Рішення від 29 квітня 2026 р. у справі №947/1248/26 — Київський районний суд м. Одеси

_____________________________________________________________________________________________________________________

Справа № 947/1248/26

Провадження № 2/947/1401/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.04.2026 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Гниличенко М.В.

при секретарі – Тіщенко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Одеси у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, суд -

ВСТАНОВИВ:

09.01.2026 року позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, звернулась до суду із позовом до відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина Республіки Казахстан, в якому просить розірвати шлюб, укладений між сторонами та зареєстрований 26.06.2013 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Київському районі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, актовий запис № 858, посилаючись на те, що від шлюбу у сторін народилась дитина, однак, подружні стосунки не складаються, не має спільних інтересів, спільне господарство не ведуть, збереження шлюбу є неможливим, у зв`язку із чим, позивачка змушена звернутися до суду із позовом. Спор з приводу проживання дитини відсутній. Спору щодо поділу спільного майна на теперішній час не існує

Відповідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.01.2026 року вищевказану справу було розподілено судді Гниличенко М.В.

Ухвалою Київського районного суду м.Одеси від 29.01.2026 року справа була відкрита за правилами спрощеного позовного провадження, передбаченого ст.ст.274-279 ЦПК України, оскільки підпадає під ознаки малозначної справи, з повідомленням /викликом/ сторін за наявними у справі матеріалами.

Вищевказана ухвала була направлена сторонам по справі та відповідно до вимог цивільно-процесуального законодавства відповідачу був наданий строк для подання відзиву на позовну заяву, заперечень, подання зустрічного позову або клопотання про слухання справи у судовому засіданні з викликом сторін.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду повідомлялись належним чином у порядку ст.ст.128, 131 ЦПК України, також сторони є користувачами електронного кабінету.

Позивач ОСОБА_1 до судового засідання не з`явилась, повідомлялась належним чином, надала суду клопотання про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала.

Відповідач ОСОБА_2 до судового засідання не з`явився, належним чином повідомлявся, шляхом направлення рекомендованим поштовим повідомленням судових документів за зареєстрованим місцем проживання – АДРЕСА_1 . Проте, поштові повідомлення повернуто з відмітками «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до ст.128 ЦПК України судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик, за п.4 ч.8 вказаної статті днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався, будь-яких заяв про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за його відсутності до суду не надходило, доводи позовної заяви не спростовано.

Відповідно до ч.1 ст.131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Суд вважає, що докази, які є в матеріалах справи є повними та достатніми для розгляду справи по суті за відсутності сторін, належним чином повідомлених.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Як встановлено у судовому засіданні, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянин Республіки Казахстан та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, 26.06.2013 року уклали шлюб, який зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Київському районі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, актовий запис № 858, що вбачається із свідоцтва про шлюб, серії НОМЕР_1 від 26.06.2013 року /а.с.5/.

Судом встановлено, що від шлюбу у сторін народилась дитина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що вбачається із копії свідоцтва про народження, яке видано 25.11.2021 року, серія НОМЕР_2 , батьками в якому вказані сторони по справі./а.с.4./

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 56 Закону України «Про міжнародне приватне право», форма та порядок укладення шлюбу в Україні між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства визначається правом України.

Статтею 63 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що припинення шлюбу та правові наслідки його припинення визначаються правом, яке діє в даний час щодо правових наслідків шлюбу.

Згідно п. 1 ст. 16 Закону України «Про міжнародне приватне право», особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є.

Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначається правовий статус та закріплюються основні права, свободи та обов`язки іноземців.

У ст.18 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено права у шлюбних і сімейних відносинах», зазначено, що іноземці можуть укладати і розривати шлюби з громадянами України та іншими особами відповідно до законодавства України, та вказано, що іноземці мають рівні з громадянами України права і обов`язки у шлюбних і сімейних відносинах.

Відповідно до ч.1 ст.60 Закону України «Про міжнародне приватне право», правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а при його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання (за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання в цій державі). При відсутності спільного місця проживання - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв`язок іншим чином. Таким чином, якщо подружжя є громадянами різних держав, і на час розірвання шлюбу хоча б один з них продовжує проживати на її території, то розірвання шлюбу проводиться за законодавством України.

Згідно рекомендації Пленуму Верховного Суду України, викладених у постанові "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про правона шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року № 11, Верховний Суд України зазначає, що в разі розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем, один з яких проживає на території України, питання підсудності визначається за загальними правилами, встановленими статтею 110 Цивільного процесуального кодексу України. На час розгляду даної справи судом – це норми ст.ст.27,28 ЦПК України в новій редакції 2017 року.

Таким чином, розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем, а також шлюбу іноземців між собою в Україні здійснюється за законом України.

Відповідно до ст.24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

На підставі ч.1 ст.110 СК України, позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Згідно з ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Судом встановлено, що шлюб носить формальний характер, подружні стосунки між сторонами не підтримуються, спільного господарства сторони не ведуть, втрачено почуття любові та довіри, спору щодо поділу спільного майна не існує.

Загальна декларація прав людини у ч.2 ст.16 містить положення, за яким шлюб може укладатися тільки при вільній і повній згоді сторін, що одружуються, а за ст.23 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, жоден шлюб не може бути укладений без вільної і цілковитої згоди тих, що одружуються.

За аналогією можливо зробити висновок, що й подальше існування сім`ї як добровільного союзу у разі відсутності добровільної згоди чоловіка чи жінки на такий союз - шлюб, не може мати місце, а також, приймаючи бажання та право одного з них розірвати шлюб, не може бути незаконно порушене або одного з подружжя не можливо насильно, без його волі змусити перебувати у таких зареєстрованих як шлюб відносинах.

На підставі викладеного, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 12, 81, 89, 211, 259, 263-265 ЦПК України, ст.ст.13, 56, 104, 105, 110, 112 СК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - задовольнити.

Шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянкою України та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянином Республіки Казахстан, зареєстрований 26.06.2013 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Київському районі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, актовий запис № 858, які від шлюбу мають дитину – розірвати.

Шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянкою України та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянином Республіки Казахстан, вважати розірваним у день набрання чинності цим рішенням.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено та підписано 30.04.2026 року.

Суддя М. В. Гниличенко