Рішення від 26 лютого 2025 р. у справі №753/8635/24 — Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:753/8635/24

Провадження №: 2/755/6289/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" лютого 2025 р. місто Київ

Дніпровський районний суд міста Києва у складі: головуючого - судді Савлук Т.В., за участю секретаря судових засідань Лазоренко Н.В.,

учасники цивільного процесу:

позивач - ОСОБА_1 ,

представники позивача - адвокат Гумен С.М.,

відповідач - ОСОБА_2

представник відповідача - адвокат Воронін О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва, в залі суду, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 завернулася до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 з вимогою: « Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 194 487, 84 гривні, з яких: сума позики 150 000,00 гривень; розмір процентів (3% річних) 2084, 34 гривні; пеня (подвійна облікова ставка НБУ) 22 063,56 гривень; відсотки за користування позикою (облікова ставка НБУ) 20 339,94 гривні»

03 травня 2024 року Дарницьким районним судом міста Києва постановлено ухвалу про відкриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики та призначено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. за підсудністю до Дніпровського районного суду міста Києва для подальшого розгляду.

10 травня 2024 року Дарницьким районним судом міста Києва постановлено ухвалу про передачу позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики за підсудністю до Дніпровського районного суду міста Києва для подальшого розгляду.

22 липня 2024 року Дніпровським районним судом міста Києва (головуючий - суддя Савлук Т.В.) постановлено ухвалу про прийняття до свого провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, продовжити розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Положеннями статті 174 Цивільного процесуального кодексу України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. З

Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

З дотриманням вимог статей 174, 178 Цивільного процесуального кодексу України відповідач не скористалася своїм процесуальним правом та не направила до суду відзив на позовну заяву із викладенням заперечень проти позову.

Позивач та представник позивача - адвокат Гумен С.М. у судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві, додатково пояснив, що1 9 квітня 2023 року відповідач отримав від позивача у позику грошові кошти в загальному розмірі 203 873, 91 гривень, який зобов`язувався повернути в повному обсязі до 18 квітня 2024 року. Відповідач частково виконав свої зобов`язання та повернув позивачу грошові кошти в сумі 53873, 81 гривня, однак залишок боргу 150 000, 00 гривень до закінчення визначеного сторонами строку виконання не повернув. Позивач наголосила, що боргову розписку відповідач написав власноруч, без будь-якого тиск, грошові кошти отримав від позивача в поносу обсязі в день підписання розписки, однак після спливу строку виконання зобов`язання відповідач ігнорує звернення позивача та відмовляється повернути грошові кошти , що спонукало позивача звернутися з цим позов до суду про стягнення основної суми боргу 150 000,00 гривень; розмір процентів (3% річних) 2084, 34 гривні; пеню (подвійна облікова ставка НБУ) 22 063,56 гривень; відсотки за користування позикою (облікова ставка НБУ) 20 339,94 гривні, що є предметом позову.

Відповідач та представник відповідача - адвокат Воронін О.М.. у судовому засідання просили в позові відмовити, посилаючись на те, що у січні 2014 року відповідач отримав у борг у ОСОБА_1 кошти у сумі 10000 доларів США про що написав власноруч розписку, у встановлений строк повернути кошти відповідач не зміг у зв?язку з чим ОСОБА_1 звернулась із відповідним позовом до суду. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 19.04.2018 р її позов було задоволено та постановлено стягнути з відповідача грошові кошти в загальній сумі 264 047 грн. 00 коп. Примусовим виконанням рішення суду Дарницьким ДВС 11.05.2019 р. було відкрите виконавче провадження та накладено арешти на всі карткові рахунки відповідача та належне йому майно . зв?язку з тяжким фінансовим становищем відповідачу знадобився тривалий час щоб зібрати необхідну суму, частину з якої з відповідача було стягнуто із заробітної плати. Коли необхідна сума для погашення боргу була зібрана відповідач зв?язався з ОСОБА_1 та повідомив їй про це та запропонував зустрітись. У ході розмови відповідач запропонував ОСОБА_1 погасити заборгованість, а їй у свою чергу написати заяву до ДВС про погашення боргу та закриття виконавчого провадження. Крім цього, відповідач попросив, частину з повернутих коштів надати йому і у борг, так як у нього більше ніяких коштів для існування не залишалось. На що ОСОБА_1 погодилась. Коли відповідач погасив їй борг за виконавчим провадженням вони зустрілися, вона написала відповідні заяви у виконавчу службу про закриття виконавчого провадження у зв?язку з погашенням боргу, після цього відповідач запитав щодо надання частини коштів у борг, на що ОСОБА_1 , сказала що надасть їх на днях та попросила написати розписку, що 19.04.2023 р. відповідач і зробив, написав їй розписку про повернення боргу у сумі 203873 грн, а не про отримання коштів і повернення боргу.

Вислухавши пояснення сторін цивільного процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як зазначено у частині першій статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. (ст. 1046 Цивільного кодексу України)

За ч. 2 ст. 1047 Цивільного кодексу України на підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Судом встановлено, що 19 квітня 2023 року ОСОБА_2 оформив власноруч розписку щодо зобов`язань повернути ОСОБА_1 отриману суму грошових коштів в розмірі 203 873, 91 гривень до 18 квітня 2024 року.

На виконання взятих на себе зобов`язань, відповідачем повернуто позивачу грошові кошти в загальній сумі 53873, 81 гривня, залишок боргу становить 150 000, 00 гривень

Згідно із ч. 2 ст. 1046 Цивільного кодексу України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. (ч. 1 ст.1047 Цивільного кодексу України)

Виходячи з положень ч. 2 ст. 1047 Цивільного кодексу України, допускається пред`явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.

За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 Цивільного кодексу України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 Цивільного кодексу України викладені в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17.

Статтею 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

В порядку ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 року у справі № 373/2054/16 зазначила, що тлумачення абзацу першого частини першої статті 1046, абзацу першого частини першої статті 1049 ЦК України дозволяє стверджувати, що законодавцем не забороняється стягнення боргу за договором позики в іноземній валюті. Більше того, цивільним законодавством покладається обов`язок на позичальника повернути те, що він отримав на підставі договору позики.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. (ч. 1 ст. 1051 ЦК України)

Згідно із приписами статей 598, 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Відповідно до статті 76 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (стаття 80 Цивільного процесуального кодексу України)

За нормами цивільного процесуального законодавства, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.

Зважаючи на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що правова природа договору та визначені в договорі істотні умови договору не суперечать принципу добросовісності і його наслідком не є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду відповідача, у той же час неможливість виконання грошового зобов`язання не звільняє від відповідальності боржника, а враховуючи, що предметом укладеного між сторонами договору є саме отримання грошових коштів з метою задоволення власних потреб відповідача, при цьому позивач належним чином виконав договірні зобов`язання в частині передачі грошових коштів, тобто кожна із сторін була вільною в укладенні договору та досягла бажаного при його укладені.

Як з`ясовано під час розгляду справи, у встановлений строк відповідач грошові кошти позивачу не повернув, чим порушила взяті на себе зобов`язання за договором позики, в порядку статті 1051 Цивільного кодексу України не заявляв вимог з приводу оспорювання договору позики, відтак позивачем правомірно пред`явлено вимоги до відповідача про стягнення основної суми боргу за цим договором.

З огляду на викладене та враховуючи те, що між сторонами існують договірні правовідносини із позики, позичальником не виконані зобов`язання перед позикодавцем, кошти, отримані у позику, не повернуті, суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позову та присуджує до стягнення з відповідача на користь позивача запозичених коштів у розмірі 150 000,00 гривень.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Таким чином, проценти за користування грошовими коштами мають сплучуватись позичальником з моменту отримання грошових коштів і до закінчення дії договору позики, в даному випадку до дати повернення грошових коштів, після закінчення дії договору, позикодавець має право нараховувати відсотки встановлені ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У разі неповернення позичальником суми позики своєчасно його борг складатиме: суму позики з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов`язання; проценти за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договору позики або облікової ставки Національного банку України (далі - НБУ) за весь строк користування позиченими коштами; три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом.

Відповідна правова позиція міститься і в постанові Верховного Суду України від 02 вересня 2015 р. у справі № 6-369цс15.

Звертаючись до суду з позовом, позивач заявила вимоги про стягнення з відповідача розмір процентів (3% річних) 2084, 34 гривні; пеня (подвійна облікова ставка НБУ) 22 063,56 гривень; відсотки за користування позикою (облікова ставка НБУ) 20 339,94 гривні нарахованих на суму боргу за період користування позикою з 19 квітня 2023 року до 18 квітня 2024 року.

З досліджених судом доказів вбачається, що відповідач прострочив виконання своїх зобов`язань перед позивачем, в строк до 18 квітня 2024 року грошові кошти за договором позики в розмірі 150 000,00 грн. не повернув, а тому, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики, та нарахувань, здійснених за правилами ст. 625 ЦК України.

В порядку статті 141 Цивільного процесуального кодексу України з відповідача на користь позивача підлягає до стягненню судовий збір у розмірі 1944,88 гривень, який сплачений позивачем при зверненні з даним позовом до суду, що підтверджується платіжним документи, приєднаними до справи, та витрати на правову допомогу адвоката в розмірі 15000,00 гривень, як оплату за підготовку адвокатом позовної заяви до суду.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 5, 202, 533, 598, 599, 638, 1046, 1047, 1051 Цивільного кодексу України, статтями 2, 4, 12, 76-82, 89, 141, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 19 квітня 2023 року у загальному розмірі 194 487, 84 гривні, судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1944, 88 гривень, витрати на правничу допомогу в розмірі 15 000 гривень, а всього на загальну суму 211 432 (двісті одинадцять тисяч чотириста тридцять дві) гривні 72 копійки.

Сторони цивільного процесу:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_1

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_2 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

С у д д я