Постанова від 29 квітня 2026 р. у справі №752/30911/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 752/30911/25 Суддя (судді) першої інстанції: Чекулаєв С.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,

суддів: Вівдиченко Т.Р., Карпушової О.В.,

при секретарі судового засідання Харечко Ю.В.,

представника відповідача - Рябоконь В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 09 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову серії 2КІ №0005324273 від 19.11.2025 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за частиною першою статті 122 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 340,00 гривень, винесену головним спеціалістом-інспектором з паркування Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації);

- закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю складу правопорушення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що зупинка автомобіля здійснена на тротуарі із дотриманням умов, передбачених п.п. «в» п. 15.10 Правил дорожнього руху. Вважає, що на фотознімках, які містяться в матеріалах справи, автомобіль розташований на краю тротуару та не створює жодних перешкод для руху пішоходів чи інших учасників дорожнього руху. Візуально видно, що відстань від автомобіля до будівлі за адресою м. Київ, проспект Голосіївський, 46/1 становить більше 4 метрів та не перешкоджає руху пішоходів.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 09 лютого 2026 року позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Департамент територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Департамент вважає, що рішення є таким, під час якого мало місце неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права.

Апелянт стверджує, що судом першої інстанції не досліджено фактичні обставини справи, які впливають на факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, а саме не враховано доводи Департаменту в частині розміщення на тротуарі обмежувальних стовпчиків.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції надавав оцінку спірним правовідносинам на основі іншої норми права (підпункту «в» пункту 15.10 Правил), відмінної від тієї норми права, щодо якої виник спір (підпункт «б» пункту 15.10 Правил).

Апелянт стверджує, що доказів неправомірної поведінки інспектора позивачем не надано, а виносячи оскаржувану постанову, інспектор реалізовував свої повноваження по забезпеченню безпеки дорожнього руху.

Щодо стягнення з відповідача судових витрат на правничу допомогу, апелянт зазначив, що ОСОБА_1 є адвокатом, керівником адвокатського об`єднання «ЮРІСВЕСТ», а тому спроможний написати позовну заяву в справі незначної складності самостійно, без подальших витрат на правову допомогу.

Ухвалами колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2026 року та від 15 квітня 2026 року відкрито провадження за апеляційною скаргою Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Від представника позивача до суду 12.03.2026 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що апелянтом не надано належних та допустимих доказів того, що розміщення транспортного засобу позивача фактично створювало перешкоди для руху пішоходів або унеможливлювало їх безпечне пересування тротуаром. Зазначає, що сам по собі факт наявності на тротуарі елементів благоустрою у вигляді антипаркувальних стовпчиків чи тактильних смуг не може свідчити про створення перешкоди руху пішоходів без належного встановлення факту реального обмеження можливості їх пересування. Вважає, що сам по собі факт того, що позивач є адвокатом або керівником адвокатського об`єднання, не може бути підставою для обмеження його права на отримання правничої допомоги чи відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.

Від позивача до суду 23.04.2026 надійшла заява про розгляд справи без його участі.

В судове засідання з`явився представник відповідача, підтримав вимоги апеляційної скарги.

Відповідно до частин першої, третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши матеріали справи, аргументи та доводи сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що 19.11.2025 головним спеціалістом - інспектором з паркування відділу контролю оплати послуг на майданчиках для паркування управління (інспекції) з паркування Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Павловим Олександром Володимировичем винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване у режимі фотозйомки (відеозапису) серія 2КІ № 0005324273 щодо ОСОБА_1 , який є власником транспортного засобу BMW M235I, номерний знак НОМЕР_1 , у зв`язку з порушенням пункту 15.10 б) Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, та вчиненням адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП.

У постанові серії 2КІ № 0005324273 вказано, що 19.11.2025 о 11 годині 53 хвилині на проспекті Голосіївському 46/1 в м. Києві транспортний засіб BMW M235I, номерний знак НОМЕР_1 поставлено на стоянку на тротуарі, де немає місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками, чим порушено пункт 15.10. б) Правил.

Згідно оскаржуваної постанови ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за правопорушення передбачене частиною 1перщою статті 122 КУпАП та застосоване адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 гривень.

Не погоджуючись з правомірністю притягнення до адміністративної відповідальності, позивач звернувся до суду з позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що автомобіль позивача припарковано на краю тротуару, який примикає до проїзної частини, та розташовано таким чином, що він не створював перешкоди для руху пішоходів та інших учасників руху, а для пішоходів залишена вільна відстань значно більша ніж 2 метри, а тому відсутні у діях позивача порушення пункту 15.10. б) та відповідно складу адміністративного правопорушення передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, виходячи із такого.

Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Стаття 7 КУпАП передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

За визначенням, що міститься у статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.

Відповідно до частини першої статті 122 КУпАП України порушення правил стоянки тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За правилами частини першої статті 14-2 КпАП України адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису) (за допомогою технічних засобів, що дають змогу здійснювати фотозйомку або відеозапис та функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу, - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.

Примітка. Режим фотозйомки (відеозапису) передбачає здійснення уповноваженою посадовою особою фото/відеофіксації обставин порушення правил зупинки, стоянки або паркування транспортних засобів, а саме: дати, часу (моменту), місця розташування транспортного засобу по відношенню до нерухомих об`єктів та/або географічних координат, інших ознак наявності складу адміністративного правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу. При здійсненні фотозйомки обов`язковою є наявність не менше двох зображень транспортного засобу, отриманих з різних або протилежних ракурсів, а в разі фіксації порушення, що полягає у неоплаті вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування в межах населеного пункту, в якому не впроваджена автоматизована система контролю оплати паркування, обов`язковою є наявність додаткового зображення (зображень), що фіксує відсутність документа про оплату послуг з користування майданчиком для платного паркування під лобовим склом транспортного засобу.

Закон України «Про дорожній рух» №3353-XII (далі - Закон №3353-XII) регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об`єднань).

За визначенням, що міститься у статті 14 Закону №3353-XII учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.

До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.

Учасники дорожнього руху зобов`язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Згідно п. 1.1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Підпункт "б" п. 15.10 ПДР встановлює, що стоянка забороняється на тротуарах (крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками.

Згідно із пунктом 15.10 Правил дорожнього руху, стоянка забороняється:

а) у місцях, де заборонена зупинка;

б) на тротуарах (крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками);

в) на тротуарах, за винятком легкових автомобілів та мотоциклів, які можуть бути поставлені на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м;

Тобто, за змістом норми підпункту "в" пункту 15.10 ПДР України, водій наділяється правом на здійснення стоянки автомобіля на тротуарі за умови одночасного дотримання трьох вимог, а саме: стоянка здійснюється легковим автомобілем та мотоциклом; стоянка здійснюється на краю тротуару; стоянка здійснюється таким чином, що для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м.

Вказане є винятком із заборони, встановленої п. 15.10 "б" Правил дорожнього руху.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.06.2018 року у справі №749/447/17.

Правовими положеннями частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, хоча за загальним правилом стоянка забороняється на тротуарах, крім визначених для цього місць, законодавець допускає можливість стоянки легкових автомобілів та мотоциклів на краю тротуару, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 метри.

Враховуючи викладене вище, твердження апелянта про правомірність постанови про накладення стягнення з огляду на те, що транспортний засіб BMW M235I, номерний знак НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_1 , залишено для стоянки на тротуарі у місці, де немає місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками, колегія суддів вважає необґрунтованим та безпідставним, позаяк п. п. "в" п. 15.10 ПДР стосується виключно способу розміщення транспортного засобу, без прив`язки до наявності знаку, що дозволяє стоянку (п. п. "б" п. 15.10 ПДР).

У даному випадку, як вбачається з наявних у справі доказів фотофіксації, автомобіль позивача, який є легковим, припаркований, з дотриманням п. 15.10 "в" ПДР, а саме: на краю тротуару, а для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м (а.с.9-14).

У свою чергу, доказів того, що відповідачем здійснювався замір відстані від місця стоянки автомобіля позивача до краю тротуару, де здійснюють рух пішоходи, за допомогою якого можливо було б встановити, що на тротуарі для руху пішоходів залишилося менше 2 метрів, матеріали справи не містять.

З наявних у справі доказів фотофіксації вбачається, що припаркований автомобіль позивача не створював будь-яких перешкод для руху пішоходів та інших учасників руху. Із наданих фотоматеріалів візуально видно, що відстань від автомобіля до будівлі по проспекту Голосіївському, 46/1 становить більше 2 метрів та не перешкоджає руху пішоходів.

Отже, доводи відповідача щодо порушення позивачем вимоги зазначеного п. п. «б» п. 15.10 ПДР, так як автомобіль BMW M235I, номерний знак НОМЕР_1 був припаркований не на краю тротуару, колегією суддів оцінюється критично, оскільки, по-перше, нормативного визначення краю тротуару ПДР України та чинне законодавство не містить, по-друге, наявні у матеріалах справи згадані вище фотографії дають підстави стверджувати, що транспортний засіб розташований на краю або близько до краю тротуару.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 1.10 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306: тротуар - елемент дороги, призначений для руху пішоходів, який прилягає до проїзної частини або відокремлений від неї газоном.

Посилання апелянта на те, що між транспортним засобом позивача і проїзною частиною розташовано обмежувальні стовпчики, на переконання колегії суддів, не спростовує того, що автомобіль стояв на краю тротуару.

Доводи апелянта про те, що транспортний засіб позивача створював перешкоди для користування тактильною смугою, не підтверджені жодними належними та допустимими доказами. Відповідачем не надано доказів того, що тактильна смуга була заблокована, перервана або унеможливлювала безпечний рух пішоходів, зокрема осіб з порушенням зору.

Крім того, посилання апелянта на порядок заїзду, рух чи маневрування транспортного засобу по тротуару не мають правового значення для вирішення цієї справи, оскільки предметом розгляду є правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності саме за порушення правил стоянки (паркування), а не за порушення правил руху.

Викладене свідчить, що оскаржувана постанова прийнята головним спеціалістом-інспектором з паркування Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) Павловим О.В. без наявних на те правових підстав з огляду на відсутність належних і допустимих доказів недотримання ОСОБА_1 вимог п. п. «б» п. 15.10 ПДР.

У свою чергу, відповідач не надав суду достатніх та належних доказів на підтвердження правомірності оскаржуваної постанови, не подав жодного доказу на підтвердження факту порушення ОСОБА_1 Правил дорожнього руху, необхідного для прийняття суб`єктом владних повноважень рішення про притягнення останньої до адміністративної відповідальності.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 8 КАС України).

Щодо доводів апелянта в частині відшкодування витрат на правничу допомогу, судова колегія зазначає таке.

Зокрема, в апеляційній скарзі Департамент територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) посилається на те, що позивач є адвокатом та має значний стаж професійної діяльності, а тому, на його думку, міг самостійно підготувати позовну заяву без залучення правничої допомоги.

Однак такі твердження не мають жодного правового значення для вирішення питання щодо розподілу судових витрат, оскільки норми процесуального законодавства не ставлять право особи на отримання професійної правничої допомоги або на компенсацію витрат на таку допомогу у залежність від її освіти, професії, досвіду роботи чи можливості самостійно здійснювати представництво своїх інтересів у суді.

Суд зазначає, що право на правничу допомогу є складовою права на судовий захист та гарантується кожній особі. Відповідно, саме особа визначає спосіб реалізації такого права, у тому числі шляхом залучення іншого адвоката для представництва своїх інтересів. Таким чином, сам по собі факт того, що позивач є адвокатом або керівником адвокатського об`єднання, не може бути підставою для обмеження його права на отримання правничої допомоги чи відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.

Апелянтом не наведено жодних обґрунтованих доводів або доказів, які б свідчили про невідповідність заявлених витрат критеріям розумності чи співмірності. Отже, твердження апелянта щодо відсутності підстав для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи та обґрунтування апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Згідно з приписами частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 243, 250, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 09 лютого 2026 року у справі №752/30911/25 - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена.

Суддя - доповідач О.М. Кузьмишина

Судді Т.Р.Вівдиченко

О.В.Карпушова