Постанова від 28 квітня 2026 р. у справі №755/23565/25 — Київський апеляційний суд

справа № 755/23565/25 головуючий у суді І інстанції Галаган В.І.

провадження № 22-ц/824/7840/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

29 квітня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Фінагеєва В.О.,

суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

за участю секретаря Надточий К.О.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 29 грудня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Галаган В.І, у м. Києві, повний текст рішення суду складено 29 грудня 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа: Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва, про зобов`язання здійснити приватизацію житлового приміщення, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив суд визнати незаконним та скасувати рішення Органу приватизації житла Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації № 43-396/25 від 27 жовтня 2025 року про відмову ОСОБА_1 у приватизації кімнати АДРЕСА_1 та зобов`язати Орган приватизації Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації здійснити приватизацію кімнати АДРЕСА_1 за заявою позивача ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 16 лютого 2004 року позивач ОСОБА_1 , будучи зареєстрованим в кімнаті АДРЕСА_1 . Разом із позивачем в кімнаті з часу народження проживає його донька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач та його донька свої житлові чеки на приватизацію квартири не використали, іншого житла на праві власності не мають, тому, керуючись своїм правом на приватизацію житла, звернулись до Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації із заявою про приватизацію вказаної кімнати. Рішенням відповідача від 26 червня 2025 року № 43-254/25 документи про приватизацію кімнати повернуто позивачу для доопрацювання. 01 жовтня 2025 року позивачем повторно було подано документи відповідачу задля здійснення приватизації житла. За результатом розгляду заяви і доданого до неї пакету документів, керуючись п. 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», п. 18 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009 року № 396, відповідач рішенням № 43-396/25 від 21 жовтня 2025 року відмовив позивачу у приватизації кімнати, вказуючи на відсутність передбачених законом документів задля здійснення приватизації житлового приміщення, що є підставою звернення позивача з даним позовом до суду.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 29 грудня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі Дніпровська районна в м. Києві державна адміністрація просить скасувати рішення суду першої інстанції через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги Дніпровська районна в м. Києві державна адміністрація вказує, що позивачу було відмовлено в приватизації кімнати АДРЕСА_1 з підстав не надання повного пакету документів відповідно до пункту 18 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396. Крім того, станом на 06 жовтня 2025 року згідно витягу з Реєстру територіальної громади міста Києва про зареєстрованих/знятих з реєстрації осіб у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 відсутні зареєстровані особи. Норми діючого законодавства вимагають постійного проживання. Також у ОСОБА_1 відсутній правовстановлюючий документ, який надає йому право постійного проживання в кімнаті АДРЕСА_1 . Обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав та інтересів щодо зобов`язання вчинення певних дії не передбачено частиною 2 статті 16 ЦК України та в порядку цивільного судочинства не передбачено можливості зобов`язання органів державної влади та місцевого самоврядування до вчинення певних дій.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , зазначає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, не мають законодавчого обґрунтування, через що скарга не може бути задоволена, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 16 лютого 2004 року на підставі спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету ТОВ «Дніпровська плодоовочева база» ОСОБА_1 видано ордер № 01 на право зайняття житлового приміщення площею 18 кв.м. в гуртожитку по АДРЕСА_1 , де останній проживає з 1985 року. (а.с. 15 зв., 27 зв.)

01 жовтня 2009 року між ТОВ «Дніпровська плодоовочева база» та ОСОБА_1 укладено Договір на тимчасове проживання в гуртожитку АДРЕСА_1 . (а.с. 21).

01 вересня 2015 року між КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» та ОСОБА_1 укладено Договір на проживання в гуртожитку, що надає згоду Підприємства на вселення наймача на тимчасовій основі в житлове приміщення площею 17,2 кв.м. по АДРЕСА_1 . (а.с. 18 зв.-19)

Згідно паспортних даних ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 02 липня 2003 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 до 01 липня 2004 року, та з 24 лютого 2005 року повторно зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 28 зв.).

За даними Витягів з реєстру територіальної громади від 06 травня 2025 року та від 10 травня 2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та його донька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 - з 24 лютого 2005 року та з 12 листопада 2018 року. (а.с. 10 зв., 11 зв.)

Згідно акту, затвердженого начальником Житлово-експлуатаційної дільниці № 410 від 03 вересня 2025 року, Довідки про постійне проживання у гуртожитку, виданої ТОВ «Дніпровська плодоовочева база» від 19 вересня 2025 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно постійно проживають за адресою: АДРЕСА_1 , з часу народження (а.с. 9, 10 зв.-11).

Згідно довідки, виданої Дніпровською районною в м. Києві державною адміністрацією № 301 від 25 червня 2018 року, ОСОБА_1 дійсно перебуває на квартирному обліку на загальних підставах у складі 1 особи, облікова справа № 995, а з 12.05.1986 року по категорії - одинокі матері складом сім`ї з 2-х осіб (а.с. 8 зв., 17).

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06 травня 2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 нерухомого майна на праві власності не мають (а.с. 9 зв., 10 зв.).

Згідно Довідок АТ «Державний ощадний банк України» від 13 травня 2025 року та від 26 травня 2025 року списки на приватизацію за адресою: АДРЕСА_1 в Банк не надходили (а.с. 13 зв, 14).

Рішенням Київської міської ради від 24 травня 2012 року № 596/7933 «Про приватизацію жилих приміщень у гуртожитках м. Києва», зокрема, гуртожиток за адресою: АДРЕСА_1 , що є об`єктом комунальної власності, залишено у статусі «гуртожиток» та дозволено приватизацію їх жилих приміщень. Наказано районним в м. Києві державним адміністраціям здійснити приватизацію житлових приміщень гуртожитків, делеговано районним в м. Києві державним адміністраціям право видачі ордерів на жилі приміщення в гуртожитку мешканцям, які постійно в них проживають, зареєстровані та перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов (а.с. 34-37).

18 червня 2025 року ОСОБА_1 на ім`я керівника Органу приватизації Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації подано Заяву про оформлення передачі в приватну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кімнати № НОМЕР_1 в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с. 25 зв.)

26 червня 2025 року Органом приватизації житла Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації за № 43-254/25 прийнято рішення повернути ОСОБА_1 на доопрацювання пакет документів на приватизацію кімнати АДРЕСА_1 (а.с. 32-33).

21 жовтня 2025 року Органом приватизації житла Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації за № 43-396/25 прийнято рішення відмовити ОСОБА_1 в приватизації кімнати АДРЕСА_1 , з огляду на ненадання заявником повного пакету документів. (а.с. 30 зв.-31)

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позов є обґрунтованим та таким, що підлягає до задоволення в повному обсязі.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Частинами третьою, четвертою статті 9 ЖК України визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Статтею 345 ЦК України, передбачено, що фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. У результаті придбання єдиного майнового комплексу державного (комунального) підприємства у процесі приватизації до покупця переходять всі його права та обов`язки. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженим наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 (далі - Положення № 396).

Частиною першою статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.

Статтями 3, 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі наймачу та членам його сім`ї квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у межах визначеної норми. При цьому, до членів сім`ї наймача включаються громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.

Згідно з частинами другою, третьою, п`ятою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Передача житлових приміщень у гуртожитках у власність мешканців гуртожитків здійснюється відповідно до закону. Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), житлове приміщення у гуртожитку, яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.

Положення № 396 визначає порядок передачі квартир багатоквартирних будинків, одноквартирних будинків (далі - квартири (будинки)), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - кімнати у комунальних квартирах), які використовуються громадянами на умовах найму, у власність громадян.

Відповідно до пункту 4 Положення № 396 передача займаних квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах здійснюється в приватну (спільну сумісну, спільну часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цих квартирах (будинках), жилих приміщеннях у гуртожитку, кімнатах у комунальній квартирі, у тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника.

Абзацом першим пункту 23 Положення № 396 визначено, що орган приватизації приймає рішення про передачу квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах у власність громадян. На підставі вказаного рішення орган приватизації видає свідоцтво про право власності та реєструє його у спеціальній реєстраційній книзі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах, що належать громадянам на праві приватної (спільної сумісної, спільної часткової) власності.

Отже, передача квартир у власність громадян у процесі їх приватизації здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації і оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» ЄСПЛ визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований та з народження проживає у спірній кімнаті на підставі ордеру № 01 від 16 лютого 2004 року як член сім`ї відповідального наймача кімнати - його матері ОСОБА_3 , після смерті якої позивачем було змінено Договір найму спірного приміщення, оформивши на підставі Розпоряджень уповноважених органів особовий рахунок на своє ім`я, несе витрати з її утримання, законність його проживання відповідачем не оспорено, вимоги про усунення перешкод у користуванні спірним житлом відповідач протягом усього часу проживання позивача не заявляв. Окрім того, іншого житла позивач не має, що свідчить про те, що він має достатні та триваючі зв`язки з конкретним місцем проживання, а зазначене житлове приміщення є в цілому його «житлом» у розумінні статті 8 Конвенції.

Схожого за змістом правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 лютого 2021 року у справі № 296/4642/19 та у постанові від 26 лютого 2024 року у справі № 344/12427/21.

Згідно положень частини 10 статті 8 у прив`язці до пункту 2 статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» перелік підстав для відмови в приватизації квартири є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, а тому посилання відповідача на те, що відповідачу було відмовлено з підстав не надання повного пакету документів відповідно до пункту 18 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396, є безпідставним.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції, задовольняючи позов, здійснив втручання у дискреційні повноваження органу приватизації Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, на увагу не заслуговують, оскільки щодо ефективності та належності визначеного позивачем способу захисту порушеного права на безоплатну приватизацію державного житлового фонду шляхом зобов`язання вчинити певні дії щодо приватизації свідчать правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 200/18858/16-ц, які підтримані у постановах Верховного Суду: від 18 грудня 2018 року у справі № 183/2859/16, від 19 червня 2019 року у справі № 338/347/16-ц, від 30 вересня 2020 року у справі № 754/6918/18 , від 08 червня 2022 року у справі № 202/3820/19, від 01 листопада 2023 року у справі 202/3404/22.

З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, судом повно з`ясовані фактичні обставини справи, які мають істотне значення для справи в межах наданих сторонами доказів.

Судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх».

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 29 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повне судове рішення складено 30 квітня 2026 року.

Головуючий Фінагеєв В.О.

Судді Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.