Постанова від 29 квітня 2026 р. у справі №362/5968/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2026 року м. Київ

Унікальний номер справи № 362/5968/25

Апеляційне провадження № 22-ц/824/8877/2026

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,

суддів - Євграфової Є.П., Стрижеуса А.М.,

за участю секретаря судового засідання - Марченка М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 04 лютого 2026 року, ухвалене під головуванням судді Попович О.В., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, -

в с т а н о в и в :

У липні 2025 року ОСОБА_2 звернулась до суду з вказаним позовом, на обґрунтування якого зазначала, що 08.10.2016 року між сторонами було зареєстрована шлюб Васильківським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, актовий запис № 358.Під час шлюбу у сторін народилась донька ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Однак, подружнє життя не склалось, так як сторони мають різні характери та погляди на життя, а також створення сім`ї, що призвело та призводить до постійних непорозумінь. Спроби та намагання зберегти сім`ю, успіхом не увінчалися, що призвело до остаточного припинення шлюбних відносин.

Вважала, що сім`я фактично розпалась, збереженою бути не може, а шлюб носить формальний характер і підлягає розірванню, так як подальше збереження шлюбу суперечить її інтересам (а.с. 1-2).

03 лютого 2026 року відповідач ОСОБА_1 подав заяву в якій зазначав, що докладає зусиль щодо збереження шлюбу, просив надати шестимісячний строк для примирення подружжя.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 03 лютого 2026 року відмовлено у задоволенні заяви відповідача про надання строку на примирення з підстав ст. 111 СК України (а.с. 96).

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 04 лютого 2026 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу - задоволено.

Розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 08 жовтня 2016 року Васильківським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, актовий запис № 358 (а.с. 99-100).

Не погодившись з рішенням міськрайонного суду, 04 березня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції(а.с. 105-107).

Апеляційну скаргу мотивував тим, що оскаржуване рішення ухвалено з істотними порушеннями норм матеріального та процесуального права, неповним з`ясуванням обставин справи та передчасним висновком суду про неможливість примирення.

Разом із тим ухвала суду від 03.02.2026 року про відмову у наданні строку для примирення, а також рішення суду від 04.02.2026 року, надійшли на електронну адресу відповідача о 16:30 год. 04.02.2026 року, тобто за 30 хвилин до початку судового засідання.

Таким чином, відповідач фактично позбавлений можливості належним чином підготувати заперечення;подати додаткові докази;забезпечити участь у засіданні;реалізувати процесуальні права, гарантовані ст. 43, 49 ЦПК України.

Судом порушено принципи змагальності сторін та рівності учасників процесу, а також право на справедливий суд, гарантоване ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Судом не враховано реальну можливість примирення подружжя. Позивачка обґрунтовувала позов тим, що подружнє життя не склалося через різні характери, погляди та тривалі непорозуміння. Разом із тим, відповідач з моменту укладання шлюбу і по сьогоднішній день докладає максимум зусиль щодо збереження сім`ї. Непорозуміння між сторонами виникали переважно з питань ведення спільного господарства та розподілу сімейних ролей, однак вони носили тимчасовий характер. Відповідач намагався врегулювати всі спірні питання мирним шляхом, без загострення конфліктів, що свідчить про наявність можливості примирення.

Суд не врахував інтереси малолітньої дитини. У шлюбі сторони мають спільну доньку: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина бажає проживати разом із обома батьками та виховуватися у повноцінній сім`ї. Більшість непорозумінь між сторонами виникала саме щодо місця проживання доньки та створення позивачкою перешкод у спілкуванні відповідача з дитиною. Проте, суд першої інстанції не навів мотивів, чому розірвання шлюбу відповідає саме інтересам дитини.

Ухвалою від 03 лютого 2026 року суд відмовив у наданні строку для примирення, посилаючись на ч.2 ст.111 СК України. Разом із тим:факт домашнього насильства не встановлений судовим рішенням;матеріали справи не містять постанови про притягнення відповідача до відповідальності;позивачка у заяві від 05.01.2026 року фактично не заперечувала проти надання строку для примирення, просила лише обмежити його одним місяцем.

Отже, суд мав правові підстави застосувати ст.111 СК України та надати сторонам строк для примирення, однак цього не зробив.

Суд не врахував фактичні сімейні обставини. Незважаючи на окреме проживання, сторони проживають в одному населеному пункті;працюють на відстані 100-150 метрів один від одного;зустрічаються майже щоденно;останнім часом проводять спільний час разом із донькою (відвідують кінотеатр, прогулюються, вечеряють разом);відповідач фінансово підтримує дитину та позивачку. Ці обставини підтверджують, що шлюб не є суто формальним, а можливість примирення є реальною (а.с. 105-107).

Особи, які беруть участь у справі до суду не прибули про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином про що у справі є докази.

Так, про розгляд справи апеляційним судом 30 квітня 2026 року відповідач ОСОБА_1 був сповіщений 08 квітня 2026 року повідомленням до його Електронного кабінету в ЄСІТС із забезпеченням технічної фіксації такого повідомлення. 29 квітня 2026 року апелянт ОСОБА_1 подав заяву з проханням розглянути справу за його відсутності. Повідомлення позивача ОСОБА_2 повернулось із відміткою працівників пошти про відсутність адресата за зазначеною нею адресою, заяви про зміну адреси місця проживання (перебування) від вказаної особи до суду не надходили (а.с. 127-129, 136).

Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою.

Відповідно до частини 1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон АліментаріяСандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22).

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06).

Зважаючи на вимоги п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що шлюб між сторонами має формальний характер, суд дійшов висновку, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу буде суперечити інтересам сторін, що має істотне значення.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом,08 жовтня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 (прізвище після державної реєстрації шлюбу - ОСОБА_5 ) уклали шлюб, який зареєстрований Васильківським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, актовий запис № 358 (а.с. 3).

Під час шлюбу у сторін народилася донька - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 4).

Відповідно до ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 55 СК України дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.

Частинами 3 та 4 ст. 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

За змістом ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Статтею 110 СК України визначено, що позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Відповідно до ст. 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Так, позивач в позовній заяві стверджувала, що шлюбні відносини із відповідачем фактично припинені, а подальше збереження шлюбу суперечить її інтересам.

Натомість відповідач заперечував проти задоволення позову, та в заяві просив надати час для примирення протягом шести місяців (а.с. 91).

Судом першої інстанції ухвалою від 03.02.2026 року відмовлено у задоволенні заяви відповідача про надання строку для примирення. При цьому, суд першої інстанції зважив на повідомлення начальника Відділення поліції № 3 Бучанського РУП ГУНП в Київській області про складання відносно ОСОБА_1 протоколу про адміністративне правопорушення ВАД № 970432 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та 18 грудня 2025 року відносно ОСОБА_1 складено терміновий заборонний припис стосовно кривдника у зв`язку зі скоєнням ним домашнього психологічного насильства (а.с. 58, 62, 96).

Відповідно до ч. 1 ст. 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя, і це не випадково, оскільки такі питання можуть вирішуватися виключно у процесі розгляду конкретної справи. Важливою особливістю справ про розірвання шлюбу є те, що суд з урахуванням усіх фактичних обставин може зупинити розгляд справи та призначити подружжю строк для примирення (ч. 7 ст. 240 ЦПК України).

Системний аналіз норм СК України вказує на те, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя, збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. З цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Отже, надання додаткового строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов`язком.

Посилання апелянта ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 28 квітня 2026 року якою скасовано постанову Макарівського районного суду Київської області від 11 лютого 2026 року відносно ОСОБА_1 і закриття провадження у адміністративній справі за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП за відсутністю складу адміністративного правопорушення, вищевказаних висновків суду не спростовують та не можуть бути визнані самостійною підставою для відмови в задоволенні позову ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. При цьому, вказана постанова суду апеляційної інстанції в адміністративній справі була ухвалена 28 квітня 2026 року тобто після ухвалення районним судом рішення у цій справі (04 лютого 2026 року), а відтак не була і не могла бути подана до районного суду і врахована районним судом (а.с. 131-135).

Сторони по справі, як апелянт ОСОБА_1 так і позивач ОСОБА_2 не заявляли до апеляційного суду заяв (клопотань) про надання строку на примирення сторін на стадії апеляційного розгляду і таких прохань подані апеляційна скарга, пояснення (клопотання) подані до суду апеляційної інстанції не містять (а.с. 105-107, 121, 131, 136).

Разом з тим, апеляційний суд зважив, що позов про розірвання шлюбу позивачем ОСОБА_2 був поданий 28 липня 2025 року, про що свідчить штемпель на конверті поштового відправлення позовної заяви, а оскаржуване рішення районного суду ухвалено 04 лютого 2026 року, тобтопонад шість місяців, при цьому, об`єктивних доказів можливості примирення між сторонами на час розгляду справи апеляційним судом (більш ніж через дев`ять місяців після подання позовної заяви про розірвання шлюбу) до суду апеляційної інстанції не надано і судом таких не встановлено.

Примушування будь-якої із сторін до збереження шлюбу суперечить вільному волевиявленню сторони, яка наполягає на розірванні шлюбу та є обмеженням прав особи, гарантованих Конституцією України та нормами СК України.

З вказаних підстав, суд апеляційної інстанції відхилив посилання апелянта на безпідставну відмову суду першої інстанції щодо надання додаткового строку шість місяців для примирення сторін.

Встановивши, що збереження сімейних відносин між сторонами є неможливим, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для розірвання шлюбу, що відповідає вимогам статей 24, 56 СК України.

Крім того, колегія суддів відхиляє доводи відповідача про те, що розірвання шлюбу між ним та позивачем суперечить інтересам дитини, оскільки припинення шлюбних відносин не впливає на обсяг батьківських прав, а саме право одного з батьків, який проживає окремо, брати участь у вихованні дитини, а другий з колишнього подружжя не може йому в цьому перешкоджати. Усі питання виховання та утримання дитини після припинення шлюбно-сімейних відносин вирішуються за взаємною згодою батьків, або в судовому порядку.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що незгода відповідача з розірванням шлюбу не є достатньою підставою для відмови у позові, оскільки кожен із подружжя має право припинити шлюбні відносини, які мають виключно добровільний характер з обох сторін, і не може бути примушений до їх збереження.

Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів відхиляє як необґрунтовані, оскільки не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.

Колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 04 лютого 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення - 30 квітня 2026 року.

Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець

Є.П. Євграфова

А.М. Стрижеус