Рішення від 28 квітня 2026 р. у справі №639/7918/25 — Новобаварський районний суд міста Харкова

Справа №639/7918/25

Провадження №2/639/398/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2026 року

Новобаварський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді – Рубіжного С.О.,

за участю секретаря судового засідання – Чубенко О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -

В С Т А Н О В И В:

До Новобаварського районного суду міста Харкова звернувся позивач ОСОБА_1 , в особі свого представника адвокат Антоненко Ігоря Миколайовича з позовом до відповідача ОСОБА_2 , і просить суд стягнути з відповідача майнову шкоду завдану в результаті дорожньо-транспортної пригоди в сумі 59429,00 грн., моральну шкоду у розмірі 50000,00 грн. та судових витрат.

В обгрунтовування позову зазначає, що Постановою Холодногірського районного суду м. Харкова від 14.05.2025 року по справі № 642/2085/25 встановлено, що 10.04.2025 об 11:50 год. водій ОСОБА_2 за адресою: м. Харків, вул. Полтавський Шлях, біля буд. 42, керуючи транспортним засобом «Ford Transit D», державний номерний знак НОМЕР_1 , не врахував дорожньої обстановки, не дотримався безпечного бокового інтервалу, чим порушив п. 13.1 ПДР України, в результаті чого здійснив наїзд на припаркований транспортний засіб «Mercedes-Benz C-300», державний номерний знак НОМЕР_2 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження, чим завдано матеріальні збитки, за що передбачена адміністративна відповідальність за ст. 124 КУпАП. На підставі вказаного стосовно ОСОБА_2 складено адміністративний протокол серії АБА № 106972 від 10.04.2025 за ст. 124 КУпАП.

Внаслідок ДТП був пошкоджений транспортний засіб «Mercedes-Benz C-300», державний номерний знак НОМЕР_2 , власником та користувачем якого є позивач.

На момент ДТП ні позивач, ні ОСОБА_2 не мали діючого полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

23.06.2025 року старшим судовим експертом Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса» Бочаровим Сергієм Миколайовичем було проведено транспортно-товарознавче дослідження за заявою ОСОБА_1 з метою визначення дійсної (ринкової) вартості, вартості нормо-годин робіт, вартості відновлювального ремонту, значення коефіцієнту фізичного зносу та вартість матеріального збитку транспортного засобу «Mercedes-Benz», диз НОМЕР_2 пошкодженого під час ДТП, що мало місце 10.04.2025 року, станом на час проведення дослідження, за результатами якого складено висновок експерта №5821 про визначення вартості матеріального збитку завданого позивача в розмірі 59429, 00 гривень, у відповідності до ст. 1166 та ст. 1187 ЦК України відповідач ОСОБА_2 зобов`язаний відшкодувати ОСОБА_1 завданий ним збиток в розмірі 59429, 00 гривень.

Протиправними діями відповідача ОСОБА_2 спричинено позивачу ОСОБА_1 моральні страждання, які пов`язані з пошкодженням його транспортного засобу. Зокрема Позивач зазнав душевних страждань у зв`язку з пошкодженням його майна, був змушений відновлювати пошкоджене майно, що спричинило душевний дискомфорт, втратив зв`язки з рідними та близькими людьми так, як був змушена займатися відновленням пошкодженого майна, постійно нервував та хвилювався, що стало причиною сварок у родині. ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди просить стягнути з Відповідача на його користь грошову суму у розмірі 50000,00 гривень.

Витрати ОСОБА_1 на проведення експертизи в Національному науковому центрі «Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса» склали 6615 гривень 65 копійок, які просить стягнути з відповідача.

Ухвалою Новобаварського районного суду міста Харкова від 27 жовтня 2025 року позовну заяву – залишено без руху.

Надано строк для усунення вказаних недоліків, протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали.

На виконання ухвали суду від 27.10.2025 року представником позивача вказані недоліки позовної заяви були усунуті.

Ухвалою Новобаварського районного суду міста Харкова від 03.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі. Призначено підготовче судове засідання.

05 лютого 2026 року представником позивача – адвокатом Бєлокриницьким А.О. подано заяву про розподіл судових витрат на правничу допомогу.

Ухвалою Новобаварського районного суду міста Харкова від 12.02.2026 закриопідготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Представник Позивача адвокатом Бєлокриницький А.О.під час підготовчого провадження подав заяву про розгляд справи без його та позивача участі. Заперечень проти заочного розгляду справи не зазначив

Належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи відповідач, згідно вимог ст. 128 ЦПК України, у судове засідання не з`явився, в порушення ч. 3 ст. 131 ЦПК України про причини неявки суд не повідомив, відзив не надав, у зв`язку з чим на підставі ухвали Новобаварського районного суду міста Харкова від 29.04.2026 року проведено заочний розгляд даної справи згідно з вимогами ст.ст. 280-282 ЦПК України на підставі наявних у справі доказів.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у відповідності до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, судом не здійснювалося.

Суд, дослідивши письмові докази, приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини 1, 2 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

За правилами ст.15 та ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися досуду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В силу ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Загальні підстави відшкодування шкоди визначені ст.1166 ЦК України. Згідно з частинами першою, другою якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Згідно із частиною другою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

В силу ч.1 ст.1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Стаття 1192 ЦК України встановлює, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Отже, при визначенні розміру та способу відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, потрібно враховувати положення статті 1192 ЦК.

Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), було використано нові вузли, деталі, комплектуючі частини, у тому числі іншої модифікації, що випускаються в обмін знятих із виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не має права вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого вартості такого майна (у разі відшкодування збитків).

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Поняття збитків визначено статтею 22 ЦК України. Так, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням (постанова Верховного Суду від 15,10.2020 року у справі №755/7666/19).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що у разі здійснення відновлювального ремонту пошкодженої речі розмір збитків визначається як реальна вартість матеріалів і робіт, затрачених на її відновлення, а у разі непроведення ремонту – як вартість матеріалів і робіт, необхідних для її відновлення у майбутньому.

За змістом ч. 6 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України (надалі – «ЦПК України») вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Як вбачається зі змісту постанови Холодногірського районного суду м. Харкова від 14.05.2025 року по справі № 642/2085/25 встановлено, що 10.04.2025 об 11:50 год. водій ОСОБА_2 за адресою: м. Харків, вул. Полтавський Шлях, біля буд. 42, керуючи транспортним засобом «Ford Transit D», державний номерний знак НОМЕР_1 , не врахував дорожньої обстановки, не дотримався безпечного бокового інтервалу, чим порушив п. 13.1 ПДР України, в результаті чого здійснив наїзд на припаркований транспортний засіб «Mercedes-Benz C-300», державний номерний знак НОМЕР_2 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження, чим завдано матеріальні збитки, за що передбачена адміністративна відповідальність за ст. 124 КУпАП. На підставі вказаного стосовно ОСОБА_2 складено адміністративний протокол серії АБА № 106972 від 10.04.2025 за ст. 124 КУпАП.

Вказаною постановою ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та накласти на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень.

Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу марки «Ford Transit D», державний номерний знак НОМЕР_1 (водія-винуватця ДТП) застрахована не була (https://policy.mtsbu.ua/Search/ByRegNo?md=C59E2188508F736D25269C1F5C56173729DB061027A7AACF8C0927E9B53A2FD687AF7BCA16326A0F022171B573157D3ABA289CE84117553DC809326DA3606E7F8B92FABBFA7DF1410A41B72890B503FB).

Аналогічно цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу марки «Mercedes-Benz C-300», державний номерний знак НОМЕР_2 (автомобіль потерпілого у ДТП) (https://policy.mtsbu.ua/Search/ByRegNo?md=57872F319155A19153BD89DC75E51BE339DC33766EC10C6BE9B44C11201DD2814930BC98CC9FDB975A87B0F53F00A3E09695E393338DF84F67E90685E4D952441838F9F22046BC9A59C549F2E36956AC).

Відповідно до Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , «Mercedes-Benz C-300», державний номерний знак НОМЕР_2 на праві власності належить ОСОБА_1 .

Посилаючись на факт завдання шкоди, Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до винуватця ДТП ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Принагідно Суд зауважує, що у відповідності до частини 1 статті 43 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих здійснює регламентну виплату на умовах, визначених цим Законом, у разі заподіяння шкоди на території України:

1) транспортним засобом, щодо якого на дату настання дорожньо-транспортної пригоди був відсутній чинний договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, щодо якого на дату настання дорожньо-транспортної пригоди був відсутній чинний договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, та майну, яке перебувало в ньому.

Отже, у спірних правовідносинах у МТСБУ не виникло обов`язку щодо здійснення регламентної виплати ОСОБА_1 .

В обґрунтування розміру матеріальної шкоди Позивач надав суду Висновок експерта №5821 від 23.06.2025, за змістом якого вартість матеріального збитку завданого власнику наданого на дослідження автомобіля марки «Mercedes-Benz C-300», державний номерний знак НОМЕР_2 , пошкодженого внаслідок ДТП 10.04.2025 становить 59429, 00 гривень. Згідно доданих до висновку документів – Акту здачі-приймання висновку, сплачено 6615,65 грн.

Згідно позиції Верховного Суду, приведеної у постанові від 15 жовтня 2020 року за наслідками розгляду справи № 755/7666/19 зазначено, що відповідно до частини першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено. При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням. Розглядаючи спір за аналогічних обставин предмету та підстав позову, Верховний Суд у справі № 755/7666/19 задовольнив позовні вимоги позивача та визнав, що винна особа повинна сплатити позивачу різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою. При цьому, суд касаційної інстанції визнав, що таке відшкодування повинне бути виплачене безумовно, без встановлення доведення факту ремонту автомобіля, оскільки судом зазначено, що відомості про фактичне здійснення ремонту автомобіля позивача в матеріалах справи відсутнє, однак він має право на відшкодування збитків, які мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У відповідності до вимог статті 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Частинами першою-третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, Судом встановлено, що Позивач ОСОБА_1 є власником автомобіля марки «Mercedes-Benz C-300», державний номерний знак НОМЕР_2 .

В результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася з підтвердженої судовим рішенням вини Відповідача транспортному засобу Позивача було завдано механічних ушкоджень.

Відтак, самостійно замовивши експертне дослідження, Позивачем приєднано до матеріалів справи Висновок експерта №5821 від 23.06.2025, за змістом якого вартість матеріального збитку завданого власнику наданого на дослідження автомобіля марки «Mercedes-Benz C-300», державний номерний знак НОМЕР_2 , пошкодженого внаслідок ДТП 10.04.2025 становить 59429, 00 гривень.

Доказів, які б спростовували висновок експерта стороною Відповідача Суду не надано.

Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку, що вина Відповідача щодо завдання Позивачу майнової шкоди підтверджена матеріалами справи, сам факт завдання шкоди, протиправність дій винуватця ДТП та причинний зв`язок між шкодою та діями Відповідача представник Відповідача підтверджено доказами, у зв`язку з чим позовна вимога про стягнення матеріальної шкоди та витрат на проведення експертизи підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі №216/3521/16-ц зазначено, що, виходячи з положень статей 16 та 23 ЦК України та права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися в будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою 2 цієї статті.

Відповідно до ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у: 1) фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом (частина друга статті 1167 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18) зроблено висновок, що «юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення частини третьої статті 11 ЦК України свідчить, що правові норми самі по собі не можуть створювати суб`єктивних прав та обов`язків, оскільки необхідна наявність саме юридичного факту».

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що:

за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі;

зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом — моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди;

у разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини;

завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи;

гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості;

по своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17.

У даній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження – емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

З огляду на те, що «розумність» і «справедливість», що зазначена у ст. 23 ЦК України, які є оціночними поняттями, та суди, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широкий діапазон розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди (вказана позиція викладена у Постанові ВС КАС України №750/750/6330/17 від 27 листопада 2019 року).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14-ц вказала, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в пункті 49 постанови від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц вказала, що виходячи з положень статей 16 і 23 Цивільного кодексу України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення – право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

В рамках розгляду даної цивільної справи Позивач, обґрунтовуючи факт завдання йому моральної шкоди, покликався на те, що Протиправними діями відповідача ОСОБА_2 йому спричинено моральні страждання, які пов`язані з пошкодженням його транспортного засобу. Зокрема Позивач зазнав душевних страждань у зв`язку з пошкодженням його майна, був змушений відновлювати пошкоджене майно, що спричинило душевний дискомфорт, втратив зв`язки з рідними та близькими людьми так, як був змушений займатися відновленням пошкодженого майна, постійно нервував та хвилювався, що стало причиною сварок у родині..

Отже, враховуючи все вищевикладене в сукупності, Суд приходить до висновку, що в рамках даної конкретної справи, враховуючи її конкретні обставини, Позивачем доведено факт завдання йому моральної шкоди внаслідок участі у ДТП в якості потерпілого та пошкодження його майна (автомобіля), який є засобом пересування, а розмір відшкодування моральної шкоди у 10000,00 гривень буде справедливою сатисфакцією позивачу за понесені ним моральні страждання внаслідок участі у ДТП та пошкодження його транспортного засобу.

В іншій частині вимог про стягнення моральної шкоди слід відмовити.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Проаналізувавши доводи сторін, вимоги чинного законодавства України, дослідивши матеріали справи та подані сторонами докази, Суд дійшов висновку про те, позовні вимоги є частково обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Судовий збір слід розподілити відповідно до статті 141 ЦПК України пропорційно до задоволених позовних вимог 63,45%, що відповідно складає 768,63 грн. (1211,40х63,45/100).

Частинами 6-9 статті 139 ЦПК України визначено, що розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірним зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову на відповідача;

2) у разі відмови в позові на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частини 1,2 статті 141 ЦПК України).

Отже, оскільки висновок експерта з додатками містить розмір витрат на проведення експертизи у сумі 6615,65 грн., враховуючи факт часткового задоволення позовних вимог (при цьому, вимоги про стягнення матеріальної шкоди, на обґрунтування якої замовлявся експертний висновок, задоволено в повному обсязі), розміром судових витрат в частині витрат на проведення експертизи, які підлягають стягненню з Відповідача на користь Позивача є 6615,65 грн. витрат на проведення експертизи.

Представником відповідача ОСОБА_3 подано заяву стягнути з відповідача витрати, понесені на професійну правничу допомогу в сумі 45000,00 грн.

В обґрунтування зазначає, що відповідно до п. 4.1. Договору про надання правничої допомоги № 01/0204/2018 від 02.04.2018, розмір гонорару за надання правничої допомоги, ведення справи та/або виконання доручення може узгоджуватись в усній або письмовій формі з використанням засобів телефонного зв`язку, інтернет-телефонії, електронної пошти, мобільних додатків та ін., а також може узгоджуватись шляхом укладання Сторонами додаткових угод, які є невід`ємною частиною цього Договору.

Пунктами 1 та 2 Додаткової угоди №9 від 07.01.2026 до договору про надання правничої допомоги від 02.04.2018 №01/0204/2018 передбачено, що Клієнт доручає Адвокатському об`єднанню надання йому професійної правничої допомоги та/або юридичних послуг щодо представлення його інтересів в судовій справі №639/7918/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування збитків заподіяних внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, стягнення моральної шкоди та додаткових витрат пов`язаних з проведенням експертизи завданих майнових збитків. Сторони погодили, що гонорар Адвокатського об`єднання за надання професійної (правничої) допомоги, визначеної п. 2 цієї Додаткової угоди з урахуванням складності справи, встановлюється у формі фіксованої оплати у розмірі 45 000 (сорок п`ять тисяч) гривень 00 копійок, який підлягає сплаті протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту отримання відповідного рахунка-фактури.

Відповідно дост.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч. 8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Саме такого висновку дійшла Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду по справі №922/445/19 від 03.10.2019 року.

Згідно зі статтею 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом встановлено, що між АО «Правопорядок» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання правничої допомоги № 01/0204/2018 від 02.04.2018.

Предметом договору є надання Клієнту правову допомогу - здійснювати захист Клієнта, здійснювати представництво Клієнта та надавати інші види правової допомоги, на умовах і в порядку визначених цим Договором, а Клієнт зобов`язується оплатити гонорар за надання правової допомоги за цим Договором та оплатити фактичні витрати Адвокатського об`єднання, що необхідні для виконання цього Договору – п. 1.1.

Розмір гонорару за ведення справи та/або виконання доручення може узгоджуватись в усній або письмовій формі, засобами електронної пошти, а також може узгоджуватись шляхом укладання Сторонами додаткових угод, які є невід`ємною частиною цього Договору – п.5.3

24 січня 2020 року укладено Додаткову угоду № 1 про внесення змін до договору, зокрема назви Адвокатського об`єднання на «Архон»

07.01.2026 укладено Додаткову угоду №9 до договору про надання правничої допомоги від 02.04.2018 №01/0204/2018 відповідно до умов якої Клієнт доручає Адвокатському об`єднанню надання йому професійної правничої допомоги та/або юридичних послуг щодо представлення його інтересів в судовій справі №639/7918/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування збитків заподіяних внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Гонорар Адвокатського об`єднання за ведення судової справи № 639/7918/25, яка перебуває у провадженні Новобаварського районного суду міста Харкова за позовом Клієнта до ОСОБА_2 про відшкодування збитків заподіяних внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, стягнення моральної шкоди та додаткових витрат пов`язаних з проведенням експертизи завданих майнових збитків, встановлюється у фіксованому розмірі та становить 45 000 (сорок п`ять тисяч гривень, 00 коп.) грн.

Надано звіт №01/2026 від 05.02.2026 до договору про надання правничої допомоги №01/0204/2018 від 02.04.2018 року, відповідно до якого надані наступні послуги:

складання (підготовка) ЗАЯВИ про внесення даних РНОКПП до додаткових відомостей про учасника справи та надання доступу до електронної справи;

складання (підготовка) КЛОПОТАННЯ про відкладення підготовчого судового засідання у справі;

складання (підготовка) ЗАЯВИ про розгляд за відсутності позивача та його представника справи.

При розгляді справи «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18 лютого 2010 року, №37246/04) ЄСПЛ зазначив, що при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим.

У постанові від 12.02.2020 року у справі № 648/1102/19 Верховний Суд зазначив, що вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. Суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Суд має застосувати положення закону про завдання та принципи цивільного судочинства, пропорційність у цивільному судочинстві, а також конкретні обставини справи, вимоги, з якими заявник звернулася до суду, їх значення для заявника.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19.

Відповідно до правового висновку, викладеному у додатковій постанові Верховного Суду від 03.10.2024 у справі № 357/8695/23, для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність й розумність.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Оцінюючи перелік наданих послуг, вказаних в Звіті від 05.02.2026, суд зазначає, що названа послуга - складання та подача Заяви про внесення даних РНОКПП до додаткових відомостей про учасника справи та надання доступу до електронної справи в заяві представника позивача від 08.01.2026 обов`язок представника сторони повідомити суд про його участь та представництво сторони у справі та свої особисті дані з метою реалізації процесуальних прав;

складання та подача Клопотання про відкладення підготовчого судового засідання у справі від 08.01.2026 сприяє лише відтермінуванню підготовки справи до розгляду з метою участі у засіданні та реалізації повноважень адвоката;

складання та подача Заяв про розгляд за відсутності позивача та його представника від 04-05.02.2026 це право сторони щодо участі у розгляду справи та недопущення залишення позову без розгляду.

Зазначений перелік дій у Звіті, суд не вважає послугами в розумінні правничої допомоги відповідно до умов договору та законодавства.

На підставі зазначеного суд не вбачає підстав для стягнення витрат на правничу допомогу з відповідача на користь позивача.

На підставі наведеного, відповідно до ст.ст. 2, 15, 16, 22, 23, 1167 ЦК України, ст.ст. 81,82. 89, 133, 137, 141, 263-265, 273, 280-282, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, –

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 59429 (п`ятдесят дев`ять тисяч чотириста двадцять дев`ять ) гривень 00 копійок та моральну шкоду у розмірі 10000 (десять тисяч) гривень 00 копійок, завдану дорожньо-транспортною пригодою.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 63 копійки та витрати на проведення експертизи в сумі 6615 (шість тисяч шістсот п`ятнадцять) гривень 65 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання за адресою : АДРЕСА_1 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання за адресою : АДРЕСА_2 ;.

Повний текст рішення складено 29.04.2026.

Суддя: С.О. Рубіжний