Постанова від 29 квітня 2026 р. у справі №400/6891/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/6891/25

Категорія: 112010200 Головуючий в 1 інстанції: Мельник О.М.

Місце ухвалення: м. Миколаїв

Дата складання повного тексту:05.12.2025р.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого – Бітова А.І.

суддів – Лук`янчук О.В.

– Ступакової І.Г.

у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), справа розглянута за правилами п.3 ч.1 ст. 311 КАС України,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А :

У липня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду (далі – ГУПФ) України в Миколаївській області, ГУПФ України в Дніпропетровській області про:

- визнання протиправним та скасування рішення ГУПФ України в Дніпропетровській області від 05 березня 2025 року №143150020311 про відмову у призначенні пенсії;

- зобов`язання ГУПФ України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди з 11 жовтня 1976 року по 25 серпня 1977 року, з 01 жовтня 1985 року по 29 квітня 1986 року, з 12 червня 1986 року по 25 жовтня 1988 року, з 31 січня 1990 року по 04 лютого 1991 року, з 05 лютого 1991 року по 19 липня 1991 року, згідно трудової книжки від 15 жовтня 1976 року НОМЕР_1 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) від 26 лютого 2025 року про призначення пенсії.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що він звертався з заявою щодо призначення йому пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV (далі – Закон №1058-ІV). До страхового стажу роботи позивача згідно трудової книжки НОМЕР_1 , дата заповнення 15 жовтня 1976року не зараховано періоди роботи: з 11 жовтня 1976 по 25 серпня 1977 року, з 01 жовтня 1985 року по 29 квітня 1986 року, оскільки періоди трудової діяльності до 01 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до трудового стажу за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначений період, що підтвердити неможливо наразі; з 12 червня 1986 року по 25 жовтня 1988 року, з 31 січня 1990 року по 04 лютого 1991 року, оскільки відтиск печатки на звільненні не придатний до читання; з 05 лютого 1991 року по 19 липня 1991 року, оскільки наявне виправлення, не завірене належним чином. З Рішенням позивач не згоден, вважає його протиправним та звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Відповідачі позов не визнали, вказуючи, що 23 грудня 2022 набрав чинності Закон України від 01 грудня 2022 року №2783-ІХ "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року", відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з російською федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року №240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року №140/98-ВР. Постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 2023 року №639 дію Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про трудову діяльність та соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, вчиненої 14 січня 1993 року, припинено. На сьогодні двосторонні угоди/договори в галузі пенсійного законодавства між Україною та російською федерацією не укладено. Отже, до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РФСР по 31 грудня 1991 року. З урахуванням викладеного, рішенням ГУПФ України в Дніпропетровській області від 05 березня 2025 року №143150020311 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком, у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого ст. 26 Закону №1058-ІV. Відповідач, вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з огляду на їх необґрунтованість.

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2025 року позов задовольнити повністю.

Визнано протиправним та скасувати рішення ГУПФ України в Дніпропетровській області від 05 березня 2025 року №143150020311 про відмову у призначенні пенсії.

Зобов`язано ГУПФ України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди з 11 жовтня 1976 року по 25 серпня 1977 року, з 01 жовтня 1985 року по 29 квітня 1986 року, з 12 червня 1986 року по 25 жовтня 1988 року, з 31 січня 1990 року по 04 лютого 1991 року, з 05 лютого 1991 року по 19 липня 1991 року, згідно трудової книжки від 15 жовтня 1976 року НОМЕР_1 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26 лютого 2025 року про призначення пенсії.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУПФ України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 968,96 грн.

В апеляційній скарзі ГУПФ України в Дніпропетровській області ставиться питання про скасування судового рішення в зв`язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що відповідно до Закону України "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993" від 01 грудня 2022 року №2783-IX – зупинено у відносинах, зокрема, з російською федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року №240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року №140/98-ВР. В зв`язку з припиненням 19 червня 2023 року для України дії Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року в м. Москві, починаючи з 19 червня 2023 року обчислення страхового стажу, набутого в республіках колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік, а в подальшому незалежних державах, та врахування нарахованої на їх території заробітної плати здійснюється відповідно до законодавства України з урахуванням двосторонніх угод/договорів. У разі неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за періоди трудової діяльності за межами України, особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення пенсії.

Крім того, апелянт зазначає, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконуються власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу. Вік ОСОБА_1 на момент звернення за призначенням пенсії 26 лютого 2025 року – 65 років 02 місяці 19 днів. Страховий стаж – 12 років 09 місяців 11 днів. За доданими до заяви про призначення пенсії документами до страхового стажу не враховано періоди: з 11 жовтня 1976 року по 25 серпня 1977 року, з 01 жовтня 1985 року по 29 квітня 1986 року – періоди трудової діяльності за межами України, що не підтверджені у встановленому порядку; з 12 червня 1986 року по 25 жовтня 1998 року, з 31 січня 1990 року по 04 лютого 1991 року – відтиск печатки на звільненні не придатний до читання, уточнюючі документи не подано; з 05 лютого 1991 року по 19 липня 1991 року - наявне виправлення (закреслена печатка в записі про звільнення), яке оформлене без дотримання встановленого порядку, уточнюючі документи не подано. За таких обставин враховуючи вищевикладене, оскільки Головне управління діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України – дії Головного управління є правомірними.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ГУПФ України в Дніпропетровській області, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлені, судом апеляційної інстанції підтверджені, учасниками апеляційного провадження неоспорені наступні обставини.

Позивач звертався з заявою щодо призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Позивачу направлено рішення ГУПФ України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії від 05 березня 2025 року №143150020311, згідно з яким загальний страховий стаж позивача неправомірно визначено у розмірі 12 років 09 місяців 11 днів.

До страхового стажу роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 , не зараховано періоди роботи: з 11 жовтня 1976 по 25 серпня 1977 року, з 01 жовтня 1985 року по 29 квітня 1986 року, оскільки періоди трудової діяльності до 01 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до трудового стажу за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначений період, що підтвердити неможливо наразі; з 12 червня 1986 року по 25 жовтня 1988 року, з 31 січня 1990 року по 04 лютого 1991 року, оскільки відтиск печатки на звільненні не придатний до читання; з 05 лютого 1991 року по 19 липня 1991 року, оскільки наявне виправлення, не завірене належним чином.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці. З аналізу вказаних нормативно-правових актів випливає, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з врахуванням такого періоду.

Суд першої інстанції вважав, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу позивача періоди з 12 червня 1986 року по 25 жовтня 1988 року, з 31 січня 1990 року по 04 лютого 1991 року, з 05 лютого 1991 року по 19 липня 1991 року згідно трудової книжки.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що згідно трудової книжки позивача містяться записи про те, що у період з 11 жовтня 1976 по 25 серпня 1977 року позивач працював на посаді кресляра-конструктора, техніка в технічному відділі Державного проектного інституту ГПИ-2 Міністерства легкої промисловості СРСР; з 01 жовтня 1985 року по 29 квітня 1986 року Позивач працював водієм 1-го класу на лінійний автобус в 13-му автобусному парку Управління автомобільного транспорту. У Трудовій книжці чітко зазначені підстави прийняття, звільнення з роботи. Отже, до страхового стажу Позивача підлягають зарахуванню періоди роботи з 11 жовтня 1976 по 25 серпня 1977 року, з 01 жовтня 1985 року по 29 квітня 1986 року.

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ч.2 ст. 19, ст.46, п.6 ч.1 ст. 92 Конституції України ст.ст. 2, 6-12, 77 КАС України, п.п.1.1, 1.7, 4.1, 4.2, 4.3 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25 листопада 2005 року, п.п.1-3 Постанови Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній .

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного.

Відповідно ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п.6 ч.1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Статтею 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно ч.ч.1, 2 ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року – не менше 31 року.

Позивач на момент звернення із заявою про призначення пенсії за віком досяг 60 років. Таким чином, для призначення пенсії позивачу необхідно мати 31 рік страхового стажу. Саме відсутність 31 року страхового стажу стала підставою для відмови у призначенні пенсії.

Відповідно ч.2 ст. 24 Закону №1058-VI, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог нього Закону за даними, що містяться в системі, персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

З оскаржуваного рішення відсутність необхідного стажу не зараховано періоди трудової діяльності з 12 червня 1986 року по 25 жовтня 1988 року, з 31 січня 1990 року по 04 лютого 1991 року, оскільки відтиск печатки на звільненні не придатний до читання; з 05 лютого 1991 року по 19 липня 1991 року, оскільки наявне виправлення, не завірене належним чином.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі – Порядок №637).

Відповідно п.п.1-3 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, якщо документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у випадках, якщо в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

З урахуванням вищенаведених правових норм, колегія суддів вказує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Однак, якщо у трудовій книжці немає необхідних записів або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у п.3 Порядку №637.

Відповідно до запису №15 в трудовій книжці, 25 жовтня 1988 року Позивач звільнений з роботи за власним бажанням (Наказ №163-ОК від 25 жовтня 1988 року).

Отже, записи №14 і №15 в трудовій книжці однозначно вказують на те, що прийняття на роботу та звільнення Позивача відбувалось в дати, зазначені в документів, підстави також вказані, уповноважена особа — начальник відділу кадрів Остапенко завірив своїм підписом, при цьому відтиск печатки вбачається, але через давність його проставлення він нечіткий, при цьому є розбірливим. Період роботи Позивача з 31 січня 1990 року по 04 лютого 1991 року на посаді вантажника комори в КОП Центрального району підтверджується записами №18 та №19 в Трудовій книжці. Згідно з записом №18 від 31 січня 1990 року в Трудовій книжці Позивач прийнятий на посаду вантажника комори КОП Центрального району (Наказ №8-а від 29 січня 1990).

Відповідно до запису №19 від 04 лютого 1991 року в трудовій книжці позивач звільнений за власним бажанням (Наказ №11 від 05.02.1991), запис зроблено начальником відділу кадрів Приходько, при цьому відтиск печатки вбачається, але через давність його проставлення він є нечітким, при цьому є розбірливим.

З відповіді відділу інформації та використання документів ліквідованих підприємств Трудового архіву від 22 жовтня 2024 №А-899/24.03-01 вбачається, що документи з особового складу Комбінату громадського харчування Центрального району до відділу не надходили, тому надати довідку щодо роботи ОСОБА_1 на цьому підприємстві неможливо. Період роботи Позивача з 05 лютого 1991 року по 19 липня 1991 року водієм на автомобілі ГАЗ-51 №НИЛ-64-10 в Мале комерційне ремонтно-будівельне підприємство "Успех" підтверджується записами №20 та №21 в Трудовій книжці. Згідно з записом №20 від 05 лютого 1991 року в трудовій книжці позивач прийнятий на роботу водієм на автомобілі ГАЗ-51 №НИЛ-64-10 в Мале комерційне ремонтно-будівельне підприємство "Успех" (Наказ №5-к/1 від 15.02.1991). Записом в Трудовій книжці №21 підтверджується, що Позивач 19 липня 1991 року звільнений з роботи за власним бажанням (Наказ №20-к від 16.07.1991). Через проставлення відтиску печатки іншого підприємства, уповноваженим представником роботодавця було виконане закреслення і проставлений відтиск вірної печатки підприємства, який є чітким та зрозумілим для сприйняття.

Таким чином, суд приходить до висновку, що періоди роботи позивача з 12 червня 1986 року по 25 жовтня 1988 року, з 31 січня 1990 року по 04 лютого 1991 року, з 05 лютого 1991 року по 19 липня 1991 року підтверджуються відповідними записами в трудовій книжці.

Отже, зазначені періоди мають бути враховані у загальний страховий стаж позивача для призначення пенсії за віком з огляду на наступні правові норми.

Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (надалі – Інструкція №58), яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110.

Відповідно п.1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників підприємств, установ і організацій (надалі підприємств) усіх форм власності, які пропрацювали на них понад 5 днів, включаючи осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Відповідно п.2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Отже, з вищенаведених норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність страхового стажу у позивача.

Також колегія суддів зазначає, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

З урахуванням наведеного, колегія суддів доходить висновку, що власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09 серпня 2019 року у справі №654/890/17.

Враховуючи вищенаведене, колегія судів вважає за необхідне зазначити, що формальні неточності у трудовій книжці не є виною позивача. Неналежне виконання своїх обов`язків відповідальними особами не може покладати на позивача відповідальність у вигляді відмови в зарахуванні до страхового стажу періоду роботи та, відповідно, відмови у призначенні пенсії за віком.

Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2018 року в справі №687/975/17 вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, відтак вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки стаж підтверджується основним документом – трудовою книжкою позивача, то спірні періоди роботи позивача підлягають зарахуванню до страхового стажу.

Щодо доводів апеляційної скарги про правомірність незарахування до страхового стажу періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР, оскільки такі періоди трудової діяльності зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди.

Колегія суддів зазначає, що одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав – учасниць СНД, в тому числі, Україна та російська федерація (далі – Угода).

Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав – учасниць Угоди (ст. 5 Угоди).

Відповідно ст. 1 Угоди, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Відповідно ч.2 ст. 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, укладеною між Україною і Росією, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.

Згідно абз.абз.2, 3 ст. 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14 січня 1993 року трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох сторін, взаємно визнається сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами сторін, без легалізації.

Частиною 2 ст. 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

З урахуванням вищенаведеного колегія суддів зазначає, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі №676/6166/16-а та від 14 листопада 2019 року у справі №676/6166/16-а.

Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав від 26 березня 2008 року №01-1/2-07 визначено, що норма п.3 ст. 6 Угоди встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.

Під час вирішення питання про наявність у позивача права на пенсію за віком відповідачем повинен був бути врахований трудовий стаж набутий нею на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території РФ.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" (далі – Постанова №1328), Україна вийшла з вищезазначеної Угоди. Вказана постанова набрала чинності 02 грудня 2022 року. Отже, до набрання чинності Постановою №1328, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно із Угодою.

Відтак, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в РФ, оскільки вказана Угода була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.

Крім того, згідно приписів п.2 ст. 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, трудової книжки позивача містяться записи про те, що у період з 11 жовтня 1976 по 25 серпня 1977 року позивач працював на посаді кресляра-конструктора, техніка в технічному відділі Державного проектного інституту ГПИ-2 Міністерства легкої промисловості СРСР; з 01 жовтня 1985 року по 29 квітня 1986 року Позивач працював водієм 1-го класу на лінійний автобус в 13-му автобусному парку Управління автомобільного транспорту. У Трудовій книжці чітко зазначені підстави прийняття, звільнення з роботи.

Отже, до страхового стажу Позивача підлягають зарахуванню періоди роботи з 11 жовтня 1976 по 25 серпня 1977 року, з 01 жовтня 1985 року по 29 квітня 1986 року.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки стаж підтверджується основним документом – трудовою книжкою позивача, то спірні періоди роботи позивача підлягають зарахуванню до страхового стажу.

Підсумовуючи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, дійшов вірного висновку, враховуючи сукупність наданих позивачем документів, про підтвердження спірного періоду роботи позивача, отже ОСОБА_1 протиправно відмовлено у призначенні пенсії за віком.

Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків суду першої інстанції не спростовують, тоді як факти та мотивування яких повністю спростовуються матеріалами справи та обставинами, які повно та об`єктивно були встановлені судом першої інстанції при вирішенні справи.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Колегія суддів не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України.

Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, колегія суддів, –

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 30 квітня 2026 року.

Головуючий: Бітов А.І.

Суддя: Лук`янчук О.В.

Суддя: Ступакова І.Г.