Рішення від 20 квітня 2026 р. у справі №172/3286/25 — Васильківський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 172/3286/25

Провадження 2/172/1501/25

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

21.04.2026 року Васильківський районний суд Дніпропетровської області в складі: головуючого судді – Філіппова Є.Є.

за участі: секретаря судового засідання – Голубенко Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в сел. Васильківка у відсутність сторін, без фіксування судового засідання технічними засобами цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, -

В С Т А Н О В И В

До суду надійшов вищевказаний позов. В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що 20.02.2024 року вона згідно квитанції RC_ULCE6200COR24511K5TUF та RC_ULCE620EER05UW57TBO в касі відділення №16 «Закарпатське» AT КБ "Приватбанк" (м. Ужгород, вул. Швабська, 57) на банківську картку № НОМЕР_1 власником якої є відповідачка ОСОБА_2 було помилково перераховано кошти в сумі 190294,08 грн.

У зв`язку з помилковим перерахуванням коштів позивачка відразу почала телефонувати відповідачці на її мобільний номер з проханням перерахувати помилково відправлені кошти, однак остання не відповідала на дзвінки. Про факт помилковоперерахованих коштів позивачка відразу повідомила оператора кол-центру АТ КБ «Приватбанк» та просила їх вжити необхідних заходів для повернення коштів. Працівники банку повідомили, що без згоди отримувача цих коштів ОСОБА_2 повернути їх неможливо. Позивачка неодноразово, шляхом телефонних дзвінків та надсиланням смс-повідомлень зверталася до відповідачки з проханням повернути помилково перерахованікошти, однак відповідачка кошти не повертає по сьогоднішній день.

Таким чином, на даний час належне позивачці майно безпідставно утримується відповідачкою у своєму незаконному користуванні, чим порушені майнові права ОСОБА_1 щодо розпорядження власністю.

Просить суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 190 294,08 грн. 08 коп., та судовий збір у сумі 1903,00 грн., а всього 192 197, 08 грн.

Ухвалою від 24.12.2025 року провадження у справі відкрито та постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Представник позивача просить суд проводити розгляд справи у відсутність позивачки та її представника, позовні вимоги підтримує, просить задовольнити.

Відповідачка у судове засідання не з`явилася, про час і місце судового розгляду повідомлена належним чином. Своїм правом надати суду заяву про розгляд справи за її відсутності не скористалася та не повідомила суд про причини неявки у засідання. Відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не подала.

У зв`язку з викладеним, судом ухвалено рішення про заочний розгляд на підставі наявних у справі доказів.

На підставі ч. 3 ст. 211, ч. 2 ст. 247 ЦПК України справа слухається у відсутність сторін без фіксування судового процесу технічними засобами.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу.

З наданих позивачем копій квитанцій до платіжних інструкцій вбачається, що позивачка ОСОБА_1 20.02.2024 року о 10.01 год. згідно квитанції RC_ULCE6200COR24511K5TUF в касі відділення №16 «Закарпатське» AT КБ "Приватбанк" (м. Ужгород, вул. Швабська, 57) на банківську картку № НОМЕР_2 здійснила перерахування коштів коштів в сумі 150000,02 грн., крім того, 20.02.2024 о 12.49 год. позивачка відповідно до квитанції RC_ULCE620EER05UW57TBO) в касі відділення №16 «Закарпатське» AT КБ "Приватбанк" (м. Ужгород, вул. Швабська, 57) повторно здійснила перерахування коштів на банківську картку № НОМЕР_2 в сумі 40294,06 грн., а всього на загальну суму 190294,08 грн.. в якості отримівача платежу в обох квитанціях зазнакчена ОСОБА_2 . (а.с.7).

Натомість у позовній заяві, позивачкою зазначено, що 20.02.2024 року вона згідно квитанції RC_ULCE6200COR24511K5TUF та RC_ULCE620EER05UW57TBO в касі відділення №16 «Закарпатське» AT КБ "Приватбанк" (м. Ужгород, вул. Швабська, 57) на банківську картку № НОМЕР_1 власником якої є відповідачка ОСОБА_2 було помилково перераховано кошти в сумі 190294,08 грн.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Згідно із ч.1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 ЦК України.

Частиною 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Загальна умова ч.1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов`язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi цієї статті тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Якщо ж зобов`язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов`язання). Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або взагалі була відсутня.

Суть кондикційного зобов`язання виражається в тому, що набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого, а тому зобов`язаний не лише повернути йому майно в натурі чи відшкодувати його вартість (стаття 1213 ЦК), а й у повному обсязі компенсувати потерпілому негативні наслідки від неможливості йому користуватися майном за призначенням шляхом відшкодування всіх доходів, які набувач одержав або міг одержати від цього майна, а набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Вказана правова позиція сформульована Верховним Судом у постанові від 29.03.2022 у справі № 296/3518/19 (провадження № 61-20356св21).

Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Тобто, норми статті 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов`язань.

Вказана правова позиція сформульована Верховним Судом у постановах: від 10 вересня 2018 року у справі № 638/11807/15-ц (провадження № 61-1215св17), від 12 вересня 2018 року у справі № 154/948/16 (провадження № 61-4497ск18), від 12 грудня 2018 року у справі № 205/3330/14-ц (провадження № 61-1133св18), від 24 березня 2021 року у справі № 369/8126/17 (провадження № 61-5137св19).

Порядок дій платника, який допустив помилку при виконанні переказу коштів, регулюється Законом України «Про платіжні послуги» та Інструкцією про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженої Постановою НБУ від 29.07.2022 № 163.

Відповідно до п.35. Глави І Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженої Постановою НБУ від 29.07.2022 № 163 платник несе відповідальність перед надавачем платіжних послуг, що його обслуговує, за відповідність інформації, зазначеної ним у платіжній інструкції, суті платіжної операції відповідно до умов договору.

Відповідно до ч.2 ст.87 Закону України «Про платіжні послуги» платник несе відповідальність за відповідність інформації, зазначеної ним у платіжній інструкції, суті платіжної операції.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому, суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не можеґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За вимогами ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка, звертаючись до суду, у своїй позовній заяві посилалася, зокрема, на те, що 20.02.2024 року нею було помилково перераховано кошти на банківську картку № НОМЕР_1 яка належить відповідачці ОСОБА_2 . У зв`язку з помилковим перерахуванням коштів позивачка відразу почала телефонувати відповідачці на її мобільний номер з проханням перерахувати помилково відправлені кошти, однак остання не відповідала на дзвінки. Про факт помилковоперерахованих коштів позивачка відразу повідомила оператора кол-центру АТ КБ «Приватбанк» та просила їх вжити необхідних заходів для повернення коштів. Працівники банку повідомили, що без згоди отримувача цих коштів ОСОБА_2 повернути їх неможливо. Позивачка неодноразово, шляхом телефонних дзвінків та надсиланням смс-повідомлень зверталася до відповідачки з проханням повернути помилково перерахованікошти, однак відповідачка кошти не повертає по сьогоднішній день.

Позивачка вказує, що банківська картка належить відповідачці ОСОБА_2 . Однак жодних доказів на підтвердження цього суду не надано. Матеріали справи взагалі не містять доказів на підставі яких позивачка дійшла висновку, що банківська картка, на яку було перераховано грошові кошти, належить саме відповідачці у цій справі. Також не зрозуміло яку картку має на увазі позивачака № НОМЕР_1 чи № НОМЕР_2 .

При цьому, суд звертає увагу на те, що в ході судового розгляду, позивачка та її представник не зверталися до суду з клопотанням про витребування доказів у даній справі для встановлення власника рахунку.

Окрім цього, позивачка зазначає, що зверталася до АТ КБ «ПриватБанк» з проханням повернути перераховані кошти, але отримала відмову у задоволенні звернення. При цьому не надає суду жодного документу, який би підтверджував даний факт. Не надано суду й доказів того, що позивачка зверталася до відповідачки із письмовою претензією про повернення безпідставно набутих коштів, що є передумовою настання цивільної відповідальності особи.

Тобто позивачкою не надано жодного належного та допустимого доказу щодо безпідставного набуття або зберігання саме відповідачкою спірних грошових коштів, а також те, що картковий рахунок на який були перераховані кошти належить відповідачці, та не доведено, що були відсутні правові підстави для набуття або зберігання вказаної суми.

Таким чином, доводи позивачки про наявність помилки при здійсненні перерахунку коштів, суд оцінює критично, адже позивачкою не доведено сутності такої помилки, в чому вона полягає, а саме: у номері рахунку, на який здійснювався переказ, в розрахунках, в особі отримувача чи інше. Окрім цього, суд звертає увагу, що позивачка здійснювала перекази двічі з проміжком часу в три години, переказ зроблено у відділенні банку за реквізитами наданими позивачкою, що викликає сумнів в її необізнаності кому саме та у зв`язку з чим вони були здійснені. Також позивачка звернулася з позовом до суду саме до ОСОБА_2 та у позові позивачкою зазначено адресу місця проживання відповідачки, при цьому в матеріалах справи відсутні докази, що картковий рахунок належить саме відповідачці, що також викликає сумнів в необізнаності позивача кому саме та у зв`язку з чим були здійснені перерахування коштів.

Той факт, що відповідачкою також не надано доказів на підтвердження існування між сторонами правовідносин, не звільняє позивачку від обов`язку доказування у справі.

Проте, будь-яких інших належних та допустимих доказів на підтвердження факту набуття грошових коштів відповідачкою та їх збереження без достатніх правових підстав, позивачка не надала, а наявні в матеріалах справи докази не підтверджують доводів про отримання коштів відповідачкою як безпідставно набутих, згідно ст.1212 ЦК України, тому заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Таким чином, на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилалася позивачка, як на підставу своїх вимог, підтверджених поданими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.

Згідно ч. 1ст. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 2 п. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.

Позивачем при зверненні до суду було сплачено судовий збір у розмірі 1903,00 грн., враховуючи приписи ч. 2 п. 2 ст. 141 ЦПК України та те, що позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-78, 81, 89, 141, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, ст.ст.387, 536, 1048, 1212, 1213, 1215 ЦК України суд,-

У Х В А Л И В

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлено 30.04.2026 року.

Суддя Є.Є.Філіппов