Постанова від 29 квітня 2026 р. у справі №400/11060/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/11060/25

Категорія: 106030200 Головуючий в 1 інстанції: Малих О.В.

Місце ухвалення: м. Миколаїв

Дата складання повного тексту:31.12.2025р.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого – Бітова А.І.

суддів – Лук`янчук О.В.

– Ступакової І.Г.

у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), справа розглянута за правилами п.3 ч.1 ст. 311 КАС України,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини (далі – в/ч) НОМЕР_1 про:

- визнання протиправною бездіяльності в/ч НОМЕР_1 що полягає у не розгляді рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі ч.4 п.2 г), абз.5 п.3, ч.12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" №2232-ХІІ (далі – Закон №2232-ХІІ);

- зобов`язання в/ч НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 про його звільнення з військової служби за ч.4 п.2 г), абз.5 п.3, ч.12 ст. 26 Закону №2232-ХІІ: у зв`язку з перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років та прийняти відповідне рішення за результатами такого розгляду з урахуванням висновків суду по даній справі.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що має на утриманні трьох дітей віком до 18 років: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . У вересні 2025 року позивачем було подано до відповідача рапорт про звільнення на підставі ч.4 п.2 г), абз.5 п.3, ч.12 ст. 26 Закону №2232-ХІІ, а саме перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.

Відповідач позов не визнав, вказуючи, що позивач самовільно залишив в/ч НОМЕР_1 03 листопада 2023 року. Наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 27 лютого 2024 року №27-РС (по особовому складу) призупинена служба позивача. З моменту самовільного залишення військової частини для позивача усі види забезпечення призупинено, призупинено соціальні гарантії, пільги, в тому числі призупинено можливість звільнення з військової служби. Позитивного рішення по рапорту позивача про звільнення з військової служби неможливо прийняти до повернення позивача до військової частини, яку він самовільно залишив (згідно з пп.14 п.116 Положення №1153/2008).

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_2 про: визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 що полягає у не розгляді рапорта ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі ч.4 п.2 г), абз.5 п.3, ч.12 ст. 26 Закону №2232-ХІІ; зобов`язання в/ч НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 про його звільнення з військової служби за ч.4 п.2 г), абз.5 п.3, ч.12 ст. 26 Закону №2232-ХІІ: у зв`язку з перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років та прийняти відповідне рішення за результатами такого розгляду з урахуванням висновків суду по даній справі – відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставиться питання про скасування судового рішення в зв`язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також у зв`язку з тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги:

- відповідач ніякого рішення взагалі не прийняв по рапорту, то суд мав зробити висновки щодо бездіяльності відповідача та відносно вимоги про зобов`язання в/ч НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 про його звільнення з військової служби за ч.4 п.2 г), абз.5 п.3, ч.12 ст. 26 Закону №2232-ХІІ у зв`язку з перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років та прийняти відповідне рішення за результатами такого розгляду з урахуванням висновків суду по даній справі. Чого суд не зробив, а натомість чомусь став робити висновки про дії державного виконавця який не стороною у справі щодо накладання ним штрафу за невиконання рішення суду. Очевидно що висновки суду не то, що не відповідають обставинам справи вони їх просто не стосуються взагалі. Одначе в межах даної справи суд не має надавати оцінку наявності або відсутності підстав для звільнення позивача з військової служби за пп."г" п.2 ч.4 ст. 26 Закону №2232-XII, оскільки суб`єктом владних повноважень відповідне рішення ще прийнято не було. Так як Відповідач не прийняв жодного рішення як він зазначає, цитата "кадрово- організаційного характеру щодо звільнення військовослужбовця з військової служби", то має місце явна протиправна бездіяльність у не розгляді рапорту та неприйняття по ньому жодного рішення і статус військовослужбовця тут ні до чого так як обов`язок розглянути рапорт та прийняти по ньому рішення діє однаковою мірою для усіх військовослужбовців в незалежності від їх статусу в тому числі і для осіб які самовільно залишили військову частину;

- призупинення військової служби не є підставою для відмови у звільненні військовослужбовця з військової служби у зв`язку з наявністю у особи право на таке звільнення. Поряд із цим, слід зазначити, що відсутність чи наявність позивача в списках осіб, котрі самовільно залишили місце несення служби жодним чином не нівелює обов`язок відповідача належним чином здійснювати свої обов`язки щодо надання наказу про звільнення чи обґрунтованої відмови у задоволенні рапорту в разі відсутності підстав для такого звільнення, у визначений законодавством України строк та спосіб по суті порушеного в ньому питання. За наведеного правового регулювання та встановлених обставин справи, прихожу до висновку, що відповідач, допустив протиправну бездіяльність щодо нерозгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби на підставі ч.4 п.2 г), абз.5 п.3, ч.12 ст. 26 Закону №2232-ХІІ;

- наслідком розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, зобов`язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту. Верховний Суд у постанові від 02 квітня 2025 року у справі №280/7446/24 вказував на те, що за результатами розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов`язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту (заяви). Натомість Відповідач в листі від 06 жовтня 2025 року №693/62311 зазначив таке "... ОСОБА_1 самовільно залишив в/ч НОМЕР_1 03 листопада 2023 року, витяг з єдиного реєстру досудових розслідувань від 10 лютого 2024 року №62024080100001033, наказом командира в/ч НОМЕР_1 №27-РС (по особовому складу) від 27 лютого 2024 року призупинена служба, тому на даний час відсутні підстави для прийняття рішень кадрово-організаційного характеру щодо звільнення військовослужбовця з військової служби у зв`язку із фактичною відсутністю на військовій службі.". Відповідач не прийняв жодного рішення вказавши, що відсутні підстави для прийняття рішень, тобто одного з двох можливих.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлені, судом апеляційної інстанції підтверджені, учасниками апеляційного провадження неоспорені наступні обставини.

Солдат ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проходить військову службу у в/ч НОМЕР_1 .

ОСОБА_1 має на утриманні трьох дітей віком до 18 років:

- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

Згідно рішення Вінницького міського суду вінницької області мене оголошено усиновлювачем малолітніх дітей ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 . Органом реєстрації актів цивільного стану внесені відповідні відомості та видані свідоцтва про народження.

У вересні 2025 року позивачем було подано рапорт до відповідача про звільнення на підставі ч.4 п.2 г), абз.5 п.3, ч.12 ст. 26 Закону України "Про військову службу і військовий обов`язок", а саме перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.

Листом від 06 жовтня 2025 року №693/62311 в/ч НОМЕР_1 відмовила позивачу у звільненні з військової служби. Мотиви відмови у звільненні зазначені наступні: "… ОСОБА_1 самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 03 листопада 2023 року, витяг з єдиного реєстру досудових розслідувань від 10 лютого 2024 року №62024080100001033, наказом командира в/ч НОМЕР_1 №27-РС (по особовому складу) від 27 лютого 2024 року призупинена служба, тому на даний час відсутні підстави для прийняття рішень кадрово-організаційного характеру щодо звільнення військовослужбовця з військової служби у зв`язку із фактичною відсутністю на військовій службі".

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення військовослужбовців з військової служби, військова служба яких була призупинена, можливе або за наслідками набрання законної сили обвинувальним вироком суду (п.144-5 Положення) або за наслідками розгляду відповідного рапорту на звільнення з військової служби, після продовження військової служби у зв`язку з набранням законної сили виправдувальним вироком, закриттям кримінального провадження (п.144-6 Положення) на підставі наказу командира військової частини по особовому складу. Тобто, після видання наказу командиром в/ч НОМЕР_1 (по особовому складу) від 27 лютого 2024 року №27-РС про призупинення військової служби ОСОБА_1 , правовідносини з позивачем з приводу можливості його звільнення з військової служби перейшли у нову площину та порядок такого звільнення вже визначається іншими нормами Закону №2232-ХІІ та Положенням.

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 6-12, 77 КАС України, Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного.

Статтею 2 Закону №2232-XII передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.

Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 5 ст. 1 Закону №2232-XII зазначено, що від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Підстави звільнення з військової служби передбачено ст. 26 Закону №2232-XII.

Згідно з пп."г" п.2 ч.4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ (в редакції що діяла станом на час звернення позивача до відповідача з рапортом) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.

Частиною 7 ст. 26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно пп.2 п.225 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008), звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу», зокрема: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них; у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Пунктом 233 Положення №1153/2008 встановлено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

При цьому, ч.2 ст. 24 Закону №2232-ХІІ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.

Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.

Військовослужбовці, військову службу яким призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту "г" частини другої, пункту "г" частини третьої, підпункту "д" пункту 1, підпункту "в" пункту 2 частини четвертої, підпунктів "е" пунктів 1 і 2, підпункту "в" пункту 3 частини п`ятої та підпункту "е" пункту 1, підпункту "д" пункту 2, підпункту "в" пункту 3 частини шостої статті 26 цього Закону, крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.

Військовослужбовці, яким призначено кримінальне покарання у вигляді штрафу, яких звільнено від кримінальної відповідальності на підставах, передбачених статтями 47, 48, 49 Кримінального кодексу України, а також яких звільнено від відбування покарання на підставі амністії, підлягають звільненню з військової служби відповідно до підпункту "ґ" пункту 1 частини четвертої, підпунктів "д" пунктів 1 та 2 частини п`ятої та підпункту "д" пункту 1, підпункту "ґ" пункту 2 частини шостої статті 26 цього Закону.

Для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до п.п.1, 2, 3 ч.1 ст. 284 КПК України, військова служба та дія контракту продовжується. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновлюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

За весь час необґрунтованого призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримане продовольче, речове та інші види забезпечення.

Порядок призупинення та продовження військової служби визначається положеннями про проходження військової служби.

Аналогічні за своїм змістом положення закріплено також і в п.п.144-1 – 144-7 Положення №1153/2008.

Зокрема, п.144-2 Положення №1153/2008 передбачено, що військовослужбовці, військову службу яким призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Таким чином, військова служба призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України.

В контексті наведеного вище, колегія суддів зазначає, що позивачу призупинено військову службу у Збройних Силах України з 10 лютого 2024 року, а тому в силу вимог ч.2 ст. 24 Закону №2232-ХІІ на даний час позивач не входить до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.

Щодо доводів апелянта про те, що відповідачем по суті не розглянуто рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби, колегія суддів зазначає наступне.

Рапорт – це вид службового документу Збройних Сил України, який є письмовим звернення військовослужбовця до вищого по посаді чи званню військовослужбовця з викладом питань службового або особистого характеру та відображає прагнення військовослужбовця реалізувати свої права.

Оскільки починаючи з 10 лютого 2024 року позивач є особою, яка самовільно залишила військову частину та на дату подання ним рапорту у вересні 2025 року його військова служба у Збройних Силах України призупинена, він не входить до складу Збройних Сил України та стосовно нього не прийнятий виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або не закрито кримінальне провадження, наказ про продовження ним військової служби командиром військової частини не приймався, тому, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апелянта, що у відповідача були відсутні правові підстави для ініціювання по суті порушеного у рапорті питання щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі ч.4 п.2 г), абз.5 п.3, ч.12 ст. 26 Закону №2232-ХІІ.

Колегія суддів доходить висновку щодо неможливості розглянути та прийняти рішення за рапортом позивача про звільнення його з військової служби до вирішення питання щодо продовження ОСОБА_1 військової служби.

Про вказані обставини в/ч НОМЕР_1 повідомила позивача листом від 06 жовтня 2025 року №693/62311.

Крім того, колегія суддів зазначає, що подання рапорту "по команді" передбачає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання, та далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті.

У спірних правовідносинах в/ч НОМЕР_1 не вирішувала питання про звільнення позивача з військової служби, не розглядала подані ним документи, які підтверджують наявність підстав для звільнення, а листом від 06 жовтня 2025 року №693/62311 повідомила ОСОБА_1 про неможливість вирішення відповідного питання у зв`язку з призупиненням його військової служби.

Оскільки наказом командира військової частини наказом командира в/ч НОМЕР_1 №27-РС (по особовому складу) від 27 лютого 2024 року призупинено військову службу у Збройних Силах України, а тому, на думку колегії суддів, в/ч НОМЕР_1 позбавлена можливості надіслання рапорту позивача про його звільнення "по команді" для розгляду такого рапорту по суті.

У постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі №342/158/17 суд касаційної інстанції зазначив, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що у спірних правовідносинах відсутня протиправна бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби у відповідності до положень ст. 26 Закону №2232-ХІІ.

За таких обставин, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків суду першої інстанції не спростовують, тоді як факти та мотивування яких повністю спростовуються матеріалами справи та обставинами, які повно та об`єктивно були встановлені судом першої інстанції при вирішенні справи.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Колегія суддів не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України.

Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, колегія суддів, –

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 30 квітня 2026 року.

Головуючий: Бітов А.І.

Суддя: Лук`янчук О.В.

Суддя: Ступакова І.Г.