Постанова від 20 квітня 2026 р. у справі №485/1054/21 — Миколаївський апеляційний суд

21.04.26

22-ц/812/714/26

Провадження № 22-ц/812/714/26

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 квітня 2026 року м. Миколаїв

справа № 485/1054/21

Миколаївський апеляційний суд у складі:

головуючого Коломієць В.В.

суддів Серебрякової Т.В., Тищук Н.О.,

із секретарем судового засідання Коростієнко Н.С.

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області, ухвалене 30 грудня 2025 року під головуванням судді Бодрової О.П., повне судове рішення складено 12 січня 2026 року,

У С Т А Н О В И В:

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 (попереднє прізвище ОСОБА_5 ) про поділ спільного майна подружжя.

Позивач, з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог від 22 вересня 2021 року та від 22 грудня 2021 року, зазначав, що з 20 лютого 2015 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою. В період шлюбу ними було придбано майно, а саме: будівля з прилеглими до неї господарськими та побутовими будівлями та спорудами разом із земельною ділянкою для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, площею 0,0066 га, кадастровий номер 4825710100:37:034:0034, розташованими за адресою: АДРЕСА_1 , земельна ділянка кадастровий номер 4825780000:26:000:0027, площею 2 га, земельна ділянка кадастровий номер 4825710100:37:034:0007, площею 0,0241 га, трактор колісний, марки «Беларус 82», 2011 року випуску.

Як вказав позивач, відповідачка без його згоди відчужила та 05 серпня 2021 року зняла з обліку трактор колісний, марки «Беларус 82», на що він своєї згоди не надавав, а тому вважає що його вартість повинна бути врахована при поділі майна подружжя.

Посилаючись на те, що сторони не дійшли згоди щодо поділу спільного сумісного майна, ОСОБА_1 просив:

- визнати спільною сумісною власністю: будівлю з прилеглим до неї господарськими та побутовими будівлями та спорудами разом із земельною ділянкою для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, площею 0,0066 га, кадастровим номером 4825710100:37:034:0034, розташованими за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку кадастровий номер 4825780000:26:000:0027, площею 2 га; земельну ділянку кадастровий номером 4825710100:37:034:0007, площею 0,0241 га, трактор колісний, марки «Беларус 82», 2011 року випуску

- визнати за ним та за ОСОБА_2 право власності по 1/2 частці за кожним: на будівлі з прилеглими до неї господарськими та побутовими будівлями та спорудами разом із земельною ділянкою для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, площею 0,0066 га, кадастровим номером 4825710100:37:034:0034, розташованими за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку кадастровий номер 4825780000:26:000:0027, площею 2 га; земельну ділянку кадастровий номер 4825710100:37:034:0007, площею 0,0241 га;

- стягнути з ОСОБА_4 на його користь грошову компенсацію вартості частки трактора колісного марки «Беларус 82» в розмірі 159 159 грн 00 коп.

У листопаді 2021 року ОСОБА_6 подала зустрічний позов до ОСОБА_1 , який обґрунтувала тим, що окрім майна переліченого позивачем за первісним позовом у спільну сумісну власність подружжям 26 серпня 2020 року було набуто автомобіль марки PEUGEOT, 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , користування яким здійснює виключно ОСОБА_1 . Угоди про добровільний поділ автомобіля, що є спільною сумісною власністю подружжя, ними не досягнуто.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_4 просила в порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на автомобіль марки PEUGEOT, 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 та стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію 1/2 частини його вартості.

Ухвалою суду від 21 жовтня 2021 року зустрічний позов ОСОБА_2 прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 .

Рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 30 грудня 2025 року позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 та за ОСОБА_4 право власності по частці будівлі з прилеглими до неї господарськими та побутовими будівлями та спорудами із земельною ділянкою для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, площею 0,0066 га за кадастровим номером 4825710100:37:034:0034, розташованими за адресою: АДРЕСА_1 , за кожним.

Визнано за ОСОБА_1 та за ОСОБА_4 право власності по частці земельної ділянки з кадастровим номером 4825780000:26:000:0027, загальною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства, що розташована у Баштанському районі Миколаївської області, за кожним.

Визнано за ОСОБА_1 та за ОСОБА_4 право власності по частці земельної ділянки з кадастровим номером 4825710100:37:034:0007, загальною площею 0,0241 га, для ведення особистого селянського господарства, що розташована у Баштанському районі Миколаївської області, за кожним.

В порядку поділу спільного майна подружжя: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію вартості частки автомобіля марки «PEUGEOT», 2003 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі (кузова,рами): НОМЕР_2 , у розмірі 47674,98 грн.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості частки трактора колісного марки «БЕЛАРУС-82.1», 2011 року виписку, у розмірі 159159 грн.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_4 - відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 2279,76 грн. понесених судових витрат.

Ухвалюючи рішення суд виходив з того, що спірна будівля з прилеглими до неї господарськими та побутовими будівлями та спорудами разом із земельною ділянкою для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, площею 0,0066 га, кадастровий номер 4825710100:37:034:0034, розташованими за адресою: АДРЕСА_1 , земельна ділянка кадастровий номер 4825780000:26:000:0027, площею 2 га, земельна ділянка кадастровий номер 4825710100:37:034:0007, площею 0,0241 га, трактор колісний, марки «Беларус 82», 2011 року випуску, були придбано у період шлюбу сторін, а тому належить сторонам на праві спільної сумісної власності, судом не встановлено підстав передбачених ч. 2 ст. 70 СК України для відступу від засади рівності часток подружжя, а тому частки сторін є рівними. Розмір компенсації за відчужені сторонами транспортні засоби був розрахований судом з урахуванням висновку експертів. Також суд дійшов висновку про відмову у задоволенні первісного позову про визнання майна спільною сумісною власністю, оскільки ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 посилається на порушення її права на ефективний захист у зв`язку з передчасним закриттям судом підготовчого провадження 08.07.2024, відмовою у поверненні до підготовчого провадження та прийнятті її заяви про збільшення позовних вимог, де вона просила про відступ від засад рівності часток подружжя у спільному майні. Як вказувала ОСОБА_4 , суд не врахував, що фактичний доступ до матеріалів справи в підсистемі «Електронний суд» вона отримала лише 27.08.2025 року, унаслідок чого була позбавлена можливості своєчасно ознайомитися з матеріалами справи та сформувати належну доказову базу. Апелянт зазначала, що суд відмовив у прийнятті її позовної заяви про збільшення позовних вимог, водночас у мотивувальній частині надавав оцінку щодо відсутності підстав застосування ст. 70 СК України, чим створив процесуальну невизначеність і позбавив її можливості реалізувати обраний спосіб захисту у належний спосіб. Суд не надав належної оцінки критерію «достатності» аліментів, ухиленню відповідача протягом тривалого часу в утриманні дитини, що підтверджує недобросовісну поведінку відповідача та є істотною обставиною для можливості зменшення частки відповідача. Безпідставно залишив поза увагою пояснення свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , а також інші докази (аудіозаписи, довідки поліції тощо), які у сукупності підтверджують системні факти неналежної поведінки відповідача. Також суд не врахував як підставу для відступу від рівності часток і істотні поліпшення об`єкту нерухомості (магазину) за рахунок її коштів та коштів її батьків - ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Крім того апелянт вказує, що суд не розглянув по суті й не мотивував відмову у задоволенні повторного клопотання про призначення будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертиз щодо об`єкту нерухомості (магазину), безпідставно включив до поділу майна трактор Беларус-82.1, який був відчужений та вибув із володіння сім`ї до з`явлення вимог ОСОБА_1 про його поділ, а кошти від його відчуження були використані в інтересах сім`ї (на її лікування від неправомірних дій ОСОБА_1 та реабілітацію у санаторії). ОСОБА_4 , зазначає, що суд не надав належної оцінки ціні відчуження трактору (21400 грн), що зафіксована у договорі купівлі-продажу, а поклався на оцінку експерта (318318 грн.), що була проведена без огляду об`єкта, без врахування її заперечень та доводів щодо технічного стану комбайну. На думку апелянта, відмова суду у задоволенні її клопотання про призначення експертизи за наявності різних вартостей трактора є проявом формального підходу, порушує принцип змагальності та рівності сторін. Також апелянт вважає, що стягнення на користь ОСОБА_1 компенсації за майно, кошти від якого були витрачені на її лікування від його ж дій суперечать засадам розумності і справедливості. Крім того, суд стягнув компенсацію без попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду відповідно до вимог ч. 5 ст. 71 СК. Також апелянт вказувала, що стягнення компенсації у розмірі 318 318 грн., яка у 14 разів перевищує реальну ціну продажу, має ознаки безпідставного збагачення. При ухваленні рішення суд визначив вартість автомобіля PEUGEOT Boxer за звітом/оцінкою 2023 року, не забезпечивши встановлення дійсної (ринкової) вартості на час вирішення спору, що є істотним порушенням вимог матеріального та процесуального права. Суд помилково застосував ст. 71 СК України, не врахувавши, що автомобіль PEUGEOT Boxer на момент вирішення спору був відчужений третій особі та фактично вибув зі спільної майнової маси, а отже не міг бути поділений як річ у порядку ст. 71 СК України. Ухвалюючи рішення, не з`ясував, чи є магазин подільною або неподільною річчю та не перевірив технічну можливість поділу/виділу його в натурі за правилами ст. 364, 372 ЦК України у взаємозв`язку зі ст. 71 СК України. Натомість визначив лише ідеальні частки, що не усуває спору. Не дослідив неможливість спільного користування магазином у зв`язку з конфліктом сторін, безпідставно відмовив у з`ясуванні технічної можливості поділу та формально відмовив у дослідженні доказів неподільності (зокрема звіту № 2210/25, витягу ЄДЕССБ).

Посилаючись на викладене ОСОБА_4 просила скасувати рішення суду в оскаржуваній частині та ухвалити в цій частині нове рішення, яким: визначити частки у спільному майні подружжя: за нею -3/4 частки, а за відповідачем — 1/4 частки; скасувати рішення суду в частині стягнення з неї грошової компенсації за трактор «БЕЛАРУС-82.1» та відмовити у задоволенні відповідних вимог про компенсацію і поділ цього об`єкта. Скасувати рішення в частині визначення розміру компенсації щодо автомобіля PEUGEOT Boxer та вирішити питання компенсації виходячи з дійсної (ринкової) вартості автомобіля на час вирішення спору; за необхідності — призначити судову оцінку/експертизу з подальшим перерахунком компенсації відповідно до визначених судом часток. У разі якщо суд дійде висновку про наявність підстав для відступу від рівності часток, але в іншому розмірі, ніж заявлено— визначити частки у спільному майні у розмірі, який суд визнає обґрунтованим, але при цьому: скасувати рішення в частині стягнення з неї грошової компенсації за трактор «БЕЛАРУС-82.1» та відмовити у відповідних вимогах; скасувати рішення в частині компенсації щодо PEUGEOT Boxer та визначити її виходячи з дійсної (ринкової) вартості на час вирішення спору; за необхідності — призначити судову оцінку/експертизу Альтернативно (у разі встановлення судом неподільності/неможливості поділу в натурі нерухомого майна - скасувати рішення в частині способу поділу нерухомості та ухвалити нове рішення, яким: припинити право спільної сумісної власності подружжя на наведене нерухоме майно та визнати за нею право власності на: нежитлову будівлю (магазин) з господарськими будівлями та спорудами і земельною ділянкою площею 0,0066 га (кадастровий номер: 4825710100:37:034:0034), адреса: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,0241 га (кадастровий номер: 4825710100:37:034:0007), що розташована в м. Снігурівка; стягнути з неї на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за належну йому частку у вказаному нерухомому майні, а за відсутності згоди відповідача на отримання компенсації — за умови попереднього внесення нею суми компенсації на депозитний рахунок суду, а саме: за визначених часток 3/4 : 1/4 — компенсацію за 1/4 частки у розмірі 140 261,94 грн, виходячи із сумарної оціночної вартості: магазину 427 656,54 грн та земельної ділянки 0,0241 га 133 391,23 грн, разом 561 047,77 грн. У разі невнесення суми компенсації на депозитний рахунок суду — вирішити спір шляхом визначення часток у праві власності на зазначене нерухоме майно без присудження компенсації. Вирішити питання щодо стягнення судових витрат.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 – адвокат Давидова О.Ю. - просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду залишити без змін. Зазначала, що провадження у справі було відкрито 30 серпня 2021 року, 21 жовтня 2021 року було прийнято до розгляду зустрічний позов ОСОБА_4 , підготовче провадження у справі було закрито 08 липня 2024 року, весь цей час інтереси ОСОБА_4 представляв фахівець у галузі прав. Відтак твердження ОСОБА_4 про те, що у неї не було можливості своєчасно надати суду докази або збільшити свої позовні вимоги є необґрунтованими. Крім того, у своєму зустрічному позові вона визнала усі позовні вимоги ОСОБА_1 і лише просила суд приєднати до спільного майна транспортний засіб PEUGEOT, 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 . Інформація ОСОБА_4 стосовно насильства до неї зі сторони ОСОБА_1 є прямим наклепом на первісного позивача, так як жодне обвинувачення не доведено належним доказом. Посилання ОСОБА_4 стосовно збільшення її частки у спільному майні по причині психологічного тиску зі сторони ОСОБА_1 на апелянта та його самоусунення від виховання дитини і не сплати ним аліментів - безпідставне та не обґрунтоване, так як ОСОБА_1 не має заборгованості за аліментами. Не може прийматися до уваги при розгляді справи про поділ спільного майна подружжя і посилання апелянта на руйнування її майна через агресію російської федерації та поганий стан її здоров`я, так як не пов`язаний з предметом спору.

У запереченнях на відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_4 вказувала, що відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не відповідає вимогам ст. 177 ЦПК України та ст. 360 ЦПК України, оскільки не містить належних та мотивованих заперечень щодо доводів апеляційної скарги.

В судовому засіданні у суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 – адвокат Давидова О.Ю. – просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце судового розгляду повідомлені належними чином.

Від ОСОБА_4 – надійшла заява про підтримання апеляційної скарги і розгляд справи у її відсутність.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.

Згідно положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Приписами частини першої статті 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону рішення повністю відповідає.

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що сторони з 20 лютого 2015 року перебували у зареєстрованому шлюбі, мають спільну дитину - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 4 а.с. 79).

Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 28 жовтня 2022 року у справі № 383/830/22 шлюб сторін було розірвано (т.4 а.с.77-78).

На підставі договору купівлі-продажу від 26 червня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Бєлік Т.М., ОСОБА_10 придбала будівлю закусочної « ІНФОРМАЦІЯ_2 » з прилеглими до неї господарськими та побутовими будівлями та спорудами, разом із земельною ділянкою для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, площею 0,0066 га, кадастровий номер 4825710100:37:034:0034, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.11-14).

На підставі договору купівлі-продажу від 26 червня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Бєлік Т.М., ОСОБА_10 придбала земельну ділянку кадастровий номер 4825710100:37:034:0007, площею 0,0241 га (т.1 а.с.91).

На підставі договору купівлі-продажу від 05 червня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Міщенко М.В., ОСОБА_10 придбала земельну ділянку кадастровий номер 4825780000:26:000:0027, площею 2 га (т.1 а.с.94).

26 серпня 2020 року ОСОБА_1 придбав автомобіль марки PEUGEOT, модель BOXER, 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу транспортного засобу №5980/20/001538 від 26.08.2020 (т.1 а.с.130).

З 01 листопада 2016 за ОСОБА_11 був зареєстрований трактор колісний, марки Беларус-82.1, 2011 року випуску, що підтверджується відповіддю Головного управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області від 08.12.2021 року (т.1 а.с.190). З вказаної відповіді, а також договору купівлі-продажу від 05 серпня 2021 року № 3/401та договору комісії № 3/401 від цієї ж дати слідує, що зазначений трактор був проданий ОСОБА_8 (батьку відповідачки).

Також судом було встановлено, що автомобіль марки PEUGEOT, модель BOXER, номерний знак НОМЕР_3 , був проданий позивачем під час розгляду даної справи.

За правилами статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно зі статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За змістом статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї (частина друга статті 70 СК України).

За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування (частина третя статті 70 СК України).

Відповідно до статті 372 Цивільного кодексу України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінивши належним чином надані сторонами докази, суд першої інстанції правильно встановив, що набуте сторонами під час перебування у шлюбі нерухоме та рухоме майно, а саме: будівля з прилеглим до неї господарськими та побутовими будівлями та спорудами разом із земельною ділянкою для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, площею 0,0066 га, за кадастровим номером 4825710100:37:034:0034, розташованими за адресою: АДРЕСА_1 ; земельна ділянка з кадастровим номером 4825780000:26:000:0027, площею 2 га; земельна ділянка з кадастровим номером 4825710100:37:034:0007, площею 0,0241 га; трактор колісний, марки «Беларус 82», 2011 року випуску та автомобіль марки PEUGEOT, 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_5 .

Також суд вірно встановив, що презумпцію спільності права власності подружжя на це майно ОСОБА_4 не спростовано.

При цьому судом першої інстанції вірно враховано, що пояснення допитаних у якості свідків батьків відповідачки ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , без надання інших належних та допустимих доказів на підтвердження придбання майна, зокрема і трактора, за кошти родини ОСОБА_12 , не є достатніми та переконливими доказами, які б спростовували презумпцію спільності вищевказаного майна подружжя.

Також судом першої інстанції обґрунтовано враховано обставини, що були встановлені рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 14 березня 2025 року у справі № 485/1558/24, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 09 липня 2025 року, яким було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_13 до ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 про визнання дійсним договору дарування грошових коштів від 20 травня 2020 року у сумі 1 500 000,00 грн, укладеного між нею та ОСОБА_7 та визнання її особистою приватною власністю майна подружжя, яке було придбано за вказані кошти саме: будівлю з прилеглими до неї господарськими та побутовими будівлями і спорудами разом із земельною ділянкою для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, площею 0,066 га, за кадастровим номером 4825710100:37:034:0034, що розташовані по АДРЕСА_1 ; дві земельні ділянки за кадастровим номером 4825780000:26:000:0027, площею 2 га, розташовану у Баштанському (колишньому Снігурівському) районі Миколаївської області, та за кадастровим номером 4825710100:37:034:0007, площею 0,0241 га, розташовану по АДРЕСА_2 ; транспортний засіб марки PEUGEOT, 2003 р.в., державний номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , VIN номер НОМЕР_2 (т.2 а.с.155-162, 167-171).

Також колегія суддів вважає правильним визначений судом першої інстанції розмір часток кожного з подружжя у спільному майні.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про передчасне закриття судом підготовчого провадження 08.07.2024 року та безпідставну відмову у поверненні до підготовчого провадження і прийнятті її заяви про збільшення позовних вимог, де вона просила про відступ від засад рівності часток подружжя у спільному майні.

Так, з матеріалів справи слідує, що провадження у справі було відкрито 30 серпня 2021 року, а 21 жовтня 2021 року було прийнято до розгляду зустрічний позов ОСОБА_4 . Ухвалою суду від 08 липня 2024 року підготовче провадження у справі було закрито та справа була призначена до судового розгляду на 15 серпня 2024 року. При цьому, як слідує з протоколу судового засідання від 08 липня 2024 року, представник ОСОБА_4 – адвокат Тихоша С.М. – не заперечував проти призначення справи до судового розгляду (т. 2 а.с. 125-127).

Пунктом 2 частини другої статті 49 ЦПК України встановлено, що позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Між тим заява ОСОБА_4 про збільшення її позовних вимог за зустрічним позовом була подана до суду 17 серпня 2025 року, а тому судом першої обґрунтовано відмовлено у прийнятті вказаної заяви.

Також колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги ОСОБА_14 , що відмова у прийнятті її заяви про збільшення позовних вимог порушила її прав на ефективний захист, оскільки судом першої інстанції була надана оцінка доводам ОСОБА_4 та її представника – адвоката Козирєвої А.В. - про наявність підстав для відступу від рівності часток, та наданих ними доказів на підтвердження цих доводів.

Так, в суді першої інстанції ОСОБА_4 та її представник адвокат Козирєва А.В. зазначили, що вбачають наявність правових підстав для відступу від рівності часток подружжя, з огляду на: проживання дитини з відповідачкою, статусу у неї ВПО, недостатності аліментів, що сплачує позивач для забезпечення фізичного, духовного розвитку і лікування доньки, яка має хронічну хворобу, самоусунення батька від виховання та утримання дитини, протиправної поведінки ОСОБА_1 .

Оцінивши надані сторонами докази, судом першої інстанції було встановлено наступне.

Так, суд встановив, що на підставі рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва від 04 жовтня 2021 року у справі № 489/5066/21 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_11 стягуються аліменти на утримання дитини ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 04.08.2021 року і до досягнення дитиною повноліття (т.6 а.с.148-149).

На підставі рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 25 листопада 2021 року у справі № 485/1217/21 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_11 стягнуто аліменти на її утримання у розмірі 1/6 частки доходів відповідача, щомісячно, починаючи з 16 вересня 2021 року, і до досягнення дитиною ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трьох років (т. 6 а.с. 154-155).

Рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 11 листопада 2021 року у справі № 485/1206/21 визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_9 з матір`ю - ОСОБА_11 - за місцем її реєстрації або проживання (т.3 а.с. 26-28).

Рішенням Ленінського районного суду м.Миколаєва від 07 березня 2023 року у справі № 485/1614/21 зобов`язано ОСОБА_11 не чинити перешкод ОСОБА_1 у спілкуванні та вихованні дитини ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Визначено наступний спосіб участі ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з неповнолітньою донькою ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 : щосуботи та щонеділі з 09:00 до 13:00 на території фактичного проживання матері з дитиною (т.3 а.с. 71-72).

Відповідно до постанови головного державного виконавця від 21.11.2023 року закінчено виконавче провадження за виконавчим листом про стягнення ОСОБА_1 на користь ОСОБА_11 аліментів на її утримання у розмірі 1/6 частки доходів відповідача (т.6 а.с.189).

Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів Першого ВДВС у Баштанському районі Миколаївської області ПМУМЮ (м.Одеса) станом на 19.12.2025 сукупний розмір заборгованості – 895,20 грн (т.6 а.с.187-188).

З відповіді від 23.12.2025 вих.№131130 Першого відділу державної виконавчої служби у Баштанському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) щодо двох виконавчих проваджень вбачається, що встановлено, що розрахунок, який надав виконавець боржнику виявився не точним, оскільки сформований не з моменту відкриття, а квитанції про сплату по двом провадженням, що були долучені 13.11.2023 до виконавчого провадження №67887706 розподілені непропорційно між провадженнями. Керівником відділу буде здійснено перевірку законності виконавчого провадження №68032544 відповідно до ст.74 ЗУ «Про виконавче провадження» та відповідно до вимог чинного законодавства сформовано вірний розрахунок. Станом на 23.12.2025 виконавцем здійснюється перерахунок заборгованості у виконавчому провадженні №67887706, про результат в подальшому буде повідомлено стягувача (т.6 а.с.202).

За таких обставин судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_1 сплачувались аліменти на утримання дружини та дитини, а розбіжності в розрахунках заборгованості по аліментам виникли не з вини позивача.

З наданих ОСОБА_4 до суду апеляційної інстанції уточнених розрахунків заборгованості за вищевказаними виконавчими провадженнями, проведених Першим відділом державної виконавчої служби у Баштанському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), слідує, що станом на 28.01.2026 року ОСОБА_1 має заборгованість по сплаті аліментів на утримання відповідачки у розмірі 2 917 грн 17 коп. та переплату за аліментами на утримання дитини у розмірі 8 475 грн 58 коп. (т. 7 а.с. 13-15).

В матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Також судом першої інстанції була надана правильна оцінка посиланням відповідачки, як на підставу для відступу від засади рівності часток подружжя у спільному майні, на те, що розмір аліментів, які вони одержує, є недостатнім для забезпечення фізичного, духовного розвитку та лікування дитини.

Так, судом вірно враховано, що ОСОБА_4 , звертаючись з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, сама визначила їх розмір і позовні вимоги було задоволено в визначеному нею розмірі, та у разі недостатності цих коштів для утримання та лікування дитини, це може бути підставою для звернення із позовом про збільшення розміру аліментів, або про стягнення додаткових витрат на утримання дитини, а не для застосування до спірних правовідносин частин 2, 3 ст. 70 Сімейного кодексу України.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку що правові підстави для застосування частин другої та третьої статті 70 СК України у даній справі відсутні.

У постанові від 24 лютого 2025 року у справі № 206/4992/21 (провадження № 61-12735сво23) Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов`язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов`язаної особи.

Якщо сторони не дійшли згоди щодо поділу спільного майна, розмір часток кожного з подружжя визначається судом під час розгляду спору. За загальним правилом, що закріплене в частині першій статті 70 СК, частки дружини та чоловіка є рівними. Це правило не змінюється і в тому разі, якщо один з подружжя не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

СК України встановлює два винятки із загального правила щодо рівності часток подружжя у праві на майно. Суд може зменшити або збільшити частку одного з подружжя із відповідною зміною частки іншого з подружжя. У разі відступлення від засади рівності часток подружжя суд має вказати, які саме обставини стали підставою для збільшення чи зменшення частки одного з подружжя.

Обставини, які є підставою для збільшення чи зменшення частки одного з подружжя у праві на майно можна поділити на дві групи: негативні, тобто ті, що надають можливість суду зменшити розмір частки одного з подружжя (частина друга статті 70 СК України); позитивні, що дають змогу суду збільшити розмір частки одного з подружжя (частина третя статті 70 СК України).

Негативні обставини (частина друга статті 70 СК України) - законодавець на рівні СК України передбачив орієнтовний перелік таких обставин (зокрема, якщо один із подружжя не дбав про матеріальне спільне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї), за наявності яких суд може зменшити частку одного з подружжя. Такі обставини можуть застосовуватися як окремо, так і в сукупності. Тобто законодавець невичерпно виокремив випадки недобросовісної поведінки одного з подружжя як під час шлюбу, так і після його розірвання щодо виконання своїх сімейних обов`язків та майна і встановив наслідок такої недобросовісної поведінки - зменшення розміру частки одного з подружжя. Про недобросовісність одного із подружжя може свідчити, зокрема, приховання певних речей, передання їх на зберігання родичам, продаж спільного майна без згоди другого з подружжя.

Законом України від 17 травня 2017 року № 2037-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів" частину другу статті 70 СК України доповнено словами "ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей)". Тобто на рівні СК України передбачено, що ухиляння від участі в утриманні дитини (дітей) є підставою для втручання в майнову сферу одного із подружжя за ухилення від виконання сімейного обов`язку з утримання дитини (дітей). Законодавець не пов`язує наявність такої негативної обставини з договором про сплату аліментів на дитину (дітей), рішенням суду (судовим наказом) про стягнення аліментів на дитину (дітей), ні з розміром заборгованості з аліментів. Тому ухилення від участі в утриманні дитини (дітей) може мати місце у разі: невиконання одним із батьків договору про сплату аліментів на дитину (дітей); невиконання рішення суду або судового наказу про стягнення аліментів на дитину (дітей); нездійснення одним із батьків жодного утримання за відсутності договору про сплату аліментів на дитину (дітей), рішення суду або судового наказу про стягнення аліментів на дитину (дітей).

Позитивні обставини (частина третя статті 70 СК України) - суд може збільшити частку в праві на майно того з подружжя, із яким проживають діти до вісімнадцяти років або повнолітні непрацездатні діти, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування. Тобто законодавець пов`язує збільшення частки у праві на майно того з подружжя, з яким залишається дитина (діти), у разі, якщо недостатнім є розмір аліментів, які вона (вони) одержують. Таким чином, закон передбачає такий алгоритм: існує та виконується договір про сплату аліментів на дитину (дітей), рішення суду (судовий наказ) про стягнення аліментів на дитину (дітей); на дитину призначаються аліменти; розмір аліментів, які вона (вони) одержує (одержують), недостатній для забезпечення її фізичного, духовного розвитку та лікування; під час поділу майна подружжя частка в майні того з них, з ким проживає дитина (діти), за рішенням суду збільшується. Для застосування частини третьої статті 70 СК України щодо збільшення частки у спільному майні подружжя того з них, з яким проживає дитина з особливими потребами, необхідно встановити, зокрема, які саме потреби виникають у такої дитини та з чим вони пов`язані, як вони можуть забезпечуватися та чи покриває розмір сплачуваних аліментів понесені витрати та їх забезпечення та/або непонесені витрати.

При цьому Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду на рівні СК України передбачено, що ухиляння від участі в утриманні дитини (дітей) є підставою для втручання в майнову сферу одного із подружжя за ухилення від виконання сімейного обов`язку з утримання дитини (дітей). Законодавець не пов`язує наявність такої негативної обставини ні з договором про сплату аліментів на дитину (дітей), рішенням суду (судовим наказом) про стягнення аліментів на дитину (дітей), ні з розміром заборгованості з аліментів. Тому ухилення від участі в утриманні дитини (дітей) може мати місце у разі: невиконання одним із батьків договору про сплату аліментів на дитину (дітей); невиконання рішення суду або судового наказу про стягнення аліментів на дитину (дітей); нездійснення одним із батьків жодного утримання за відсутності договору про сплату аліментів на дитину (дітей), рішення суду або судового наказу про стягнення аліментів на дитину (дітей).

Проте у справі, що переглядається в апеляційному порядку, не встановлено ухилення ОСОБА_9 від участі в утриманні дитини.

Також судом першої інстанції відповідно до приписів ч. 4 ст. 263 ЦПК України правильно враховані правові висновки Верховного Суду у справах з аналогічними правовідносинами.

Так, у постанові Верховного Суду від 01.02.2023, у справі №210/3216/15-ц: Суд не відступив від принципу рівності часток, зазначивши що розмір аліментів вже був визначений судом з урахуванням обставин, що мають істотне значення (1/4 від доходів). Відсутні дані, що позивач вимагав збільшення розміру аліментів, а тому немає підстав вважати, що визначеного судом розміру матеріального утримання дітей недостатньо для забезпечення фізичного, духовного розвитку та лікування дітей.

У постанові Верховного Суду від 15.11.2023 у справі 521/11825/20 Верховний суд зазначив, що проживання дитини з одним із подружжя, існування у іншого заборгованості по сплаті аліментів самі по собі не є підставою для збільшення частки одного з подружжя.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає правильним висновок першої інстанції, що наявність обставин, за яких можливе відступлення від засад рівності часток подружжя у спільному майні, ОСОБА_4 не доведено.

За такого колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо помилковості висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для визначення частки ОСОБА_4 у спільному майні в розмірі 2/3 частини цього майна.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції визначив ідеальні частки сторін у спірному нерухомому майні, не з`ясувавши чи є магазин подільною або неподільною річчю, не перевіривши технічну можливість поділу/виділу його в натурі та не врахувавши, що відповідно до складеного ТОВ ТБ «Миколаївський обласний інжиніринговий центр» на замовлення ОСОБА_4 . Звіту № 2210/25 було зроблено висновок, що будівля закусочної « ІНФОРМАЦІЯ_2 » літ.А-1 за технічними показниками не може бути поділена, то слід зазначити наступне.

Так, ані ОСОБА_1 , ані ОСОБА_4 у зустрічному позові, що був прийнятий судом до спільного розгляду із первісним позовом, не було заявлено вимог про поділ нерухомого майна в натурі.

Верховний Суд у постановах від 15 квітня 2020 року у справі № 565/495/18 (провадження № 61-1539св19), від 12 серпня 2021 року у справі № 438/1673/13-ц (провадження № 61-17441св20) зазначав, що не виключається звернення одного із подружжя, за наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.

За такого, враховуючи встановлений приписами статті 13 ЦПК України принцип диспозитовності судового процесу, суд першої інстанції обґрунтовано визначив ідеальні частки сторін у спільному нерухомому майні, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині не можуть бути прийняті до уваги.

З огляду на викладене, посилання апелянта на безпідставну відмову судом в призначенні будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертиз щодо об`єкту нерухомості (магазину), на вирішення якої ОСОБА_4 просила поставити питання про вартість цього майна та можливість його поділу в натурі, не можна вважати обґрунтованими, - оскільки сторонами не було заявлено вимог про поділ цього майна в натурі або про припинення права власності одного із подружжя зі стягненням на його користь грошової компенсації. За такого висновок такої експертизи не є належним доказом у даній справі у розумінні статті 77 ЦПК України.

До того ж вказане клопотання було заявлено з порушенням строку, визначеного нормами ЦПК України для його подання - 01.08.2025 року (т. 2 а.с. 182), тобто вже після закриття 08.07.2024 року підготовчого провадження, а відповідачка не обґрунтувала неможливість його подання у визначений строк з поважних причин, про що і зазначив суд в ухвалі від 26 серпня 2025 року про відмову у задоволенні цього клопотання, належним чином її мотивувавши (т. 3 а.с. 234-236).

Щодо посилань на апелянта на те, що подане нею (05.09.2025 року) повторне клопотання про призначення цієї експертизи не було розглянуто судом, то як слідує з протоколу судового засідання від 15 вересня 2025 року, ОСОБА_4 та її представником адвокатом Козирєвою А.В. заявлялось клопотання про призначення експертизи для оцінки трактору, тоді як про підтримання клопотання про призначення будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертиз відповідачка та її представник не заявляли, протокольною ухвалою було відмовлено у задоволенні клопотання відповідачки про повернення до стадії підготовчого провадження

Також колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції щодо вирішення позовних вимог сторін про поділ рухомого майна: автомобіля «PEUGEOT» та трактору «БЕЛАРУС-82.1».

Так, як зазначено вище, судом першої інстанції було обґрунтовано встановлено, що зазначені транспортні засоби були спільним майном подружжя і частки сторін у вказаному майні є рівними.

Також судом було встановлено, що сторони розпорядились цим майном на власний розсуд, без погодження такого правочину із іншим подружжям, що сторони не заперечували: автомобіль марки PEUGEOT, модель BOXER, номерний знак НОМЕР_3 , був проданий позивачем під час розгляду даної справи; трактор «БЕЛАРУС-82.1» був проданий за договором купівлі-продажу від 05 серпня 2021 року.

Ухвалюючи рішення в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 грошової компенсації вартості частки автомобіля PEUGEOT, а з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 - грошової компенсації вартості частки трактора «БЕЛАРУС-82.1», суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що зібраними у справі доказами доведено відчуження цього майна без згоди і відома іншого подружжя, докази отримання ними коштів один від одного від продажу їх частки у спільному майні в матеріалах справи відсутні.

При цьому колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що суд безпідставно включив до поділу майна трактор «БЕЛАРУС-82.1», який був відчужений та вибув із володіння сім`ї до заявлення ОСОБА_1 позовних вимог про його поділ, а кошти від його відчуження були використані в інтересах сім`ї.

Так, частиною першою статті 65 СК України передбачено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Ключовим для вирішення питання про компенсацію одним із подружжя іншому компенсації вартості відчуженого спільного сумісного майна є встановлення факту використання виручених від продажу грошових коштів не в інтересах сім`ї чи на її потреби.

Так, при вирішенні спорів про поділ майна подружжя встановленню підлягає обсяг спільно нажитого майна наявного на час припинення спільного ведення господарства, а не на час звернення до суду.

Верховний Суд у постанові від 30.01.2019 року у справі 158/2229/16 зазначав, що у випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

За змістом наведених норм, факт використання коштів, отриманих від продажу спільного майна в інтересах сім`ї повинен доводити той із подружжя, хто відчужив таке майно без згоди на це іншого подружжя.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 359/10855/19, від 13 лютого 2023 року у справі № 161/13240/21 та від 10 червня 2022 року у справі № 544/856/20.

У справі, що переглядається, встановлено, що судове рішення про розірвання шлюбу сторін набрало законної сили 29 листопада 2022 року.

Разом із тим рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 11 листопада 2021 року у справі № 4385 /1206/21 за позовом ОСОБА_11 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини було встановлено, що сторони з червня 2021 року припинили подружні стосунки та проживають окремо.

Приписами частини четвертої статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Після фактичного припинення сторонами подружніх відносин та ведення спільного господарства автомобіль PEUGEOT залишився у володінні ОСОБА_11 , а трактор «БЕЛАРУС-82.1» - у володінні ОСОБА_4 .

За таких обставин, встановивши, що вказане майно було відчужено сторонами вже після припинення спільного ведення господарства, суд першої інстанції правильно врахував його вартість при поділі.

З огляду на викладене доводи апеляційної скарги про те, що суд, не врахувавши, що автомобіль PEUGEOT Boxer на момент вирішення спору був відчужений третій особі, а тому не міг бути поділений як річ у порядку ст. 71 СК України не можуть бути прийняті до уваги.

Колегія суддів також відхиляє посилання ОСОБА_4 в апеляційної скарги на те, що кошти від відчуження трактора «БЕЛАРУС-82.1» були використані нею в інтересах сім`ї - на її лікування від неправомірних дій ОСОБА_1 та реабілітацію у санаторії «Хмельник» - оскільки такі витрати були здійснені вже після припинення сторонами ведення спільного господарства, до того ж матеріали справи не містять постанов суду у справі про адміністративне правопорушення чи вироку суду у кримінальній справі, якими була б встановлена протиправна поведінка ОСОБА_1 .

Отже, встановивши, що сторони розпорядились спільним майном на власний розсуд без повідомлення та згоди один одного і докази про отримання ними коштів за їх частку у вказаному спільному майні в матеріалах справи відсутні, а факт використання коштів, отриманих від продажу спільного майна в інтересах сім`ї не доведений, суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку, що в такому випадку кожен зі сторін має право на грошову компенсацію половини вартості такого майна.

Відповідно до висновку експерта №23-2365 судової автотоварознавчої експертизи транспортного засобу від 14.11.2023 року, проведеної експертом Миколаївського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України Кульовим О.Ю., ринкова вартість автомобіля PEUGEOT-BOXER, реєстраційний номер НОМЕР_1 , складає – 95 349,96 грн (т.2 а.с.20-31).

Доказів іншої дійсної (ринкової) вартості цього автомобіля на час вирішення спору ОСОБА_4 не надала, клопотань про призначення повторної автотоварознавчої експертизи автомобіля PEUGEOT Boxer не заявляла

За такого доводи апеляційної скарги щодо незгоди з вартістю автомобіля PEUGEOT, з якої виходив суд визначаючи розмір компенсації, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 , не заслуговують на увагу.

Визначаючи розмір грошової компенсації вартості відчуженого відповідачкою трактора «БЕЛАРУС-82.1», що підлягає стягненню на користь позивача, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до висновку експерта №21-1088 судової автотоварознавчої експертизи транспортного засобу від 16.12.2021 року, проведеної експертом Миколаївського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України Кульовим О.Ю., середня ринкова вартість трактора МТЗ-82.1 складає 318318,38 грн (т.1 а.с.192-197).

При цьому суд першої інстанції правильно виходив з того, що цей висновок експерта відповідає вимогам статті 106 ЦПК України, містить вказівку на те, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок (статті 384, 385 КК України).

Під час підготовчого провадження ОСОБА_4 клопотань про проведення автотоварознавчої експертизи трактора «БЕЛАРУС-82.1» не заявляла, не скористалася і правом на подання суду висновку експерта, складеного відповідно до статті 106 ЦПК України на її замовлення.

За такого судом вірно встановлено, що відповідачка не спростувала визначений у висновку автотоварознавчої експертизи від 16.12.2021 року розмір ринкової вартості спірного транспортного засобу.

Колегія суддів не вважає обґрунтованими посилання ОСОБА_4 в апеляційній скарзі на те, що судом було безпідставно відмовлено у задоволенні поданого 03 листопада 2025 року клопотання про повернення до підготовчого провадження та призначення автотоварознавчої експертизи трактору «БЕЛАРУС-82.1» (т. 6 а.с. 106-113).

Так, відмовляючи у задоволенні вказаного клопотання, суд першої інстанції в ухвалі від 05 листопада 2025 року виходив з того, що клопотання про призначення експертизи подане під час розгляду справи по суті, а не під час підготовчого провадження, ОСОБА_4 та її представником не наведені причини пропуску процесуального строку на подання клопотання про призначення судової експертизи та судом не встановлено поважності причини пропуску такого строку.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Так, практика ЄСПЛ неодноразово при вирішенні питання справедливості судового розгляду базувалася на положеннях щодо визначення і дотримання строків судового процесу та його стадійності, оскільки саме ці положення дисциплінують учасників процесу, тим самим справедливо регулюють процесуальну поведінку сторін, визначаючи для них рівні умови для доведення своєї правової позиції.

Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, № 11681/85, § 35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).

Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Відповідно до ч. 2 п. 8 ст. 197 ЦПК України, у підготовчому засіданні суд вирішує питання про призначення експертизи, виклик у судове засідання експертів, свідків, залучення перекладача, спеціаліста.

Згідно з частиною першою статті 189 ЦПК України завданнями підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з`ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

За положеннями ч. 1 ст. 209 ЦПК України, завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Згідно з вимогами ч. 1 та ч. 2 ст. 126 ЦПК України, право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошено право на справедливий судовий розгляд.

Із практики Європейського Суду з прав людини випливає, що судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, що беруть участь у спорі. Вимагається, щоб кожній із сторін була надана розумна можливість представляти свою справу у такий спосіб, що не ставить її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

З огляду на викладене суд першої інстанції правильно вважав, що повернення до стадії підготовчого судового засідання більше ніж через рік після закриття підготовчого провадження та перебування справи у провадженні суду майже чотири роки, без доведеності поважності причин реалізувати свої права на стадії підготовчого провадження, не забезпечувало б рівновагу між інтересами сторін та правову визначеність у цивільних правовідносинах, яка є складовою верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України.

За такого суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання ОСОБА_4 про повернення до стадії підготовчого провадження та призначення експертизи.

До того ж апеляційний суд звертає увагу, що в клопотанні про призначення експертизи ОСОБА_4 просила покласти витрати за її проведення на ОСОБА_1 .

Щодо посилань ОСОБА_4 на неналежність цього доказу в зв`язку із тим, що експертом не оглянуто спірний транспортний засіб, то колегія суддів їх відхиляє.

Так, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суд у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц зазначав, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого подружжя та у зв`язку із цим – неможливістю встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи.

При цьому частиною четвертою статті 263 ЦПК України встановлений обов`язок суду при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховувати висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Також на переконання апеляційного суду суд першої обґрунтовано не погодився з доводами відповідача про те, що слід брати до уваги вартість трактору, зазначену в договорі купівлі-продажу № 3/401, за яким відповідачка ОСОБА_4 продала його своєму батьку ОСОБА_8 за 21 400 грн

Так, у постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 Велика Палата Верховного Суду зазначала, що сторони правочинів повинні діяти добросовісно й у випадку порушення цього обов`язку вони позбавляються захисту (стаття 13 ЦК України). Зазначене свідчить, що відчуження одним із подружжя спільного подружнього майна за ціною, нижчою за ринкову вартість цього майна, без згоди на таку вартість іншого з подружжя є порушенням права цього подружжя на мирне володіння своїм майном та отримання за нього справедливої ціни, а також є проявом недобросовісності відчужувача, що позбавляє останнього права виплатити компенсацію саме у визначеному договором розмірі. У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції іншому з подружжя (співвласнику) у зв`язку з припиненням його права на спільне майно. При цьому вартість майна, що підлягає поділу, у разі недосягнення згоди між подружжям, визначається на час розгляду справи, а не на час продажу майна одним з подружжя проти волі іншого. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18).

За такого суд першої інстанції правильно виходив з того, що в договорі купівлі-продажу трактору його ціна визначається за згодою сторін, яка може не відповідати його дійсній вартості.

З урахуванням наведеного, а також того, що позивач виконав свій процесуальний обов`язок доказування - надав суду доказ, що підтверджує середньостатистичну ринкову вартість подібного за своїми технічними характеристиками трактора, а відповідачка визначену експертизою вартість трактора не спростувала, суд вірно вважав, що саме ринкова вартість трактора, вказана у висновку експерта №21-1088 автотоварознавчої експертизи від 16.12.2021 року підлягає врахуванню під час визначення належного розміру компенсації за належну ОСОБА_1 частку у вказаному спільному майні подружжя.

З огляду на викладене посилання апеляційної скарги на те, що суд безпідставно при розрахунку компенсації вартості 1/2 частки трактору «БЕЛАРУС-82.1» не прийняв до уваги його вартість, зазначену в договорі купівлі-продажу, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Крім того колегія суддів звертає увагу, що не розцінює як клопотання про призначення експертизи зазначення ОСОБА_4 в апеляційній скарзі про те, що вона просить апеляційний суд «за необхідності» призначити судову експертизу для встановлення дійсної ринкової вартості трактору «БЕЛАРУС-82.1» та автомобіля PEUGEOT-BOXER, оскілки за загальним правилом суд не може збирати докази з власної ініціативи.

Також апеляційний суд вважає безпідставними посилання ОСОБА_4 в апеляційній скарзі на те, що суд стягнув з неї компенсацію без попереднього внесення позивачем коштів на депозитний рахунок суду як це передбачено ч. 5 ст. 71 СК України.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/308/20 виснувала, що приписи частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України і статті 365 ЦК України з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК Украйни) треба розуміти так: (а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі статтею 365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); (б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні.

З огляду на викладене, оскільки ОСОБА_1 не заявляв вимогу про припинення права відповідачки на частку у спільній власності (враховуючи, що трактор вже був відчужений відповідачкою), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду були відсутні.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, встановив всі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення з урахуванням наданих сторонами доказів у їх сукупності та дійшов правильного висновку про часткове задоволення як первісного, так і зустрічного позовів.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки такі обставини підтверджено належними, допустимими та достатніми доказами, яким суд дав правильну оцінку відповідно до вимог статті 89 ЦПК України.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалено з додержанням норм закону, доводи апеляційної скарги висновків судів не спростовують, а тому відповідно вимог ст. 375 ЦПК України слід залишити його без змін.

За такого відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже відсутні підстави для відшкодування судових витрат, понесених ОСОБА_4 .

Керуючись ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 30 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного судового рішення в порядку і випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Головуючий В.В. Коломієць

Судді: Т.В. Серебрякова

Н.О. Тищук

Повна постанова складена 29 квітня 2026 року