Рішення від 29 квітня 2026 р. у справі №642/3223/25 — Основ’янський районний суд міста Харкова

ОСНОВ`ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ХАРКОВА

Справа № 642/3223/25

№ провадження 2/646/1220/2026

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2026 року місто Харків

Основ`янський районний суд міста Харкова у складі

головуючої судді Іщенко О. В.,

секретар судового засідання Петренко А. О.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

представник позивача ОСОБА_2 ,

відповідач ОСОБА_3 ,

розглянувши у порядку заочного розгляду справи за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні Основ`янського районного суду міста Харкова цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача; заяви, клопотання учасників справи; інші процесуальні дії у справі

До Основ`янського районного суду міста Харкова з Холодногірського районного суду міста Харкова за підсудністю надійшла позовна заява ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 з вимогою стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості у розмірі 8 000,00 доларів США.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що позивач надав ОСОБА_3 у позику грошові кошти в розмірі 10 000,00 доларів США. На підтвердження отримання коштів відповідач 29 вересня 2023 року передав позивачу розписку, в якій зобов`язався повернути зазначену суму на першу вимогу позивача.

Підставою для надання позики стали дружні стосунки між сторонами, до 29 вересня 2023 року позивач уже неодноразово надавав відповідачу грошові кошти у борг, які останній своєчасно повертав.

Позивач неодноразово в усній формі звертався до відповідача з вимогою повернути борг, однак у грудні 2023 року відповідач повернув лише частину заборгованості в розмірі 2 000 доларів США.

Окрім того, позивач та його дружина неодноразово намагались зв`язатись з відповідачем у телефонному режимі з приводу повернення коштів, однак ці спроби виявилися безрезультатними. Відповідач ухиляється від зустрічей із позивачем, незважаючи на те, що вони проживають по сусідству.

Станом на день звернення до суду заборгованість відповідача становить 8 000 доларів США, що еквівалентно 331 863,20 гривень.

У якості попереднього розрахунку суми судових витрат, понесених позивачем, визначено: 2 654,88 гривень - сума судового збору, 10 000,00 гривень - витрати на правничу допомогу.

Ураховуючи викладене вище та керуючись статтями 202, 203, 204, 610, 612, 638, 640, 1046 та 1049 Цивільного кодексу України, представник позивача просила стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості у розмірі 8 000,00 доларів США; судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою Основ`янського районного суду міста Харкова від 11 серпня 2025 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні у підготовчому провадженні.

Ухвалою Основ`янського районного суду міста Харкова від 28 січня 2026 року закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду по суті.

Відповідач у судові засідання не з`явився, про дату та час їх проведення повідомлявся належним чином, заяв/клопотань від нього до суду не надходило. Відзив на позовну заяву не надходив.

Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 у судовому засіданні 20 квітня 2026 року вимоги позовної заяви підтримали повністю та зазначили, що не заперечують проти ухвалення заочного рішення у справі.

За загальним правилом частини першої статті 223 Цивільного процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

При цьому відповідно до частини четвертої статті 223 Цивільного процесуального кодексу України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Частиною першою статті 280 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд, у зв`язку із неодноразовою неявкою відповідача у судові засідання та не повідомлення ним про причини такої неявки, не подання відзиву на позовну заяву та ураховуючи згоду позивача на ухвалення заочного рішення по справі, постановив розглядати справу у порядку заочного розгляду справи за наявними у справі матеріалами.

Інших процесуальних дій у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову тощо) не вчинялось.

Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши їх у сукупності та взаємозв`язку, встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

29 вересня 2023 року ОСОБА_3 надав ОСОБА_1 розписку, за змістом якої ОСОБА_3 , паспорт НОМЕР_1 , виданий Червонозаводським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області 12 березня 2004 року, взяв у позику у ОСОБА_1 10 000,00 (десять тисяч доларів США) 29 вересня 2023 року та зобов`язався повернути на першу вимогу.

Отже, як убачається з наведених вище обставин справи, спірні правовідносини виникли між позикодавцем ОСОБА_1 та позичальником ОСОБА_3 .

Мотивована оцінка щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову; норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування

Відповідно до положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із частиною першою статті 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються учасниками цивільної справи.

Відповідно до статті 76 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно із положеннями статті 77 Цивільного процесуального коденсу України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 80 Цивільного процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною другою статті 95 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Як зазначено у частині першій статті статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19.

Як убачається зі змісту позовної заяви, ОСОБА_1 , обгрунтовуючи позовні вимоги, посилається на те, що 29 вересня 2023 року надав ОСОБА_3 у позику грошові кошти у розмірі 10 000,00 доларів США. Частину грошових коштів у розмірі 2000,00 доларів США ОСОБА_3 позичальнику ОСОБА_1 повернув.

Відповідно до частини першої статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору.

Згідно із частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно із частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як зазначено у статті 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно із статтею 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 Цивільного кодексу України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики, його умов.

Такі правові висновки щодо застосування статей 1046, 1047 Цивільного кодексу України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 і підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17, провадження № 61-30435сво18, зазначено, що у частині 545 Цивільного кодексу України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку.

Тлумачення абзацу 1 частини першої статті 1046, абзацу 1 частини першої статті 1049 Цивільного кодексу України дозволяє стверджувати, що законодавцем не забороняється стягнення боргу за договором позики в іноземній валюті.

Більше того, цивільним законодавством покладається обов`язок на позичальника повернути те, що він отримав на підставі договору позики.

Це підтверджується використанням таких формулювань: «зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості» (абзац 1 частини першої статті 1046 Цивільного кодексу України); «позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем)» (абзац 1 частини першої статті 1049 Цивільного кодексу України)».

Судом встановлено, що 29 вересня 2023 року між ОСОБА_1 як позикодавцем та ОСОБА_3 як позичальником фактично виникли правовідносини позики, що підтверджується письмовою розпискою, відповідно до якої відповідач отримав у борг грошові кошти в розмірі 10 000 доларів США та зобов`язався їх повернути на першу вимогу позикодавця.

Зазначена розписка є належним та допустимим письмовим доказом, який підтверджує як факт передачі грошових коштів, так і умови їх повернення.

Наведені обставини свідчать про те, що між сторонами було укладено договір позики у розумінні статті 1046 Цивільного кодексу України, який уважається укладеним з моменту передання грошових коштів позичальнику, відповідно, у ОСОБА_3 виник цивільно-правовий обов`язок повернути отриману суму у порядку та строки, визначені умовами зобов`язання, з урахуванням положень статті 1049 Цивільного кодексу України.

Однак відповідач свої зобов`язання за договором позики не виконав, отримані грошові кошти позивачу не повернув, належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт повернення боргу або відсутність заборгованості, суду не надав.

Як було зазначено вище, відповідно до статей 12 та 81 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Невиконання відповідачем обов`язку з повернення отриманих у позику коштів свідчить про порушення майнового права позивача як кредитора, що відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України є підставою для судового захисту.

Суд також ураховує наведену вище судову практику Верховного Суду, відповідно до якої розписка є достатнім доказом існування боргового зобов`язання, а наявність такої розписки у кредитора свідчить про непогашення боргу.

Ураховуючи викладене вище, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є доведеними, обґрунтованими, підтвердженими належними та допустимими доказами, відповідають вимогам матеріального права, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

За змістом статті 524 Цивільного кодексу України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до частин першої та другої статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

При стягненні судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом Національного банку України на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним / приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу в ході виконання судового рішення.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 500/5194/16, провадження № 14-81цс24.

Ураховуючи викладене вище, суд уважає за необхідне стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі еквівалентному 8 000,00 доларів США за курсом НБУ на день виконання судового рішення.

Відповідно до частин першої та другої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ураховуючи те, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню у повному обсязі, суд уважає за необіхдне стягнути на його користь з відповідача судовий збір у розмірі 2 660,00 гривень.

Керуючись статтями 2, 76, 89, 141, 259, 263 - 265, 280, 282, 289, 352, 354 та 355 Цивільного процесуального кодексу України, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі еквівалентному 8 000,00 (вісім тисяч) доларів США за курсом НБУ на день виконання рішення.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 660 (дві тисячі шістсот шістдесят) гривень 00 копійок.

Роз`яснити, що відповідно до частини другої статті 533 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені в день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст заочного рішення складено 30 квітня 2026 року.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ;

Представник позивача: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ; номер телефона: НОМЕР_4 , email: ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

Суддя О. В. Іщенко