу була наявна відстрочка від призову на військову службу, власного бажання на проходження ВЛК він не виявляв, контракт не укладав, відмови від продовженні відстрочки не отримував, відповідно до норм чинного законодавства, не був зобов`язаний проходити військово-лікарську комісію. Таким чином, висновок представника ІНФОРМАЦІЯ_1 стосовно порушення норм закону стосовно не проходження ВЛК ОСОБА_1 є необґрунтованими.

У встановлений судом в ухвалі суду від 11.02.2026 року п`ятиденний строк з дня отримання копії відповіді на відзив, відповідач правом на подання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву не скористався.

Відповідно до ч.5, 8 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Враховуючи відсутність клопотань про проведення судового засідання та наявність достатніх доказів для розгляду справи, суд вбачає можливим розглянути справу за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши письмові матеріали справи, зібрані у справі докази, оцінивши їх в сукупності суд дійшов до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , громадянин України, військовозобов`язаний, у відповідності до роздруківки з додатку «Резерв+» від 14.01.2026 року мав відстрочку на підставі п.1 ч.3 ст.23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку», та у відповідності до постанови ВЛК від 12.01.2017 року придатний до військової служби.

Вказана роздруківка також містить інформацію, що 13.01.2026 року позивача оголошено в розшук та було здійснення звернення до Нацполіції за наслідком не проходження (відмови від проходження) ВЛК.

Як вбачається, 16.01.2026 року діловодом групи відділення військового обліку та бронювання ІНФОРМАЦІЯ_2 старшим солдатом ОСОБА_2 складено протокол №140 про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.3 ст. 210 КУпАП, відносно ОСОБА_1 .

У відповідності до протоколу, суть адміністративного правопорушення полягає у тому, що 116.01.2026 року о 14год.44 хв., військовозобов`язаний ОСОБА_1 порушив абзац восьмий частини третьої статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", частину другу статті 9 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів", підпункт 8 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів які є Додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників військовозобов`язаних та резервістів затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. № 1487, а саме: особисто не повідомив персональні дані передбачені пунктом 17-1 частини першої статті 7 Закону України “Про Єдиний державний реєстр призовників військовозобов`язаних та резервістів”, а саме: відомості про результати медичних оглядів, що проводяться з метою визначення придатності до виконання військового обов`язку.

У зазначеному протоколу визначено дату, час і місце розгляду справи про адміністративне правопорушення на 23.01.2026 року о 10 год. 00 хв.

Як вбачається під час складення протоколу, ОСОБА_1 був присутнім та підписав його, у тому числі на підтвердження роз`яснення прав передбачених ст. 63 Конституції України, ст. 268 КУпАП, отримання копії протоколу.

23.01.2026 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_6 полковником ОСОБА_3 винесено постанову №140, якою встановлено вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП, та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17000 грн.

Відповідно до фабули вчиненого правопорушення, ОСОБА_1 військовозобов`язаний порушив абзац восьмий частини третьої статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", частину другу статті 9 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів", підпункт 8 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів які є Додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників військовозобов`язаних та резервістів затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. № 1487, а саме: особисто не повідомив персональні дані передбачені пунктом 17-1 частини першої статті 7 Закону України “Про Єдиний державний реєстр призовників військовозобов`язаних та резервістів”, а саме: відомості про результати медичних оглядів, що проводяться з метою визначення придатності до виконання військового обов`язку.

У відповідності до наданої копії вказаної постанови, остання містить інформацію про отримання її копії позивачем 28.01.2026 року, з наявним підписом ОСОБА_1 про отримання.

Позивач будучи не згодним з вказаною постановою звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до ст. 8 Основного Закону Україна є правовою державою, де визнається і діє принцип верховенства права. Згідно з положеннямист.129Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

В даній справі позивачем оскаржується постанова про притягнення до адміністративної відповідальності, порядок чого врегульовано положеннями Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі КупАП).

Відповідно до ч. 1 ст. 287 КУпАП України, постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 288 КУпАП оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення здійснюється у порядку, визначеному КАС України, з особливостями, встановленими КУпАП.

За приписами ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом зокрема визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Згідно з ч. 1ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Статтею 210 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку.

У відповідності до ч. 1 та 3 вказаної статті передбачено, що порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку - тягне за собою накладення штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з приміткою до статті 210 КУпАП, положення статей 210,210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в Україні введений воєнний стан у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Згідно з Указом Президента України № 69/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України № 2105-ІХ від 24 лютого 2022 року, оголошується та проводиться загальна мобілізація (в подальшому Указами Президента воєнний стан та строк загальної мобілізації було неодноразово продовжено та вони існували 05.09.2025 року, тобто станом на дату винесення оскаржуваної постанови).

Таким чином, з 24 лютого 2022 року в Україні діє особливий період.

За наслідком чого, оскільки у визначену дату спірного правопорушення у даній справі, мало місце в особливий період, а відтак кваліфікуються за ч. 3 ст. 210 КУпАП.

У відповідності до положень статті 235 КУпАП, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210,210-1,211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

У відповідності до ч.2 ст.19 Конституції України, державні органи та їх посадові особи діють у спосіб, в межах повноважень та на підставах, передбачених Конституцією України та Законами України.

Статтею 254 КУпАП передбачено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу.

Як встановлено ст. 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе за умови наявності в її діянні складу адміністративного правопорушення. Під складом адміністративного правопорушення розуміється встановлена в адміністративно правових нормах відповідною статтею Особливої частини КУпАП сукупність ознак, які визначають громадську небезпечність, винність, протиправність вчинку, що призводить до застосування адміністративно правових санкцій. До складу правопорушення входять: об`єкт правопорушення; об`єктивна сторона правопорушення; суб`єкт правопорушення; суб`єктивна сторона правопорушення. Відсутність хоча б одного з елементів складу виключає правову відповідальність.

В свою чергу, згідно пункту 1 статті 247 КУпАП України, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

У відповідності до положень статті 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, а також про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-9 цього Кодексу.

Статтею 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справ.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Отже, саме відповідач зобов`язаний довести правомірність складаної ним оскаржуваної постанови.

З урахуванням роз`яснення п. п. 4,7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1988 року "Про практику розгляду судами скарг на постанови у справах про адміністративні правопорушення" суд повинен перевірити: чи накладено адміністративне стягнення правомочним органом; чи є в діях даної особи ознаки проступку, за який законом передбачено адміністративну відповідальність, і вина у його вчиненні; чи не сплив строк давності для притягнення до адміністративної відповідальності; чи правильні висновки органу (посадової особи), який виніс постанову, про тяжкість вчиненого проступку та обтяжуючі обставини; чи враховані пом`якшуючі обставини, майновий стан винного, строк оскарження постанови якщо оскаржувалася до вищестоящого органу обчисляється з наступного дня після прийняття цим органом рішення за скаргою.

Стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, поширено ЄСПЛ й на провадження у справах про адміністративні правопорушення, оскільки «кримінальним обвинуваченням» у розумінні Конвенції слід розглядати й протокол ( або постанову у випадку відсутності протоколу ) про адміністративне правопорушення (справа «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011 р., заява № 16347/02).

Судом визнається обов`язкова відповідність судового процесу у справах про притягнення особи до адміністративної відповідальності таким засадам, як верховенство права, законність, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, безпосередність дослідження доказів.

Так, ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція ) передбачає, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення». Відповідно до ч.2 ст.6 Конвенції «кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку».

У п. 110 рішення Європейського суду з прав людини "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" N 36985/97 суд визначив, що адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій може суб`єкт владних повноважень.

Аналогічну правову позицію визначив у Постанові від 31.01.2019 року Верховний суд у справі №760/10803/15-а зазначивши, що один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між суб`єктом приватного права і суб`єктом владних повноважень, який передбачає, що останній зобов`язаний забезпечити доведення в суді правомірності свого рішення, дії або бездіяльності, оскільки в протилежному випадку презюмується, що вони є протиправними.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначив, що допустимість доказів є прерогативою національного права і за загальним правилом, саме національні суди уповноважені оцінювати надані їм докази, а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод (п.34 рішення у справі «Тейксейра де Кастор проти Португалії» від 09.06.1998 року; п. 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19.02.2009 року).

Відповідно до принципу «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кобець проти України» від 14.02.2008 року, доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростованих презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.

Відповідно до положень ст. 8, ст. 62 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У рішенні по справі «Барбера, Мессеге і Хабардо проти Іспаніі» ЄСПЛ зазначив, що п.2 ст. 6 Конвенції вимагає, щоб при здійсненні своїх повноважень судді відійшли від упередженої думки, що обвинувачений вчинив протиправне діяння, так як обов`язок доведення цього лежить на обвинуваченні та будь який сумнів трактується на користь обвинуваченого.

Приймаючи вищевикладене, як вже судом встановлено, позивача за оскаржуваною постановою притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП, за наслідком порушення абзацу восьмого частини третьої статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", частину другу статті 9 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів", підпункт 8 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів які є Додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників військовозобов`язаних та резервістів затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. № 1487, а саме: особисто не повідомив персональні дані передбачені пунктом 17-1 частини першої статті 7 Закону України “Про Єдиний державний реєстр призовників військовозобов`язаних та резервістів”, а саме: відомості про результати медичних оглядів, що проводяться з метою визначення придатності до виконання військового обов`язку.

При цьому оскаржувана постанова, як і матеріали справи, не містять виклад обставин, установлених під час розгляду справи, суті адміністративного правопорушення та відомостей про спробу отримання зазначених відомостей стосовно позивача держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, що не відповідає вимогам, встановленим ст. 283 КУпАП.

У даному випадку у постанові №140 від 23.01.2026 року міститься лише перелік норм законодавства та відомості що особа не надала відомості які він повинен надати.

Як вже судом встановлено, станом на час складання спірної постанови, позивач мав відстрочку від призову на підставі пункту 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку».

Відповідно до п. 63 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабміну від 16.05.2024 №560, військовозобов`язані, які відповідно до пункту 58 цього Порядку звернулися із заявою про надання відстрочки, до прийняття рішення відповідною комісією не направляються для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, крім тих, що були раніше визнані обмежено придатними або тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров`я на строк від шести до 12 місяців відповідно до висновку військово-лікарської комісії, у разі закінчення строку дії довідки (постанови) військово-лікарської комісії, за винятком тих, які визнані в установленому порядку особами з інвалідністю.

Військовозобов`язані, у яких строк дії відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не завершився, на медичний огляд не направляються, крім випадків, коли військовозобов`язані приймаються на військову службу за контрактом, або були визнані обмежено придатними та не проходили повторний медичний огляд з метою визначення їх придатності до військової служби (за винятком тих, які визнані в установленому порядку особами з інвалідністю), або самостійно виявили бажання пройти медичний огляд.

Приймаючи вказані положення п.63 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабміну від 16.05.2024 №560,, суд вважає безпідставними доводи сторони відповідача про вчинення позивачем порушення з не проходження медичного огляді під час дії відстрочки.

Разом з тим, оскаржувана постанова, як і матеріали справи, не містять виклад обставин, установлених під час розгляду справи, суті адміністративного правопорушення та відомостей про спробу отримання зазначених відомостей стосовно позивача держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, що не відповідає вимогам, встановленим ст. 283 КУпАП.

Жодних доказів неможливості отримання інформації з державних реєстрів відповідачем до відзиву не долучено, суду не надані.

Одночасно судом враховується, що відповідно до ст. 62 Конституції України, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.

У рекомендаціях N R (91) 1 Комітету Ради Європи Державам-Членам стосовно адміністративних санкцій від 13.02.91 р. рекомендовано керуватись у своєму праві та практиці принципом, згідно з яким обов`язок забезпечення доказів покладається на адміністративний орган влади (принцип 7).

Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема, у справах "Кобець проти України" від 14.02.2008, "Берктай проти Туреччини" від 08.02.2001, "Леванте проти Латвії" від 07.11.2002, неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення за відсутності розумних підстав для сумніву, що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.

Також судом враховується висновок Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду викладений у постанові від 08 липня 2020 року по справі №463/1352/16-а згідно з яким, у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Відповідно до ст. 8 Конституції України,ст. 6 КАС України та ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року).

Однак, статтю 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін (див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року).

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень суб`єктів владних повноважень, у справах про притягнення до адміністративної відповідальності суд має право, зокрема скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням встановлених обставин, наведених сторонами у справі доводів і аргументів, досліджених доказів, суд, в межах положень ст.286 КАС України, вважає вимоги позивача обґрунтованими та наявними підстави для визнання протиправною та скасування постанови №140 по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст. 210 КУпАП від 23.01.2026 року, а справа про адміністративне правопорушення відносно позивача підлягає закриттю.

Відповідно до ч. 1 та 2ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Приймаючи викладене, оскільки позов позивача підлягає до задоволення, за пред`явлення якого позивачем сплачено судовий збір в сумі 665,60 грн., що підтверджується квитанцією від 30.01.2026 року, у відповідності до положень ч. 1 ст. 139 КАС України, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі – ІНФОРМАЦІЯ_7 , підлягають витрати з відшкодування сплаченого судового збору в сумі 665,60 грн.

При вищевикладених обставинах та керуючись ст. 7, 9, 210, 235, 245-249, 251-252, 254-257, 268, 276-279, 280-282, 283-291 КУпАП, ст. 2, 22, 72, 73, 75-77, 132, 134, 139, 242-246, 250-251, 295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ), про визнання протиправною та скасування постанови №140 по справі про адміністративне правопорушення від 23.01.2026 року за ч. 3 ст. 210 КУпАП зобов`язання вчинити певні дії– задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову №140 по справі про адміністративне правопорушення від 23.01.2026 року, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_6 полковником ОСОБА_3 , якою притягнуто ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП та піддано адміністративному стягненню у виді штрафу в сумі 17000 гривень 00 копійок.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , за ч. 3 ст. 210 КУпАП закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , у відшкодування витрат зі сплати судового збору 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 (шістдесят) копійок.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання в порядку передбаченому статтею 297 КАС України апеляційної скарги на рішення протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий Л. В. Калініченко