Рішення від 29 квітня 2026 р. у справі №201/24/24 — Соборний районний суд міста Дніпра

Справа № 201/24/24

Провадження № 2/201/283/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

30 квітня 2026 року м. Дніпро

Соборний районний суд міста Дніпра у складі головуючого судді Наумової О.С.,

за участю секретаря судового засідання Лучковської Я.Д.,

представника позивачки – адвоката Дрожак Ю.М.,

представника відповідачів - адвоката Мельника В.С.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (законними представниками якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ), ОСОБА_5 (законними представниками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ), треті особи - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Адміністрація Соборного району Дніпровської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням

та за зустрічним позовом

ОСОБА_2 до ОСОБА_1 (треті особи - ОСОБА_3 , Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Адміністрація Соборного району Дніпровської міської ради) про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням та вселення до житлового приміщення,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

01.01.2024 ОСОБА_6 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , до їх дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в особі законних представників – батьків, про визнання їх усіх такими, що втратили право користування житловим приміщенням (а.с. 1 – 9 т. 1).

В обґрунтування позову позивачка вказала, що вона є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , у ній зареєстрована з 07.07.1989 і до цього часу.

Основним квартиронаймачем квартири був батько ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Після його смерті позивачка звернулася до виконавчого комітету Жовтневої районної у м. Дніпропетровську ради із заявою про переоформлення особового рахунку на себе. Рішенням від 20.05.2011 за № 206 відкрито особовий рахунок на квартиру АДРЕСА_2 , житловою площею 38,5 м.кв. на ім`я позивачки (на тоді ОСОБА_8 ), особовий рахунок на батька ОСОБА_7 закрито.

23.07.2013 позивач уклала шлюб з ОСОБА_9 , узяла його прізвище « ОСОБА_10 ».

Відповідно до довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/ будинку осіб № 8526 від 03.11.2023 у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані:

ОСОБА_1 - наймач з 07.07.1989;

ОСОБА_2 - її син з 24.12.2007;

ОСОБА_3 – дружина сина, невістка позивачки, з 19.05.2015;

ОСОБА_4 — онука позивачки з 19.05.2015;

ОСОБА_5 — онук позивачки з 25.07.2019.

Зареєстровані тимчасово на прохання сина. Відповідачі добровільно знятись не бажають. П`ять років тому відносини з сином і його родиною погіршилися. Відповідачі перестали з`являтись у спірній квартирі, вивезли свої речі, не проживають з 2019 року. Вона сама проживає у квартирі, сплачує за комунальні послуги, у тому числі за зареєстрованих відповідачів, сплатила борги, але вони накопичуються і вже досить великі, відповідачі їх не бажають сплачувати. Позивачка самостійно відновлювала газопостачання, сплачувала за підключення.

Стверджує, що не перешкоджає у проживанні у квартирі, відповідачі виселилися добровільно, але знятись з реєстрації принципово не бажають.

Зазначила, що зверталась з такими же позовом у 2021 році. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06.07.2021 у справі № 201/905/21 позовні вимоги задоволено. За насідками оскарження рішення ОСОБА_2 постановою Дніпровського апеляційного суду від 09.03.2022 рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, про відмову у задоволенні позовних вимог позивача. Ухвалою Верховного Суду від 20.07.2023 касаційну скаргу позивачки повернуто.

Після ухвалення цього рішення відповідачі до квартири не переїхали.

Факт непроживання підтверджується актами огляду квартири від 30.12.2019, 31.12.2020, 22.11.2023, складеними у присутності сусідів.

З 2019 року (майже 5 років) відповідачі постійно проживають у квартирі за адресою: АДРЕСА_3 , яка належить матері відповідачки ОСОБА_11 , де остання раніше з донькою ОСОБА_12 були зареєстровані.

Оскільки порушення триває, позивачка знову звернулася із таким же позовом.

Предмет позову

Визнати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , їх дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 такими, що втратили право користування квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що є підставою для зняття таких осіб з реєстрації місця проживання.

Заяви учасників процесу по суті справи.

Відповідачі позовні вимоги не визнали.

Відповідачка ОСОБА_13 надала відзив на позовну заяву (а.с. 132 – 142 т. 1), у якій вказала, що позивачці ОСОБА_1 поставною Дніпровського апеляційного суду від 09.03.2022 у справі № 201/905/21 у задоволенні позову відмовлено. Але з березня 2022 року і дотепер вона дублікати ключів від квартири відповідачам не дала, не допускає у квартиру. Вважала, що провадження у справі підлягає закриттю на підставі п. 3 ч. 1 статті 255 ЦПК України, бо у поданій ОСОБА_1 до суду 27.01.2021 позовній заяві зазначені ті самі сторони і треті особи, що і в даній позовній заяві, той самий предмет і ті самі підстави, а також надані ті ж докази та заявлені свідки як і у справі № 201/905/21.

Позивачка не є власницею спірної квартири, квартира перебуває у комунальній власності, не приватизована.

Рішенням виконавчого комітету Жовтневої районної у м. Дніпропетровську ради № 206 від 20.05.2011 зобов`язано начальника ЖКП «Перемога – сервіс» відкрити особовий рахунок, у зв`язку зі смертю основного квартиронаймача ОСОБА_7 на трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 , житловою площею 38,5 кв.м., на ім`я ОСОБА_8 (прізвище позивачки до одруження), склад сім`ї - 2 особи, в тому числі син ОСОБА_2 .

Таким чином, ОСОБА_14 не є власник квартири, а винаймає житло у територіальної громади Соборного району м. Дніпра.

Родина ОСОБА_15 на зареєстрована тимчасово у спірній квартирі. На початку осені 2010 року у квартирі через необережність дідуся ОСОБА_7 трапилася пожежа. Позивачка ОСОБА_1 не відновлювала квартиру, оскільки проживала зі своїм чоловіком ОСОБА_9 за місцем мешкання останнього за адресою: АДРЕСА_4 . Відповідачі робили ремонт.

Після смерті ОСОБА_7 . 15.02.2011 основний квартиронаймач ОСОБА_1 на початку березня 2011 року добровільно погодилася на вселення у спірну квартиру як членів сім`ї наймача - сина ОСОБА_2 , невістки ОСОБА_3 та онуки ОСОБА_12 . З того часу відповідачі набули рівного з основним квартиронаймачем права користування жилим приміщенням.

Через чотири роки з добровільної згоди основного квартиронаймача ОСОБА_1 відповідачі ОСОБА_3 і донька ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 зареєструвалися у спірній квартирі. Молодший син відповідачів ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , також з дозволу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 зареєстрований у цій квартирі. Згоду на реєстрацію всіх відповідачів позивачка надала добровільно, оскільки з 2011 року до 2015 року, потім до середини 2019 року сприймала квартиру як житло сина і його родини, вони сплачували всі комунальні та інші послуги.

Відповідачі змінили місце проживання з інших, аніж вказує позивачка, мотивів. Після народження сина відповідачів ОСОБА_17 , приблизно з лютого 2019 року позивачка стала частіше приходити в гості до відповідачів до спірної квартири, залишалася на декілька днів ночувати під виглядом допомоги по догляду за онуком. Водночас, знаходила приводи для скандалів з відповідачами. Через постійні сварки, які влаштовувала позивачка, умови проживання для відповідачів стали нестерпними у квартирі.

Відповідач ОСОБА_2 запланував у серпні 2019 року робочу поїздку за кордон на 90 днів. З метою уникнення конфліктів між позивачкою ОСОБА_1 і відповідачкою ОСОБА_3 , відповідачі з дітьми (сину не було року) тимчасово переїхали жити у кімнату (житловою площею 11,9 кв.м) гуртожитку за адресою: АДРЕСА_3 , яка належить ОСОБА_18 – матері ОСОБА_3 . Позивачка, скориставшись відсутністю відповідачів, разом з чоловіком та їх спільною дитиною у серпні 2019 року переїхали мешкати у спірну квартиру, а квартиру чоловіка позивачки, де вони мешкали до цього, здали в оренду.

Повернувшись із-за кордону відповідач, щоб повернутися з сім`єю мешкати у спірній квартирі, в листопаді 2019 року поїхав до квартири. По приїзду дізнався, що ОСОБА_1 змінила замки на вхідних дверях. Обіцяла надати нові ключі, але дотепер не надає, чим створює перешкоди у проживанні та користуванні житлом відповідачам. Примиритися сторонам не вдалося, тому відповідачі змушені впродовж п`яти років мешкати родиною з чотирьох осіб в одній кімнаті у гуртожитку за адресою АДРЕСА_3 .

Відповідач час від часу навідується до спірної квартири для налагодження стосунків з позивачкою, щоб повернути сім`ю на постійне проживання у квартиру. Однак ці спроби примирення успіхів не приносять.

Відповідачі тимчасово не проживають у квартирі не з їх волі, а через перешкоди позивачки. Натомість вважають своїм постійним та єдиним місцем проживання, оскільки іншого власного помешкання не мають. Згодні сплачувати свою частину комунальних послуг, за умови фактичного користування ними під час проживання. Однак позивачка з 2019 року чинить перешкоди у проживанні та користуванні відповідачами спірною квартирою, тому сплачує за всі комунальні послуги у тих розмірах, що використані її сім`єю з трьох осіб, а не відповідачами.

ОСОБА_1 має на меті приватизувати квартиру одноособово, тому вимагає зняття з реєстрації всіх відповідачів.

Діти ОСОБА_12 і ОСОБА_17 зареєстровані та проживали у спірній квартирі з 19.05.2015 і 25.07.2019 відповідно. Це єдине законне їх житло, іншого житла вони не мають. У зв`язку з тим, що неповнолітні діти не можуть самостійно обирати місце свого проживання, а тимчасово мешкають разом з батьками, то факт їх не проживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення дітей права користування цим житлом.

У Постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі за № 206/4028/18, зазначено, що задовольняючи зустрічний позов до малолітнього про визнання його таким, що втратив право користування жилим приміщенням, суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки тому, що малолітній не може самостійно визначати своє місце проживання, а тому сам по собі факт його не проживання у спірній квартирі, не може бути безумовною підставою для визнання його таким, що втратив право користування зазначеним житлом. Крім того, позбавлення малолітньої дитини права користування житловим приміщенням може відбуватися лише у разі наявності попереднього дозволу органу опіки та піклування, якого в матеріалах справи немає.

Вважали, що надані ОСОБА_1 як докази два акти від 30.12.2019 та від 31.12.2020, складені та підписані головою правління ОСББ «Героїв 27» Добродєєвою Г.В., за участю мешканців будинку ОСОБА_19 (мешкає у квартирі АДРЕСА_5 ); ОСОБА_20 (мешкає у квартирі АДРЕСА_6 ) та ОСОБА_21 (мешкає у квартирі АДРЕСА_7 ) є неналежними доказами.

Відповідно до повного витягу з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 30.12.2019, тобто на день складання першого Акту огляду квартири - головою правління ОСББ «Героїв 27» був ОСОБА_22 , який обіймав цю посаду з 21.11.2018 по 25.02.2020.

Акт огляду квартири від 30.12.2019 за підписом голови правління ОСББ «Героїв 27» Добродєєвою Г.В. містить неправдиві відомості про те, що ОСОБА_23 працювала на тоді на посаді голови правління ОСББ «Героїв 27».

Акт огляду квартири від 30.12.2019 і Акт огляду квартири від 31.12.2020 ідентичні за змістом та формі, містять одні й ті граматичні помилки, підписані одним і тим самим свідком ОСОБА_19 , є недопустимими доказами.

Просив закрити провадження у справі

Відповідач ОСОБА_2 пред`явив зустрічний позов, який подав до канцелярії суду і потім через підсистему «Електронний суд» з доказами направлення іншим сторонам (а.с. 175 – 182 т. 1, а.с. 29 - 49 т. 2), у якому зазначив, що на початку осені 2010 року після того, як у спірній квартирі трапилася пожежа, він з дружиною ОСОБА_3 почали ремонт. Очистили кімнати від попелу, залишків води і розмоклих шпалер, за власні кошти змінили вікна на металопластикові. Почали робити косметичний ремонт в кімнатах. Час від часу приходила мати – позивачка ОСОБА_1 , яка удавала, що допомагає. Після смерті дідуся ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 вони домовилися з мамою, з якою на тоді були гарні стосунки, що вона на себе переоформить особові рахунки.

Рішенням виконавчого комітету Жовтневої районної у м. Дніпропетровську ради № 206 від 20.05.2011 зобов`язано начальника ЖКП «Перемога – сервіс» відкрити особовий рахунок, у зв`язку зі смертю основного квартиронаймача ОСОБА_7 на трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 , на ім`я ОСОБА_8 , у складі сім`ї - 2 особи, в тому числі син ОСОБА_2 .

На початку березня 2011 року пати переїхала проживати до свого нинішнього чоловіка за адресою: АДРЕСА_4 . Він з дружиною та дитиною ОСОБА_24 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зі згоди матері (як основного квартиронаймача) як члени її родини остаточно вселилися до спірної квартири, продовжили робити ремонт, сплачували комунальні послуги.

13.07.2013 мати уклала шлюб з ОСОБА_9 , змінила прізвище на « ОСОБА_10 ».

19.05.2015 дружина відповідача ОСОБА_3 , старша донька ОСОБА_4 за згодою основного квартиронаймача ОСОБА_1 зареєструвалися за місцем постійного проживання у спірній квартирі, продовжили проживати. Син ОСОБА_16 ІНФОРМАЦІЯ_2 , також з дозволу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 зареєстрований у квартирі як член родини основного квартиронаймача, отже отримав право на проживання та користування житловим приміщенням.

Після народження сина приблизно з лютого 2019 року ОСОБА_1 стала частіше приходити в гості та залишатися на декілька днів ночувати у вказаній квартирі, під виглядом допомоги по догляду за онуком. Однак неодноразово влаштовувала скандали. Через постійні сварки з її боку з нею склалися нестерпні умови проживання за місцем реєстрації. У зв`язку з тим, що він запланував в серпні 2019 року робочу поїздку за кордон на 90 днів, за попередньою домовленістю з матір`ю ОСОБА_1 з метою уникнення надалі конфліктів між матір`ю і дружиною, перевіз свою родину (дружину і двох малолітніх дітей) на тимчасове проживання у кімнату гуртожитку за адресою: АДРЕСА_3 . Ця кімната належить матері дружини ОСОБА_18 . Тим часом ОСОБА_1 разом з чоловіком та їх спільною дитиною переїхали у спірну квартиру, квартиру вітчима ОСОБА_9 здали в оренду.

В листопаді 2019 року, повернувшись із за кордону поїхав до спірної квартири, однак виявилось, що ОСОБА_1 змінила замки, дублікат ключів йому не зробила, чим постійно створювала перешкоди йому і родині у користуванні житлом. Тому вони вимушено продовжили мешкати у одній кімнаті (11,9 кв.м. житлової площі) гуртожитку. При цьому, він час від часу навідувався до спірної квартири для налагодження стосунків, з метою повернення своєї сім`ї на постійне проживання за місцем реєстрації. Однак вмовляння успіхів не приносили, внаслідок чого родина незаконно позбавлена права на проживання та користування житлом за вищевказаною адресою.

27.01.2021 ОСОБА_1 зверталася до суду з аналогічним позовом про визнання його і родини такими, що втратили право користуватися житловим приміщенням. Рішенням Дніпровського апеляційного суду від 09.03.2022 у справі № 201/905/21 у задоволенні позову відмовлено. Перешкоди у користуванні квартирою тривають до цього часу, відповідачі вважають квартиру єдиним житлом та мають намір у ній проживати.

Предмет зустрічного позову

Усунути перешкоди ОСОБА_2 в користуванні житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_2 , шляхом вселення ОСОБА_2 у квартиру АДРЕСА_2 .

Зобов`язати ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкод у користуванні житловим приміщенням квартирою АДРЕСА_2 , шляхом передачі ОСОБА_2 ключів від квартири АДРЕСА_2 .

09.04.2024 позивачка надала відзив на зустрічний позов (а.с. 55 - 63 т. 2 ), у якому не погодилася із викладеними у ньому обставинами, зазначила, що саме вона, а не відповідачі не усували наслідки пожежі, відповідачі не робили ремонт, докази цього відсутні. Спірна квартира давно знаходиться у користування у родини ОСОБА_1 . Основний квартиронаймач ОСОБА_25 (мати ОСОБА_1 ), на яку було відкрито особовий рахунок, ОСОБА_26 (донька ОСОБА_25 та рідна сестра ОСОБА_1 ), зареєстрована в квартирі з 25.12.1984 року; ОСОБА_7 (чоловік ОСОБА_25 , батько відповідача та дідусь позивача), зареєстрований з 23.12.1975 року; ОСОБА_27 (донька ОСОБА_25 та мати позивача) зареєстрована в квартирі з 07.07.1989 року; ОСОБА_2 (онук ОСОБА_25 та син ОСОБА_1 ).

Після смерті ОСОБА_25 основним квартиронаймачем став ОСОБА_7 , а після смерті останнього основним квартиронаймачем стала ОСОБА_1 . Однак вона оформила на себе особовий рахунок та стала основним квартиронаймачем спадкоємиця першої черги спадкування за законом після смерті рідного батька.

Позивачка ніколи не переставала жити в спірній квартири, лише тимчасово була відсутні декілька днів. ОСОБА_2 просив її надати дозвіл на його тимчасову реєстрацію у спірній квартирі на декілька місяців, потім попросив прописати на декілька місяців дружину ОСОБА_3 та їх доньку ОСОБА_4 , на що вона погодилася. Потім без згоди позивачки зареєстрували у квартирі сина ОСОБА_5 . Це зроблено обманним шляхом, користуючись довірою ОСОБА_1 . Якби вона добровільно дозволила реєстрацію, то не зверталася до суду із цим позовом.

Докази сплати комунальних послуг відповідачами не надані.

У 2019 році відповідачі зібрали речі та з дітьми виїхали добровільно з квартири, про причини не повідомили, де будуть проживати не повідомили. З 2019 року дотепер не навідувалися до спірної квартири, не повідомляли про мету вселитись, докази цього відсутні. Відповідач не звертався до поліції з заявами про перешкоди з боку позивачки, з відповідними позовами до суду.

Просила відмовити в задоволення зустрічного позову.

08.04.2024 позивачка надала відповідь на відзив (а.с. 81 – 92 т. 2), не погоджувалася із доводами та наведеними відповідачкою обставинами, наполягала на задоволенні позову.

Рух справи.

Ухвалою судді Наумової О.С. від 03.01.2024 позовну заяву залишено без руху (а.с. 103 т. 1).

Ухвалою судді від 09.02.2024 відкрите провадження по справі та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження (а.с. 122 т. 1).

Ухвалою суду від 09.04.2024 прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи - ОСОБА_3 , Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Адміністрація Соборного району Дніпровської міської ради, про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням та вселення до житлового приміщення та об`єднати в одне провадження з первісним позовом (а.с. 115 – 116 т. 2).

Підготовче засідання у справі закрите 06.06.2024 і справа призначена до судового розгляду по суті (а.с. 133 т. 2).

Ухвалою суду від 15.05.2025 витребувано від Державного архіву Дніпропетровської області копії будь-яких документів (розпорядження, рішення, карточки прописки, домові книги, ордер на житло, договір найму, рішення, довідки чи рішення щодо зміни особового рахунку, копії паспортів з прописками тощо) щодо права користування спірною квартирою.

Представник позивачки - адвокат Дрожак Ю.М. у судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила заволинити, зазначивши, що відповідачі фактично не мешкають у квартирі з серпня 2019 року. Це підтверджується актами огляду житла від 30.12.2019 та 31.12.2020, у квартирі відсутні особисті речі відповідачів, вони переїхали на інше місце проживання, яке не повідомили позивачці. Позивачка одноосібно сплачує всі комунальні платежі, тоді як відповідачі не несуть витрат на утримання квартири, що порушує її права як наймача.

Представник відповідачів, третьої особи - адвокат Мельник В.С. у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, зазначив, що непроживання відповідачів з серпня 2019 року є вимушеним через конфліктну поведінку позивачки та чинення нею перешкод (зміна замків, скандали). Це вже було підтверджено постановою апеляційного суду від 09.03.2022. Усі члени сім`ї ОСОБА_15 були зареєстровані у квартирі відповідно до закону. Непроживання малолітніх дітей ( ОСОБА_12 та ОСОБА_17 ) не може бути підставою для втрати ними права на житло, оскільки вони не можуть самостійно обирати місце проживання. Подання зустрічного позову про вселення та передачу ключів свідчить про те, що відповідачі не втратили інтересу до житла і намагаються реалізувати своє право на нього.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Адміністрація Соборного району Дніпровської міської ради, у судове засідання зе зявилися, про дату, місце та час розгляду справи були поділені належним чином.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Судом з ЄДРСР (справа № 201/905/21) встановлено, що у січні 2021 року позивачка звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи – Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Адміністрація Соборного району Дніпровської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона є фактичним власником квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та зареєстрована у вказаній квартирі з 07.07.1989р.

Основним квартиронаймачем був ОСОБА_7 (батько позивачки), який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Після смерті батька, позивачка звернулась до виконкому Жовтневої районної у м. Дніпропетровську ради з заявою про переоформлення особового рахунку та 20.05.2011р. отримала рішення № 206, відповідно до якого було відкрито особовий рахунок на трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 , житловою площею 38,5 кв.м. на ім`я ОСОБА_8 , а особовий рахунок на ОСОБА_7 закрито.

Відповідно до довідки про склад сім`ї № 11832 від 18.12.2020 р., виданої Департаментом адміністративних та дозвільних процедур ДМР, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_1 (наймач, зареєстрована 07.07.1989р.); ОСОБА_2 (син, зареєстрований 24.12.2007р.); ОСОБА_3 (невістка, зареєстрована 19.05.2015р.); ОСОБА_4 (онука, зареєстрована 19.05.2015р.) та ОСОБА_5 (онук, зареєстрований 25.07.2019р.)

ОСОБА_2 є сином позивачки, зареєстрований у спірній квартирі разом зі своєї сім`єю.

Проте, її відносини з відповідачами погіршилися, у зв`язку з чим останні перестали з`являтися у квартирі, перевезли свої речі та не контактують з нею. Лише вона особисто сплачує рахунки за комунальні послуги та інше.

Відповідачі з серпня 2019р. по сьогоднішній час у спірній квартирі не мешкають, що підтверджується актами від 30.12.2019р. та від 31.12.2020р., складеними головою правління ОСББ «Героїв 27», у присутності сусідів ОСОБА_28 (мешкає в квартирі АДРЕСА_5 ); ОСОБА_20 (мешкає в квартирі АДРЕСА_6 ) та ОСОБА_21 (мешкає в квартирі АДРЕСА_7 ).

Під час огляду квартири присутності відповідачів та їх особистих речей не виявлено. Як зазначає позивачка, нове місце проживання відповідачів, місцезнаходження або місце їх роботи, їй ніколи не повідомлялося та залишається невідомим на сьогоднішній день. Оскільки відповідачі без поважних причин не проживають за місцем своєї реєстрації, а також не несуть жодних витрат по утриманню квартири, що завдає позивачці, як фактичному основному квартиронаймачу житла, певних незручностей, остання вважає за необхідне звернутися до суду з даним позовом.

Посилаючись на зазначені обставини, позивачка просила суд визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 3-6).

Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 06 липня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи – Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Адміністрація Соборного району Дніпровської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням — задоволено.

Визнано ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_2 .

Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 454 грн.

Стягнуто зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 454 грн. (а.с. 115-117).

ОСОБА_2 оскаржив рішення.

Поставною Дніпровського апеляційного суду від 09.03.2022 рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06.07.2021 скасоване, ухвалене нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Судом у тій справі встановлено що рішенням виконавчого комітету Жовтневої районної у м. Дніпропетровську ради № 206 від 20.05.2011р., зобов`язано начальника ЖКП «Перемога – сервіс» відкрити особовий рахунок, у зв`язку зі смертю основного квартиронаймача ОСОБА_7 (батька позивачки) на трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 , житловою площею 38,5 кв.м., на ім`я ОСОБА_8 , склад сім`ї 2 особи, в тому числі син ОСОБА_2 . Особовий рахунок на ОСОБА_7 закрити.

23.07.2013 ОСОБА_8 уклала шлюб з ОСОБА_9 та змінила своє прізвище на ОСОБА_1 ».

Відповідно до довідки про склад сім`ї № 11832 від 18.12.2020, виданої Департаментом адміністративних та дозвільних процедур ДМР, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_1 (наймач, зареєстрована 07.07.1989р.); ОСОБА_2 (син, зареєстрований 24.12.2007р.); ОСОБА_3 (невістка, зареєстрована 19.05.2015р.); ОСОБА_4 (онука, зареєстрована 19.05.2015р.) та ОСОБА_5 (онук, зареєстрований 25.07.2019р.

Квартира перебуває у комунальній власності, не приватизована.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та їх малолітні діти – ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , у квартирі АДРЕСА_2 не проживають з серпня 2019р., квартиру не відвідують, за комунальні послуги не сплачують, особистих речей відповідачів у даній квартирі немає, що підтверджується відповідними актами від 30.12.2019р. та від 31.12.2020р.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції апеляційний суд не погодився і мотивуючи рішення нормами ч. 4 ст. 9, статей 71, 72 ЖК Української РСР, вказав, що іншого житла у відповідачів немає, вони зареєстровані у спірній квартирі, між сторонами існує тривалий спір щодо спільного проживання та користування квартирою. Зазначені обставини робили неможливим спільне проживання, в тому числі з малолітніми дітьми, в зв`язку з чим відповідачі змушені винаймати житло для проживання.

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та їх малолітні діти зареєстровані у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Реєстрація місця проживання відбувається за згоди власника чи наймача житлового приміщення.

Малолітні ОСОБА_4 та ОСОБА_5 обмежені у праві самостійно обирати місце свого проживання, оскільки відповідно до статті 29 ЦК України і статті 160 СК України їхнє місце проживання визначається їх батьками. Тому непроживання малолітніх дітей за місцем своєї реєстрації більше шести місяців не є підставою для визнання їх такими особами, що втратили право користування житловим приміщенням в силу вимог частини другої статті 71 ЖК УРСР.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виснував, що відповідачі та їх діти не проживають у спірному житловому приміщенні – квартирі за адресою: АДРЕСА_1 з поважних причин.

У судовому засіданні допитані свідки.

Свідок ОСОБА_23 пояснила суду, що вона є головою ОСББ за адресою : АДРЕСА_8 . Проживає за адресою АДРЕСА_9 з 2001 року. Позивачку ОСОБА_29 знає давно (з 2010–2012 років), з відповідачем ОСОБА_30 познайомилася у 2021 році. З позивачкою бачиться майже щодня, часто буває у неї вдома. ОСОБА_31 , ОСОБА_32 та дітей не бачила жодного разу; речей їхніх також не бачила. З 2020 року обіймає посаду голови правління ОСББ. ОСОБА_33 не звертався з питань вселення. У 2021 році він просив довідку про те, хто був головами ОСББ з 2016 року, і вона її надала. Восени 2023 року виходила до квартири АДРЕСА_10 для встановлення факту непроживання. Там проживала Періста ОСОБА_34 , її чоловік ОСОБА_35 та донька ОСОБА_36 . Акт підписувала. Щодо 2019 року зазначила, що могла заходити у квартиру і встановлювати, що відповідачів там немає. Раніше головою була Зелянська. На питання відповідачів пояснила, що вона збирає підписи мешканців щодо благоустрою та заборгованості, обходить квартири раз на 2–3 місяці. У 2001 році у квартирі проживав батько ОСОБА_37 , він постійно був у дворі. Підтвердила, що на початку 2000-х років була пожежа, але не знає, хто допомагав робити ремонт. Чи проживали Столбови до 2019 року — не знає. Головою стала 07 вересня 2020 року. Щодо Акту від 13.12.2019 визнала, що підпис і печатка її, але вони поставлені пізніше, оскільки у 2019 році вона ще не була головою. Акт не друкувала, можливо, позивачка прийшла і попросила її завірити. Акт від 31.12.2020 підписувала, могла виходити на квартиру. Не пам`ятає, хто його складав. Визнала, що позивачка могла попросити завірити обидва акти одночасно, і свідок не подивилася на дату. У 2023 році дійсно виходила на квартиру, але акт друкувала акт ОСОБА_38 . Не знає, кому належить ордер. Платежі з 2020 року сплачує ОСОБА_34 особисто, до цього був борг. Хто сплачував раніше — не знає.

Свідок ОСОБА_28 пояснила суду, що вона сусідка, подруга позивачки. Проживає у квартирі АДРЕСА_5 з 1973 року. Знає відповідачів ОСОБА_39 , ОСОБА_32 та їхню дитину ОСОБА_12 . На питання позивачки вказала, що із ОСОБА_30 та ОСОБА_40 не товаришує. З ОСОБА_41 товаришує 8–9 років, часто спілкується та буває в гостях. Востаннє бачила відповідачів з дітьми у квартирі АДРЕСА_10 давно, з 2019 року їх там не бачить. До цього вони там проживали. У 2023 році виходила до квартири для встановлення факту непроживання, підписувала акт. Раніше також підписувала акти, але не пам`ятає коли. На питання сторони відповідача пояснила, що спілкується з позивачкою з 2015 року, бо мають дітей-однолітків. Гуляли на майданчику, іноді заходила до них у квартиру у 2015–2016 роках. Тоді у квартирі жили дві сім`ї разом ( ОСОБА_42 та ОСОБА_12 також). Столбови ОСОБА_43 , ОСОБА_42 та ОСОБА_12 проживали там до 2019 року. Чому вони виїхали — не знає. В Акті за грудень 2019 року підпис її. Стверджує, що виходила і була в квартирі, але приходила одна (інші підписанти могли бути в інший час). У 2023 році була аналогічна ситуація — Періста ОСОБА_34 попросила зайти та оглянути, свідок приходила сама.

Свідок ОСОБА_44 пояснила суду, що вона тітка відповідача ОСОБА_2 . З позивачкою ОСОБА_1 наразі жодних стосунків не має. На питання відповідача пояснила, що познайомилася з ОСОБА_1 у 1990 році, остання була одружена, жили 3 роки на АДРЕСА_11 , народився ОСОБА_43 . Потім ОСОБА_1 з`їхала до спірної квартири до батька та мачухи. Батько ОСОБА_1 любив випити. ОСОБА_34 наполягала, щоб батько відмовився від батьківства, але він відмовив. Після весілля сина ОСОБА_33 та дружина ОСОБА_42 спочатку мешкали у матері ОСОБА_45 . У 2011 році сталася пожежа. ОСОБА_1 сказала, що нічого робити у квартирі не буде. Столбови ОСОБА_43 та ОСОБА_42 переїхали туди і робили ремонт за власні кошти (свідок допомагала кахлем). ОСОБА_1 тоді жила з ОСОБА_46 (теперішній чоловік) за іншою адресою. Батько ОСОБА_1 помер у 2010 році. Столбови ОСОБА_43 , ОСОБА_42 та ОСОБА_12 платили за комунальні послуги як могли, їм ніхто не допомагав. Причиною виїзду назвала те, що ОСОБА_1 випиває, у нетверезому стані стає неадекватною, влаштовувала скандали. Після народження ОСОБА_17 у 2019 році ОСОБА_47 сказала, що терпіти більше не буде. Свідок особисто допомагала з переїздом до матері ОСОБА_3 у малосімейку (12-й квартал), де умови дуже погані. ОСОБА_1 вимагала звільнити квартиру, бо хотіла її продати. У її чоловіка ОСОБА_48 є 2-кімнатна квартира, яку вони здають. ОСОБА_33 намагався потрапити до квартири декілька разів, але доступу та ключів не отримав. ОСОБА_1 знає їхню адресу та телефон, але не зверталася. На питання сторони позивача вказала, що бувала в гостях у спірній квартирі з 1990 по 2019 рік. Останні 4 роки ОСОБА_1 не бачила.ачила наслідки пожежі (чорнота на кухні). Причина пожежі — нібито дідусь не загасив сигарету. Про сплату боргів знає зі слів дітей. Була присутня при скандалі у 2018–2019 роках, коли ОСОБА_1 у нетверезому стані подряпала обличчя ОСОБА_49 . Свідком перешкод безпосередньо в момент спроби вселення після виїзду не була, але знає про скандали та змінені замки зі слів ОСОБА_31 . При виїзді забрали не всі речі.

Свідок ОСОБА_50 пояснив суду, що є кумом відповідача ОСОБА_2 , він хрещений батько ОСОБА_17 . З ОСОБА_1 неприязних стосунків не має. На питання відповідача пояснив, що із ОСОБА_2 знайомий з дитинства, живуть в одному будинку ( АДРЕСА_8 ). Свідок у квартирі АДРЕСА_12 , а ОСОБА_33 жив у сусідньому під`їзді на 9 поверсі. Більше 10 років тому ОСОБА_33 з ОСОБА_40 повернулися до спірної квартири після пожежі, щоб там жити. ОСОБА_1 тоді проживала у сусідньому будинку. У 2019 році свідок із ОСОБА_30 поїхали на роботу до Чехії. Перед цим ОСОБА_42 попросила перевезти її з дітьми до матері, бо не могла перебувати у квартирі через скандали з позивачкою. Свідок неодноразово був свідком скандалів, коли приходив у гості. Позивачка приходила, починалися неприємні бесіди. ОСОБА_43 намагався домовитися про обмін квартири, але позивачка спочатку погоджувалася, потім відмовлялася. Після повернення з Чехії ОСОБА_33 сказав, що не може потрапити додому. Свідок піднімався разом із ним — ключів не було, двері не відчинили. ОСОБА_33 розповідав, що намагався домовитися з матір`ю про повернення, але не зміг. На питання позивачки пояснив, що скандали бачив під час святкувань. ОСОБА_1 не завжди приходила твереза. Особисто свідком перешкод (окрім одного випадку, коли не змогли відчинити двері) не був. Знає про довгі телефонні розмови матері з ОСОБА_51 , коли той був на роботі.

2. Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходив суд, застосовані норми права та висновки суду.

За приписами ч. 1 ст. 2 ЦПК завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За загальними правилами статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежене.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 16.09.2015 року №21-1465а15.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Частинами 4, 5 статті 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських об`єднань.

Відповідно до ст. 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 (син позивачки) зареєстрований у спірній квартирі ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Відповідно до статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (у редакції на момент реєстрації) реєстрація місця проживання особи Громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, зобов`язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання.

Для реєстрації особа подає: письмову заяву. У разі якщо особа з поважної причини не може самостійно звернутися до уповноваженого органу, реєстрація може бути здійснена за зверненням іншої особи на підставі доручення, посвідченого в установленому порядку; паспортний документ.

Заява особи про реєстрацію місця проживання є єдиною підставою для реєстрації місця проживання особи.

Зразки заяви та інших документів, необхідних для реєстрації місця проживання особи, затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.07.2004 № 985, чинною на той час, був затверджений зразок заяви про реєстрацію місця проживання, на зворотному боці якого вказувалося «Згода власника/співвласників житла або їх уповноважених органів, наймача та членів його сім`ї на реєстрацію місця проживання заявника у разі відсутності документів, зазначених як підстава для реєстрації». Відповідно до примітки - підпис власника/співвласників житла або їх уповноважених органів, наймача та членів його сім`ї не потрібен у разі вселення до батьків їх неповнолітніх дітей.

На момент реєстрації відповідачів ОСОБА_3 (невістки позивачки) і ОСОБА_4 - онуки з 19.05.2015, діяв Порядок реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів, затверджений Наказом МВС України від 22.11.2012 № 1077, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18.12.2012 за № 2109/22421 (далі – Порядок № 1077).

Відповідно до п. 2.2. розділу ІІ Порядку № 1077 для реєстрації місця проживання особа або її законний представник подає до територіального підрозділу ДМС України, а після утворення центрів надання адміністративних послуг (далі - центр) - до відповідного центру: письмову заяву про реєстрацію місця проживання (додаток 5); документ, до якого вносяться відомості про місце проживання; квитанцію про сплату державного мита або документ про звільнення від його сплати; талон зняття з реєстрації місця проживання в Україні (у разі зміни місця проживання в межах України). Талон зняття з реєстрації місця проживання в Україні не подається у разі оформлення реєстрації місця проживання з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання;

документи, що підтверджують: право на проживання в житлі - ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди) або інші документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація здійснюється за згодою власника/співвласників житла, наймача та членів його сім`ї на реєстрацію місця проживання. У разі реєстрації місця проживання у центрі договір оренди житлового приміщення може бути засвідчено адміністратором центру;

Додаток 5 до Порядок № 1077 містить відомості про згоду власника/співвласників житла або їх уповноважених органів, наймача та членів його сім`ї на реєстрацію місця проживання заявника у разі відсутності документів, зазначених як підстава для реєстрації. Відповідно до примітки - підпис власника/співвласників житла або їх уповноважених органів, наймача та членів його сім`ї не потрібен у разі вселення до батьків їх неповнолітніх дітей.

Відповідно до п. 2.3. розділу ІІ Порядку № 1077 відомості про дітей віком до 14 років, місце проживання яких реєструється з батьками, вносяться до заяви одного з них.

ОСОБА_5 — онук позивачки, зареєстрований у спірній квартир з 25.07.2019.

На момент реєстрації діяли Правила реєстрації місця проживання, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207 (далі – Правила № 207).

Відповідно до п. 5 Правил № 207 батьки або інші законні представники зобов`язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження.

Згідно із п. 18 Правил № 207 для реєстрації місця проживання особа або її представник подає: 1) заяву за формами, наведеними відповідно у додатках 6, 7 або 8; 2) документ, до якого вносяться відомості про місце проживання; 4) документи, що підтверджують:

право на проживання в житлі, - ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника/співвласників житла, наймача та членів його сім`ї (зазначені документи або згода не вимагаються при реєстрації місця проживання неповнолітніх дітей за адресою реєстрації місця проживання батьків/одного з батьків або законного представника/представників);

У разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).

Забороняється вимагати для реєстрації місця проживання особи інші документи.

Додаток 7 до Правил № 207 «Заява про реєстрацію місця проживання малолітньої дитини» передбачала зазначення у підставах для реєстрації місця проживання малолітньої дитини - документи, що підтверджують: право на проживання в житлі (зазначені документи подаються в разі реєстрації малолітньої дитини не за адресою батьків/законних представників), а також згоду законного представника на реєстрацію місця проживання.

З наведених норм слідує, що на момент реєстрації відповідачки ОСОБА_3 та малолітньої ОСОБА_12 (19.05.2015) у відповідності до вимог Порядку № 1077, за відсутності окремого ордера або договору найму, реєстрація ОСОБА_3 була можливою виключно за добровільною згодою основного наймача - ОСОБА_1 . Відтак факт реєстрації підтверджує надання позивачкою відповідної згоди у 2015 році.

Реєстрація малолітньої ОСОБА_4 здійснювалася разом із батьками (або одним із них), що згідно з Порядком № 1077 не потребувало окремого підпису наймача, оскільки вона є неповнолітньою дитиною, яка вселяється до батьків.

Реєстрація онука ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) відбулася відповідно до Правил № 207. Згідно з цими правилами, згода наймача (позивачки) або документи на житло не вимагалися, оскільки малолітня дитина реєструвалася за адресою проживання батьків. Це є імперативною нормою закону, що забезпечує право дитини на проживання з батьками.

Незважаючи на те, що квартира перебуває у комунальній власності і позивачка не надала суду власного ордера, реєстрація всіх відповідачів проведена державними органами відповідно до встановлених процедур. У матеріалах справи відсутні будь-які судові рішення або акти уповноважених органів, які б визнавали реєстрацію ОСОБА_2 , його дружини чи дітей незаконною або скасовували її.

Отже, факт реєстрації ОСОБА_3 та ОСОБА_12 у 2015 році за згодою наймача, а також подальша реєстрація Нікіти у 2019 році, свідчать про те, що відповідачі вселилися у житлове приміщення як члени сім`ї наймача у встановленому законом порядку.

Реєстрація відповідачів у спірній квартирі відбулася у повній відповідності до норм чинного на той час законодавства, базувалася на родинних зв`язках та згоді позивачки (щодо невістки), і на сьогодні немає жодного юридичного акта, який би ставив під сумнів законність їхнього вселення або первинного права на користування цією квартирою.

З наданих представником позивачки копії трудової книжки ОСОБА_7 , довідки з місця його роботи, копій архівних виписок з особових рахунків видно, що на його ім`я був відкритий особовий рахунок № НОМЕР_1 у спірній квартирі на підставі ордера № 81 від 03.09.1974.

З цього слідує, що спірна квартира перебуває дотепер у комунальній власності, квартира не приватизована, не є власністю позивачки. Право користування нею здійснюється за договором найму житла у відповідності до норми ЖК України.

Позивачка ОСОБА_1 стала основним наймачем після смерті батька (як член сім`ї, що проживав разом із ним), тому вона має такі самі права, як і інші члени сім`ї, яких позивачка зареєструвала і вселила добровільно.

На основі наданих суду доказів та показань свідків, аналізуючи хронологію подій та фактичних обставин проживання відповідачів у спірній квартирі видно, що вони досить тривалий час пов`язували себе зі спірною квартирою, яка була певний час їх єдиним житлом.

Так, відповідач як син позивачки – відповідач ОСОБА_2 24.12.2007 офіційно за хавою позивачки був зареєстрований у квартирі. Після смерті батька ІНФОРМАЦІЯ_3 основного наймача ОСОБА_7 , у 2011 році — ОСОБА_2 з дружиною вселилися у квартиру. Позивачка не спростовував, що на тоді проживала за іншою адресою зі своїм майбутнім чоловіком. 20.05.2011 особовий рахунок було переоформлено на позивачку ОСОБА_52 у складі сім`ї з двох осіб - вона та син (відповідач), останній є онуком первинного наймача. Його вселення у 2011 році відбулося як члена сім`ї до квартири. 19.05.2015 за згодою позивачки у квартирі зареєстрована невістка ОСОБА_3 та онуку ОСОБА_12 . Свідок ОСОБА_28 підтвердила, що у 2015–2016 роках обидві сім`ї (позивачка та відповідачі) мешкали разом. 25.07.2019 зареєстрований онук ОСОБА_17 у квартирі.

Суд вважає, що у 2019 році відповідачі покинули житло не з власної волі, бо між сторонами виникли конфліктні відносини. Свідки ОСОБА_44 та ОСОБА_50 зазначали, що позивачка вчиняла скандали, вимагала звільнити житло для продажу. У серпні 2019 року через неможливість спільного проживання відповідачка ОСОБА_3 з дітьми вимушено переїжджає до матері у гуртожиток, у той час коли відповідача ОСОБА_2 у цей час поїхав на роботу до Чехії. Таким чином, із серпня 2019 року і дотепер позивачка з чоловіком та донькою проживають у спірній квартирі. Свідок ОСОБА_50 підтвердив спробу ОСОБА_2 у листопаді 2019 року потрапити додому, яка була заблокована позивачкою. 30.12.2019 та 31.12.2020 позивачкою складено акти про непроживання відповідачів, однак суд критично їх оцінює , бо голова ОСББ Добродєєва Г.В. у суді визнала, що підписала акт за 2019 рік складений після дати, яка в ньому вказана і на проханням позивачки, оскільки свідок стала головою лише у вересні 2020 року.

Крім того, поставною Дніпровського апеляційного суду від 09.03.2022 скасоване рішення першої інстанції про втрату права користування відповідачами, встановивши, що відповідачі не проживають у квартирі з поважних причин.

У січні 2024 року позивачка подала новий позов на тій же підставі (непроживання відповідачів понад 6 місяців), а у квітні 2024 року відповідач подав зустрічний позов про вселення та передачу ключів, що свідчить про його намір реалізувати право на житло.

Суд зазначає, що тривале проживання відповідачів у спірному житлі є достатньою підставою для того, щоб вважати це житло належним їй в розумінні статті 8 Конвенції.

Відсутність ордера на вселення у спірне приміщення саме по собі не є підставою для висновку, що займане відповідачами у 2015 році житло за таких фактичних обставин справи, за наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання, не є житлом у розумінні пункту 1 статті 8 Конвенції.

Суд вважає, що відповідачем ОСОБА_53 доведене його право на проживання, оскільки квартира не приватизована, він та члени його родини, є співнаймачами квартири. Його діти ОСОБА_12 і ОСОБА_17 зареєстровані та проживали у спірній квартирі з 19.05.2015 і 25.07.2019 відповідно. Це єдине законне їх житло, іншого житла вони не мають. Неповнолітні діти не можуть самостійно обирати місце свого проживання, їх місцепроживання визначається місцем проживання батьків.

Відповідно до статті 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (стаття 16 Конвенції ООН про права дитини).

Не можна вважати не поважною причину не проживання дитини у спірному житлі її проживання в іншому місці, з одним із батьків, оскільки малолітня дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку. Не впливає на поважність причин непроживання дитини і наявність у того з батьків з ким вона фактично проживає права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним в цьому є забезпечення найкращих інтересів дитини.

Малолітня дитина не може самостійно визначати своє місце проживання, а тому сам по собі факт його не проживання у спірній квартирі, не може бути безумовною підставою для визнання його таким, що втратив право користування зазначеним житлом. Крім того, позбавлення малолітньої дитини права користування житловим приміщенням може відбуватися лише у разі наявності попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Такого дозволу суду не надано.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги за первісним позовом ОСОБА_1 про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням задоволенню не підлягають.

Позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням та вселення слід задовольнити, вселивши ОСОБА_2 у спірну квартиру та зобов`язати ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкоди у користуванні квартирою та передати йому ключі від квартири.

Щодо закриття провадження

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав,або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами (пункт 3 частини першої статті 255 ЦПК України).

Тлумачення пункту 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України свідчить, що підставою для прийняття судового рішення про закриття провадження у справі є наявність іншого рішення суду, яке набрало законної сили та яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (частина друга статті 256 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 320/9224/17 (провадження № 14-225цс19) вказано, що: «згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Тобто, згідно з вказаним пунктом підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі № 161/8523/18 (провадження № 61-1713св20) зазначено, що «вказана підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішено по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав. Закриття провадження у справі у цьому разі можливе за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів. Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18) зазначено, що «позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) зазначено, що «предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) зазначено, що «підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права».

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасно зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим не вважаються зміною підстави позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Визначаючи підстави позову як елементи його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Негаторний позов спрямований на припинення триваючого порушення прав власника, яке не пов`язане з позбавленням володіння.

Верховний Суд не одноразово наголошував, що за змістом статей 268, 391 ЦК України позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення, а тому власник може пред`явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав.

Позивачка пред`явила позов про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, оскільки уважала, що це правопорушення продовжується, навела інші підстави позову, вказала інші обставини як то акти про непроживання відповідачів, ґрунтувала вимоги на показаннях свідків. Отже, позови не можна вважати такими, що існують між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, тому відсутні підстави для закриття провадження.

Розподіл судових витрат.

Щодо судового збору.

На підставі ст. 141 ЦПК України у зв`язку із тим, що у задоволенні первісного позову відмовлено, судові витрати із відповідача не стягуються. З позивачки на користь відповідача слід стягнути судовий збір в сумі 2422,40 грн (а.с. 183 т. 1).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 259, 263 - 265 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (законними представниками якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ), ОСОБА_5 (законними представниками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ), треті особи - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Адміністрація Соборного району Дніпровської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням – відмовити.

Позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 (треті особи - ОСОБА_3 , Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Адміністрація Соборного району Дніпровської міської ради) про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням та вселення до житлового приміщення – задовольнити.

Вселити ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) у квартиру АДРЕСА_2 .

Зобов`язати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) не чинити ОСОБА_2 перешкод у користуванні житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_2 та передати ОСОБА_2 ключі від квартири АДРЕСА_2 .

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати по сплаті судового збору в сумі 2422,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Повний текст рішення складений 30 квітня 2026 року.

Суддя О.С. Наумова