Рішення від 29 квітня 2026 р. у справі №750/524/26 — Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/524/26

Провадження № 2/750/1293/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2026 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова в складі:

головуючого судді Слісаря А.В.,

за участю секретаря Примак Т.В.,

представника позивача – адвоката Коренькової Т.Ю.,

представника відповідача – адвоката Пирог Л.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення та стягнення моральної шкоди,

третя особа – ОСОБА_3 ,

в с т а н о в и в:

у січні 2026 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення та просить усунути йому перешкоди у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном – квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом виселення відповідачки з вказаної квартири та стягнути з відповідачки моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн. та судові витрати по сплаті судового збору та витрат на професійну правничу допомогу. Позов обгрунтовує тим, що він є власником квартири АДРЕСА_2 . З вересня 2025 року, ОСОБА_3 , діючи за довіреністю позивача, уклала Договір оренди житлового приміщення з ОСОБА_2 , яким передано в оренду для проживання останній належну позивачу квартиру АДРЕСА_2 . 30 жовтня 2025 року відповідачка відмовилася сплачувати орендну плати та плату за комунальні послуги, а тому 22 грудня 2025 року ОСОБА_3 листом повідомила відповідачку про розірвання договору оренди від 03.09.2025 року та просила звільнити квартиру, однак відповідач проігнорувала вказаний лист, із квартири не виселилася та продовжує у ній проживати. Також, своїми діями, відповідачка заподіяла позивачу моральну шкоду, яка виразилася у душевних стражданнях, яких позивач зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою відповідачки, необхідністю звернення до суду для усунення порушення своїх прав, яку він оцінює у розмірі 5000 грн.

Ухвалою суду від 03 лютого 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Відповідач у встановлений судом строк не подав відзив на позов.

Ухвалою суду від 04 березня 2026 року закрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засідання позивач не прибув. Його представник у судовому засіданні позов підтримав та просив його задовольнити, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві. Зазначила, що відповідачка на сьогоднішній день не виселилася із вказаної квартири та продовжує у ній проживати. Відповідачка жодного разу не сплачувала орендну плату та витрати на комунальні послуги.

Відповідач в судове засідання не прибув. ЇЇ представник у судовому засіданні позов не визнала та просила відмовити у його задоволенні, обгрунтовуючи це тим, що з 07.04.2026 року, відповідач самостійно виселилася із вказаної квартири, хоча ключі не передала власнику або його довіреній особі. Відповідачка сплачувала за оренду квартири та витрати за комунальні послуги, до того часу, як ОСОБА_3 почала порушувати умови договору, шляхом відвідування квартири без попередження та у ранковий час. Вказує, що заявлений розмір моральної шкоди є занадто великим, а відповідачка не працює та не має інших доходів.

Третя особи в судове засідання не прибула, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Причини неявки суду не повідомила.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У матеріалах справи наявна копія довіреності, якою ОСОБА_4 уповноважив ОСОБА_3 бути його представником з питань укладення та підписання договорів обслуговування та оренди квартири за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.48-50). Дійсність вказаної довіреності, відповідачем та його представником не оспорювалася.

03 вересня 2025 року ОСОБА_3 (Орендодавець) та ОСОБА_2 (Орендар) уклали договір оренди(далі Договір оренди)(а.с.20).

Згідно п. 1.1. Договору оренди, Орендодавець передає у тимчасове користування Орендаря особисту квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Пунктами 3.1.-3.2. Договору оренди, передбачено, що Орендар зобов`язується прийняти та повернути квартиру у передбачений цим Договором строк та виплачувати орендну плату у встановлений цим Договором строк, в розмірі, відповідно до п. 4.1 Договору.

У пункті 4.1. Договору оренди передбачено, що оплата за квартиру, що орендується, вноситься за один місяць сума якої складає 4000 грн.

Орендодавець має право в разі несплати орендної плати, у строк обумовлений у цьому Договорі, розірвати цей Договір протягом трьох днів, попередивши про це Орендаря(п. 2.5. Договору).

У п. 5.1. Договору сторони передбачили, що термін дії цього договору з 03.09.2025 р. по 03.02.2026 р.

Згідно копії довідки від 13.10.2025 № 7423-5003843877 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, фактичне місце проживання ОСОБА_2 : АДРЕСА_1 (а.с.56).

22 грудня 2025 року, ОСОБА_3 направила ОСОБА_2 лист-оповіщення, яким повідомила про розірвання Договору оренди від 03 вересня 2025 року та просила звільнити квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Підставою для розірвання Договору оренди вказували порушення договору зі сплати орендної плати(а.с.21-22).

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони, кредитора певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як стверджує представник позивача, відповідач не сплачувала за орендну плату квартири АДРЕСА_2 , яка належить позивача, при цьому відповідач та її представник не надала доказів, про зворотне. Крім того, представник відповідача вказувала, що відповідачка сплачувала орендну плату до часу порушення умов договору довіреною особою позивачу, але суду не надано доказів такої сплати.

На час розгляду справи у суді, строк дії Договору оренди закінчився (діяв з 03.09.2025 по 03.02.2026). Доказів продовження строку дії договору, суду не надано. Представник позивача зазначає, що відповідач не виселилася із квартири та безпідставно продовжує нею користуватися не сплачуючи за комунальні послуги.

Згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною 1 ст. 391 ЦК України передбачає, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Безпідставне проживання відповідачки у квартирі, яка належить позивачу, порушує права останнього на мирне володіння та розпорядження своїм майном, тому суд вважає, що позов про виселення відповідачки є обгрунтованим та підлягає задоволенню. При цьому, хоча представник відповідача стверджує, що відповідачка виселилася із квартири, однак доказів про таке суду не надано. Крі того, представник позивача заперечувала дійсність того, що відповідачка самостійно виселилася із вказаної квартири.

Згідно ч. 3 ст. 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Згідно з частиною першою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно ч. 2, 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Верховний Суд у постанові по справі № 214/7462/20 від 05.12.2022 зазначив, що по своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).

Суд погоджується з тим, що в результаті протиправних дій відповідачки, які полягають у несплаті позивачу орендної плати за квартиру та порушення права позивача на розпорядження своїм майном у зв`язку з чим, він повинен докладати своїх зусиль на відновлення свої прав власника та звернення до суду з позовом про виселення, позивачу спричинено моральну шкоду, яка підлягає стягненню з відповідачки. Визначаючи суму коштів, які необхідно стягнути з відповідача на компенсацію моральної шкоди, суд враховує наведені вище неправомірні дії відповідачки, час який позивачем затрачений для відновлення своїх прав, тому позивач отримав душевні страждання, суд враховуючи засади розумності, виваженості та справедливості приходить до висновку про стягнення з відповідача 1000 грн. на відшкодування моральної шкоди, що буде співмірним з глибиною її душевних страждань.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково.

Вирішуючи питання судових витрат, суд враховує наступне.

Згідно ч.ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог . Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду було сплачено 2129,92 грн. судового збору, що підтверджується квитанцією від 14.01.2026 р. та понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12000 грн.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, позивачем надано копію договору про надання правничої допомоги від 27 грудня 2025 року, укладеного між адвокатським бюро «Тетяни Коренькової» та ОСОБА_1 , додатковою угодою до Договору від 27 грудня 2025 року та прибутковим касовим ордером № 2 від 02.01.2026 р. про прийняття 12000 грн. на підставі Договору від 27.12.2025 р. (а.с.16-19).

Згідно ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

За змістом ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно п. 9 ч. 1 ст.1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Стаття 30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачає, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Позивач підтвердив факт отримання послуг адвоката та понесені витрати на ці послуги копією договору про надання правничої допомоги та прибутковим касовим ордером про сплату 12000 грн., а тому ці витрати підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.

Визначаючи розмір судових витрат, які необхідно стягнути з відповідача, суд виходить з того, що вимогу про виселення необхідно задовольнити у повному обсязі, а вимога про стягнення моральної шкоди задовольняється частково у розмірі 20% від суми, яку просить стягнути позивач, а тому судовий збір необхідно стягнути у розмірі 1277,95 грн.(1064,96 грн. за вимогу про виселення та 212,99 грн.(1064,96 : 5) за вимогу про стягнення моральної шкоди), тобто необхідно стягнути з відповідача 60 % судових витрат, а тому витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню у розмірі 7200 грн.(12000х60%).

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 12, 13, 81, 141, 137, 258, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд -

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення та стягнення моральної шкоди – задовольнити частково.

Усунути перешкоди ОСОБА_1 у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном – квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_2 з квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1000,00 грн.

У решті вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1277,95 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7200,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя А.В. Слісар