Постанова від 28 квітня 2026 р. у справі №757/10677/24-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 757/10677/24-ц Головуючий у суді першої інстанції - Головко Ю. Г.

Номер провадження № 22-ц/824/7168/2026 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря - Марченко А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 11 грудня 2025 року, постановлену під головуванням судді Головко Ю.Г., у місті Києві, у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної інспекції архітектури та містобудування, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Керамблоки-інвест», Міністерства культури та інформаційної політики України, Департаменту охорони культурної спадщини Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), ОСОБА_2 , про визнання протиправними дій, скасування дозволу та припинення права на виконання будівельних робіт,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державної інспекції архітектури та містобудування про визнання протиправними дій, скасування дозволу та припинення права на виконання будівельних робіт.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 11 грудня 2025 року провадження у вказаній справі було закрито, оскільки районний суд прийшов до висновку, що вказаний спір є адміністративно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, відповідно до якої просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовував тим, що відповідач, видаючи дозвіл ТОВ «Керамблоки-інвест», діяв у межах владних повноважень стосовно цього товариства, проте стосовно нього не надавав прав і не покладав обов`язків, тому публічно-правові відносини не виникли.

Разом із тим, виданий дозвіл порушує його приватні немайнові права в культурно-естетичній сфері, знищуючи історичне середовище та археологічні пам`ятки, що є підставою для захисту цивільних прав.

Об`єкти культурної спадщини мають подвійний характер: як майнові - вони належать власникам, як культурна спадщина - вони належать усім громадянам для задоволення культурних та естетичних потреб.

Право на користування цими об`єктами як немайновим благом гарантоване ст. 11, 54, 66 Конституції України та охороняється законом.

Зазначає, що він звертається виключно для захисту свого немайнового цивільного права, а саме: можливості отримувати моральне та естетичне задоволення від споглядання історичних пам`яток, які не порушені незаконною забудовою.

Позивач вважає, що можливість і право реалізовувати свої культурно-естетичні потреби спогляданням, любуванням пам`ятками культурної спадщини - це є немайновим благом і правом кожного громадянина, в тому числі і його, а відповідно, воно підлягає захисту згідно цивільного законодавства.

17 квітня 2026 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив від представника Державної інспекції архітектури та містобудування - Цеберського В.В., відповідно до якого просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Заперечуючи проти доводів, викладених у апеляційній скарзі вказує, що ДІАМ у правовідносинах надання дозволів на виконання будівельних робіт виступає суб`єктом владних повноважень.

Зазначає, що нормативно-правові акти можуть бути оскаржені широким колом осіб (фізичних та юридичних), яких вони стосуються. Індивідуальні ж акти можуть бути оскаржені лише особами, безпосередні права, свободи чи охоронювані законом інтереси яких такими актами порушені.

Вважає, що районним судом було правильно зазначено, що між сторонами відсутній будь-який спір про право власності чи інше речове право на земельну ділянку чи інші об`єкти нерухомого майна, а також у позивача відсутній будь-який майновий інтерес у відносинах з відповідачем або третіми особами, зокрема щодо запроектованого об`єкта будівництва або земельної ділянки, на якій цей об`єкт будується.

При апеляційному розгляді справи позивач ОСОБА_1 підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просив її задовольнити, ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, з підстав та мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Інші учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи до суду апеляційної інстанції не з`явилися (а.с. 93-99, т.2).

Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у тому числі правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою.

Відповідно до частини 1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі "Пономарьов проти України" від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України", № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі "Мусієнко проти України", № 26976/06).

Зважаючи на вимоги п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача у справі, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної інспекції архітектури та містобудування, треті особи: ТОВ «Керамблоки-інвест», Міністерство культури та інформаційної політики України, Департамент охорони культурної спадщини Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), ОСОБА_2 , про визнання протиправними дій, скасування дозволу та припинення права на виконання будівельних робіт надаючи оцінку характеру спірних правовідносин, які виникли між учасниками справи, зазначив, що вони повністю відповідають критеріям публічно-правового спору, зокрема:

- присутність у спірних публічно-правових відносинах суб`єкта владних повноважень - Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації);

- спірні відносини мають саме адміністративно-правову природу, оскільки у цій справі існують відносини з приводу видачі містобудівних умов та обмежень, які є саме адміністративно-правовими відносинами;

- суб`єкт владних повноважень у спірних публічно-правових відносинах здійснює адміністративні повноваження (відповідач ухвалив адміністративний акт - акт індивідуальної дії);

- спірні публічно-правові відносини регулюються нормами адміністративного права, зокрема Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Законом України «Про архітектурну діяльність»;

- спірні публічно-правові відносини виникли у сфері публічного адміністрування (відповідач здійснює адміністративні повноваження з приводу видачі містобудівних умов та обмежень);

- підставою для звернення з цією позовною заявою до суду стала необхідність захисту права кожного громадянина на реалізацію своїх культурно-естетичних потреб (питання захисту суспільних інтересів, інтересів необмеженого кола осіб), яке як зазначає позивач, порушено саме внаслідок прийняття суб`єктом владних повноважень оскаржуваного ним рішення.

На підставі викладеного, враховуючи, що усі критерії адміністративної юрисдикції притаманні цьому публічно-правовому спору, районний суд прийшов до висновку, що цей спір є адміністративно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів, тому провадження за позовом ОСОБА_1 до Державної інспекції архітектури та містобудування, треті особи: ТОВ «Керамблоки-інвест», Міністерство культури та інформаційної політики України, Департамент охорони культурної спадщини Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), ОСОБА_2 , про визнання протиправними дій, скасування дозволу та припинення права на виконання будівельних робіт надаючи оцінку характеру спірних правовідносин, які виникли між учасниками справи, зазначив, що вони повністю відповідають критеріям публічно-правового спору підлягає закриттю.

Апеляційний суд не погоджується із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 у даній справі не відповідає з огляду на наступне.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові № 308/17484/23 від 02 лютого 2026 року звертав увагу, що для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм, зокрема, при вирішенні питання про закриття провадження у справі з підстав порушення правил юрисдикції (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20).

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року).

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 638/14011/16-ц (провадження № 14-656цс18) зазначено, що судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Це і компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 712/9272/17, провадження № 14-345цс19).

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17, від 23 березня 2021 року у справі № 367/4695/20).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 638/14011/16-ц (провадження № 14-656цс18) зазначено, що судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Це і компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Правила про предметну юрисдикцію передбачають розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожний суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законом, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, що виникають з індивідуальних, цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог.

Подібні правові висновки викладені також і в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року в справі № 210/5659/18 (провадження № 14-632цс19), від 27 жовтня 2020 року в справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20), від 12 жовтня 2022 року у справі № 183/41966/21 (провадження № 14-36цс22) та інших.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами (частина перша статті 19 ЦПК України).

Тобто в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які є порушеними, оспореними чи невизнаними.

У частині першій статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (пункти 1, 2 частини першої статті 4 КАС України).

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Відповідно до статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (див., зокрема: постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року в справі № 361/2965/15-а (провадження № 11-190апп18), від 09 листопада 2021 року у справі № 542/1403/17 (провадження № 14-106цс21).

У справі, що переглядається, у березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державної інспекції архітектури та містобудування про визнання протиправними дій, скасування дозволу та припинення права на виконання будівельних робіт. Вважав, що протиправними діями відповідача 02 серпня 2021 року Державна архітектурно-будівельна інспекція України зареєструвала ТОВ «Керамблоки-інвест» дозвіл на виконання будівельних робіт № IУ013210715345 «Будівництво житлового комплексу з об`єктами соціального і громадського призначення та підземним паркінгом в межах АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 (Коригування І черги будівництва)» на земельній ділянці з кадастровим № 8000000000:85:311:0033.

Зазначав, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:85:311:0033, площею 10,7497 га знаходиться в центральній планувальній зоні міста Києва, у Центральному історичному ареалі міста Києва (рішення Київської міської ради від 28 березня 2002 № 370/1804), в зоні охорони пам`ятки ландшафту, історії місцевого значення "Історичний ландшафт Київський гір та долини р. Дніпро". (наказ міністерства культури і туризму України від 03 лютого 2010 року № 58/0/16-10 у редакції наказу Міністерства культури України від 16 червня 2011 року № 453/0/16-11, охоронний № 560-K); археологічної охоронної зони (розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17 травня 2002 року № 979); в зоні охоронюваного ландшафту (розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17 травня 2002 року № 979). А також в межах охоронної зони пам`ятки археології національного значення «Лиса гора» (Юрковиця) IX-XIII століття.

На підставі викладеного вказував, що виданий відповідачем дозвіл порушує його особисті немайнові права в культурно-естетичній сфері, знищуючи історичне середовище та археологічні пам`ятки, що є підставою для захисту цивільних прав.

Печерський районний суд міста Києва закриваючи провадження у даній справі зробив висновок, що усі критерії адміністративної юрисдикції притаманні цьому публічно-правовому спору, відтак зробив висновок, що цей спір є адміністративно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Проте аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що подібні справи щодо оскарження громадянами - членами територіальних громад (з обґрунтуванням необхідності захисту громадських та приватних інтересів під час планування і забудови територій) рішень органів державної влади та місцевого самоврядування (суб`єктів владних повноважень) стосовно забудови земельних ділянок на місцевому рівні (про надання дозволів на розроблення проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердження відповідних проєктів землеустрою та надання земельних ділянок у користування, зміни їх цільового призначення, містобудівних умов та обмежень земельної ділянки та інших, виданих в інтересах інших осіб (забудовників, землекористувачів)) суди розглядають в порядку цивільного судочинства.

Крім того, суд враховує, що у вказаній справі вимоги про визнання протиправними дії Державної архітектурно-будівельної інспекції України по видачі ТОВ «Керамблоки-інвест» дозволу на виконання будівельних робіт № IУ013210715345 «Будівництво житлового комплексу з об`єктами соціального і громадського призначення та підземним паркінгом в межах АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 (Коригування І черги будівництва)», зареєстрованого в Єдиній державній електронної системи у сфері будівництва 02.08.2021 року та про скасування вищевказаного дозволу на виконання будівельних робіт № IУ013210715345 може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України, оскільки фактично підґрунтям і метою пред`явлення таких позовних вимог є оспорювання цивільного права особи, що виникло в результаті реалізації рішення суб`єкта владних повноважень або існувало на час його прийняття, що полягало у видачі ТОВ «Керамблоки-інвест» дозволу на виконання будівельних робіт № IУ013210715345.

Зокрема, у справі № 826/14406/18 фізична особа звернулась з позовом до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про зобов`язання скасувати містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки. Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач є власником суміжної земельної ділянки, тому забудова зазначеної ділянки порушує права позивача, оскільки не відповідає намірам забудови згідно з Генеральним планом міста Києва: земельну ділянку віднесено до земель громадської забудови, натомість містобудівні умови видано стосовно житлового будівництва; можливість негативного впливу будівництва на земельну ділянку позивача, з огляду на висновки щодо можливих зсувів; порушення прав позивача збільшенням мешканців, відстані між будівлями; віднесенням земельної ділянки до зони охоронюваного ландшафту тощо.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року у справі № 826/14406/18 вказано, що «не є публічно-правовим спір між суб`єктом владних повноважень та суб`єктом приватного права - фізичною чи юридичною особою, у якому управлінські дії суб`єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб`єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права. Суд звертає увагу, що позивач фактично оспорює містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки, які є правовим актом індивідуальної дії. Такий правовий акт породжує права й обов`язки в першу чергу для тих суб`єктів (чи визначеного цим актом певного кола суб`єктів), яким його адресовано. Спірні правовідносини між учасниками справи виникли внаслідок проведення третьою особою будівельних робіт, які, на думку позивача, порушують його права, як власника сусідньої земельної ділянки та розташованого на ній будинку, а тому у позивача виникла необхідність захисту його цивільних прав. Отже, вимоги про скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки є похідними і можуть бути розглянуті при вирішенні цивільним судом питання щодо законності проведення третьою особою будівельних робіт. Така позиція була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 22.08.2018 у справі № 815/1568/16, від 05.12.2018 у справі № 804/3091/18 та Верховним Судом у постанові від 15.07.2020 у справі № 809/78/16. Враховуючи цей правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, а також суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності, колегія суддів вважає, що суди помилково розглянули дану справу в порядку адміністративного судочинства».

Схожий висновок зроблений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29 вересня 2022 року у справі № 815/2197/17, в якій особа звернулась до суду з позовом до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради, у якому просила визнати протиправними дії Управління щодо видачі містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки; визнати протиправними та скасувати містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки; скасувати реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 березня 2023 року у справі № 640/13008/20 вказано, що «позивач фактично оспорює містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки, які є правовим актом індивідуальної дії. Такий правовий акт породжує права й обов`язки в першу чергу для тих суб`єктів (чи визначеного цим актом певного кола суб`єктів), яким його адресовано. Спірні правовідносини між учасниками справи виникли внаслідок проведення третьою особою будівельних робіт, які, на думку позивача, порушують її права, як власника квартири у будинку, розташованому на суміжній земельній ділянці, а тому у позивача виникла необхідність захисту її цивільних прав. Отже, вимоги про скасування змін до Містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки є похідними і можуть бути розглянуті при вирішенні цивільним судом питання щодо законності проведення третьою особою будівельних робіт. Схожі підходи було застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 22.08.2018 у справі №815/1568/16 та від 05.12.2018 у справі №804/3091/18 та Верховним Судом у постановах від 15.07.2020 у справі №809/78/16, від 22.09.2019 у справі № 824/2393/15-а, від 11.11.2020 у справі № 826/14406/18, від 29.08.2022 у справі № 560/4501/20, від 13.02.2023 у справі №461/3634/17. Враховуючи такі правові висновки Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду, а також суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності, колегія суддів вважає, що суди помилково розглянули дану справу в порядку адміністративного судочинства».

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду (постанова від 18 травня 2023 року) та у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (постанова від 15 травня 2025 року) переглянули подібну справу № 759/23414/20, в якій позивач звернулася до суду з позовом до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області щодо оскарження видання і складення містобудівних умов та обмежень третій особі, по суті в порядку цивільного судочинства.

У порядку цивільного судочинства Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 727/463/19 (постанова від 31 березня 2021 року) та зазначив, що «спір виник з приводу оскарження містобудівних умов та обмежень від 11 серпня 2015 року № 1075/15, які видані уповноваженим органом КПКБП, отже належним співвідповідачем у такій справі має бути особа, у якої виникли певні права та обов`язки внаслідок видачі їй оскаржуваного акта».

Таким чином, у цій справі слід враховувати, що незалежно від предмету та підстав позову, спори щодо оскарження рішень органів державної влади та місцевого самоврядування (суб`єктів владних повноважень) стосовно забудови земельних ділянок на місцевому рівні, в результаті реалізації яких у інших осіб виникають цивільні права та/або обов`язки або, які існували на час їх прийняття, є приватноправовими, які належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позивач не був заявником прийнятого відповідачем рішення щодо надання дозволу ТОВ «Керамблоки-інвест» на виконання будівельних робіт № IУ013210715345, приймаючи таке рішення, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не здійснював безпосередньо щодо позивача владні управлінські функції, відтак, ОСОБА_1 не є учасником публічно-правових відносин, які виникли у зв?язку з прийняттям оскаржуваного у цій справі дозволу.

Не є публічно-правовим спір між суб`єктом владних повноважень та суб`єктом приватного права - фізичною чи юридичною особою, у якому управлінські дії суб`єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб`єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.

З огляду на те, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, тому апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, ухвалу Печерського районного суду від 11 грудня 2025 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Пунктом 4 частини 1 статті 379 ЦПК України передбачено однією із підстав для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду підлягає скасуванню, оскільки вона постановлена з порушенням норм процесуального права, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. 367, 374, 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 11 грудня 2025 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду справи до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови виготовлено 30 квітня 2026 року.

Головуючий суддя : М.А.Яворський

Судді : Т.Ц.Кашперська

В.О.Фінагеєв