Вирок від 29 квітня 2026 р. у справі №335/3071/26 — Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя

1Справа № 335/3071/26 1-кп/335/716/2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2026 року м. Запоріжжя

Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження № 42023082370000383 від 29.08.2023 за обвинуваченням

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця села Новобогданівка Мелітопольського району Запорізької області, який здобув професійно-технічну освіту, розлучений, має на утриманні одну неповнолітню дитину, військовослужбовця військової служби за мобілізацією, який обіймав посаду номера обслуги 1-ї обслуги міномета 2-го мінометного взводу мінометної батареї НОМЕР_1 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, у військовому званні солдат, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 4 ст. 408 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_5 , проходячи військову службу за мобілізацією, перебуваючи на посаді номера обслуги 1-ї обслуги міномета 2-го мінометного взводу мінометної батареї НОМЕР_1 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, у військовому званні солдата, на порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою тимчасового ухилення від військової служби, 16.05.2023 самовільно залишив місце служби – місце тимчасової дислокації підрозділів військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, розташоване у АДРЕСА_2 , після чого свої службові обов`язки не виконував, час проводив на власний розсуд, заходів для повернення до місця служби та військової частини не вживав, про своє місцезнаходження органам командування, органам військового та цивільного управління не повідомляв та незаконно перебував за межами місця служби до 10.08.2023, а саме до моменту встановлення його місцезнаходження працівниками правоохоронного органу.

Крім того, ОСОБА_5 , проходячи військову службу за мобілізацією, перебуваючи на посаді номера обслуги 1-ї обслуги міномета 2-го мінометного взводу мінометної батареї НОМЕР_1 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, у військовому званні солдата, на порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою тимчасового ухилення від проходження військової служби, 11.08.2023 самовільно залишив місце служби – місце тимчасової дислокації підрозділів військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, розташоване у АДРЕСА_2 , після чого свої службові обов`язки не виконував, час проводив на власний розсуд, заходів для повернення до місця служби та військової частини не вживав, про своє місцезнаходження органам командування, органам військового та цивільного управління не повідомляв та незаконно перебував за межами місця служби до 26.08.2023, а саме до моменту встановлення його місцезнаходження працівниками правоохоронного органу.

Крім того, ОСОБА_5 , проходячи військову службу за мобілізацією, перебуваючи на посаді номера обслуги 1-ї обслуги міномета 2-го мінометного взводу мінометної батареї НОМЕР_1 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, у військовому званні солдата, на порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою ухилення від військової служби, 17.09.2023 не з`явився на службу до місця тимчасової дислокації підрозділів військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, розташованого у Вознесенівському районі міста Запоріжжя, з лікувального закладу — КНП «Обласний клінічний заклад з надання психіатричної допомоги» Запорізької обласної ради, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , з якого був виписаний 16.09.2023 за порушення режиму лікування, після чого свої службові обов`язки не виконував, час проводив на власний розсуд, заходів для повернення до місця служби та військової частини не вживав, про своє місцезнаходження органам командування, органам військового та цивільного управління не повідомляв та незаконно перебував за межами місця служби.

Допитаний під час судового розгляду ОСОБА_5 вину в інкримінованих йому злочинах визнав повністю, підтвердив обставини, викладені в обвинувальному акті, та надав суду такі показання.

Причиною його вчинків стала тяжка хвороба матері, про яку він дізнався у 2023 році під час перебування на бойовій позиції. Оскільки всі його брати також проходили військову службу, він вважав, що більше нікому піклуватися про матір. Він звертався до командира з проханням допомогти у вирішенні цієї сімейної ситуації, проте позитивної відповіді не отримав, після чого прийняв рішення самовільно залишити частину, щоб бути поряд із матір`ю.

Щодо епізоду дезертирства (нез`явлення з лікувального закладу), ОСОБА_5 зазначив, що під час обстрілу отримав баротравму, через що проходив лікування у психіатричній лікарні. Обвинувачений підтвердив, що не повернувся до служби з лікарні, оскільки продовжував піклуватися про хвору матір, яка згодом померла.

У вчиненому щиро розкаявся, зазначивши, що якби мав змогу повернути час назад, то не вчинив би так, і запевнив суд у своїй готовності надалі захищати Україну в складі іншої бригади Збройних Сил України.

Обвинувачений та інші учасники судового провадження не оспорювали обставини, викладені в обвинувальному акті, і судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, а сумніви у добровільності та істинності їх позиції відсутні. Роз`яснивши учасникам судового провадження, що вони будуть позбавлені права на оскарження зазначених обставин в апеляційному порядку, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням документів, що містять дані про його особу.

Заслухавши показання обвинуваченого, суд дійшов висновку про доведеність його вини у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень поза розумним сумнівом та кваліфікує дії останнього таким чином:

- за першим епізодом за ч. 5 ст. 407 КК України як самовільне залишення місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану;

- за другим епізодом за ч. 5 ст. 407 КК України як самовільне залишення місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану;

- за третім епізодом за ч. 4 ст. 408 КК України як дезертирство, тобто нез`явлення на службу з лікувального закладу з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.

При призначенні покарання обвинуваченому суд враховує ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, які є тяжкими злочинами (перші два епізоди) та особливо тяжким злочином (третій епізод); дані, які характеризують особу обвинуваченого (раніше не судимий на підставі статті 89 КК України, є військовослужбовцем, на обліку у нарколога чи психіатра не перебуває, має на утриманні неповнолітню дитину).

Обставиною, яка пом`якшує покарання обвинуваченого, суд визнає щире каяття. Обставин, які обтяжують покарання, судом не встановлено.

З урахуванням усіх обставин справи та особи обвинуваченого суд дійшов висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченого можливе лише в умовах ізоляції його від суспільства, а тому вважає за доцільне призначити ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на мінімальний строк, визначений санкціями ч. 5 ст. 407, ч. 4 ст. 408 КК України. Остаточне покарання суд призначає шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим.

На переконання суду, таке покарання буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.

Строк попереднього ув`язнення обвинуваченого підлягає зарахуванню у строк відбування покарання.

Підстав для зміни застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд не вбачає. Тому, враховуючи обраний судом вид покарання та існування ризику переховування обвинуваченого, суд вважає за необхідне застосований до нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою залишити без змін до набрання вироком суду законної сили.

Процесуальні витрати та речові докази відсутні.

Керуючись ст. ст. 368-374 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 4 ст. 408 КК України, та призначити йому покарання:

-за ч. 5 ст. 407 КК України у виді позбавлення волі на строк п`ять років;

-за ч. 4 ст. 408 КК України у виді позбавлення волі на строк п`ять років один місяць.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років один місяць.

Строк відбування покарання засудженому обчислювати з моменту його фактичного затримання 15 лютого 2026 року, зарахувавши строк попереднього ув`язнення у строк відбування покарання.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою ОСОБА_5 продовжити до набрання цим вироком законної сили.

Вирок в частині встановлення обставин справи, дослідження яких було визнане недоцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України, оскарженню не підлягає.

В іншій частині вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду через суд першої інстанції — Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя протягом 30 днів з дня його проголошення, а засудженим — протягом 30 днів з моменту вручення йому копії вироку.

Вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кримінальним процесуальним кодексом України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копії вироку негайно після його проголошення надати прокурору та обвинуваченому.

Суддя ОСОБА_1