Постанова від 29 квітня 2026 р. у справі №465/209/25 — Львівський апеляційний суд

Справа №465/209/25 Головуючий у 1 інстанції:Дзеньдзюра С.М.

Провадження №22-ц/811/3543/25 Доповідач в 2-й інстанції:Левик Я. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

судді-доповідача: Левика Я.А.,

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.,

розглянувши у порядку письмово провадження без повідомлення учасників справи у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Франківського районного суду м.Львова в складі судді Дзеньдзюри С.М. від 30 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_4 про стягнення аліментів, -

в с т а н о в и л а :

рішенням Франківського районного суду м.Львова від 30 червня 2025 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_4 про стягнення аліментів – задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання повнолітнього сина – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з 10.01.2025 року і до закінчення ОСОБА_4 навчання, але не довше ніж до досягнення ним 23 років.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 коп.

Вказане рішення оскаржив ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 .

В апеляційній скарзі просить скасувати рішення Франківського районного суду м.Львова від 30 червня 2025 року та ухвалити постанову, якою відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Зазначає, що з позовом про стягнення аліментів має право звернутись один із батьків, з ким фактично проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання. На момент подання позову позивачка не довела факт проживання на території України. Водночас син – ОСОБА_4 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 зі своєю бабусею. Суд першої інстанції не перевірив зазначені обставини, зокрема – чи проживає позивачка спільно із сином. Позивачка не надала жодних документів, які могли б підтвердити факт її проживання з дитиною або її участі в утриманні сина. Такі дії позивачки, на думку апелянта, викликають обґрунтований сумнів у її щирій зацікавленості у реальному забезпеченні інтересів дитини. Звертає увагу також на те, що в матеріалах позову відсутні будь-які належні та допустимі докази, що підтверджують обсяг фактичних витрат позивачки на оплату навчання, придбання навчальної літератури, проїзд до місця навчання та інше. Позивачка не довела належним чином потребу в матеріальному забезпеченні з боку відповідача, а тому сам по собі факт навчання у закладі освіти ще не свідчить про наявність юридичних підстав для покладення обов`язку утримання на відповідача у справі. Суд не надав жодної юридичної оцінки обґрунтованості визначення розміру утримання з відповідача. Суд першої інстанції не вимагав від позивачки доказів, що підтверджують розмір витрат на утримання дитини, та не надав належної оцінки заявленому розміру аліментів. Окремо звертає увагу, що відповідач перебуває у цивільному шлюбі з ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та має двох неповнолітніх дітей ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), які проживають з ним. Фактичні витрати на забезпечення потреб малолітніх дітей відповідача є значними та включають не лише харчування, одяг, взуття, засоби гігієни, але й витрати на медичне обслуговування, оплату комунальних послуг, освітні та культурні потреби дітей, а також інші непередбачувані витрати, пов`язані з їхнім розвитком та належним доглядом. Таким чином, стягнення аліментів у запропонованому позивачкою розмірі істотно погіршить матеріальне становище сім`ї Відповідача та позбавить малолітніх дітей необхідного рівня забезпечення. Крім того, у цивільної дружини Відповідача, ОСОБА_5 є син ОСОБА_8 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), який є особою з інвалідністю та потребує постійної уваги, спеціального догляду і значних витрат на лікування, реабілітацію та забезпечення особливих потреб. З огляду на спільне проживання однією сім`єю, ОСОБА_8 фактично також перебуває на утриманні відповідача. Витрати, пов`язані з його лікуванням та доглядом, є суттєвими та постійними, що додатково обтяжує матеріальне становище сім`ї. Також, на утриманні відповідача перебуває його батько ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який у зв`язку з безпековою ситуацією в Україні, похилим віком та відсутністю інших близьких родичів, здатних піклуватися про нього, проживає разом із відповідачем у Республіці Польщі. Батько перебуває на повному утриманні відповідача, оскільки досяг похилого віку, не має можливості самостійно працювати та забезпечувати власні потреби, а розмір його пенсійного забезпечення є недостатнім для належного проживання. Суд першої інстанції який розглядав заяву про перегляд заочного рішення не врахував наведені обставини, не оцінив реальне фінансове навантаження відповідача та необґрунтовано дійшов висновку, що зазначені витрати не мають істотного значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 368, ч.1 ст. 369 ЦПК України, розгляд справи проводився без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши мотиви учасників справи в межах доводів позовної заяви, заяви про перегляд заочного рішення, апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.ст. 4, 12, 76-81, 89, 141, 258, 263-265, 280, 352, 354, 430 ЦПК України, ст.ст.182, 191, 200 СК України, постанову Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №346/103/17, п.20 постанови Пленуму Верховного суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» та задовольняючи позов, – виходив з того, що рішенням Франківського районного суду м. Львова від 22.12.2017 позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу між подружжям та стягнення аліментів задоволено, розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , що зареєстрований 19.07.2005 року у Міському відділі реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, актовий запис № 1537. Позивачці після розірвання шлюбу залишено прізвище " ОСОБА_10 ". Постановлено стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , аліменти в розмірі 1/4 частини зі всіх видів його заробітку, але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 01.11.2017 і до досягнення дитиною повноліття. Судом було встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 10.10.2006, ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_8 , про що складено відповідний актовий запис №5801. Батьками ОСОБА_4 зазначено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . З Довідки №14/25 від 08.01.25, виданої в.о. директора коледжу «Львівський фаховий коледж харчової і переробної промисловості Національного університету харчових технологій» Г. Дісик, вбачається, що ОСОБА_4 є здобувачем освіти 2 курсу механіко-технологічного відділення денної форми навчання спеціальності «Комп`ютерні науки» освітньо-професійної програми «Обслуговування програмних систем і комплексів» на бюджетній основі відокремленого структурного підрозділу «Львівський фаховий коледж харчової і переробної промисловості Національного університету харчових технологій» (заклад фахової передвищої освіти). Термін навчання з 01 вересня 2023 року до 30 червня 2027 року. При вирішенні справи суд взяв до уваги те, що ОСОБА_4 , вік якого перевищує 18 років, але є меншим 23 років, навчається на денній формі навчання у «Львівському фаховому коледжі харчової і переробної промисловості Національного університету харчових технологій» за спеціальністю «Комп`ютерні науки». У зв`язку із навчанням на денній формі, ОСОБА_4 не має змоги працювати та забезпечувати себе самостійно у тому обсязі, які необхідні зокрема як придбати харчі, засоби гігієни, оплачувати проїзд до навчального закладу, купувати одяг, оплачувати послуги мобільного зв`язку та Інтернету, купувати канцелярію, а також для культурного та соціального розвитку його особистості. Тому, відповідно до ст. 199 СК України обов`язок утримувати його до досягнення двадцяти трьох років лежить на його батьках за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Суд вважав, що відповідач є особою працездатного віку, має можливість працювати та надавати повнолітньому сину який продовжує навчання допомогу, тому на відповідача можна покласти обов`язок щодо утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання. При визначенні розміру аліментів суд врахував розмір прожиткового мінімуму громадян, який встановлений законом станом на час розгляду справи, потребу позивачки у матеріальній допомозі, можливості відповідача надавати таку допомогу. Відтак, суд дійшов висновку, що даний позов підлягає до задоволення.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції відповідають обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону, доводи ж скарги таких висновків суду не спростовують.

У січні 2025 року ОСОБА_3 звернулась в суд із позовом до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_4 про стягнення аліментів, в якому просила:

- стягувати з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання повнолітнього сина – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу) до досягнення ним 23-х років за умови, що він буде продовжувати навчання.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що шлюб між позивачкою та відповідачем розірваний 22.12.2017. У шлюбі у сторін народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказувала, що на даний час ОСОБА_4 навчається на 2 курсі Львівського фахового коледжу харчової і переробної промисловості національного університету харчових технологій на бюджетній основі. Син проживає із позивачкою та перебуває на її утриманні. Звертала увагу, що не в змозі самостійно утримувати сина у зв`язку з чим вона з сином опинилися у скрутному матеріальному становищі. Син потребує матеріальної допомоги. Відповідач матеріальної допомоги на утримання сина не надає. Враховуючи вищевикладене, просила задовольнити позовну заяву.

Частиною 1 ст. 5 ЦПК України, передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За вимогами статті 12, 80, 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.

Згідно ст.198 СК України, батьки зобов`язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати.

Згідно з ст. 199 СК України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умов, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Відповідно до п.20 Постанови Пленуму Верховного суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

Окрім наведеного за ст.201 СК України, до відносин між батьками і дочкою, сином щодо надання їм утримання застосовуються норми статей 187, 189-192 і 194-197 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

Відповідно до частини першої статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

У постанові Верховного Суду від 23.01.2019 в справі №346/103/17, суд касаційної інстанції, зокрема, погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що дитина сторін навчається на денній формі, у зв`язку з чим не в змозі офіційно працювати та отримувати доходи, а отже потребує матеріальної допомоги на своє утримання на час навчання.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом, – шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , що зареєстрований 19.07.2005 року у Міському відділі реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, актовий запис №1537 розірвано рішенням Франківського районного суду м.Львова від 22.12.2017.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 10.10.2006 року, ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_8 , про що складено відповідний актовий запис №5801. Батьками ОСОБА_4 зазначено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . (а.с.7)

Рішенням Франківського районного суду м.Львова від 22.12.2017 також постановлено стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , аліменти в розмірі 1/4 частини зі всіх видів його заробітку, але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 01.11.2017 і до досягнення дитиною повноліття.

З Довідки №14/25 від 08.01.25, виданої в.о. директора коледжу «Львівський фаховий коледж харчової і переробної промисловості Національного університету харчових технологій» Г. Дісик, вбачається, що ОСОБА_4 є здобувачем освіти 2 курсу механіко-технологічного відділення денної форми навчання спеціальності «Комп`ютерні науки» освітньо-професійної програми «Обслуговування програмних систем і комплексів» на бюджетній основі відокремленого структурного підрозділу «Львівський фаховий коледж харчової і переробної промисловості Національного університету харчових технологій» (заклад фахової передвищої освіти). Термін навчання з 01 вересня 2023 до 30 червня 2027 року. (а.с.3)

Як вбачається з посвідчення серії НОМЕР_2 від 22.11.2024, спільний син сторін, ОСОБА_4 , є особою з інвалідністю II групи з дитинства. (а.с.69)

З Висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу №946, ОСОБА_4 є особою з інвалідністю II з дитинства групи внаслідок психічного розладу, встановленої (переглянутої) 25.10.2024 до 01.11.2027, проживає з мамою – ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 та потребує постійного стороннього догляду. (а.с.68)

Також, як вбачається з матеріалів справи, заперечуючи проти позову, відповідач ОСОБА_2 зазначає, що на його утриманні перебуває батько – ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , який у зв`язку з досягненням похилого віку не має можливості самостійно працювати та забезпечувати свої потреби, а розмір його пенсії є недостатнім для належного рівня життя. Крім того, у нього відсутні інші родичі, які могли б здійснювати догляд за ним, у зв`язку з чим він проживає разом із відповідачем на території Республіки Польща.

Однак, колегія суддів звертає увагу, що у матеріалах справи відсутні докази того, що батько відповідача не може самостійно себе забезпечувати, а також докази того, що відповідач фактично здійснює його утримання та догляд. Зокрема, не подано жодних документів, які б підтверджували стан здоров`я батька, його непрацездатність, потребу у сторонньому догляді чи розмір витрат на його утримання, а відтак вказана обставина, на яку посилається відповідач не може бути прийнята судом до уваги.

Також, відповідач ОСОБА_2 посилається на те, що утримує двох малолітніх дітей, які проживають на території Республіки Польща, а саме: ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , що підтверджується перекладеним витягом з актового запису про народження. Відповідно до зазначеного документа, батьком дітей є ОСОБА_12 , матір`ю – ОСОБА_5 ( ОСОБА_13 ) (а.с.52-53).

Вказані обставини слід вважати мали б значення у випадку значного розміру витрат на утримання двох дітей відповідача та значного розміру аліментів, що визначив суд.

Однак, як вбачається із розрахунку заборгованості по аліментах від 28.07.2025 року виданого державним виконавцем Франківського відділу державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Жорноклеєм О.А. (а.с.70), розмір аліментів, що сплачував відповідач на користь позиваки на утримання сина за час коли той був неповнолітнім у такому ж розмірі частина від його заробітків (доходів) складав щомісячно суму від 2759,5 грн. до 3815,5 грн., що буде стягуватися і у даному випадку. Та таку суму з врахуванням потреб сина сторін, як особи з інвалідністю з дитинства ІІ, який проживає та навчається у державі під час воєнного стану; врахуванням працездатності відповідача, проживання його у іншій державі, яка перебуває у стані миру (у якій не тривають бойові дії) та відсутності доказів про значні витрати на утримання двох його дітей, – не слід вважати надмірною.

Тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що жодних доказів, які б мали істотне значення для правильного вирішення справи на підтвердження того, що у відповідача на утримання малолітніх дітей є значні витрати, відповідачем (представником відповідача) суду не надано і на такі докази, відповідач не покликається. Також, відповідач не вказав розміру свого доходу та не надав доказів про витрати на двох дітей. Тому слід вважати, що такі доводи на законність та обґрунтованість рішення суд першої інстанції – не впливають.

Що стосується доводів про те, що третя дитина, яка проживає з ним та його теперішньою цивільною дружиною, а саме ОСОБА_14 , теж перебуває на його утриманні, то такі теж не слід вважати підставними, оскільки вказана дитина має своїх власних батьків, які зобов`язані її утримувати.

Таким чином, суд першої інстанції, задовольняючи позов, правильно виходив з того, що у зв`язку із навчанням на денній формі, ОСОБА_4 не має змоги працювати та забезпечувати себе самостійно у тому обсязі, які необхідні зокрема як придбати харчі, засоби гігієни, оплачувати проїзд до навчального закладу, купувати одяг, оплачувати послуги мобільного зв`язку та Інтернету, купувати канцелярію, а також для культурного та соціального розвитку його особистості. Тому, відповідно до ст.199 СК України обов`язок утримувати його до досягнення двадцяти трьох років лежить на його батьках, які можуть надавати матеріальну допомогу. Вказаного, зокрема, відповідачем не спростовано.

Зважаючи на вказане доводи апеляційної скарги слід визнати безпідставними та саму скаргу слід відхилити. Рішення ж суду першої інстанції слід залишити без змін як таке, що відпов ідає обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Рішення Франківського районного суду м.Львова від 30 червня 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення постанови безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 30 квітня 2026 року.

Судді: Я.А. Левик

Н.П Крайник

М.М. Шандра