Постанова від 29 квітня 2026 р. у справі №140/14394/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 140/14394/24 пров. № А/857/12141/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

судді-доповідача: Судової-Хомюк Н.М.,

суддів: Глушка І.В., Затолочного В.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19 березня 2025 року у справі № 140/14394/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії,

суддя у І інстанції – Костюкевич С.Ф.,

час ухвалення рішення - не зазначено,

місце ухвалення рішення - м. Луцьк,

дата складення повного тексту рішення – не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі також ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ у Волинській області від 25.10.2024 №032350029432; зобов`язання зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 27.06.1983 по 01.03.1993 в ОВТПГХ «Юність», з 01.03.1993 по 03.05.1994, з 03.05.1994 по 06.10.1995 в ОВТПГХ «Вареники», 02.10.1998 по 23.02.2004 у фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 та призначити пенсію за віком відповідно до ст. 26 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з моменту досягнення пенсійного віку, тобто з 19.07.2024.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач 16.10.2024 звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області з заявою щодо призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та її заяву за принципом екстериторіальності було передано до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області. Вказала, що рішенням ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 25.10.2024 №032350029432 їй відмовлено в призначенні пенсії через відсутність необхідного страхового стажу передбаченого ст. 26 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Зазначила, що за результатами розгляду її заяви та доданих документів, до загального страхового стажу протиправно не зараховано: період роботи в ОВТПГХ «Юність» з 27.06.1983 по 01.03.1993 та в ОВТПГХ «Вареники» з 01.03.1993 по 03.05.1994, з 03.05.1994 по 06.10.1995, оскільки відсутній підпис відповідальної особи при звільненні з роботи; період роботи у ФОП ОСОБА_2 з 02.10.1998 по 23.02.2004, оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків в реєстрі застрахованих осіб.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 19 березня 2025 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №032350029432 від 25.10.2024 в частині відмови в зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 27.06.1983 по 01.03.1993 в ОВТПГХ «Юність», з 01.03.1993 по 03.05.1994, з 03.05.1994 по 06.10.1995 в ОВТПГХ «Вареники», з 02.10.1998 по 23.02.2004 у ФОП ОСОБА_2 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 27.06.1983 по 01.03.1993 в ОВТПГХ «Юність», з 01.03.1993 по 03.05.1994, з 03.05.1994 по 06.10.1995 в ОВТПГХ «Вареники», з 02.10.1998 по 23.02.2004 у ФОП ОСОБА_2 та повторно розглянути її заяву від 16.10.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням висновків, викладених у судовому рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач ГУ ПФУ у Дніпропетровській області, який у своїй апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволені позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що до загального страхового стажу не зараховано: період роботи в ОВТПГХ «Юність» з 27.06.1983 по 01.03.1993 та в ОВТПГХ «Вареники» з 01.03.1993 по 03.05.1994, з 03.05.1994 по 06.10.1995, оскільки відсутній підпис відповідальної особи при звільненні з роботи; період роботи у ФОП ОСОБА_2 з 02.10.1998 по 23.02.2004, оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків в реєстрі застрахованих осіб. На думку скаржника, суд першої інстанції неправильно встановив фактичні обставини справи та дав їм неналежну оцінку, у результаті чого прийняв незаконне та необґрунтоване рішення.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження згідно положень статті 311 КАС України.

Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 16.10.2024 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV та її заяву за принципом екстериторіальності було передано до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.

25.10.2024 рішенням ГУ ПФУ в Дніпропетровській області № 032350029432 відмовлено у призначенні пенсії в зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу передбаченого ст. 26 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За результатами розгляду документів доданих до заяви до загального страхового стажу ГУ ПФУ в Дніпропетровській області їй протиправно не зараховано: період роботи в ОВТПГХ «Юність» з 27.06.1983 по 01.03.1993 та в ОВТПГХ «Вареники» з 01.03.1993 по 03.05.1994, з 03.05.1994 по 06.10.1995, оскільки відсутній підпис відповідальної особи при звільненні з роботи; період роботи у ФОП ОСОБА_2 з 02.10.1998 по 23.02.2004, оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків в реєстрі застрахованих осіб.

Вважаючи оскаржуване рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області протиправним та таким, що порушує гарантовані чинним законодавством України права, соціальні гарантії та інтереси позивача, остання звернулася з даним позовом до суду.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ГУ ПФУ в Дніпропетровській області протиправно не зарахувало до страхового стажу ОСОБА_1 спірний період роботи. При цьому, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії за спірні періоди не є підставою для позбавлення позивача права на зарахування спірних періодів до страхового стажу.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України від 09.07.2023 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058-IV).

Згідно із частиною першою статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 01.01.2018 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01.01.2024 по 31.12.2024 - не менше 31 року.

Частиною третьою статті 26 Закону №1058-IV передбачено, що у разі відсутності, починаючи з 01 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року.

Як визначено частиною 1 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до абзацу першого частини 2 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно із пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 (далі Порядок № 637), трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Як слідує із записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 29.04.1983 позивач:

- 27.06.1983 згідно наказу № 82а від 27.06.1983 прийнята на роботу на посаду кухаря 3 розряду у ОВТПГХ «Юність» (запис 3);

- 01.03.1993 наказом № 45 від 01.03.1993 звільнена із займаної посади за ч. 5 ст. 36 КЗпП (за переведенням) (запис 6);

- 01.03.1993 відповідно до наказу № 1-к від 01.03.1993 переведена на посаду кухаря 4 розряду в кафе «Вареники» (запис 7);

- 03.05.1994 згідно наказу № 9 від 03.05.1994 звільнена із займаної посади за ч. 5 ст. 36 КЗпП (за переведенням) (запис 8);

- 03.05.1994 наказом № 1 від 03.05.1994 переведена на посаду кухаря 4 розряду в ОВТПГХ «Вареники» (запис 9);

- 06.10.1995 відповідно до наказу № 26 від 06.10.1995 звільнена із займаної посади за ч. 5 ст. 36 КЗпП (за переведенням) (запис 10);

- 02.10.1998 згідно наказу № 7 від 02.10.1998 ОСОБА_1 прийнята на роботу на посаду кухаря 4 розряду в кафе «Бровар» (запис 13);

- 23.02.2004 наказом № 3 від 23.02.2004 звільнена із займаної посади за згодою сторін (запис 14).

Усі записи вчинені належним чином, чітко та розбірливо, без виправлень та неточностей.

Як встановлено із матеріалів справи, до страхового стажу позивача не зараховані періоди роботи: в ОВТПГХ «Юність» з 27.06.1983 по 01.03.1993 та в ОВТПГХ «Вареники» з 01.03.1993 по 03.05.1994, з 03.05.1994 по 06.10.1995, оскільки відсутній підпис відповідальної особи при звільненні з роботи.

Разом з тим, апеляційний суд погоджується з твердженням суду першої інстанції, що певні недоліки трудової книжки не можуть бути підставою для виключення певного періоду роботи з трудового стажу позивача.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що позивач не може нести відповідальність за правильність та належний порядок ведення та заповнення трудової документації, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист та вирішення питань надання пенсії по віку на загальних підставах.

Таким чином апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність дій пенсійного органу щодо незарахування до страхового стажу спірного періоду роботи позивача з підстав недоліків трудової книжки.

Додатково апеляційний суд звертає увагу, що якщо поданих позивачем разом із заявою про призначення пенсії документів було не достатньо, то пенсійний орган був зобов`язаний повідомити позивача про те, які документи необхідно подати додатково (наприклад, уточнюючі довідки, копії наказів, архівні документи, тощо). В цьому випадку ГУ ПФУ не надало суду доказів вчинення таких дій.

Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

Наявність недоліків у заповненні в трудової книжки не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що оскільки доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо періодів роботи з 27.06.1983 по 01.03.1993 в ОВТПГХ «Юність» (запис 3, 4), з 01.03.1993 по 03.05.1994, з 03.05.1994 по 06.10.1995 в ОВТПГХ «Вареники» (записи 7-10) відповідачем суду не надано, тому такі безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за віком.

Окрім того, до страхового стажу не зараховано період з 02.10.1998 по 23.02.2004, оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків в реєстрі застрахованих осіб.

З цього приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 21 Закону № 1058-IV персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування.

Для формування інформаційної бази системи персоніфікованого обліку використовуються відомості, що надходять, зокрема від роботодавців та застрахованих осіб (абзаци другий, четвертий, п`ятий частини першої статті 21 Закону № 1058-IV).

Як визначено у частині першій статті 1 Закону № 1058-IV, страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Порядок обчислення та сплати страхових внесків встановлено статтею 20 Закону №1058-IV.

Так, абзацом 1 частини 1 статті 20 Закону № 1058-IV передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Відповідно до частини 2 зазначеної статті обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Згідно з частиною 10 статті 20 Закону № 1058-IV якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Нормами статті 106 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Аналіз наведених приписів законодавства свідчить про те, що обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, та вказані внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника таких внесків.

Страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті. Однак, застраховані особи без сприяння державних органів позбавлені можливості безпосередньо і оперативно впливати на повноту і своєчасність такої сплати, що, фактично, у випадку неповної чи несвоєчасної сплати, означатиме порушення їх прав на призначення (перерахунок) пенсії.

Несплата страхових внесків призвела до порушення принципу рівності особи перед законом.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що позивач не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення періоду роботи до страхового стажу за порушення, вчинене роботодавцями, оскільки згідно із Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів підтримує висновок першої інстанції щодо протиправності рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №032350029432 від 25.10.2024 в частині відмови в зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 27.06.1983 по 01.03.1993 в ОВТПГХ «Юність», з 01.03.1993 по 03.05.1994, з 03.05.1994 по 06.10.1995 в ОВТПГХ «Вареники», з 02.10.1998 по 23.02.2004 у ФОП ОСОБА_2 та наявності підстав для його скасування із зобов`язанням повторно розглянути заяву позивача від 16.10.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням висновків, викладених у судовому рішенні.

Висновки суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог відповідачем під сумнів не ставляться, а позивачем відповідної апеляційної скарги не подано. Отже у зазначеній частині рішення суду першої інстанції апеляційним судом не переглядається.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19 березня 2025 року у справі № 140/14394/24 – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк

судді І. В. Глушко

В. С. Затолочний