Рішення від 23 березня 2026 р. у справі №754/20744/25 — Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/448/26

Справа №754/20744/25

РІШЕННЯ

Іменем України

24 березня 2026 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді - Сенюти В.О.,

секретаря судового засідання - Каба А.В.,

за участю:

представника позивачки - ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про зміну способу стягнення аліментів та додаткових витрат на дитину, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_3 через систему «Електронний суд» звернулася до Деснянського районного суду міста Києва із позовом до відповідача ОСОБА_4 про зміну способу стягнення аліментів та стягнення додаткових витрат.

Подану позовну заяву обґрунтовано тим, що позивачка та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі у період з 29.01.2010 по 16.04.2021. У період шлюбу народився син ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 . 20.04.2021 на підставі судового наказу Деснянського районного суду міста Києва з відповідача на користь позивачки стягнуто аліменти на утримання сина у розмірі частини від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 16.04.2021 і до досягнення дитиною повноліття. Враховуючи те, що відповідач був зареєстрованим ФОП, виконавча служба стягувала аліменти виходячи з розміру середньої заробітної плати працівника для даної місцевості - 5336,00 грн. Проте, у зв`язку із вжиттям позивачкою заходів щодо примусового стягнення аліментів, відповідач штучно зменшив розмір свого доходу, що призвело до зменшення розміру аліментів. Таким чином, позивачка з березня 2024 року отримує аліменти на утримання дитини у розмірі 1509,38 грн. Вказаної суми недостатньо для повноцінного утримання сина, у зв`язку із чим позивачка звернулася до суду із вказаним позовом. Крім того, позивачка вимушена виїхати із сином до США, відтак зросли необхідні базові витрати на комунальні послуги, які позивачка самостійно оплачує. На оплату шкільних обідів, одяг, взуття та шкільне приладдя, духовний розвиток, розвиток здібностей дитини та його культурних потреб відповідач коштів не надає. Позивачка вимушена винаймати житло, де проживає разом з сином, вартість оренди становить 75528, грн, що еквівалентно 1800,00 доларів США. Загальні щомісячні обов`язкові витрати на харчування, проживання складає 56641,50 грн, з яких 18877,50 грн. - харчування та 37764,00 грн - проживання. Крім того, дитина має вади здоров`я зору, лікарем рекомендовано регулярні огляди та призначена корекція зору. Дитина займається футболом та відвідує шкільну їдальню, відтак щомісячні обов`язкові витрати складають 12923,68 грн (7259,08 грн - футбольна секція) та 5664,60 грн - шкільні обіди. Позивачка також несе витрати за реєстрацію в школі, що є обов`язковою умовою перебування у країні, вартість якої становить 4405,80 грн. Позивачка вказує на те, що фактично понесла витрати на дитину у розмірі 33318,24 грн. На підставі викладеного, позивачка просить:

?змінити спосіб стягнення аліментів, визначених судовим наказом на тверду грошову суму у розмірі 28320,75 грн. щомісячно;

?стягнути додаткові витрати на дитину у розмірі 6461,894 грн. щомісячно;

?стягнути половину фактично понесених додаткових витрат у розмірі 16659,12 грн.

На підставі ухвали Деснянського районного суду міста Києва від 12.12.2025 відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням сторін.

Представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_2 подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив у задоволенні позову відмовити. Вказав, що відповідач через повномасштабне вторгнення рф змушений припинити підприємницьку діяльність, оскільки тривалі відключення електроенергії, істотне зростання витрат, інфляційні процеси зробили подальше здійснення підприємницької діяльності економічно невигідним та збитковим. Таким чином, припинення підприємницької діяльності не є спробою ухилення від виконання аліментних зобов`язань, а є об`єктивною необхідністю, що зумовлена реальним фінансовим станом. Відповідач в свою чергу вжив заходів для отримання стабільного доходу та офіційно працевлаштувався. Станом на грудень 2025 року його дохід становить 8800 грн. В той же час, збільшення витрат на утримання сина, пов`язано виключно із переїздом позивачки до США, який відбувся без будь якого погодження із відповідачем, як батьком дитини. Наведене збільшення витрат є надмірним та необґрунтованим, оскільки виходить за межі реальних потреб дитини. Заявлений розмір аліментів у сумі 28320,75 грн не відповідає ні витратам на дитину, ні рівню доходів відповідача. Обрання позивачкою місця проживання дитини за кордоном та рівня витрат на житло є наслідком виключно особистого рішення позивачки. З наданих позивачкою квитанцій, на підтвердження її витрат на продукти харчування для дитини, неможливо встановити, що такі витрати здійснені виключно в інтересах дитини та їх цільове призначення. Крім того, позивачка вказує на підвищення вартості продуктів харчування у державі з істотно вищим рівнем економічного розвитку, доходів населення та загального рівня життя. В Україні вартість аналогічного продуктового кошика є значно нижчим. Витрати на навчання дитини в школі та витрати на шкільні обіди про які вказано у позовній заяві, не можуть бути включені у додаткові витрати, а повністю охоплюються розміром аліментів.

В судовому засіданні представник позивачки подану позовну заяву підтримала просила задовольнити з викладених підстав.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Вислухавши вступне слово представників сторін, дослідивши письмові докази, з`ясувавши фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, прийшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що 20.04.2021 Деснянський районний суд міста Києва видав судовий наказ, яким стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання сина ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 16.04.2021 і до досягнення дитиною повноліття.

Вказана обставина підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень, оскільки позивачка не долучила копію судового наказу до позовної заяви. Разом з тим, враховуючи положення ч. 1 ст. 82 ЦПК України та відсутність заперечень представників сторін по справі, суд приходить до висновку, що вказана обставина не підлягає доведенню.

Згідно довідки про доходи від 26.12.2025, відповідач ОСОБА_4 працевлаштований, працює на посаді водія транспортного засобу з 01.03.2024 та отримує заробітну плату у розмірі 8800,00 грн. (а.с.84).

Представник позивачки в судовому засіданні вказала, що передумовою звернення до суду із позовною вимогою про зміну способу стягнення та фактично збільшення розміру аліментів, що визначено судовим наказом Деснянського районного суду міста Києва від 20.04.2021 стало погіршення матеріального стану позивачки та сина, а також стан здоров`я останнього.

Відповідно до чч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Положення ст. 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до чч. 1-2 ст. 27 вказаної Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку саме в інтересах дитини.

Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (стаття 180 СК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Статтею 182 СК України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 31) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 32) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Згідно зі статтею 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Зазначене також роз`яснено судам у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів».

Ураховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не є незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження (ч. 3 ст. 181 СК України). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки).

При розгляді позовів, заявлених із зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).

Указане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05.02.2014 № 6-143цс13, і неодноразово підтриманою Верховним Судом у постановах: від 30.06.2020 у справі № 343/945/19, провадження № 61-2057св20, від 12.01.2022 у справі № 545/3115/19, провадження № 61-18145св20, від 23.05.2022 у справі № 752/26176/18, провадження № 61-16697св21, та інших.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Всупереч ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України сторона позивача не довела доказами в розумінні ст. 76-80 ЦПК України про те, що майновий стан позивачки погіршився у порівнянні з періодом, коли було видано судовий наказ.

Письмові матеріали справи взагалі не містять доказів майнового стану позивачки, який може бути предметом дослідження судом.

Представник позивачки на підтвердження значних витрат ОСОБА_3 на продукти харчування дитини, надала копії фіскальних чеків/ квитанцій із перекладом. Проте суд до уваги вказані докази не приймає, оскільки з наданих чеків/квитанцій неможливо встановити особу, яка здійснює оплату, а також те, що придбаний товар адресований саме неповнолітньому сину сторін по справі.

Надану копію договору оренди житлової нерухомості суд до уваги не приймає, оскільки на об`єкті можуть проживати лише орендар та погоджені гості без іденифікації останніх.

Доводи представника позивачки про те, що стан здоров`я дитини погіршився, що також спонукало позивачку звернутися до суду для зміни встановленого розміру аліментів суд до уваги не приймає, оскільки вказане не є підставою, що передбачено положенням ст. 192 СК України.

Доводи сторони позивача про те, що відповідач штучно зменшив свій дохід з метою зменшення розміру аліментів, суд вважає неспроможними, оскільки письмові матеріали справи взагалі не містять жодних доказів щодо відкритого виконавчого провадження: дата відкриття виконавчого провадження, розрахунок заборгованості, дії, які вживав виконавець з метою виконання судового наказу.

Враховуючи вказане вище, а також відсутність належних, достовірних та достатніх доказів, на підтвердження доводів позовної вимоги, суд приходить до висновку, що вимога про зміну способу стягнення аліментів, визначених судовим наказом від 20.04.2021, визначивши тверду грошову суму у розмірі 28320,75 грн задоволенню не підлягає.

Щодо стягнення додаткових витрат на дитину

Одним із різновидів аліментних зобов`язань між батьками і дітьми є зобов`язання батьків брати участь у додаткових витратах на дитину (стаття 185 СК України): той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Наявність фактично понесених або передбачуваних додаткових витрат має довести особа, яка заявляє позовні вимоги про їх стягнення.

У постанові Верховного Суду України від 13.09.2017 у справі № 6-1489цс17 зроблено висновок, що СК України виходить з принципу рівності прав та обов`язків батьків. Відповідно до закону брати участь у додаткових витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина. При визначенні розміру стягнення з одного з батьків суд відносить частину витрат на іншого.

У постановах Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 183/1679/17 (провадження № 61-21662св18), від 12.12.2019 у справі № 756/4947/17-ц (провадження № 61-47858св18), від 01.04.2020 у справі № 521/16268/18 (провадження № 61-20458св19), від 08.12.2021 у справі № 607/12170/20 (провадження № 61-17663св21) викладено правові висновки про те, що положення статті 185 СК України стосуються особливих обставин, приблизний перелік яких надається у зазначеній статті. Особливі обставини можуть бути зумовлені як негативними фактами (хворобами), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструмента, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті).

За ч. 2 ст. 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати особливі обставини, якими обумовлені ці додаткові витрати і які є індивідуальними у кожній конкретній справі, а також стан здоров`я та матеріальне становище дитини, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав.

Аналогічний висновок міститься в постановах Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 183/1679/17 (провадження № 61-21662св18), від 12.12.2019 у справі № 756/4947/17-ц (провадження № 61-47858св18), від 01.04.2020 у справі № 521/16268/18 (провадження № 61-20458св19).

Позивачка, звертаючись із вимогою про стягнення додаткових витрат щомісячно, у позовній заяві навела таблицю, в якій вказано, що такі додаткові витрати, пов`язані із відвідуванням сина секції футболу, придбання футбольного інвентаря, форми та шкільні обіди.

Проте, стороною позивача всупереч ч. 1 ст. 81 ЦПК України не доведено ту обставину, що син сторін має схильність до певного виду спорту, зокрема футболу, а також відсутні докази футбольних досягнень сина.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 12.01.2022 у справі № 545/3115/19 виснував про те, що витрати на відвідування секцій і позашкільних закладів не є додатковими витратами у розумінні вимог СК України та охоплюються розміром аліментів, що стягуються з одного з батьків на утримання дитини, про що вказано .

Таким чином, відсутність вказаних доказів позбавляє суд дійти висновку, що витрати, пов`язані із відвідуванням дитиною футбольної секції можуть бути віднесені саме до додаткових витрат, а не охоплюється безпосередньо аліментами.

Стороною позивача також не надано доказів існування особливих обставин (особливості стану здоров`я дитини), що стали підставою для користування послугою платних шкільних обідів, відтак вказані витрати не можуть бути віднесені до додаткових витрат.

Позовна вимога про стягнення з відповідача вже понесених додаткових витрат у розмірі 16659,12 грн. задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Позивачка вказує на те, що оформила спільну дитину до навчального закладу, де реєстрація дитини є обов`язковою та платною, у зв`язку із чим остання сплатила за послуги реєстрації у сумі 105 дол. США, що еквівалентно 4405,80 грн.

Представник відповідача в судовому засіданні вказав, що позивачка самостійно прийняла рішення як щодо країни перебування так і щодо навчального закладу для сина.

Таким чином, враховуючи відсутність погодження із батьком дитини щодо навчального закладу, а також приймаючи до уваги правовий висновок, що викладений у постанові КЦС ВС від 26.08.2020 у справі № 336/1488/19, суд приходить до висновку, що витрати, пов`язані з реєстрацією дитини у навчальному закладі стягненню не підлягають, оскільки позивачкою не доведено існування особливих обставин, які зумовили б необхідність платного навчання дитини за кордоном при наявності можливості проходження навчання у державних закладах освіти, не навела мотивів вибору освітнього закладу, що, зокрема, залежить від матеріальних можливостей та бажання батьків, а також погодження такого вибору з батьком дитини.

Вимога щодо стягнення з відповідача вартості візиту до лікаря та обстеження, як додаткових витрат задоволенню не підлягає, оскільки письмові матеріали справи не містять жодної медичної документації стосовно сина сторін, з якої можна дійти висновку про зміну його стану здоров`я, зокрема його погіршення, а також необхідність у такій медичній послузі.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Відтак, доводи позивачки не є підставою для задоволення вимог про зміну способу стягнення аліментів, стягненню додаткових витрат, враховуючи, що належних та допустимих доказів наявності обставин зміни матеріального або сімейного стану сторін, їх стану здоров`я, інших обставин, які відповідно до ст. 192 СК України є підставою для зміни розміру аліментів, а також доказів наявності у платника аліментів відповідного доходу для визначеного розміру аліментів позивачкою не надано.

Сторона позивача як у позовній заяві, так і під час судового розгляду справи не довела обставин, визначених ст. 185, 192 СК України, які є підставою для зміни способу та розміру стягнення аліментів, визначений судовим наказом Деснянського районного суду міста Києва від 20.04.2021 та стягнення додаткових витрат на дитину.

Таким чином, на підставі викладеного, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відповідно до положення ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Враховуючи те, що позивачка звільнена від сплати судового збору згідно п. 3 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», відтак витрати зі сплати судового збору компенсується за рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 5-7, 10-12, 76-83, 141, 211, 258, 259 ЦПК України, ст. ст. 180-182, 184, 192 СК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про зміну способу стягнення аліментів та додаткових витрат на дитину - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення суду складено - 28.04.2026.

Суддя В.О. Сенюта