Рішення від 23 березня 2026 р. у справі №404/5273/24 — Фортечний районний суд міста Кропивницького

Справа № 404/5273/24

Номер провадження 2/404/1470/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2026 року Фортечний районний суд міста Кропивницького

в складі: головуючого судді – Мохонько В.В.,

за участі секретаря – Суркової А.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому, в порядку загального позовного провадження, справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Служба у справах дітей Південноукраїнської міської ради , -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2024 року позивач звернувся до суду із позовом, яким просить позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 13.06.2024 року та продовжуючи до повноліття дитини, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вимоги мотивує тим, що він із відповідачем, перебували в шлюбі з 09.11.2011 pоку, який рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22.10.2014 року розірвано.

За час їх спільного проживання у них, ІНФОРМАЦІЯ_3 народився син ОСОБА_4 . Після розірвання шлюбу син залишився проживати з позивачем і перебуває на його утриманні й вихованні.

З 2017 року позивач з сином переїхали до м. Южноукраїнськ, Вознесенського району, Миколаївської області та на даний час проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Актом про фактичне проживання осіб від 17.05.2024 року завіреної головою ОСББ.

Мати сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 вихованням, утриманням, доглядом дитини не займається.

Лише позивач самостійно дбає про свого сина, відповідачка останні роки зовсім припинила приймати участь у виховані дитини, матеріально утримувати його не допомагає. Участі у житті ОСОБА_4 не приймає, не зустрічається з ним та на контакт не виходить. Тому, вихованням дитини займається, позивач та його дружина.

Окрім того, всі обов?язки та питання щодо виховання дитини вирішуються позивачем особисто без участі та підтримки з боку відповідачки.

Відповідачка повністю самоусунулася від виконання своїх батьківських обов?язків.

Ухвалою судді Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22 липня 2024 року відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Службу у справах дітей Южноукраїнської міської ради; витребувано від Служби у справах дітей Южноукраїнської міської ради - висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 відносно її малолітнього сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

26 вересня 2024 року до суду надійшов Висновок Служби у справах дітей Южноукраїнської міської ради; витребувано від Служби у справах дітей Южноукраїнської міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 відносно її малолітнього сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1

Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 грудня 2024 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті.

У зв`язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменувань місцевих загальних судів» найменування Кіровського районного суду міста Кіровограда змінено на Фортечний районний суд міста Кропивницького.

17.03.2026 року відповідачем, на електронну адресу суду, подано заяву, якою вимоги позову не визнала, у їх задоволенні просила відмовити, вказавши, що не ухиляється від батьківських обов`язків, бере участь в житті сина і має намір в подальшому приймати участь у його вихованні та житті, на підтвердження чого надала скріншоти переписки з месенджераViber.

В судовому засіданні представник позивача підтримала вимоги у повному обсязі, пославшись на доводи викладені у позовній заяві.

Крім того, просила врахувати висновок Служби у справах дітей Южноукраїнської міської ради, згідно якого доцільно позбавляти батьківських прав ОСОБА_6 відносно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги не визнала у повному обсязі, зазначивши, що підтримує постійний зв`язок із сином, та має з ним стійкий емоційний зв`язок, за час вимушеної відсутності у зв`язку із повномасштабним вторгненням та збройною агресію російської федерації проти України вона належним чином брала участь у матеріальному забезпеченні сина, зокрема регулярно надсилала грошові кошти на банківську картку сина НОМЕР_1 , забезпечувала його одягом та іншими необхідними речами, що підтверджується платіжними документами ПН 438900226592. Також придбала для сина мобільний телефон та ноутбук, які були направлені за адресою проживання сина для використання дитиною у повсякденному житті та навчанні. Зазначила, що любить сина, піклується про нього, цікавиться його життям, розвитком та навчанням. Майже щоденно за допомогою відеозв`язку допомагає дитині у виконанні домашніх завдань. Таке спілкування інколи відбувається у присутності батька та бабусі дитини, яким достеменно відомо про характер та регулярність такого спілкування.

Також відповідач вказала, що на її неодноразові прохання щодо надання дозволу на виїзд сина до Республіки Польща під час канікул отримувала відмову від позивача.

Пояснила, що у зв`язку із затримкою в отриманні документів, які підтверджують право на проживання у Республіці Польща (карти побиту), вона не мала можливості своєчасно виїхати до України, оскільки під час оформлення таких документів громадянам України, не рекомендується залишати територію Польщі у зв`язку з ризиком втрати або призупинення легального статусу перебування, а також можливістю пропуску важливої кореспонденції від уповноважених органів, для реагування на яку встановлюються обмежені строки. Зазначені обставини є особливо актуальними для осіб, які мають статус PESEL UKR, який мала відповідач.

Вказує, що після отримання 21 січня 2026 року документа, який підтверджує право на проживання на території Республіки Польща, вона з 21.02.2026 року по 23.02.2026 рік прибула до міста Південноукраїнськ, Миколаївської області для зустрічі із сином. Оскільки, син виявив бажання надалі спільно проживати з матір`ю на території Республіки Польща, бажала забрати сина до республіки Польща. Вказувала, що має законні підстави для перебування у Республіці Польща, що підтверджується відповідним документом, виданим уповноваженим органом, а також забезпечена житлом, що підтверджується договором оренди житлового приміщення.

Намір відповідача полягає у возз`єднанні сім`ї, забезпеченні належних умов проживання, виховання та розвитку дитини. Зазначає, що неповнолітній син має стійкий емоційний зв`язок із матір`ю, виявляє до неї прихильність та відповідає взаємністю.

Пояснила, що зверталась до адміністрації Південноукраїнського ліцею №3 Південоукраїнської міської ради, Миколаївської області для надання дозволу щодо звільнення її малолітнього сина ОСОБА_8 від навчань на період трьох тижнів у зв`язку із виїздом до республіки Польща та отримала рекомендації директора ліцею планувати поїздки за кордон у період канікул.

Тому вважає твердження позивача про самоусунення матері від виконання батьківських обов`язків, відсутність інтересу до життя та здоров`я дитини не відповідає дійсності та є необґрунтованими.

Від представника третьої особи - Служби у справах дітей Південноукраїнської міської ради через систему Електронний суд отримано заяву, якою представник просить провести розгляд справи по суті за їх відсутності.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 , яка є матір`ю позивача зазначила, що відповідач залишила свого малолітнього сина з п`яти днів його народження, сином з часу народження не опікується, вихованням та забезпеченням малолітнього ОСОБА_8 займається вона та її син.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити, з наступних підстав.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За нормами ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_10 перебували в шлюбі з 09.11.2011 pоку, який був розірваний рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22.10.2014 року/а.с.12 та зворотна сторона/.

В період шлюбу, а саме: ІНФОРМАЦІЯ_3 у подружжя народився син ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії НОМЕР_2 /а.с. 13/.

Після розірвання шлюбу син залишився проживати з позивачем.

З 2017 року позивач з сином переїхали до м. Южноукраїнськ, Вознесенського району Миколаївської області та на даний час проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується актом про фактичне проживання осіб від 17.05.2024 року завіреної головою ОСББ.

Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 07.03.2020 року, між позивачем та ОСОБА_11 , 22.06.1993 року зареєстровано шлюб, про що зроблено відповідний запис Южноукраїнським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 20.08.2022 року від шлюбу у позивача народися син, ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 про що зроблено відповідний актовий запис N?146 Южноукраїнським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Вознесенському районі Миколаївської міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 19.08.2022 року.

Як зазначив в позові позивач, мати сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 вихованням, утриманням, доглядом дитини не займається. Син з матір`ю не проживає. Остання повністю самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків.

Звертає увагу суду, що він постійно дбав і надалі дбає про свого сина, ОСОБА_4 самостійно, відповідачка останні роки зовсім припинила приймати участь у виховані дитини, матеріально утримувати його не допомагає. Участі у житті ОСОБА_4 не приймає, не зустрічається з ним та на контакт не виходить.

Тому, вихованням дитини займається, він та його дружина ОСОБА_13 .

Окрім того, всі обов`язки та питання щодо виховання дитини вирішуються позивачем особисто без участі та підтримки з боку відповідачки. ОСОБА_4 знаходяться на повному його утриманні. Для його розвитку лише, позивач докладає всі свої зусилля та можливості. Зокрема, постійно піклуюся про фізичний і духовний розвиток дитини, його навчання, підготовку до самостійного життя, забезпечую необхідне харчування, медичний догляд, лікування, позашкільне життя, відпочинок, спілкування як з рідними так і з однолітками. Позивачем повністю створені всі умови для повноцінного розвитку ОСОБА_8 .

Відповідно до висновку Служби у справах дітей Южноукраїнської міської ради за № 402 від 27.08.2024 року, орган опіки та піклування Южноукраїнської міської ради, враховуючи рішення комісії захисту прав дитини від 23.08.2024 року, вважає доцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_6 відносно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с.110-114/.

Згідно з приписами статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 №789-ХІІ, яка є частиною національного законодавства України у відповідності до статті 9 Конституції України, у всіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини, а також дитині забезпечується такий захист i піклування, якi необхiднi для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

У відповідності до ст.150 Сімейного Кодексу України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Згідно зі ст. 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ст.12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

У відповідності до ст.164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Відповідно до ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я або навчальний заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Звертаючись до суду із позовною вимогою про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 посилався, зокрема на те, що відповідачка ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до ч. 1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

У рішенні від 16 липня 2015 року справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин.

За положенням ч. 6 ст. 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер.

При вирішенні такої категорії спорів судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне – за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Разом з цим, встановлено, що позивачем не надано беззаперечних доказів, які б свідчили про ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та її винної поведінки.

Натомість, відповідачем надані до суду скріншоти переписки з месенджераViber, які є належними та допустимими доказами(позиція Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 09.01.2026 року по справі № 751/4083/24) і які спростовують зазначені у позовній заяві доводи позивача.

Крім того, суд вказує на те, що в судовому засіданні в присутності психолога була з`ясована думка дитини малолітнього ОСОБА_4 , який пояснив, що маму не пам`ятає, а його вихованням та забезпеченням займається бабуся, тато та його нова родина.

Однак, під час з`ясування думки дитини її волевиявлення щодо спілкування з матір`ю зводилось до коротких відповідей що не відповідало психоемоційному стану дитини.

Судом встановлено, що втрата емоційного контакту між матір`ю та сином не відбулося.

Заперечення дитини в судовому засіданні, щодо спілкування з матір`ю зумовлено не байдужістю, а обмеження можливості спілкування через дії батька, пов`язані зі штучними пересторогами, а не з небажанням підтримувати з нею стосунки.

До показів свідка ОСОБА_9 суд ставиться критично, оскільки вона є заінтересованою особою, матір`ю позивача, бабусею малолітнього ОСОБА_8 які проживають в її квартирі разом та надані нею покази суперечать встановленим в судовому засіданні обставинам справи.

Таким чином, суд приходить до висновку, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні. Матір дитини бажає спілкуватися з сином, проти позбавлення батьківських прав заперечує, надала до суду докази та пояснення, які спростовують доводи позову, а позбавлення батьківських прав слід розглядати як крайній захід сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належного виховання своїх дітей.

Відповідно до вимог ст.180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Статтею 181 Сімейного кодексу України визначено способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину. Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Відповідно до ч. 1 ст.182 Сімейного кодексу України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Статтею 191 Сімейного кодексу України визначено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову. Виплачуються аліменти до повноліття дитини.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Згідно ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину – однієї чверті, на двох дітей – однієї третини, на трьох і більше дітей – половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

В судовому засіданні відповідач вказувала на те, що за час проживання сина з батьком, щомісячно здійснює переказ коштів на карту сина, що підтверджується наданими скріншотами банківських карт та купує одяг який відправляє за адресою проживання сина з батьком.

Тобто судом встановлено, що відповідач фактично бере участь в утриманні дитини, що підтверджується наданими доказами, а саме здійснює регулярні грошові перекази на банківську карту дитини, а також забезпечує її необхідними речами, зокрема одягом та іншими матеріальними благами, які направляються за місцем проживання дитини.

Таким чином, обов`язок щодо утримання дитини відповідачем виконується добровільно та у достатньому обсязі, що свідчить про відсутність підстав для судового втручання у вигляді примусового стягнення аліментів.

При цьому позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що надана допомога є недостатньою для забезпечення належного рівня утримання дитини або що відповідач ухиляється від виконання свого обов`язку.

Тому враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що заявленні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Пронін проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст.141 ЦПК України, судові витрати, при відмові у задоволенні позовних вимог, покладаються на позивача.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 150, 164, 166 СК України, ст. ст. 12, 13, 81, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 13.06.2024 року та продовжуючи до повноліття дитини, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відомості про учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ;

відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 ;

третя особа: Служба у справах дітей Південноукраїнської міської ради, місцезнаходження: вул. Молодіжна, 5 А, м. Південноукраїнськ, Вознесенський район, Миколаївська область, код ЄДРПОУ 22433478.

Повне судове рішення складено 22.04.2026 року

Суддя

Фортечного районного суду

міста Кропивницького Віталіна МОХОНЬКО