Рішення від 29 квітня 2026 р. у справі №638/19223/25 — Шевченківський районний суд міста Харкова

Справа № 638/19223/25

Провадження № 2/638/3195/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2026 року м. Харків

Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:

головуючої судді - Яковлевої В.М.,

за участю секретаря судового засідання - Сікорського А.С.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,

встановив:

01 жовтня 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, в якому просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 10 494 (десять тисяч чотириста дев`яносто чотири) гривні.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211, 20 грн.

Позовна заява обґрунтована тим, що 03 травня 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики в усній формі.

Укладання вказаного договору саме в усній формі було обумовлено тим, що з 24.02.2022 внаслідок повномасштабної військової агресії рф на всій території України був введений режим військового стану, у зв`язку із чим позикодавець та позичальник не мали можливості особисто зустрітися для належного оформлення документів в письмовій формі. Грошові кошти надавалися на прохання, які висловлені позичальником засобами телефонного зв`язку та за перепискою у месенджерах.

У період з 03 травня 2022 року по 20 жовтня 2022 року ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 грошові кошти на загальну суму 11 494 грн (одинадцять тисяч шістсот п`ятдесят чотири гривні) шляхом переказів з особистого банківського рахунку на картковий банківський рахунок на ім`я ОСОБА_2 (номер картки НОМЕР_1 в Ощадбанк), а саме:

03.052022 - 200 грн + 5 грн комісія банку за переказ;

12.05.2022 - 400 грн + 5 грн комісія банку за переказ;

01.06.2022 - 400 грн + 5 грн комісія банку за переказ;

19.06.2022 - 700 грн + 5 грн комісія банку за переказ;

27.06.2022 - 750 грн + 5 грн комісія банку за переказ;

09.072022 - 250 грн + 5 грн комісія банку за переказ;

17.072022 - 500 грн + 5 грн комісія банку за переказ;

19.072022 - 500 грн + 5 грн комісія банку за переказ;

22.072022 - 650 грн + 5 грн комісія банку за переказ;

31.07.2022 - 200 грн + 5 грн комісія банку за переказ;

06.08.2022 - 400 грн + 5 грн комісія банку за переказ;

10.08.2022 -1 000 грн + 5 грн комісія банку за переказ;

20.08.2022 - 300 грн + 5 грн комісія банку за переказ;

28.082022 - 400 грн + 5 грн комісія банку за переказ;

27.09.2022 - 300 грн + 5 грн комісія банку за переказ;

30.092022 - 1 000 грн + 40 грн комісія банку за переказ;

30.09.2022 - 3 100 грн + 124 грн комісія банку за переказ;

20.102022 - 200 грн + 5 грн комісія банку за переказ.

Факт надання вищезазначених позичок підтверджується виписками з банківського рахунку позивача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та квитанціями AT «Універсал-Банк».

Крім того, відповідач листуванням у месенджерах підтвердив отримання вищевказаних коштів від позивача, наявність заборгованості, та зобов`язався їх повернути позивачу.

27 вересня 2023 року відповідачем на користь позивача в рахунок заборгованості сплачено грошові кошти в розмірі 1 000 грн.

01.07.2025 позивачем на адресу відповідача направлено письмову претензію про повернення суми боргу у термін до 01.08.2025.

Претензія відповідачем не отримана та повернулася на адресу позивача, у зв`язку із чим 20.07.2025 позивачем на адресу відповідача направлено повторну письмову претензію про повернення суми боргу в термін до 01.09.2025. Повторна претензія також не отримана відповідачем.

Таким чином, у визначені позивачем терміни, тобто до 01.09.2025, відповідачем не сплачено на користь позивача наявну заборгованість в повному обсязі, у зв`язку із чим станом на 29,09.2025 за відповідач ОСОБА_2 , є таким, що має заборгованість перед позивачем, в розмірі 10 494 (десять тисяч чотириста дев`яносто чотири) гривні.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 02.10.2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики за правилами спрощеного позовного провадження, передбаченого статтями 274-279 ЦПК України.

У судовому засіданні позивач позов підтримав, надав пояснення аналогічно наведеним в позовній заяві та просив задовольнити. ОСОБА_1 зазначив, що перераховував кошти як допомогу, однак, у подальшому, коли сума збільшилася, вирішив, що відповідач повинен повернути грошові кошти. Жодних письмових розписок, або ж інших правочинів, не укладалося.

Відповідач та його представник у судове засідання не з`явилися, про час, дату, місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином відповідно до вимог статті 128 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Якщо сторони чи представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи, що у справі маються достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлений про час і місце судового розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності сторони відповідача.

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить таких висновків.

Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Позивачем у цій справі заявлено вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 10 494,00 грн, посилаючись в обгрунтування позову на укладений між сторонами усний договір позики.

У період з 03 травня 2022 року по 20 жовтня 2022 року ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 грошові кошти на загальну суму 11 494 грн (одинадцять тисяч шістсот п`ятдесят чотири гривні) шляхом переказів з особистого банківського рахунку на картковий банківський рахунок на ім`я ОСОБА_2 (номер картки НОМЕР_1 в Ощадбанк), а саме:

03.052022 - 200 грн + 5 грн комісія банку за переказ;

12.05.2022 - 400 грн + 5 грн комісія банку за переказ;

01.06.2022 - 400 грн + 5 грн комісія банку за переказ;

19.06.2022 - 700 грн + 5 грн комісія банку за переказ;

27.06.2022 - 750 грн + 5 грн комісія банку за переказ;

09.072022 - 250 грн + 5 грн комісія банку за переказ;

17.072022 - 500 грн + 5 грн комісія банку за переказ;

19.072022 - 500 грн + 5 грн комісія банку за переказ;

22.072022 - 650 грн + 5 грн комісія банку за переказ;

31.07.2022 - 200 грн + 5 грн комісія банку за переказ;

06.08.2022 - 400 грн + 5 грн комісія банку за переказ;

10.08.2022 -1 000 грн + 5 грн комісія банку за переказ;

20.08.2022 - 300 грн + 5 грн комісія банку за переказ;

28.082022 - 400 грн + 5 грн комісія банку за переказ;

27.09.2022 - 300 грн + 5 грн комісія банку за переказ;

30.092022 - 1 000 грн + 40 грн комісія банку за переказ;

30.09.2022 - 3 100 грн + 124 грн комісія банку за переказ;

20.102022 - 200 грн + 5 грн комісія банку за переказ.

27 вересня 2023 року відповідачем на користь позивача в рахунок заборгованості сплачено грошові кошти в розмірі 1 000 грн.

Крім того, відповідач листуванням у месенджерах підтвердив отримання вищевказаних коштів від позивача, наявність заборгованості, та зобов`язався їх повернути позивачу.

Судом досліджено виписки з банківського рахунку позивача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та квитанції AT «Універсал-Банк».

Так, з матеріалів справи вбачається, що до позовної заяви додано квитанції: Monobank АТ «Універсал Банк» № 0МАХ-НС62-Х3В9-ТХВМ від 29.09.2022 (відправник ОСОБА_1 , деталі транзакції: сума 3 100 грн, комісія 124,00 грн, призначення платежу: переказ особистих коштів); Monobank АТ «Універсал Банк» № 2МА0-2Н57-С3СР-РХ2Н від 30.09.2022 (відправник ОСОБА_1 , деталі транзакції: сума 1 000,00 грн, комісія 40,00 грн, призначення платежу: переказ особистих коштів). Також надано квитанцію # (ID) 332037073896285 від 27.09.2023 (призначення: переказ коштів з метою поповнення рахунку АТ «Універсал Банк», без ПДВ. Сума переказу 1 000, 00 грн. (а.с. 11-13).

Також судом досліджено виписку Monobank АТ «Універсал Банк» про рух коштів по картці ОСОБА_1 щодо зарахування 1000, 00 грн 27.09.2023 (а.с. 14).

01.07.2025 позивачем на адресу відповідача направлено письмову претензію про повернення суми боргу у термін до 01.08.2025.

Претензія відповідачем не отримана та повернулася на адресу позивача, у зв`язку із чим 20.07.2025 позивачем на адресу відповідача направлено повторну письмову претензію про повернення суми боргу в термін до 01.09.2025. Повторна претензія також не отримана відповідачем.

За змістом ст. ст. 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. ст.15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до положень ст. ст. 526, 530, 598, 599 ЦК Українизобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині 1 ст. 627 ЦК Українивизначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 1 ст. 1047 ЦК Українивизначено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

За положеннями ч. 2 ст. 203 ЦК України, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно ч. 2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За змістомст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046,1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

У висновку, викладеному у постанові Верховного суду від 30 серпня 2023 року у справі №201/15760/16 зазначено, що розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Проте, позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження укладення договору позики з відповідачем та погодження істотних умов такого договору.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

У постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2018 року (справа № 924/1096/17) зазначено, що: «Договір позики є класичним прикладом реального договору, про що свідчить положення абзацу 2 частини 1 статті 1046 Цивільного кодексу України. Така норма сформульована імперативно. Окрім того, із дефініції даного договору, яка закріплена в абзаці 1 частини 1статті 1046 Цивільного кодексу України, можна зробити висновок, що оскільки позика спрямована до обов`язку повернути взяте в позику, то немає позики там, де не було заздалегідь взято в позику, тому що тоді не може бути мови про повернення».

Аналогічних висновків щодо форми укладення договору позики та істотних її умов дійшов Верховний Суд у постанові від 09 серпня 2023 року у справі № 755/16831/19.

Як вбачається з правової позиції, сформованої Верховним Судом України у Постанові від 02.07.2014 у справі № 6-79цс14, відповідно до норм ст. ст.1046,1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дата її отримання. Таким чином, розписка про отримання в борг грошових коштів за своєю суттю є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчує отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей, а, отже, розписка є не лише фактом укладення договору, а й фактом передачі позикодавцем грошової суми позичальнику.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16 та від 23 квітня 2020 року у справі № 501/1773/16-ц, від 10 серпня 2022 року у справі № 504/369/18.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (ст. 1046 ЦК України). Ця особливість реальних договорів зазначена в ч. 2ст. 640 ЦК України, відповідно до якої якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику. Відтак, банківська квитанція може підтвердити передання грошей, проте слід розділяти укладення договору позики та передання коштів.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Тлумачення «інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми» (ч. 2 ст. 1047 ЦК України) відповість на питання, чи є таким документом квитанція про переказ коштів.

У постанові Верховного Суду від 30.01.2018 року в справі №303/5407/15-ц зазначено: «Правильним, законним та обґрунтованим є висновок апеляційного суду про недоведеність позивачем належними і допустимими доказами позовних вимог про стягнення з відповідача суми позики в розмірі 14 500 доларів США, що еквівалентно 115 598 грн 35 коп., наданої останньому за усною домовленістю, адже в силу вимог статті 1047 ЦК України належними доказами підтвердження укладення договору позики може бути або письмовий договір, або розписка, яку надає позикодавцеві позичальник.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2020 року в справі №633/444/17 вказано: «Правильним, законним і обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про недоведеність позивачем належними і допустимими доказами позовних вимог про стягнення з відповідача суми позики у розмірі 3 188 000,00 грн, адже у силу вимог статті 1047 ЦК України належними доказами підтвердження укладення договору позики може бути або письмовий договір, або розписка, яку надає позикодавцеві позичальник, але, як установив суд, такі докази відсутні. При цьому апеляційний суд правильно вказав, що надані позивачем копії квитанцій до прибуткових касових ордерів не підтверджують укладення між сторонами договору позики, оскільки не підтверджують факт отримання відповідачем у борг певної грошової суми від позивача та його обов`язок повернути ці кошти, що свідчить про відсутність підстав для стягнення вказаної суми як боргу за договором позики».

Ураховуючи викладене, виписки про рух коштів по рахунку, банківські квитанції, надані стороною позивача про здійснення перерахунку коштів, не є єдиними та беззаперечними доказами виникнення між сторонами боргових зобов`язань, оскільки в них немає даних про передання коштів в борг. Банківські квитанції також не підтверджують укладення договору позики і можуть доводити надання суми позики позичальнику після складання розписки чи договору позики, якщо містять вказівку на договір.

Крім того, постановою Верховного суду України у справі № 6-1967цс15 від 11 листопада 2015 року визначено, що підтвердженням договору позики може бути не будь-яка розписка, а лише та, яка засвідчує факт отримання грошових коштів у борг та містить умови їх повернення.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом (постанова ВП ВС від 03.07.2019 року, №342/180/17).

Зокрема, дослідивши зміст копій виписок з банківського рахунку позивача АТ КБ «ПриватБанк» та квитанцій AT «Універсал-Банк», наданих позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог, судом встановлено, що даними довідками про рух коштів та квитанціями фіксується лише факт переказу коштів на банківську картку відповідача, однак факт переказу позивачем вказаних особистих коштів (як це вказано у квитанціях) на рахунок відповідача не може свідчити про те, що між сторонами було укладено саме договір позики і те, що позивачем було передано відповідачу грошові коштів саме в борг, оскільки такий переказ коштів міг бути здійснений на підставі будь-яких інших правовідносин, а тому це ніяким чином не може достеменно свідчити про на підтвердження факту укладення між сторонами договору позики.

Окрім того, ОСОБА_1 зазначив, що перераховував кошти як допомогу, однак, у подальшому, коли сума збільшилася, вирішив, що відповідач повинен повернути грошові кошти. Жодних письмових розписок, або ж інших правочинів, не укладалося.

За змістом ст. ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення по справі на користь протилежної сторони.

Отже, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі, а не суду.

За загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (Постанова Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц).

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Зміст наданих позивачкою банківських квитанцій не дає можливості встановити факт отримання відповідачем грошових коштів саме у борг, що є обов`язковою та істотною умовою договору позики, а тому суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю позивачем факту укладання договору позики та виникнення боргових зобов`язань.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують в державах - учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень (Проніна проти України, №63566/00, пр.23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 2 цієї ж норми визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, ЦПК України, ст. ст. 203, 526, 530, 598, 599, 626, 627, 640, 1046, 1047, 1049 ЦК України, суд

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Харківського апеляційногосудушляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення складено та проголошено 30 квітня 2026 року о 10 год 50 хв.

Суддя В.М. Яковлева