Рішення від 26 квітня 2026 р. у справі №461/8778/25 — Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/8778/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

/заочне/

27 квітня 2026 року м.Львів

Галицький районний суд м.Львова

в складі:

головуючого судді Мисько Х.М.,

за участю: секретаря судового засідання Козака Ю.Р.,

предстанвика позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 , в якому просить: стягнути заборгованість за договором позики у сумі 325 000,00, 3% річних у сумі 1978,08 грн., пеню у розмірі 20 426,03, а всього 347 404,11 грн.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 03.07.2025 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір позики грошових коштів, посвідчений призваним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Глод А.Р., реєстровий номер 771. Відповідно до умов договору, позичальник зобов`язався повернути позикодавцю до 08.08.2025 року грошові кошти у сумі 325 000,00 грн. Грошові кошти були фактично передані та отримані позичальником до моменту підписання договору. Факт передачі коштів підтверджується підписами обох сторін на вказаному договорі та додатково розпискою, складеною ОСОБА_3 . Вказує, що після спливу терміни позики коштів та до сьогоднішнього дня відповідача ОСОБА_3 коштів не повернув, на звернення не реагує, взятих на себе договірних зобов`язань не виконує. Крім того, просить стягнути 3% річних за період з 09.08.2025 року – 21.10.2025 року у сумі 1978,08 грн. та пеню за період з 09.08.2025 року -21.10.2025 року, подвійна облікова ставка 31,0% у сумі 20426,03 грн. За наведених обставин, просить позов задовольнити повністю.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 27.10.2025 року відкрито загальне позовне провадження у справі №461/8778/25. Відстрочено ОСОБА_2 сплату судового збору при подачі позовної заяви до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 02.04.2026 року підготовче провадження у справі №461/8778/25 закрито та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Валько В.Р. у судовому засіданні вимоги позову підтримала повністю з мотивів, викладених у такому, просила такий задовольнити повністю.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, наслідки неявки. Клопотань про відкладення чи про розгляд справи у відсутності відповідача до суду не надходило, а також відповідач не подала відзив на позовну заяву.

Крім того, відповідач ОСОБА_3 викликався у судове засідання через оголошення на офіційному веб-сайті Галицького районного суду м. Львова, веб-портал судова влади України http://gl.lv.court.gov.ua/sud1304/. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Згідно ч.3 ст.13 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з ч. 2 ст. 43 ЦПК України, відповідач зобов`язаний добросовісно здійснювати процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки, що відповідно до принципу юридичної визначеності, як складової частини конституційного принципу верховенства права, зобов`язує відповідача самостійно цікавитися перебігом розгляду судом пред`явленого до нього позову. Тривала відсутність такого інтересу з боку відповідача свідчить про його небажання захищати свої процесуальні права.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України, сторона може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Крім того, згідно ч.1 ст.212 ЦПК України, учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов`язковою.

Згідно ч.6 ст.212 ЦПК України, суд може постановити ухвалу про участь учасника справи у судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні суду, визначеному судом.

Однак, відповідач ОСОБА_3 не звертався до суду із клопотанням для забезпечення його ефективної участі у розгляді справи, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою сервісу «EasyCon».

Статтями 43, 211 ЦПК України передбачено, що прийняття участі в судовому засіданні є правом сторони, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Оскільки відповідач своїм процесуальним правом участі у судовому засіданні не скористався, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надав, заяв та клопотань від нього не надходило, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності відповідача за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.

Тому, за згодою представника позивача, у відповідності до вимог ст.280 ЦПК України, суд ухвалив справу розглядати у заочному порядку.

На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно із ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею ч.1 ст.5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.

Згідно зі ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до вимог ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд, вивчивши та дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, заслухавши думку учасників судового процесу, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до таких висновків.

Судом встановлено, що 03.07.2025 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договорі позики, посвідчений призваний нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Глодом А.Р., реєстровий номер 771.

Відповідно до п.1. Договору позики, ОСОБА_2 , в якості позики передає у власність ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 325 000,00 гривень, а ОСОБА_3 зобов`язується повернути ОСОБА_2 вказану суму позики.

Згідно із п.1.1 Договору позики, сума позики повністю отримана позичальником від позикодавця до моменту підписання цього договору, про що свідчить підпис позичальника, на цьому договорі та власноруч написана розписка.

Відповідно до п.1.2. договору позики, сторони домовились, що цей договір є безвідсотковим.

Згідно із п.3 договору позики, сума позики має бути остаточно повернута позичальником позикодавцю не пізніше 08.08.2025 року в національній валюті України гривні.

Відповідно до п.5 договору позики, повернення суми позики має відбутися у м. Львові, або на розрахунковий рахунок позикодавця.

Згідно із п.6 договору позики, після виконання позичальником свого зобов`язання, позикодавець повинен передати позичальнику оригінальний примірник цього договору та розписку. Наявність у позикодавця після спливу терміну повернення грошей примірника цього договору та розписки є свідчення прострочення виконання позичальником свого зобов`язання.

З розписки від 03.07.2025 року вбачається, що ОСОБА_3 отримав кошти у сумі 325 000 гривень від ОСОБА_2 , згідно із укладеним між ними договором позики від 03.07.2025 року.

Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Суд бере до уваги, що з часу підписання договору позики, відповідач ОСОБА_3 до суду не звертався, укладений договір позики від 03.07.2025 р. не оспорював, недійсним не визнаний, підстав ставити під сумнів дійсність вказаного правочину в суду немає.

Більше того, відповідач не надала доказів існування обставин, які б могли свідчити про застосування щодо неї шантажу чи іншого психологічного тиску, навпаки, обставини справи свідчать, що воля відповідача була направлена саме на отримання позики, що підтверджується підписанням нею договору позики та боргової розписки.

Ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу України.

За правилами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

На підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно ч. 2 ст. 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому виконавцем визначеної грошової суми, або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

Відповідно до статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Згідно із правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 02.07.2017 року у справі №6-79цс14, відповідно до норм 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

У вказаній постанові Верховний Суд України також зазначив, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Системний аналіз наведених положень законодавства дає змогу визначити основні вимоги, дотримання яких при укладанні договору позики дозволяє виявляти справжню правову природу укладеного договору.

Наявність оригіналу Договору позики від 03.07.2025 року у позивача ОСОБА_2 свідчить про невиконане зобов`язання відповідачем ОСОБА_3 , та підтверджує факт укладення договору позики.

Своїм підписом відповідач засвідчив, що його волевиявлення було вільним, усвідомленим та відповідало його внутрішній волі, умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін.

Відтак, у справі встановлено, що відповідач договірні зобов`язання не виконав, отримані кошти позивачу не повернув, про що свідчить наявність у позивача договору позики, а тому, за вимогою позивача, суд вважає необхідним стягнути на його користь суму неповернутих грошових коштів за договором позики від 03.07.2025 року у сумі 325 000,00 гривнь, що відповідатиме вимогам статті 1046 ЦК України і статті 533 ЦК України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до розрахунку, зазначеного позивачем у позовній заяві, розмір трьох відсотків річних становить 1978 грн. 08 коп., із розрахунку за період з 09.08.2025 року по 21.10.2025 року за 74 дні прострочення із суми боргу 325 000,00 грн., та розмір пені становить 20 426 грн.03 коп. із розрахунку за період з 09.08.2025 року по 21.10.2025 року за 74 дні прострочення із суми боргу 325 000,00 грн.

В той же час, п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Як вбачається із розрахунку 3% річних та пені такі нараховані на підставі ст. 625 ЦПК України за період 09.08.2025 року по 21.10.2025 року, тобто зазначені 3% річних та пеня нараховані після 24.02.2022 року, а тому у відповідності до п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України відповідач звільняється від такої відповідальності з 24.02.2022 року.

Таким чином, суд враховуючи положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного Кодексу України, вважає, що позов в частині стягнення трьох відсотків річних та пені не підлягає до задоволення.

Відповідно до статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі питання щодо розподілу судових витрат.

Одночасно з позовною заявою позивач подала клопотання про відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення у справі, оскільки він є переселенцем і не працює, а тому не має доходу, що підтвердив відповідними доказами.

Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі; з підстав зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити їх від сплати.

Якщо у встановлений судом строк судові витрати не будуть сплачені, заява відповідно до статті 257 цього Кодексу залишається без розгляду, або витрати стягуються за судовим рішенням у справі, коли сплата судових витрат була відстрочена або розстрочена до ухвалення цього рішення.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 27.10.2025 року про відкриття провадження у справі, суд відстрочив позивачу ОСОБА_2 сплату судового збору за подачу позовної заяви до Галицького районного суду м.Львова про стягнення заборгованості за договором позики у розмірі 3250,00 грн. до дати винесення рішення у справі судом.

До ухвалення рішення у справі судовий збір позивачем сплачено не було.

Окрім того, відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що позовні вимоги задоволено частково, з урахуванням вимог ч. 1 ст. 142 ЦПК України, суд стягує з відповідача судовий збір на користь держави в розмірі 3250,00 грн.

Керуючись ст.ст. 524, 530, 533, 610, 1046, 1047, 1048 ЦК України, ст.ст. 81, 89, 141, 259, 263-265, 353 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошові кошти за договором позики від 03.07.2025 року у сумі 325 000 гривень

Стягнути ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір у сумі 3250,00 грн.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд м. Львова. Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений 29.04.2026 року.

Учасники у справі:

Позивач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 )

Відповідачі: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ).

Суддя Х.М. Мисько