Постанова від 29 квітня 2026 р. у справі №373/3335/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2026 року м. Київ

Унікальний номер справи № 373/3335/25

Апеляційне провадження № 22-ц/824/7904/2026

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,

суддів - Євграфової Є.П., Стрижеуса А.М.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Переяславського міськрайонного суду Київської області від 09 січня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Залеської А.О., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини, -

в с т а н о в и в :

У жовтні 2025 року позивач звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 20 000, 00 грн на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) щомісячно, починаючи стягнення з дати подання позову і до досягнення повноліття дитини, витрати на правову допомогу у розмірі 7 000, 00 грн, судові витрати (судовий збір на користь держави) покласти на відповідача (а.с. 1-4).

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що з 13 березня 2013 року сторони перебували у шлюбі, у якому ІНФОРМАЦІЯ_2 народився спільний син ОСОБА_3 . Надалі шлюб сторін було розірвано рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 04 лютого 2019 року. Після розірвання шлюбу дитина проживає разом матір`ю та перебуває на її утриманні.

Також вказувала, що з початком повномасштабного вторгнення разом з дитиною була вимушена виїхати за межі території України задля забезпечення безпеки життя та здоров?я дитини. Відповідач періодично надавав матеріальну допомогу на утримання малолітнього сина у розмірі, визначеному на власний розсуд. Така допомога не містила ознак систематичності та стабільності. Окрім здійснення таких періодичних платежів, позбавлених ознак систематичності, відповідач самоусунувся від інших видів батьківської участі в утриманні та утриманні дитини. Дитина часто хворіє, перебуває під наглядом лікаря з народження, однак на «Д» обліку з приводу захворювань не перебуває. У зв?язку з частими хворобами дитини позивач як до виїзду за кордон так і наразі безробітна, оскільки вимушена завжди бути поруч з дитиною задля забезпечення її життєдіяльності та відновлення стану здоров?я. Наявна матеріальна допомога, що виплачуються позивачу в Ірландії, спроможна забезпечити лише мінімальні соціальні потреби матері та дитини. Отримуваних коштів не вистачає на забезпечення нормального розвитку дитини відповідно до її віку та потреб, а також на здійснення базового медичного забезпечення. Щоденно дитина потребує повноцінного харчування, забезпечення потреб сезонного одягу, взуття, засобів гігієни та ліків у випадку хвороби тощо.

Також позивач вказала у позовній заяві, що сторони не досягли у добровільному порядку згоди щодо розміру аліментів, які відповідач має сплачувати на утримання дитини, уникає будь-якого спілкування з цього приводу. Подекуди відповідач надсилав аліменти на дитину у розмірі 5 000, 00 грн.

Зазначила, що відповідач офіційно працевлаштований в КП КОР «Переяслав-Хмельницьктепломережа» на посаді сторожа (за основним місцем роботи), а також посаду елекромонтера (за сумісництвом) та за 6 місяців (з березня по серпень 2025 року) отримав дохід у розмірі 77 971, 72 грн. Окрім цього, відповідач з 29 червня 2023 року зареєстрований як фізична особа-підприємець та з 01 липня 2023 року перебував на спрощеній системі оподаткування, з 01 жовтня 2024 року застосовує ІІІ групу платника єдиного податку за ставкою 5% від отриманого доходу.

Мотивувала заявлений розмір аліментів тим, що загальна сума доходу відповідача за серпень 2025 року становить 50 879, 11 грн, що складає 17 607, 11 грн (розмір заробітної плати за сумісництвом) та 33 272, 00 грн (дохід фізичної особи підприємця, який розрахований з середньої заробітної плати за видами економічної діяльності (у розрахунку на 1 штатного працівника). За інформацією, отриманою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 15 вересня 2025 року, відповідач має у власності нерухоме майно: квартира, загальною площею 93, 3 кв м, житловою - 28, 5 кв м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , розмір частки 1/2; земельна ділянка, площею 0,003 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , розмір частки 1, та земельна ділянка, площею 0,1 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , розмір частки 1/1. Також відповідач 20 липня 2024 року придбав за договором, укладеним в ТСЦ № 3245, та зареєстрував на своє ім`я автомобіль Hyundai Santa Fe, 1991, (2014), а 10 серпня 2024 року в ТСЦ № 3248 вже перереєстрував авто на дружину ОСОБА_4 (а.с. 1-5).

У відзиві на позов відповідач вказав, що відразу після розірвання шлюбу постійно та систематично брав активну участь у матеріальному утриманні сина ОСОБА_3 шляхом перерахування коштів на банківський рахунок позивачки ОСОБА_2 , відкритий в АТ КБ «ПриватБанк» до того часу, поки позивач не заблокувала доступ до рахунку. Із серпня 2025 року він позбавлений можливості перераховувати кошти на утримання сина. Так за 2019 рік відповідач перерахував на рахунок позивача на утримання сина 27 040, 00 грн, за 2020 рік - 44 993, 00 грн, за 2021 рік - 45 990, 00 грн, за 2022 рік - 57 600, 00 грн, за 2023 рік - 70 490, 00 грн, за 2024 рік - 68 000, 00 грн, за 2025 рік - 36 000, 00 грн. Таким чином, з квитанцій АТ КБ «ПриватБанк» вбачається, що перерахування коштів на утримання сина ОСОБА_3 були постійними та регулярними, а їх розмір відповідав прожитковому мінімуму, встановленому для дитини, відповідного віку (а.с. 64-71).

Окрім того, з доданих документів не вбачається, що дитина має тяжкі хвороби, потребує медичної допомоги чи додаткових коштів на відновлення стану здоров`я.

Також до позовної заяви позивач додала лист з Департаменту соціального захисту (з Ірландії), із змісту якого вбачається, що дитина ОСОБА_3 перебуває на забезпеченні держави та йому щомісячно виплачується державна допомога на його утримання у розмірі 140 Євро (а.с. 64-71).

У відповіді на відзив сторони відповідача позивач наголосила, що сторони у добровільному порядку не досягли згоди щодо розміру аліментів, які він має сплачувати на утримання дитини, та уникає будь-якого спілкування з цього приводу. Вказала, що у середньому за рік чистий дохід відповідача складає 2 104 558, 23 грн, та має можливість забезпечити сплату аліментів на утримання своєї дитини у твердій грошовій формі у сумі 20 000, 00 грн у місяць, складатимуть 0,95% від його чистого річного оподатковуваного доходу. За таких обставин посилання відповідача на гарантований чи рекомендований розмір аліментів, що визначений СК України, є неспроможним. Соціальна допомога на дитину, котру виплачує будь-яка держава, не звільняє батька від сплати аліментів на утримання своєї дитини.

Щодо клопотання відповідача ОСОБА_1 про зменшення витрат на оплату правничої допомоги позивач вказала у відповіді на відзив, що витрати у розмірі 7 000, 00 грн вона понесла і докази сплати вартості правничої допомоги до суду подані. Такі витрати на правову допомогу є валовим доходом адвоката (а.с. 130-152).

08 грудня 2025 року відповідач подав до суду заперечення на відповідь на відзив, у яких просив позовні вимоги задовольнити частково, а саме стягнути з нього аліменти на утримання сина ОСОБА_3 у розмірі 5 000, 00 грн, позовні вимоги у частині стягнення витрат на правничу допомогу задовольнити частково на суму 2 500, 00 грн (а.с. 135-140).

Рішенням Переяславського міськрайонного суду Київської області від 09 січня 2026 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 10 000, 00 грн щомісячно, починаючи з 31 жовтня 2025 року і до повноліття дитини. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 500, 00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 1 211, 20 грн (а.с. 147-150).

Задовольняючи позов частково, районний суд вказав, що врахував сімейний стан відповідача, який самостійно утримує сім`ю у складі чотирьох осіб: дружина, малолітня дочка, 2023 року народження, та пасинок (син дружини), 2010 року народження, те, що дружина відповідача ОСОБА_4 та сам відповідач має ІІІ групу інвалідності, що вимагає періодичного оздоровлення та реабілітації, вважав, що розмір аліментів на дитину, який сплачував відповідач у добровільному порядку (5 000, 00 грн у місяць) є неналежним та з урахуванням збільшення витрат на дитину, у зв`язку з переїздом до іншої країни, аліменти мають бути вищими, оскільки сукупний середньомісячний дохід відповідача (приблизно 50 879, 00 грн), його майновий стан та можливості дозволяють нести більші витрати на утримання сина та дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у розмірі 10 000, 00 грн щомісячно.

Не погодившись з рішенням міськрайонного суду, 05 лютого 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Переяславського міськрайонного суду Київської області від 09 січня 2026 року та ухвалити нове, яким стягнути з ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 у розмірі 5 000, 00 грн щомісячно (а.с. 158-161).

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 вказав, що розрахунок понесених витрат на дитину на місяць у таблиці в описовій частині позовної заяви не може бути належним доказом у справі і не свідчить про те, що позивачем на дитину кожного місяця витрачаються кошти саме у зазначеному розмірі.

Апелянт у своїй скарзі вказав, що у відзиві на позов позовні вимоги визнав частково - у розмірі 5 000, 00 грн щомісяця, оскільки на утримання дитини він на постійній основі від моменту розірвання шлюбу по липень 2025 року, допоки позивач не заблокувала свою банківську картку, щомісячно перераховував кошти у розмірі 5 000, 00 грн. Окрім цього, на день народження та новорічні свята купував або вартісні речі, зокрема, у 2020 році - велосипед, а у 2022 році - ноутбуку, або перераховував кошти у розмірі 10 000, 00 грн.

Скаржник зазначив, що визначені позивачем витрати на дитину у розмірі 620-630 євро на місяць, що приблизно 30 744, 00 грн, нічим не підтверджується.

Також вказав, що створив нову сім`ю, в якій має ще одну малолітню дитину, його дружина не працює та має ІІІ групу інвалідності, то ж він один несе усі витрати на утримання своєї сім`ї, хоч теж має ІІІ групу інвалідності. Син ОСОБА_3 досяг підліткового віку та, відповідно до медичних документів, є здоровим, протягом 2023-2025 років за медичною допомогою не звертався. В Ірландії позивачка отримує соціальну допомогу, зокрема, згідно з поданими нею документами, на сина виплачується 140 євро на місяць.

Апелянт звертав увагу, що під час розгляду справи суд першої інстанції не звернув увагу, що на підтвердження збільшення витрат на дитину у зв`язку із переїздом до іншої країни - Ірландії позивач не надала до матеріалів справи жодного належного та достовірного письмового доказу. Здійснений розрахунок понесених витрат на дитину на місяць, загальна сума якого складає 620-630 євро, тобто 30 256, 00 грн або 30 744, 00 грн, не підтверджений документально. До переліку видів витрат на дитину, які містяться у складеному розрахунку понесених витрат на дитину на 1 місяць включені витрати: на лікування (за потреби) - 60-70 євро та розвиток дитини, навичок - 200 євро, що є додатковими витратами на дитину.

Скаржник також вказав в апеляційній скарзі, що зареєстрований як фізична особа-підприємець, дохід якого є оборотними коштами, частину такого доходу він витрачає на виробничі потреби, для придбання інвентарю, продуктів харчування, на обслуговування техніки, закупівлю сировини тощо. Отриманий дохід від підприємницької діяльності не належить відповідачеві особисто - він володіє незначною частиною коштів, оскільки вони розподіляються між членами їх сім`ї, а решта - витрачається на виробничі потреби, на закупівлю товару, на заробітну плату продавцю, на сплату податків державі тощо (а.с. 158-161).

18 березня 2026 року в системі «Електронний суд» був поданий відзив на апеляційну скаргу представника позивачки ОСОБА_2 - адвоката Реви О.І., в якому він просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення - без змін. Оскільки відзив в системі «Електронний суд» був сформований 18 березня 2026 року тобто у строк визначений апеляційним судом для його подачі (до 23 березня 2026 року), суд апеляційної інстанції визнав непропущеним строк для його подання до суду апеляційної інстанції (а.с. 209-234).

Відповідно до частини першої ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з пунктом 1 частини четвертої ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя.

Згідноз частиною тринадцятою ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вказане, розгляд справи здійснювався без виклику сторін у порядку письмового провадження.

Представник відповідача оскаржує рішення суду першої інстанції у частині визначення розміру суми аліментів у розмірі 10 000, 00 грн, що присуджено до стягнення з нього на користь позивача, просив визначити розмір аліментів в сумі 5 000 грн.

Тому, саме у цій частині рішення суду першої інстанції переглядається апеляційним судом.

Розглянувши матеріали позовної заяви, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, заперечення на ухвалу районного суду про відкриття провадження у справі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували з 13 березня 2013 року у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 04 лютого 2019 року у справі № 373/2348/18 (провадження № 2/373/274/19) розірвано (а.с. 17-18).

ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народився син ОСОБА_3 , про що видано свідоцтво про народження Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Переяслав-Хмельницького міськрайонного управління юстиції у Київській області 06 вересня 2013 року серії НОМЕР_1 за актовим записом № 287 від 06 вересня 2013 року (а.с. 8).

Після розірвання шлюбу син сторін - ОСОБА_3 - проживає разом з матір`ю, а в лютому 2022 року, вона разом з дитиною виїхала за межі України та проживають в Ірландії, як вказала позивачка у позовній заяві та не заперечується відповідачем.

03 вересня 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_9 зареєстрували шлюб, про що видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 Переяславським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) за актовим записом № 143 (а.с. 101).

Згідно з свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 28 червня 2025 року, виданим повторно Переяславським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) за актовим записом № 120, ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_10 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), матір - ОСОБА_4 (а.с. 102).

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного.

Відповідно до положень частини першої, другої ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частини друга та третя статті 51 Конституції України).

Відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 1 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

Частиною першою статті 8 Закону № 2402-III передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону № 2402-III виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 Сімейного кодексу України).

Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя (частини друга та третя статті 150 Сімейного кодексу України).

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 Сімейного кодексу України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї.

За змістом ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів(частина третя ст. 181 Сімейного кодексу України).

Згідно з частиною другою ст. 182 Сімейного кодексу України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено з 01 січня 2025 року прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років - 3 196, 00 грн (стаття 7).

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» встановлено з 01 січня 2026 року прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років - 3 512, 00 грн.

Відповідно до частини першої ст. 182 Сімейного кодексу України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Колегією суддів встановлено з матеріалів справи, що відповідач ОСОБА_1 з 23 жовтня 2020 року і станом на 16 вересня 2025 року працює в КП КОР «Переяслав-Хмельницьктепломережа» на посаді сторожа за основною формою працевлаштування та отримав з березня 2025 року по серпень 2025 року заробітну плату у розмірі 60 707, 82 грн (а.с. 14).

Окрім цього, відповідач з 01 травня 2024 року і станом на 16 вересня 2025 року за сумісництвом займає посаду електромонтера в КП КОР «Переяслав-Хмельницьктепломережа» та отримав з березня 2025 року по серпень 2025 року заробітну плату у розмірі 41 886, 55 грн (а.с. 15).

Також відповідач є фізичною особою-підприємцем та з 01 липня 2023 року застосовує спрощену систему оподаткування, з 01 жовтня 2024 року - належить до ІІІ групи платників єдиного податку за ставкою 5% від отриманого доходу (а.с. 22).

Відповідно до відповіді № 1977937 від 06 листопада 2025 року з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та /або про суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи, протягом 2024 року ОСОБА_1 отримав дохід як самозайнята особа у розмірі 1 340 630, 00 грн, заробітної плати з КП КОР «Переяслав-Хмельницьктепломережа» 211 952, 61 грн, а всього 1 552 582, 61 грн (а.с. 57-59).

Також з відповіді № 1977937 від 06 листопада 2025 року встановлено, що ОСОБА_1 подав податкову декларацію платника єдиного податку - фізичної особи за 2024 рік, згідно з якою його сукупний нарахований дохід становив 4 051 279, 70 грн (а.с. 57-59).

Відповідно до відповіді № 1977942 від 06 листопада 2025 року з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та /або про суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи, за період з 01 кварталу 2025 року по 3 квартал 2025 року ОСОБА_1 отримав заробітну плату з КП КОР «Переяслав-Хмельницьктепломережа» у розмірі 164 931, 64 грн (а.с. 60-61).

Окрім цього, з відповіді № 1977942 від 06 листопада 2025 року встановлено, що ОСОБА_1 подав податкову декларацію платника єдиного податку - фізичної особи за 2 квартали 2025 року, згідно з якою його сукупний нарахований дохід становив 214 273, 00 грн (а.с. 60-61).

Листом від 06 жовтня 2025 року Головний сервісний центр МВС надано відомості, що 20 липня 2024 року ОСОБА_1 став власником ТЗ Hyundai Santa Fe (2014) № кузова НОМЕР_4 по договору, укладеному в ТСЦ № 3245, а 10 серпня 2024 року вказаний ТЗ перереєстрований на ОСОБА_4 у ТСЦ № 3248. Станом на 03 жовтня 2025 року в ЄДРТЗ відсутня інформація про інші транспортні засоби, які зареєстровані/були зареєстровані за ОСОБА_1 (а.с. 33).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 443539539 від 15 вересня 2025 року відповідач є власником (а.с. 11-12):

- з 19 березня 2009 року 1/2 частки домоволодіння на підставі свідоцтва про право на спадщину;

- з 12 листопада 2010 року 35/200 часток житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 , на підставі договору дарування р. № 868 від 01 березня 2002 року;

- з 31 січня 2014 року земельної ділянки з кадастровим номером № 3211000000:01:076:0076, площею 1 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_5 від 31 січня 2014 року, виданого Реєстраційною службою Переяслав-Хмельницького міськрайонного управління юстиції Київської області;

- з 13 вересня 2017 року земельної ділянки з кадастровим номером № 3211000000:01:051:0283, площею 0,003 га, для будівництва індивідуальних гаражів, за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі рішення Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області № 49-39/2-VII від 01 серпня 2017 року;

- з 28 липня 2021 року 1/2 частки квартири, загальною площею 93,3 кв м, житловою 28,5 кв м, за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу майнових прав № 9 від 14 липня 2021 року.

Отже з часу звернення до суду із цим позовом про стягнення аліментів відповідач не набував за договорами відчуження у власність нові об`єкти нерухомості.

ІНФОРМАЦІЯ_4 у подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4 народилася донька ОСОБА_10 , згідно з свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 28 червня 2025 року, виданим повторно Переяславським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) за актовим записом № 120 (а.с. 102).

Таким чином на утриманні відповідача перебуває ще і малолітня донька - ОСОБА_10 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), однак доказів перебування на його утриманні, як стверджує апелянт ОСОБА_1 , дружини ОСОБА_4 у матеріалах справи відсутні.

Окрім цього, неспроможними є доводи апелянта про те, що він утримує пасинка - сина дружини - ОСОБА_11 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ), оскільки обов`язок утримувати виникає у батьків (усиновлювачів) щодо їхніх неповнолітніх дітей, і повнолітніх, що продовжують навчання до 23-х років. Зазначене врегульовано положеннями Сімейного кодексу України. Водночас, матеріали справи не містять доказів усиновлення апелянтом ОСОБА_11 . Факт проживання за однією адресою не є достатнім доказом перебування на утриманні (а.с. 104).

Твердження відповідача, котрий має ІІІ групу інвалідності, про те, що він утримує дружину ОСОБА_4 , котра також має ІІІ групу інвалідності, колегія суддів оцінює критично, оскільки особи з інвалідністю ІІІ групи є працездатними, але з певними обмеженнями, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК № 366737 від 20 червня 2011 року, відповідно до якої ОСОБА_4 (дошлюбне прізвище ОСОБА_9 (а.с. 101)) може працювати по спеціальності із скороченим робочим днем (а.с. 103) та довідкою до акта огляду МСЕК № 0413433 від 10 червня 2014 року, згідно з якою ОСОБА_1 протипоказана важка фізична праця в умовах вимушеного положення тіла (а.с. 100).

За приписами частини першої статті 191 Сімейного кодексу України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

Міжнародні норми закріплюють, що в кожному з питань, які стосуються дітей, всі органи мають керуватися принципом найкращих інтересів дитини. У питаннях щодо аліментів, майнового утримання дитини тощо цей принцип також є застосовним, тому суди зобов`язані його враховувати. Така правова позиція закріплена у постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 596/826/21-ц (провадження № 61-3738св22).

Предметом цього позову є стягнення аліментів на дитину, що не охоплюється деякими витратами, якими позивач обґрунтовує частину заявленої суми, зокрема, витрати на лікування (за потреби), вартість послуг зв`язку, кишенькові витрати тощо, стягнення яких виходить за межі цього провадження, оскільки вимоги про стягнення додаткових витрат на дитину не було заявлено.

Отже позивач не позбавлена можливості з такою метою ініціювати розгляд позовних вимог про стягнення додаткових витрат на дитину у самостійному провадженні.

З огляду на положення ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відхилив посилання представника позивачки - адвоката Реви О.І. на додані до відзиву на апеляційну скаргу нові докази, які були подані (створені за датою квитанцій про оплату ліків та вітамінів) після ухвалення оскаржуваного рішення районного суду (а.с. 214-233).

Враховуючи, що у власності відповідача наявні об`єкти нерухомого майна (частка у власності квартири, домоволодіння, земельні ділянки), його господарська діяльність як ФОП не припинена, він працевлаштований за основним місцем роботи та за сумісництвом, на утриманні є малолітня донька, є працездатним з певними обмеженнями, та зважаючи на те, що обоє батьків несуть обов`язок утримання дітей в однаковій мірі, колегія суддів апеляційного суду вважає обгрунтованим, виходячи з встановленого судом заробітку (доходу) платника аліментів, змінити розмір аліментів, присуджений судом першої інстанції, тому з відповідача підлягають стягненню аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) у твердій грошовій сумі у розмірі 8 000, 00 грн щомісяця, починаючи з 31 жовтня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.

Відповідно рішення Переяславського міськрайонного суду Київської області від 09 січня 2026 року підлягає зміні у частині розміру аліментів.

Згідно з вимогами пункту 1 частини першої статті 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішення про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Відповідно до частини першої, другої статті 184 Сімейного кодексу України, суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.

Також апеляційний суд зауважує, що відповідно до положень статті 192 Сімейного кодексу України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Окрім цього, колегія суддів звертає увагу, що нормою статті 186 Сімейного кодексу України передбачено, що у разі нецільового витрачання аліментів платник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів або про внесення частини аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України.

Інші доводи апеляційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, а тому відхиляються судом апеляційної інстанції як необґрунтовані.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до положень статті 141 ЦПК України сплачений апелянтом судовий збір у розмірі 1 816, 80 грн за розгляд справи в апеляційному суді відшкодуванню за рахунок іншої сторони не підлягає.

З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Переяславського міськрайонного суду Київської області від 09 січня 2026 року - змінити у частині стягнення з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_7 ) аліментів на утримання дитини - ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), зменшивши їх розмір з 10 000, 00 грн до 8 000, 00 грн щомісячно, починаючи з 31 жовтня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.

У іншій частині рішення Переяславського міськрайонного суду Київської області від 09 січня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець

Є.П. Євграфова

А.М. Стрижеус