Рішення від 22 квітня 2026 р. у справі №636/158/26 — Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________________

Справа № 636/158/26 Провадження 2-а/636/34/26

Дата 23.04.2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Чугуївський міський суд Харківської області у складі:

головуючого судді – Буніна Є.О.,

за участю секретаря судового засідання Бруславської В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Чугуєві в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_2 №3675-1п від 29.12.2025 року по справі про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210-1 КУпАП, якою на позивача накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000,00 гривень, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що повістку №5354493 про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_3 на 21.11.2025 року о 09:00 він не отримував, про дату, час, місце та мету виклику не знав і знати не міг, а тому у його діях відсутні подія та склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Також позивач послався на те, що відповідачем не доведено належного оповіщення позивача у спосіб, визначений пунктом 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560. На думку позивача, сама лише наявність у матеріалах копії повістки або посилання на її формування за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів не підтверджує факту належного вручення або належного повідомлення особи.

Крім того, позивач зазначив, що він перебував на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 , тоді як повістка, неявка за якою покладена в основу притягнення його до відповідальності, була сформована ІНФОРМАЦІЯ_5 . При цьому матеріали справи не містять доказів передачі облікової справи, зміни місця військового обліку або делегування повноважень між відповідними територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.

Позивач також посилається на те, що відповідна повістка була сформована без належної правової підстави, оскільки, як зазначає позивач, він уточнив свої облікові дані ще 19.11.2024 року, тоді як повістка №5354493 була сформована для виклику на 21.11.2025 року саме для уточнення даних. Відповідач, на думку позивача, не довів, які саме дані потребували повторного уточнення та чому виникла необхідність такого виклику.

Окремо позивач зазначає, що у постанові вказано про встановлення факту порушення 01.12.2025 року, тоді як протокол про адміністративне правопорушення складено лише 22.12.2025 року, тобто з порушенням строку, передбаченого статтею 254 КУпАП.

Також позивач посилається на порушення його права на захист, оскільки подані його представником письмові заперечення на протокол залишені відповідачем без належної оцінки, копії матеріалів справи на запит сторони захисту до винесення постанови не надані, а можливість ефективно реалізувати права, передбачені статтею 268 КУпАП, фактично не забезпечена.

Крім того, позивач вказує, що протокол про адміністративне правопорушення складено гранатометником взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_6 солдатом ОСОБА_2 , однак доказів наявності у цієї особи повноважень на складання протоколів за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП відповідачем не надано.

Позивач також посилається на положення частини шостої статті 258 КУпАП та зазначає, що у разі належного повідомлення особи про дату, час і місце виклику та за наявності у ТЦК та СП підтвердних документів про отримання особою виклику протокол у справах за статтями 210, 210-1 КУпАП в особливий період не складається. На думку позивача, сам факт складення протоколу у цій справі свідчить або про відсутність у відповідача належних підтвердних документів щодо повідомлення особи, або про порушення спеціального процесуального порядку, визначеного статтею 258 КУпАП.

У відзиві на позовну заяву відповідач проти задоволення позову заперечував. Вказував, що 29.10.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_7 позивачу за задекларованим місцем проживання було направлено засобами поштового зв`язку рекомендованим листом з описом вкладення та повідомленням про вручення повістку №5354493 про необхідність з`явитися 21.11.2025 року о 09:00 до ІНФОРМАЦІЯ_8 за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач зазначив, що поштове відправлення №6352300026490 було повернуто 24.11.2025 року до ІНФОРМАЦІЯ_8 у зв`язку з відсутністю одержувача за вказаною адресою, що, на думку відповідача, є належним підтвердженням оповіщення позивача відповідно до пункту 41 Порядку №560.

Також відповідач зазначив, що 22.12.2025 року позивача було доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_6 , після чого його було взято на військовий облік в ІНФОРМАЦІЯ_4 та здійснено заходи щодо притягнення до адміністративної відповідальності. При цьому відповідач послався на Алгоритм, затверджений розпорядженням Генерального штабу Збройних Сил України від 06.03.2025 року №321/1511.

Щодо доводів позивача про порушення строку складання протоколу відповідач зазначив, що під виявленням особи у розумінні статті 254 КУпАП слід розуміти саме фізичне виявлення такої особи, а не встановлення факту вчинення нею адміністративного правопорушення.

У відповіді на відзив представник позивача зазначив, що відзив подано з пропуском встановленого судом строку без належних доказів поважності причин такого пропуску. Також представник позивача вказав, що відповідачем не виконано вимоги ухвали суду про витребування доказів, не надано належним чином засвідчених копій матеріалів справи про адміністративне правопорушення, не надано доказів направлення та повернення повістки, не надано доказів повноважень солдата ОСОБА_2 на складання протоколу, а також не надано копії Алгоритму, на який посилається відповідач.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

22.12.2025 року гранатометником взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_6 солдатом ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 складено протокол №3675-1 про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

29.12.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_4 винесено постанову №3675-1п по справі про адміністративне правопорушення, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000,00 грн.

Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності визначено те, що ІНФОРМАЦІЯ_5 позивачу нібито була вручена повістка №5354493, сформована за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_9 на 21.11.2025 року о 09:00 для уточнення даних, однак у зазначений час позивач до ІНФОРМАЦІЯ_9 не з`явився, про поважні причини неявки не повідомив, чим, на думку відповідача, порушив вимоги статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Ухвалою суду про відкриття провадження у справі у відповідача було витребувано належним чином засвідчені копії матеріалів справи про адміністративне правопорушення, на підставі яких винесено постанову №3675-1п від 29.12.2025 року, а також належним чином засвідчені копії документів, що підтверджують повноваження гранатометника взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_6 солдата ОСОБА_2 складати протоколи про адміністративні правопорушення.

Однак відповідач не надав суду повного обсягу витребуваних матеріалів справи про адміністративне правопорушення, а також не надав належних доказів на підтвердження повноважень особи, яка склала протокол про адміністративне правопорушення.

Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення та своєчасно.

Згідно зі статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Відповідно до частини першої статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна дія чи бездіяльність, яка посягає на встановлений законом порядок і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

За змістом статті 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган або посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За статтею 252 КУпАП орган або посадова особа оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

Згідно зі статтею 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення орган або посадова особа зобов`язані з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною третьою статті 210-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період.

Вказана норма є бланкетною, а тому для притягнення особи до адміністративної відповідальності за цією нормою має бути встановлено, яку саме норму законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію особа порушила, у чому саме полягала протиправна дія або бездіяльність, чи була особа належним чином повідомлена про відповідний обов`язок, а також чи наявна вина особи у формі умислу або необережності.

Відповідно до частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці.

Згідно з частиною третьою статті 22 цього Закону під час мобілізації громадяни у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки зобов`язані зявитися у зазначені у ній місце та строк.

Отже, обов`язок особи з`явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у конкретні дату, час та місце виникає за умови належного повідомлення особи про такий виклик у спосіб, визначений законом.

Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560, визначає процедуру оповіщення військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до пункту 34 Порядку №560 повістка може надсилатися засобами поштового зв`язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення.

Відповідно до пункту 41 Порядку №560 належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного або міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку є день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора, або день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи відмітки про відсутність особи за відповідною адресою.

Разом з тим, сам по собі виклад у відзиві тверджень про направлення повістки, зазначення номера поштового відправлення або посилання на повернення повістки не є доказом у розумінні статті 72 КАС України та статті 251 КУпАП, якщо такі твердження не підтверджені належними та допустимими доказами.

Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи.

Згідно зі статтею 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається саме на відповідача.

Таким чином, саме відповідач як суб`єкт владних повноважень повинен довести наявність усіх фактичних і правових підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності, зокрема факт належного оповіщення позивача про виклик до ТЦК та СП, факт вини позивача, дотримання процедури розгляду справи, наявність повноважень у посадових осіб, які складали протокол і приймали постанову.

Суд звертає увагу, що позивач заперечує факт отримання повістки №5354493 та факт обізнаності про необхідність явки 21.11.2025 року до ІНФОРМАЦІЯ_10 . Довести факт неотримання повістки як негативну обставину позивач об`єктивно не може. Водночас доведення факту належного повідомлення позивача покладається саме на відповідача, оскільки саме з таким фактом відповідач пов`язує виникнення у позивача юридичного обов`язку прибути до ТЦК та СП і саме на такому факті ґрунтується оскаржувана постанова.

Оцінюючи доводи відповідача про направлення повістки позивачу поштовим відправленням №6352300026490, суд зазначає, що відповідач не надав належним чином засвідчених копій опису вкладення, повідомлення про вручення, довідки поштового оператора, форми поштового повідомлення або іншого документа, з якого можливо достовірно встановити: який саме документ було направлено позивачу; коли саме його було передано оператору поштового зв`язку; за якою саме адресою здійснювалося направлення; ким і коли проставлено відмітку про повернення; який саме зміст мала така відмітка; чи відповідала процедура направлення та повернення вимогам Порядку №560.

Наявність у відзиві посилання на поштове відправлення №6352300026490 без надання відповідних первинних документів не дає суду можливості перевірити достовірність обставин, на які посилається відповідач.

Крім того, у постанові, що оскаржується, зазначено, що повістка була нібито вручена позивачу мобільною групою установи. Натомість у відзиві відповідач фактично обґрунтовує належність повідомлення іншим способом – направленням повістки поштовим зв`язком та поверненням поштового відправлення. При цьому доказів особистого вручення позивачу повістки, відеозапису вручення, відеозапису відмови від отримання повістки, акта про відмову від отримання повістки або інших доказів, передбачених пунктом 41 Порядку №560, відповідач до суду не надав.

За таких обставин суд доходить висновку, що відповідачем не доведено факту належного оповіщення позивача про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_10 на 21.11.2025 року о 09:00.

Суд також враховує, що обов`язковою ознакою адміністративного правопорушення є вина особи. За відсутності належних доказів того, що позивач був повідомлений про дату, час, місце та мету виклику, неможливо встановити, що позивач умисно або з необережності не виконав покладений на нього законом обов`язок. Необізнаність особи про конкретний виклик виключає можливість висновку про винну неявку.

Таким чином, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази суб`єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Суд також вважає обґрунтованими доводи позивача про те, що відповідачем не доведено наявності правової підстави для формування повістки №5354493 саме з метою уточнення облікових даних.

Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що позивачу інкриміновано неявку за повісткою №5354493, яка, за твердженням відповідача, була сформована для виклику до ІНФОРМАЦІЯ_9 на 21.11.2025 року о 09:00 саме для уточнення даних.

Разом з тим позивач у позовній заяві зазначив, що уточнив свої облікові дані ще 19.11.2024 року, що підтверджується матеріалами справи. Відповідач вказаний довід належними та допустимими доказами не спростував, а також не надав суду доказів, які б підтверджували необхідність повторного виклику позивача саме для уточнення даних станом на 21.11.2025 року.

При розгляді справи відповідач мав перевірити не лише формальний факт неявки особи, а й наявність законної та обґрунтованої підстави для самого виклику, за неявку за яким особу притягують до адміністративної відповідальності.

Сам по собі факт формування повістки за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів не звільняє суб`єкта владних повноважень від обов`язку довести, що такий виклик був здійснений на законній, обґрунтованій і фактичній підставі.

Оскільки відповідач не спростував довід позивача про попереднє уточнення ним облікових даних 19.11.2024 року та не довів необхідності повторного виклику позивача саме для уточнення даних на 21.11.2025 року, суд доходить висновку, що відповідачем не доведено обґрунтованості первинної адміністративної дії — формування та направлення повістки №5354493 з відповідною метою.

Ця обставина додатково підтверджує, що при винесенні оскаржуваної постанови відповідач не з`ясував усі обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, та не довів правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Окремо суд вважає за необхідне надати оцінку доводам позивача щодо застосування положень статті 258 КУпАП.

Відповідно до частини шостої статті 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, розгляд яких віднесено до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, якщо особа не з`явилася без поважних причин або не повідомила причину неприбуття на виклик територіального центру комплектування та соціальної підтримки, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце виклику, та за наявності у територіального центру комплектування та соціальної підтримки підтвердних документів про отримання особою виклику.

Згідно з частиною восьмою статті 258 КУпАП у випадках, передбачених частиною шостою цієї статті, уповноважені посадові особи після отримання підтвердних документів про отримання особою виклику виносять постанову у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.

Таким чином, законодавець встановив спеціальний процесуальний порядок притягнення особи до адміністративної відповідальності за статтями 210, 210-1 КУпАП в особливий період у разі неявки за викликом ТЦК та СП. Цей порядок пов`язаний із наявністю двох обов`язкових умов: належного повідомлення особи про дату, час і місце виклику та наявності у ТЦК та СП підтвердних документів про отримання особою виклику.

За наявності таких підтвердних документів протокол про адміністративне правопорушення не складається, а уповноважена посадова особа виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення. Натомість у даній справі відповідач склав протокол про адміністративне правопорушення від 22.12.2025 року №3675-1, а вже після цього виніс постанову №3675-1п від 29.12.2025 року.

Зазначене свідчить про непослідовність позиції відповідача. Якщо відповідач дійсно мав належні підтвердні документи про отримання позивачем виклику або належне повідомлення позивача у спосіб, який прирівнюється до такого повідомлення, то відповідно до частини шостої статті 258 КУпАП протокол у цій категорії справ не мав складатися. Якщо ж відповідач вважав за необхідне скласти протокол, це, у свою чергу, свідчить про відсутність у нього достатніх підтвердних документів для застосування спеціального порядку, передбаченого частиною шостою статті 258 КУпАП, або про недотримання ним встановленої законом процедури.

Суд також враховує, що відповідач не надав суду належних і допустимих доказів отримання позивачем повістки або інших підтвердних документів, які відповідали б вимогам пункту 41 Порядку №560 та частини шостої статті 258 КУпАП. Отже, відповідач не довів наявності передумов для притягнення позивача до адміністративної відповідальності за процедурою, передбаченою для випадку належного повідомлення особи.

За таких обставин складення протоколу не усуває недоведеність факту належного оповіщення позивача, а навпаки додатково підтверджує, що адміністративне провадження здійснювалося з порушенням спеціального процесуального порядку. У сукупності з іншими встановленими обставинами це є додатковою підставою для висновку про протиправність оскаржуваної постанови.

Суд вважає обґрунтованими доводи позивача і щодо того, що відповідачем не надано належного підтвердження повноважень особи, яка склала протокол про адміністративне правопорушення.

З матеріалів справи вбачається, що протокол від 22.12.2025 року №3675-1 складено гранатометником взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_6 солдатом ОСОБА_2 . Водночас на вимогу ухвали суду відповідач не надав належним чином засвідчених копій наказу, розпорядження, посадової інструкції, витягу з розподілу функціональних обов`язків або іншого документа, який би підтверджував, що солдат ОСОБА_2 був уповноважений на складання протоколів про адміністративні правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

За статтею 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Ураховуючи, що відповідачем не надано доказів наявності у особи, яка склала протокол, відповідних повноважень, суд позбавлений можливості визнати такий протокол належним і допустимим доказом у справі про адміністративне правопорушення.

Суд також звертає увагу на доводи позивача щодо територіальної та предметної компетенції органів ТЦК та СП.

Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що повістка, неявка за якою поставлена позивачу у вину, була сформована ІНФОРМАЦІЯ_5 . Водночас протокол про адміністративне правопорушення складено ІНФОРМАЦІЯ_4 , а оскаржувану постанову винесено цим самим органом.

Відповідач у відзиві послався на те, що після доставлення позивача 22.12.2025 року його було взято на військовий облік в ІНФОРМАЦІЯ_4 , а також на Алгоритм, затверджений розпорядженням Генерального штабу Збройних Сил України від 06.03.2025 року №321/1511.

Однак копію такого Алгоритму відповідач суду не надав. Відповідачем не доведено ані змісту цього документа, ані його нормативного характеру, ані можливості застосування його положень до спірних правовідносин, ані того, що такий документ може змінювати або розширювати порядок притягнення особи до адміністративної відповідальності, встановлений КУпАП та законами України.

Внутрішній організаційний документ, навіть за умови його існування, не може підміняти закон, не може звільняти суб`єкта владних повноважень від обов`язку діяти у спосіб, встановлений законом, та не може сам по собі підтверджувати правомірність адміністративно-юрисдикційних дій щодо особи.

Крім того, відповідач не надав доказів передачі матеріалів від ІНФОРМАЦІЯ_8 до ІНФОРМАЦІЯ_6 , не надав доказів делегування повноважень, не надав доказів, що саме ІНФОРМАЦІЯ_11 був компетентним органом для фіксації та розгляду питання про притягнення позивача до відповідальності за неявку за повісткою, сформованою іншим територіальним центром комплектування та соціальної підтримки.

Посилання відповідача на взяття позивача на облік 22.12.2025 року не спростовує доводів позивача, оскільки інкримінована йому неявка мала місце, за твердженням відповідача, 21.11.2025 року, а факт порушення, як зазначено у постанові, був встановлений 01.12.2025 року.

Суд також оцінює доводи позивача щодо строку складання протоколу про адміністративне правопорушення.

Відповідно до статті 254 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення.

З оскаржуваної постанови вбачається, що факт порушення законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію відповідач пов`язує з неприбуттям позивача 21.11.2025 року за повісткою, а факт такого порушення, за змістом постанови, було встановлено 01.12.2025 року. При цьому протокол про адміністративне правопорушення складено лише 22.12.2025 року.

Відповідач зазначає, що моментом виявлення особи слід вважати її фізичне виявлення 22.12.2025 року. Проте такі доводи не можуть бути прийняті судом без належних доказів, оскільки саме відповідач у постанові вказав, що факт порушення було встановлено 01.12.2025 року, тобто саме з цієї дати відповідачу була відома конкретна особа, якій інкримінується відповідне правопорушення.

Крім того, матеріали справи не містять документів, які б пояснювали причини нескладання протоколу у строк, визначений статтею 254 КУпАП, або підтверджували неможливість його складання раніше.

Суд вважає, що вказане порушення строку складання протоколу у сукупності з іншими встановленими порушеннями не є суто формальним, оскільки впливає на можливість особи реалізувати право на захист, отримати матеріали справи, подати пояснення та докази, а також на законність подальшого розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Суд також враховує доводи позивача щодо порушення права на захист.

Статтею 268 КУпАП передбачено, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, користуватися правовою допомогою адвоката.

З матеріалів справи вбачається, що 29.12.2025 року представником позивача до відповідача були направлені письмові заперечення на протокол, у яких, зокрема, містилося прохання надати копії матеріалів справи про адміністративне правопорушення. Відповідачем не надано доказів того, що до винесення постанови позивачу або його представнику було надано можливість ознайомитися з матеріалами справи, отримати їх копії, подати додаткові пояснення чи докази після ознайомлення з матеріалами.

Саме по собі зазначення у протоколі про роз`яснення прав не свідчить про реальне забезпечення таких прав, якщо особі фактично не надано доступу до матеріалів, на підставі яких вирішувалося питання про притягнення її до адміністративної відповідальності.

Суд враховує і те, що відповідач не надав доказів розгляду письмових заперечень представника позивача, не навів у постанові мотивів їх відхилення, а також не обґрунтував, чому наведені у таких запереченнях доводи не впливають на вирішення справи.

За таких обставин суд доходить висновку, що розгляд справи про адміністративне правопорушення мав формальний характер, а право позивача на захист не було забезпечено належним чином.

Щодо медичних документів, на які посилається позивач, суд зазначає таке.

З наданих матеріалів вбачається, що позивач має медичну документацію, яка свідчить про наявність у нього психоемоційних та інтелектуальних особливостей, зокрема раніше встановлених розладів психічного стану. Такі обставини самі по собі не звільняють особу від обов`язку дотримуватися вимог законодавства про військовий обов`язок та мобілізацію. Водночас вони повинні були бути враховані посадовими особами відповідача під час складення протоколу та розгляду справи, зокрема при оцінці усвідомленості пояснень позивача, добровільності підписання документів, необхідності забезпечення реальної правової допомоги та повного роз`яснення процесуальних прав.

Відповідач не надав суду доказів, що під час складання протоколу та розгляду справи були враховані такі особливості стану позивача або що посадові особи відповідача перевірили, чи розуміє позивач зміст процесуальних документів та правові наслідки їх підписання.

Оцінюючи у сукупності всі встановлені обставини, суд доходить висновку, що відповідачем не доведено правомірності оскаржуваної постанови.

Зокрема, відповідачем не доведено належними і допустимими доказами:

факт належного оповіщення позивача про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_8 на 21.11.2025 року о 09:00;

факт отримання позивачем повістки або наявність належного підтвердження її повернення у спосіб, що відповідає пункту 41 Порядку №560;

наявність вини позивача у неявці за викликом;

наявність правової та фактичної підстави для формування повістки №5354493 саме з метою уточнення даних, з огляду на довід позивача про уточнення ним облікових даних ще 19.11.2024 року;

дотримання спеціального порядку, передбаченого частинами шостою та восьмою статті 258 КУпАП;

наявність повноважень у солдата ОСОБА_2 на складання протоколу про адміністративне правопорушення;

дотримання строку складання протоколу або наявність обставин, які об`єктивно пояснюють його складення лише 22.12.2025 року;

наявність правових підстав для розгляду ІНФОРМАЦІЯ_4 питання про притягнення позивача до відповідальності за неявку за повісткою, сформованою ІНФОРМАЦІЯ_7 ;

реальне забезпечення позивачу права на захист під час адміністративного провадження.

Суд не приймає посилання відповідача на те, що частина доводів позивача є формальними. У даній справі встановлені порушення не є суто технічними або несуттєвими, оскільки стосуються базових елементів адміністративної відповідальності: належного повідомлення особи, наявності вини, обґрунтованості самого виклику, компетенції органу, повноважень посадової особи, дотримання процесуальної форми та забезпечення права на захист.

Суд також не приймає посилання відповідача на загальні норми Конституції України та законодавства про обов`язок захисту Вітчизни як достатні для відмови в позові. Наявність у громадянина загального конституційного обов`язку не звільняє суб`єкта владних повноважень від обов`язку довести конкретні обставини конкретного адміністративного правопорушення та дотриматися процедури притягнення до адміністративної відповідальності.

Адміністративна відповідальність не може ґрунтуватися на припущеннях, загальних посиланнях на воєнний стан або на внутрішніх документах органів військового управління, зміст яких не доведений у суді. Вона може наставати лише за умови доведення належними та допустимими доказами події правопорушення, складу правопорушення та вини особи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Враховуючи недоведеність належного оповіщення позивача, відсутність належних і допустимих доказів вини позивача, недоведеність обґрунтованості виклику саме з метою уточнення даних, порушення спеціального порядку, передбаченого статтею 258 КУпАП, істотні порушення процедури притягнення до адміністративної відповідальності та невиконання відповідачем обов`язку доказування правомірності оскаржуваної постанови, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення — закриттю.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України судові витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, який виступав відповідачем у справі.

Керуючись ст.ст. 9, 19, 77, 241-246, 255, 295 КАС України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення — задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_2 №3675-1п від 29.12.2025 року по справі про адміністративне правопорушення, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000,00 гривень.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за частиною третьою статті 210-1 КУпАП — закрити у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , судовий збір у розмірі 532 гривень 48 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 (десяти) днів з дня складення повного рішення суду до Другого апеляційного адміністративного суду через Чугуївський міський суд Харківської області. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом 30 (тридцяти) днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений також в разі його пропуску з інших поважних причин.

Суддя Бунін Є.О.