Постанова від 28 квітня 2026 р. у справі №369/18093/24 — Київський апеляційний суд

справа № 369/18093/24 головуючий у суді І інстанції Янченко А.В.

провадження № 22-ц/824/8139/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

29 квітня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Фінагеєва В.О.,

суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

за участю секретаря Надточий К.О.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 січня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Янченка А.В., у м. Києві, повний текст судового рішення складено 14 січня 2026 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила суд стягнути з відповідача заборгованість за договором позики у розмірі 49 970,00 євро та 24 555,00 доларів США.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 , надала своєму знайомому - ОСОБА_3 , у борг грошові кошти в сумі 49 970,00 євро та 24 555,00 дол. США. Зазначену суму коштів відповідач повинен був повернути по вимозі позивача, протягом 30 днів. Факт отримання відповідачем грошових коштів підтверджується борговою розпискою від 19 квітня 2011 року. 02 серпня 2024 року позивач в телефонній розмові заявив вимогу відповідачу повернути отримані грошові кошти в сумі 49 970,00 євро та 24 555,00 дол. США. Відповідач погодився це зробити, але не назвав конкретної дати та часу повернення грошових коштів. В подальшому відповідач змінив номер телефону та уникає спілкування з позивачем, з чого можна зробити висновок, що отримані кошти відповідач не збирається повертати. Позивач вживав заходів досудового врегулювання даного спору, шляхом пред`явлення усної вимоги про добровільне погашення заборгованості - 02 серпня 2024 року, однак відповідач її проігнорував, грошові кошти не повернув, більше того змінив власний номер телефону. 11 вересня 2024 року адвокат позивача надіслав відповідачеві (за відомим місцем знаходження майна) письмові вимоги про повернення грошових коштів згідно боргової розписки від 19 квітня 2011 року та повідомив про звернення до суду у разі неповернення коштів. Але поштове відправлення Укрпошти за № 8801700029311 та за № 8801700029303 не було вручене відповідачу, так як відсутній адресат за вказаною адресою. 02 жовтня 2024 року в газеті «Експрес об`ява» № 37-39 (5461) на стор. 7 було опубліковано оголошення позивача наступного змісту: «19.04.2011 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - Боржник) отримав від ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (далі - Кредитор), 49 970,00 (сорок дев`ять тисяч дев`ятсот сімдесят) євро та 24 555,00 (двадцять чотири тисячі п`ятсот п`ятдесят п`ять) дол. США, які зобов`язався повернути протягом 30 днів з дня вимоги, що підтверджується відповідною розпискою. Станом на сьогодні грошові кошти не повернуті. ВИМАГАЮ: 1. Погасити вищенаведену заборгованість в семиденний термін; 2. Отримані грошові кошти повернути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , від останньої отримаєте оригінал боргової розписки від 19.04.2011 року. Адреса кредитора: АДРЕСА_1 ». Станом на день подання позову грошові кошти не повернуті.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 січня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на аналогічні обставини викладені нею у позовній заяві та вказує, що 04 листопада 2025 року о 10:00 год. повинно було відбутися перше засідання розгляду справи по суті. Відповідач в судове засідання не з`явився. 22 грудня 2025 року представник позивача подає клопотання про стан розгляду справи. 14 січня 2026 року не було призначено судового засідання по справі 369/18093/24 для розгляду справи по суті, жодної повістки ні позивач, ні представник позивача, ні відповідач - не отримував. Тобто, після отримання клопотання про стан розгляду справи (оскільки більше, ніж 45 днів суддя не призначає справу до розгляду) - 14 січня 2026 року суддя Янченко А.В. виносить рішення по результату розгляду справи, без призначення та проведення судового засідання, відповідно і повідомлення сторін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 19 квітня 2011 року ОСОБА_1 , надала своєму знайомому - ОСОБА_3 , у борг грошові кошти в сумі 49 970,00 євро та 24 555,00 доларів США. Зазначену суму коштів відповідач повинен був повернути по вимозі позивача, протягом 30 днів.

Позивач вживала заходів досудового врегулювання даного спору, шляхом пред`явлення усної вимоги про добровільне погашення заборгованості - 02 серпня 2024 року, однак відповідач її проігнорував, грошові кошти не повернув. 11 вересня 2024 року адвокат позивача надіслав відповідачу (за відомим місцем знаходження майна) письмові вимоги про повернення грошових коштів згідно боргової розписки від 19 квітня 2011 року та повідомив про звернення до суду у разі неповернення коштів. Але поштове відправлення Укрпошти за № 8801700029311 та за № 8801700029303 не було вручене відповідачу, так як відсутній адресат за вказаною адресою.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ні позивач ні його представник у підготовче судове засідання 22 липня 2025 року та судове засідання 04 листопада 2025 року не з`явилися, оригінал боргової розписки від 19 квітня 2021 року не надали суду. Як вбачається з доданої позивачем до позовної заяви копії розписки від 19 квітня 2021 року, неможливо встановити факт укладення договору позики, не зазначено місце складення розписки, ідентифікуючі дані позивача та відповідача, як-то: дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків, номер та серія паспорту, адреса реєстрації. Крім того, текст розписки складено російської мовою в присутності двох свідків без ідентифікуючих даних останніх. Відтак, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено факту укладення договору позики між позивачем та відповідачем, що є підставою для відмову у позові повністю.

Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розпискапро отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Аналіз частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.

При цьому тлумачення абзацу 1 частини першої статті 1046, абзацу 1 частини першої статті 1049 ЦК України дозволяє стверджувати, що законодавцем не забороняється стягнення боргу за договором позики в іноземній валюті. Більше того, цивільним законодавством покладається обов`язок на позичальника повернути те, що він отримав на підставі договору позики. Це підтверджується використанням таких формулювань: «зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості» (абзац 1 частини першої статті 1046 ЦК України); «позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем)» (абзац 1 частини першої статті 1049 ЦК України).

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина третя статті 1049 ЦК України).

Статтею 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку.

Згідно позиції Верховного Суду від 25.01.2023 у справі № 369/11450/19, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.

З метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Такі правові висновки про застосування статей 1046,1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі №6-63цс13, від 02.07.2014 у справі №6-79цс14 та від 13.12.2017 у справі №6-996цс17.

Наведені норми матеріального права та позицію Верховного Суду щодо їх застосування суд першої інстанції неправильно застосував та дійшов помилково висновку, що позивачем не доведено факт укладення між сторонами договору позики та існування боргового зобов`язання.

У справі що переглядається, апеляційним судом встановлено, що за змістом розписки від 19 квітня 2011 року ОСОБА_1 , надала своєму знайомому - ОСОБА_3 , грошові кошти в сумі 49 970,00 євро та 24 555,00 доларів США. Зазначену суму коштів відповідач повинен був повернути по вимозі позивача, протягом 30 днів, розписка написана власноручно у присутності двох свідків, дата та підпис. Тобто, розписка містить істотні умови договору позики - дату її складання, отримання коштів у визначеній конкретній сумі та зобов`язання щодо їх повернення.

Висновки суду першої інстанції, що позивачем не доведено факту укладення договору позики між позивачем та відповідачем, що є підставою для відмову у позові повністю, не ґрунтуються на вимогах ЦК України, якими визначено, що боргова розписка посвідчує факт передання грошової суми позичальнику, тоді як власноручне складення ним розписки підтверджує їх отримання.

При цьому не зазначення паспортних та інших персональних даних сторін договору не спростовує ні належність сторін у договорі, ні факт укладення договору між сторонами.

Із підстав викладеного, враховуючи, що наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначив про отримання певної суми коштів, скріпив її своїм підписом, укладений сторонами договір позики є реальним. Наявність оригіналу боргової розписки у кредитора свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане. Крім того, відповідач не спростовував факт одержання ним від позивача коштів у позику, а також розмір заборгованості, заявленої до стягнення.

У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на такі особливості виконання грошового зобов`язання: «Грошовою одиницею України є гривня (частина перша статті 99 Конституції України). Але Основний Закон не встановлює заборони використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України). Тобто гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на території України за номінальною вартістю (частина перша статті 192 ЦК України), тоді як обіг іноземної валюти регламентований законами України.

Приписи чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, у якому має бути виражене та виконане зобов`язання (частина перша статті 192, частина перша статті 524, частина перша статті 533 ЦК України), однак не забороняють вираження у договорі грошового зобов`язання в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на перерахунок грошового зобов`язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України щодо іноземної валюти.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті (частина друга статі 524 ЦК України). Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина друга статті 533 ЦК України).

Як укладення, так і виконання договірних зобов`язань, зокрема позики, виражених через іноземну валюту, не суперечить законодавству України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошей (суму позики), тобто таку ж суму грошових коштів в іноземній валюті, яку він отримав у позику (частина перша статті 1046, частина перша статті 1049 ЦК України; див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16)».

Таким чином, у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошей (суму позики), тобто таку ж суму грошових коштів в іноземній валюті, яку він отримав у позику.

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що розписка від 19 квітня 2011 року містить істотні умови договору позики - дату її складання, отримання коштів у визначеній конкретній сумі та зобов`язання щодо їх повернення, тому між сторонами виникли боргові зобов`язання, які підлягають виконанню.

Розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, не ґрунтуються на наявних у справі доказах, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення по суті вимог позивача.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При подачі позовної заяви ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 15 140 грн. При подачі апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 18 168,00 грн. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про задоволення позову, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню з відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 заборгованість за договором позики від 19 квітня 2011 року у розмірі 49 970,00 (сорок дев`ять тисяч дев`ятсот сімдесят) євро, 24 555,00 (двадцять чотири тисячі п`ятсот п`ятдесят п`ять) доларів США та судовий збір у розмірі 33 307,00 (тридцять три тисячі триста сім) гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повне судове рішення складено 30 квітня 2026 року.

Головуючий Фінагеєв В.О.

Судді Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.