Постанова від 28 квітня 2026 р. у справі №500/2303/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 500/2303/25 пров. № А/857/30648/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Ільчишин Н.В., Матковської З.М.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області,

на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 03 липня 2025 року (суддя – Баб`юк П.М., час ухвалення – не вказаний, місце ухвалення – м. Тернопіль, дата складання повного рішення – 03.07.2025),

в адміністративній справі №500/2303/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області,

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

У квітні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі – відповідач), в якому просила: 1) визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 13.03.2025 року щодо відмови у перерахунку стажу до роботи судді для виплати позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці; 2) зобов`язати відповідача зарахувати позивачу до стажу роботи судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці період роботи стажиста Бориспільського міського суду Київської області з 01.08.1989 по 30.05.1993 та період роботи консультанта Підволочиського районного суду Тернопільської області з 01.06.1993 по 18.03.1994 із виплатою щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи із 67 % суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, з урахуванням раніше виплачених сум з 27 лютого 2025 року.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому висловив свої заперечення проти задоволення позовних вимог. Просив у задоволенні вимог позивача відмовити у повному обсязі.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 03 липня 2025 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (викладену у листі від 13.03.2025) у зарахуванні стажу та перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 .. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання - 2 (два) роки стажу роботи за юридичною спеціальністю (незалежно від періоду), набутого після здобуття вищої юридичної освіти та до призначення на посаду судді. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області з 01.03.2025 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області судові витрати в розмірі 1211 гривні 20 коп. сплаченого судового збору.

З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що рішення суду прийняте судом з порушенням норм матеріального права, а тому рішення суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що статтею 137 Закону №1402 чітко визначено перелік робіт на посадах, які зараховуються до стажу роботи на посаді судді. Крім цього, відсоток для розрахунку щомісячного довічного грошового утримання визначено за нормами статті 142 Закону №1402 відповідно до наявного стажу роботи на посаді судді, а саме 24 роки 05 місяців 03 дні, в тому числі - половина строку навчання на юридичному факультеті Харківського інституту (згідно рішення Підволочиського районного суду у справі № 604/470/17 від 10.07.2017) тривалістю 1 рік 11 місяців. Тому вважає апелянт, що судом першої інстанції безпідставно зобов`язано відповідача зарахувати позивачу до стажу роботи на посаді судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання - 2 (два) роки стажу роботи за юридичною спеціальністю (незалежно від періоду), набутого після здобуття вищої юридичної освіти та до призначення на посаду судді та з 01.03.2025 провести перерахунок та виплату позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду 03.07.2025 по справі № 500/2303/25 та винести постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ..

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Судом встановлено такі фактичні обставини справи.

Позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку у відповідача та отримувала довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 88% суддівської винагороди, обчисленої відповідно до Закону №2453-VI.

Однак згодом, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області розмір грошового утримання було зменшено до 58 відсотків.

Також встановлено, що 27.02.2025 позивач звернулася до відповідача із заявою про перерахунок стажу роботи судді для врахування при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання та виплати коштів, у зв`язку із наявністю роботи за юридичною спеціальністю, яка передувала обранню на посаду судді.

За результатами розгляду цієї заяви від 27.02.2025 відповідач листом від 13.03.2025 повідомив позивача, що стаж роботи визначено вірно за нормами ст.142 Закону №1402 відповідно до наявного стажу роботи на посаді судді, а саме 24 роки 05 місяців 03 дні, в тому числі - половина строку навчання на юридичному факультеті Харківського інституту (згідно рішення Підволочиського районного суду у справі №604/470/17 від 10.07.2017) тривалістю 1 рік 11 місяців. З огляду на положення ст.116 зазначеного Закону, стаж роботи судді, що визначений відповідно до ст.137 Закону, дає право судді подати заяву про відставку. Застосування норм ст.137 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" при обчисленні збільшення відсотка грошового утримання суддів у відставці не передбачено. Тому, підстав для проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці немає (а.с. 10).

Не погодившись з відмовою відповідача у проведенні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, позивач звернулась до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та рішенню суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду враховує наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері організації судової влади та здійснення правосуддя, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначені Законом України "Про судоустрій та статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ (далі - Закон № 1402-VIII).

Так, частиною 1 статті 116 Закону № 1402-VIII визначено, що суддя, який має стаж роботі на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього Закону, - має право подати заяву про відставку.

Відповідно до статті 137 Закону № 1402-VIII, до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних суді з України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; 2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу. До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.

Тобто вказана норма передбачає можливість зарахування до стажу роботи на посаді судді стаж роботи, вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.

Відповідно до абзацу 4 пункту 34 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції вірно зазначив, що у зв`язку з набранням чинності Законом № 2447-VIII, яким внесено зміни до статті 137 Закону №1402-VIII, суддям додатково до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку підлягає зарахуванню стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.

З матеріалів справи, а саме з записів трудової книжки від 07.05.1980 серії НОМЕР_1 видно, що позивач з 01.08.1989 по 30.05.1993 працювала на посаді стажиста Бориспільського міського суду Київської області, з 01.06.1993 по 18.03.1994 працювала на посаді консультанта у Підволочиському районному суді Тернопільської області.

Також, встановлено, що ОСОБА_1 у період з 18.03.1994 працювала на посаді судді Підволочиського районного суду Тернопільської області, та на підставі Постанови Верховної Ради України від 08 вересня 2016 року № 1515-VІІІ "Про звільнення суддів" наказом Підволочиського районного суду № 28-1 від 19 вересня 2016 року звільнена з посади судді у зв`язку із поданням заяви про відставку.

Судом першої інстанції вірно враховано, що законодавство, чинне на час обрання позивачки суддею Підволочиського районного суду Тернопільської області (відповідно до рішення Тернопільської обласної ради народних депутатів від 18 березня 1994 року), не регламентувало питань щодо визначення стажу роботи, що дає судді право на відставку.

Частина перша статті 43 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ "Про статус суддів" (далі - Закон № 2862-ХП), який набрав чинності 10 лютого 1993 року, визначала, зокрема, що кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов`язків за власним бажанням або у зв`язку із закінченням строку повноважень.

Законом України від 12 липня 2018 року № 2509-VIII "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у зв`язку з прийняттям Закону України "Про Вищий антикорупційний суд", який набрав чинності 05 серпня 2018 року, статтю 137 Закону № 1402-VIII доповнено частиною другою такого змісту: "2. До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді".

Отже з набранням чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів", у зв`язку з прийняттям Закону України "Про Вищий антикорупційний суд", яким внесено зміни до статті 137 Закону № 1402-VIII, суддям додатково до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, підлягає зарахуванню стаж (досвід) роботи, вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.

Крім цього, частину другу статті 137 Закону № 1402-VIII (у редакції, яка діє з 05 серпня 2018 року) потрібно тлумачити таким чином, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) судді у сфері права, який вимагається законом як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення, оскільки вказана норма закону призвела до покращення правового становища суддів, надавши можливість зараховувати до стажу роботи на посаді судді їхній стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у сфері права тривалістю, яка вимагалася законом для призначення на посаду судді станом на дату призначення їх на посаду.

Аналогічний правові висновки викладено Верховним Судом у рішенні від 22.11.2018, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2019 у справі № 9901/805/18.

Крім цього, відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду постанови від 17.09.2020 у справі № 9901/302/19 при обчисленні стажу роботи на посаді судді підлягають застосуванню норми законодавства, які були чинними на день призначення (обрання) відповідного судді. Разом з тим, при обчисленні стажу, який дає право на відставку, окремо слід застосовувати положення частини першої статті 137 зазначеного закону, положення частини другої цієї статті, як стаж, який зараховується додатково.

Згідно із частиною першою статті 7 Закону № 2862-ХІІ (у редакції, чинній на час обрання позивачки суддею вперше - 18.03.1994) право на зайняття посади судді районного (міського) суду мав громадянин України, який досяг на день обрання 25 років, мав вишу юридичну освіту і, як правило, стаж роботи за юридичною спеціальністю не менше двох років.

Як уже зазначалося вище, позивач здобуття вищої юридичної освіти у період з 01.08.1989 по 30.05.1993 працювала на посаді стажиста Бориспільського міського суду Київської області, а у період з 01.06.1993 по 18.03.1994 – на посаді консультанта у Підволочиському районному суді Тернопільської області.

Тобто, на день обрання суддею позивач мала стаж роботи за юридичною спеціальністю 04 роки 07 місяців 18 днів.

Враховуючи наведені положення ч.2 ст.137 Закону №1402-VIII, ч.1 ст.7 Закону № 2862-ХІІ та правові висновки Верховного Суду, вказаний період роботи позивачки за юридичною спеціальністю може бути зарахований до стажу роботи на посаді судді (який дає право на відставку та виплату щомісячного грошового забезпечення) лише в межах двох років, як мінімально необхідний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді визначений Законом на дату такого призначення.

Таким чином, додатково до стажу роботи позивача на посаді судді підлягає зарахуванню також стаж роботи за юридичною спеціальністю, що вимагався Законом № 2862-ХІІ для обрання на посаду судді районного (міського) суду станом на час її призначення, тобто - 02 роки.

Відтак, колегія суддів враховує, що загальний стаж на посаді судді, який дає право позивачу на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці становить 26 років 05 місяців 03 дні, а саме: - 24 роки 05 місяців 03 дні - стаж роботи на посаді судді, в тому числі половина строку навчання на юридичному факультеті Харківського інституту (згідно рішення Підволочиського районного суду у справі №604/470/17 від 10.07.2017) тривалістю 01 рік 11 місяців; - 02 роки – стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді, на дату такого призначення - 18.03.1994.

За таких обставин, судом першої інстанції обгрунтовано зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати позивачу до стажу роботи на посаді судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання - 2 (два) роки стажу роботи за юридичною спеціальністю, набутого після здобуття вищої юридичної освіти та до призначення на посаду судді та здійснити відповідний перерахунок та виплату позивачці щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Колегія суддів також враховує, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні решти позовних вимог - позивач не оскаржує.

З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції всебічно з`ясовано обставини справи, рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому немає підстав для його скасування.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).

Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд –

постановив:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області – залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 03 липня 2025 року в адміністративній справі №500/2303/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В. В. Гуляк

судді Н. В. Ільчишин

З. М. Матковська