Постанова від 29 квітня 2026 р. у справі №240/1013/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/1013/25

Головуючий у 1-й інстанції: Токарева М.С.

Суддя-доповідач: Гонтарук В. М.

30 квітня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гонтарука В. М.

суддів: Моніча Б.С. Білої Л.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Фаворит Компані" на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства "Фаворит Компані" до Житомирської міської ради, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Поліський енергетичний хаб" про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Житомирської міської ради, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Поліський енергетичний хаб" про визнання протиправним та скасування рішення.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

20.04.2026 року від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність її доводів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 29.10.2024 до ЦНАПу Житомирської міської ради від ТОВ "Поліський енергетичний хаб" надійшла заява щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею (орієнтовною площею) 0,0034 га з метою встановлення постійного земельного сервітуту для розміщення об`єкта енергетичної інфраструктури, а саме: кабельної лінії, електричної станції для зарядження електромобілів та іншого технічного обладнання, місце знаходження земельної ділянки: м. Житомир, майдан Перемоги, 6. До клопотання додано викопіювання (орієнтовне місцерозташування земельної ділянки); виписка з ЄДРЮФОП та ГФ; статут ТОВ "Поліський енергетичний хаб" та лист ПрАТ "Фаворит Компані" від 25.10.2024.

Розглянувши зазначене звернення, спеціалістами виконавчого органу Житомирської міської ради включено порушене у зверненні питання до відповідного проєкту рішення, який 05.12.2024 було оприлюднено на офіційному вебсайті Житомирської міської ради.

Рішенням 47 сесії восьмого скликання Житомирської міської ради № 1286 від 19.12.2024 клопотання ТОВ "Поліський енергетичний хаб" було погоджено повністю та надано дозвіл із кодом та назвою земельного сервітуту: (07.03) Право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, електронних комунікаційних мереж, трубопроводів, інших лінійних комунікацій (розміщення кабельної лінії, електричної станції для зарядження електромобілів та іншого технологічного обладнання) за адресою: м. Житомир майдан Перемоги, 6, орієнтовною площею 0,0034 га., на підставі п.в-4 ст.99 Земельного кодексу України.

Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до частини 3 статті 16 Закону № 280/97-ВР матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Згідно з частиною 1 статті 60 Закону № 280/97-ВР територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

За змістом статті 26 Закону № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад, до яких віднесено розпорядження комунальним майном територіальних громад та інше.

Відповідно до частини 5 статті 60 Закону № 280/97-ВР органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України від 25.10.2001 року № 2768-III до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу тощо.

Згідно з частиною 1 статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Таким чином, органом, уповноваженим управляти комунальним майном, яке знаходиться на території Житомирської територіальної громади, в тому числі землями комунальної власності, на час виникнення спірних правовідносин та розгляду справи в суді є відповідач - Житомирська міська рада.

Відповідно до частини 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Приписами частини 1 статті 123 Земельного кодексу України обумовлено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі:

надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення;

формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Відповідно до частини першої статті 93 ЗК України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

У відповідності до ч.1 ст.98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Згідно приписів ст.99 Земельного кодексу України власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів, зокрема, право проходу та проїзду на велосипеді, право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху (п. а та п. в ч.1 ст.99 Земельного кодексу України).

Відповідно до положень ст.100 Земельного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки.

За домовленістю сторін договір про встановлення земельного сервітуту може бути посвідчений нотаріально.

Власник земельної ділянки також може встановити вимогу нотаріального посвідчення договору про встановлення земельного сервітуту та скасувати таку вимогу. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на земельну ділянку та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом.

Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

У разі необхідності встановлення земельного сервітуту на землях державної, комунальної власності, не сформованих у земельну ділянку, допускається формування земельної ділянки в межах території, на яку буде поширюватися право земельного сервітуту.

Порядок встановлення земельних сервітутів на землях державної, комунальної власності визначено статтею 124-1 Земельного кодексу України.

У відповідності до ч.1 ст.124-1 Земельного кодексу України, особа, заінтересована у встановленні земельного сервітуту на землях державної, комунальної власності, звертається з клопотанням у разі, якщо:

а) земельна ділянка не передана у користування або у разі необхідності встановлення земельного сервітуту на землях, не сформованих у земельні ділянки, - до органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, що здійснює розпорядження земельною ділянкою державної, комунальної власності;

б) земельна ділянка перебуває у користуванні - до органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, що здійснює розпорядження земельною ділянкою державної, комунальної власності, або до землекористувача.

У клопотанні має бути зазначена мета встановлення земельного сервітуту.

До клопотання додаються:

а) копії документів, що підтверджують право власності заявника на будівлі, споруди, що розташовані на земельній ділянці (за наявності);

б) письмове погодження землекористувача (у разі встановлення земельного сервітуту щодо сформованої земельної ділянки, яка перебуває у користуванні, за договором з органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування, що здійснює розпорядження земельною ділянкою державної, комунальної власності), справжність підпису на якому засвідчується нотаріально;

в) проект договору про встановлення земельного сервітуту (у разі встановлення земельного сервітуту щодо сформованої земельної ділянки);

г) графічні матеріали із зазначенням орієнтовного місця розташування та площі земельної ділянки, яку передбачається сформувати з метою встановлення земельного сервітуту (у разі необхідності формування земельної ділянки державної, комунальної власності з метою встановлення земельного сервітуту);

ґ) технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право суборенди, сервітуту, що розробляється без одержання дозволу на її розроблення (у разі встановлення земельного сервітуту щодо сформованої земельної ділянки).

Згідно з ч.2 ст.124-1 Земельного кодексу України у разі необхідності встановлення земельного сервітуту на сформованій земельній ділянці:

особа відповідно до пункту "а" частини першої цієї статті приймає рішення про надання згоди на встановлення земельного сервітуту та забезпечує укладення договору про встановлення земельного сервітуту або надає мотивовану відмову у його встановленні;

особа відповідно до пункту "б" частини першої цієї статті забезпечує укладення договору про встановлення земельного сервітуту або надає мотивовану відмову у його встановленні.

Укладення договору про встановлення земельного сервітуту з органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування здійснюється на підставі рішення цього органу. У разі відмови в укладенні договору про встановлення земельного сервітуту щодо сформованої земельної ділянки державної, комунальної власності такий договір визнається укладеним за рішенням суду.

Відповідно до ч.3 ст.124-1 Земельного кодексу України у разі необхідності формування земельної ділянки державної, комунальної власності з метою встановлення земельного сервітуту орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування протягом одного місяця з дня отримання клопотання приймає рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

У рішенні органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки має зазначатися вичерпний перелік підстав для такої відмови з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

З аналізу вищенаведеного слідує, що у випадку встановлення земельного сервітуту на несформованій земельній ділянці особа звертається із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою встановлення земельного сервітуту до органу місцевого самоврядування, в якому зазначає мету встановлення земельного сервітуту.

При цьому, за результатами розгляду вказаного клопотання, нормами чинного законодавства чітко визначено обов`язок суб`єкта владних повноважень щодо прийняття рішення про надання відповідного дозволу, або ж прийняття рішення про відмову у наданні такого дозволу із зазначенням вичерпного переліку підстав для такої відмови з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Як встановлено з матеріалів справи, відповідачем був погоджений Приватному акціонерному товариству "Фаворит Компані" проєкт благоустрою території (Проєкт благоустрою готелю «Житомир» за адресою: м. Житомир майдан Перемоги 6), що відповідає Закону України "Про благоустрій населених пунктів" та ДБН Б.2.2-5:2011 "Благоустрій територій", а також позивач на виконання проєктних рішень, попередньо отримавши контрольну картку порушення благоустрою, розпочав виконання робіт, що не оспорювалось жодною із сторін.

Основні вимоги до змісту проєкту благоустрою як містобудівної документації в Україні регулюються низкою нормативно-правових актів, зокрема Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", Законом України "Про благоустрій населених пунктів" та державними будівельними нормами (ДБН), зокрема ДБН Б.2.2-5:2011 "Благоустрій територій".

Проєкт благоустрою розробляється на підставі вихідних даних (містобудівних умов та обмежень, завдання на проєктування) і має відповідати таким вимогам: Відповідність містобудівній документації вищого рівня: проєкт має узгоджуватися з комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади, генеральним планом населеного пункту, планом зонування території та детальним планом території.

Комплексний підхід: проєкт повинен передбачати комплекс заходів з утримання території в належному стані, її санітарного очищення, збереження об`єктів загального користування, а також природних ландшафтів.

Функціональне призначення та зонування: чітке визначення функціональних зон території, режимів їх використання та відповідних обмежень згідно з будівельними нормами.

Планувальна організація території: визначення червоних ліній та ліній регулювання забудови; організація транспортного і пішохідного руху; система інженерних мереж та інженерна підготовка території; потреба в підприємствах і закладах обслуговування населення та місце їх розташування.

Елементи благоустрою: передбачення покриття площ, вулиць, доріг, проїздів, алей, бульварів, тротуарів згідно з нормами та стандартами; забезпечення озеленення територій (парки, сквери, алеї, сади, газони); планування зовнішнього освітлення, малих архітектурних форм, облаштування майданчиків різного призначення (дитячих, спортивних, для відпочинку); влаштування елементів доступності для маломобільних груп населення (пандуси, тактильна плитка, спеціальні покажчики).

Санітарне очищення та поводження з відходами: забезпечення умов для збору та вивезення побутових відходів, заборона скидання стоків у зливову каналізацію.

Графічні матеріали: обов`язкове включення планів та схем благоустрою, схеми обмежень використання територій, схеми меж об`єктів благоустрою з визначенням балансоутримувачів.

Дотримання державних стандартів і правил: всі рішення проєкту мають відповідати чинним ДБН, державним стандартам і правилам.

Екологічні вимоги: забезпечення формування екомережі, дотримання меж прибережних захисних смуг водних об`єктів.

Вимоги містобудівної документації є обов`язковими для виконання всіма суб`єктами містобудування, у тому числі для позивача.

Проте, як встановлено з матеріалів справи, відповідачем, без внесення будь-яких змін у проєкт благоустрою (Проєкт благоустрою готелю «Житомир» за адресою: м. Житомир майдан Перемоги 6), було прийнято оскаржуване рішення.

Правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів визначено Законом України «Про благоустрій населених пунктів» № 2807-IV.

Згідно частини першої статті 5 Закону № 2807 управління у сфері благоустрою населених пунктів здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та інші органи влади в межах їх повноважень.

Відповідно до пункту 14 частини другої статті 10 Закону № 2807 до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, видача дозволу на порушення об`єктів благоустрою у випадках та порядку, передбачених цим Законом.

Статтею 26-1 Закону № 2807 встановлено вимоги щодо дозволу на порушення об`єктів благоустрою.

Згідно вказаної статті порушення об`єктів благоустрою, пов`язане з виконанням суб`єктами господарювання земляних та ремонтних робот, здійснюється на підставі дозволу на порушення об`єктів благоустрою виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, крім випадків, встановлених абзацами другим — четвертим частини першої цієї статті.

Судом першої інстанції при розгляді справи не було надано оцінку процедурним порушенням, допущеним відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення, не надано оцінку чи прийняте таке рішення з дотриманням чинного законодавства.

А саме, відповідачем оскаржуване рішення було прийнято з порушенням Конституції України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Регламенту роботи Житомирської міської ради (затверджений рішенням Житомирської міської ради від 24.12.2020 № 29 (надалі — Регламент)), зокрема.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що в матеріалах справи відсутні та відповідачем не надано до суду підтвердження, що оскаржуване рішення проходило профільні депутатські комісії, виносилось до порядку денного 47 сесії восьмого скликання Житомирської міської ради до 19.12.2024, що проєкт рішення надавався депутатам для ознайомлення як до голосування, так і під час голосування.

Оскаржуване рішення з голосу (усно), без зазначення всього тексту рішення, було винесено на розглядання депутатом Житомирської міської ради, і опубліковано на офіційному сайті відповідача.

Суд послався на ст.ст. 98, 124-1 ЗК України, вказуючи, що міська рада діяла правомірно, надаючи дозвіл на встановлення сервітуту.

Однак суд не дослідив всіх доказів по справі, а саме зміст землевпорядної документації.

Матеріали справи, зокрема Проєкт землеустрою, підтверджують наступне: Тотожність площі: Загальна площа новоствореної земельної ділянки складає 0,0034 га. Площа встановленого обмеження (сервітуту 07.03) також складає рівно 0,0034 га. Тобто сервітут поширюється на 100% площі ділянки.

Це суперечить правовій природі сервітуту як права обмеженого користування, оскільки власник (територіальна громада) повністю позбавляється можливості користуватися ділянкою.

Цільове призначення: Згідно з Витягом з ДЗК та Експлікацією угідь, земельній ділянці присвоєно код цільового призначення 02.09 «Для будівництва і обслуговування паркінгів та автостоянок...», а не для розміщення лінійних комунікацій.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуване рішення не порушує права позивача.

Однак колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим оскільки вказаний висновок спростовується наявними в матеріалах доказами, які суд залишив поза увагою.

Як встановлено з матеріалів справи позивач є не лише орендарем суміжної ділянки, а й суб`єктом, який на законних підставах вже використовує спірну територію для проведення благоустрою.

Згідно з Контрольними картками на тимчасове порушення благоустрою № 227 від 02.04.2021 та № 460 від 11.08.2023, виданими комунальним підприємством відповідача, ПрАТ «Фаворит Компані» виконує роботи з благоустрою (асфальтування, влаштування тротуарів, озеленення) саме за адресою майдан Перемоги, 6.

Термін виконання робіт за цими дозволами охоплює період прийняття оскаржуваного рішення (продовжено до 2025 року).

Надання дозволу третій особі на відведення цієї ж ділянки (площею 0,0034 га) під розміщення енергетичної інфраструктури створює умови, коли на одній і тій самій площі не можуть одночасно існувати елементи благоустрою позивача та обєкти третьої особи.

Проте судом першої інстанції вказані обставини були залишені поза увагою.

Суд першої інстанції не дав оцінку доказам, які свідчать про порушення відповідачем процедурних порушень, а саме факту, що рішення приймалося всупереч волі суміжного землекористувача та без врахування офіційних заперечень.

Колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи наявний лист ПрАТ «Фаворит Компані» № 02/12-01 від 02.12.2024, яким позивач офіційно відкликав свою попередню згоду та висловив заперечення проти формування ділянки для третьої особи.

Цей лист був отриманий відповідачем (вх. №31/8-3 від 02.12.2024) та профільним Департаментом.

Крім того, проєкт рішення не проходив належного оприлюднення та розгляду комісіями з урахуванням відкликання згоди, що є порушенням Регламенту Ради.

Проте, суд першої інстанції не дослідив містобудівні обмеження, які унеможливлюють довільне розміщення об`єктів на спірній території.

Згідно з Витягом з містобудівної документації, спірна земельна ділянка знаходиться в межах: Історичного ареалу населеного місця. Зони загального регулювання забудови.

Розміщення технічних споруд в історичному ареалі вимагає особливого порядку погодження та збереження традиційного характеру середовища.

Відведення землі під окремий об`єкт інфраструктури без врахування вже затвердженого комплексного благоустрою території (який здійснює позивач) є порушенням містобудівного законодавства.

Згідно зі ст. 124-1 ЗК України, сервітут зазвичай встановлюється для обслуговування потреб власника нерухомого майна.

Проте, ТОВ "Поліський енергетичний хаб" не має нерухомості поблизу спірної ділянки.

У своїй заяві від 29.10.2024 ТОВ "Поліський енергетичний хаб" прямо зазначило мету: "для розміщення об`єкта енергетичної інфраструктури".

Суд першої інстанції не врахував сталу судову практику Верховного Суду, яка вказує на неможливість підміни договору оренди договором сервітуту, особливо коли йдеться про повне володіння земельною ділянкою та розміщення на ній споруд.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 суд зазначив: «Встановлення сервітуту не може позбавляти власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпорядження цим майном... Якщо особа бажає отримати земельну ділянку у користування, що передбачає можливість забудови чи розміщення об`єктів, які унеможливлюють використання цієї ділянки власником, правовим інструментом є оренда або суперфіцій, а не сервітут».

Згідно з наданими доказами, у даній справі площа сервітуту (0,0034 га) повністю збігається з площею земельної ділянки (0,0034 га), а цільове призначення 02.09 передбачає розміщення інфраструктури (паркінгів/зарядок), що повністю виключає використання цієї землі територіальною громадою.

Також, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у Постанові від 23 грудня 2021 року у справі № 344/10543/16-а наголосив: «Надання земельної ділянки для здійснення підприємницької діяльності, зокрема розміщення тимчасових споруд чи об`єктів інфраструктури, повинно відбуватися на конкурентних засадах (земельних торгах) відповідно до ст. 134 ЗК України. Використання механізму земельного сервітуту для обходу обов`язкової процедури торгів є порушенням закону».

В даному випадку, відповідач надав дозвіл на розробку проєкту землеустрою під сервітут для комерційної діяльності третьої особи на вільній земельній ділянці, що є порушенням вимог ст. 134 ЗК України.

У справі «Рисовський проти України» (Заява № 29979/04) Європейський суд з прав людини, практика якого є джерелом права в Україні (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ»), сформулював принцип «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, органи державної влади повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.

Верховний Суд у Постанові від 12 червня 2018 року у справі № 826/7857/16 застосував цей принцип, вказавши: «Непослідовність дій суб`єкта владних повноважень, зокрема надання дозволів, що суперечать раніше прийнятим рішенням щодо тієї ж території, порушує принцип правової визначеності та законні очікування особи».

Водночас, як встановлено з матеріалів справи, в даному випадку Житомирська міська рада спочатку погодила позивачу (ПрАТ «Фаворит Компані») благоустрій території, видала контрольні картки на виконання робіт (діючі до 2025 року), а згодом прийняла оскаржуване рішення про надання цієї ж території третій особі для розміщення об`єкта, що фізично унеможливлює реалізацію благоустрою.

Крім того, відповідач посилаючись на положення п.п.в-4 ст.99 Земельного Кодексу України спірним рішенням надав дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок з метою встановлення земельних сервітутів, для отримання права прокладення та експлуатації ліній електропередачі, електронних комунікаційних мереж, трубопроводів, інших лінійних комунікацій (розміщення кабельної лінії, електричної станції для заряджання електромобілів та іншого технологічного обладнання) за адресою: м. Житомир майдан Перемоги, 6,орієнтовною площею 0,0034 га.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що при наданні аналізу положень п.п.в-4 ст. 99 Земельного кодексу України, встановлено, що відповідачем було допущено вільне тлумачення вказаної норми, оскільки остання не містить присів та положень стосовно (розміщення кабельної лінії, електричної станції для заряджання електромобілів та іншого технологічного обладнання).

Вказані обставини були залишені судом першої інстанції без уваги.

Також, суд першої інстанції помилково послався на дискреційні повноваження Ради.

Так, у Постанові Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі № 333/1494/16-а (2а/333/67/16) зазначено: «Дискреційні повноваження не є необмеженими".

Суд має право і зобов`язаний перевіряти, чи діяв суб`єкт владних повноважень у межах закону, чи було рішення прийнято обґрунтовано, добросовісно та розсудливо. Наявність дискреції не звільняє орган від обов`язку дотримуватися процедури та враховувати права третіх осіб». Ігнорування Відповідачем офіційного листа Позивача про відкликання згоди та наявність конфлікту інтересів свідчить про те, що дискреційні повноваження були використані всупереч меті закону (свавільно).

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Однак зазначеним вимогам рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року не відповідає та підлягає скасуванню.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на застосування принципу in dubio pro tributario (пріоритет із найбільш сприятливим для особи тлумаченням норми права), який запозичено з кримінального судочинства та загальноприйнято розуміти так: у разі якщо норма закону або іншого нормативного акта, виданого на основі закону, або якщо норми різних законів або нормативних актів дозволяють неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків особи у її взаєминах із державою (в особі відповідних суб`єктів владних повноважень), тлумачення такого закону здійснюється на користь особи (суб`єкта приватного права).

Норми про застосування правила про пріоритет норми з найбільш сприятливим для особи тлумаченням (in dubio pro tributario) безпосередньо містяться, зокрема, у ч. 7 ст. 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 5 квітня 2007 р. № 877-V: у разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів допускають неоднозначне (множинне) трактування прав і обов`язків суб`єкта господарювання або повноважень Органу державного нагляду (контролю), така норма трактується в інтересах суб`єкта господарювання.

Також у постанові від 3 липня 2019 року у справі № 911/1521/18 Верховний Суд наголосив на тому, що відповідно до вимог принципу правової визначеності, правозастосовчий орган у випадку неточності, недостатньої чіткості або суперечливості норм позитивного права має тлумачити норму на користь невладного суб`єкта (якщо однією зі сторін спору є представник держави або органу місцевого самоврядування), адже якщо держава нездатна забезпечити видання зрозумілих правил, то саме вона і повинна розплачуватися за свої прорахунки.

Це так зване правило пріоритету норми за найбільш сприятливим для особи тлумаченням (належного урядування). Висновки Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» від 29 листопада 1991 року за заявою № 12742/87 (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland), де Суд зазначив, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосовувати для захисту «правомірних очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною права власності.

«Правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати так.

Таким чином, за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події або факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце. Даний висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 23 квітня 2014 року у справі № 6-26цс14 та Верховним Судом у постанові від 03 травня 2018 року у справі № 904/7981/17.

Згідно зі статтею 8 Конституції України, звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. У справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду.

Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

Враховуючи вище викладене, колегія суддів, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів позивача з урахуванням висновків викладених вище, дійшла висновку, що рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідком розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до частини першої ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Фаворит Компані" задовольнити повністю.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Приватного акціонерного товариства "Фаворит Компані" до Житомирської міської ради, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Поліський енергетичний хаб" про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати Рішення 47 сесії восьмого скликання Житомирської міської ради № 1286 від 19.12.2024 в частині пункту 1.3., додатку № 3, яким було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок з метою встановлення земельних сервітутів, для отримання права прокладення та експлуатації ліній електропередачі, електронних комунікаційних мереж, трубопроводів, інших лінійних комунікацій (розміщення кабельної лінії, електричної станції для заряджання електромобілів та іншого технологічного обладнання), за адресою: м. Житомир, майдан Перемоги, 6, орієнтовною площею, 0,0034 га - Товариству з обмеженою відповідальністю «Поліський енергетичний хаб».

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

Головуючий Гонтарук В. М.

Судді Моніч Б.С. Біла Л.М.