Постанова від 29 квітня 2026 р. у справі №440/14260/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2026 р. Справа № 440/14260/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.12.2025 р. (ухвалене суддею Костенко Г.В.) по справі № 440/14260/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС України у Полтавській області № 0035095-2408-1601-UA53080310000072384 від 11.04.2025 р. на суму 40519,70 грн.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 25.12.2025 р. позов задоволено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.12.2025 р. та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а саме, Податкового кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належать виробниче приміщення склад-сушарка за адресою АДРЕСА_1 ; земельна ділянка з кадастровим номером 5323482800:00:001:0152, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; земельна ділянка з кадастровим номером 5323483201:01:007:0005, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; земельна ділянка з кадастровим номером 5323483200:00:003:0183, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства; земельної ділянки з кадастровим номером 5323483200:00:003:0184, цільове призначення для ведення селянського господарства, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.

11.04.2025 р. Головнеим управлінням ДПС у Полтавській області № 0035095-2408-1601-UA53080310000072384, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2024 рік, яке сплачується фізичними особами, які є платниками об`єктів нежитлової нерухомості у сумі 40519,70 грн.

Не погоджуючись із вищевказаним податковим повідомленням-рішенням відповідача, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення відповідача необґрунтоване, у зв`язку з чим підлягає скасуванню.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно із п. 10.3 ст. 10 Податкового кодексу України, місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору та земельного податку за лісові землі.

Відповідно до п. 30.1 ст. 30 Податкового кодексу України, податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 Податкового кодексу України).

Згідно з пп. 14.1.234 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, сільськогосподарська продукція (сільськогосподарські товари) - продукція/товари, що підпадають під визначення груп 1-24 УКТ ЗЕД, якщо при цьому такі товари (продукція) вирощуються, відгодовуються, виловлюються, збираються, виготовляються, виробляються, переробляються безпосередньо виробником цих товарів (продукції), а також продукти обробки та переробки цих товарів (продукції), якщо вони були придбані або вироблені на власних або орендованих потужностях (площах) для продажу, переробки або внутрішньогосподарського споживання.

Відповідно до пп. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, сільськогосподарський товаровиробник - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Згідно із пп. 265.1.1 ст. 265 Податкового кодексу України, податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України), а базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України).

Згідно з пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 Податкового кодексу України, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Відповідно до п.п. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України, обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Згідно із пп. "ж" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 р. № 507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Відповідно до вказаного Державного класифікатора будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності (будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" (група 127 "Будівлі нежитлові інші" клас 1271 "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства").

Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що застосування пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а друга - об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. Залежно від періоду застосовувалася додаткова умова - безпосереднє використання власником (без здачі в оренду лізинг, позичку).

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постановах Верховного Суду від 09.05.2023 р. у справі № 380/10802/22, від 18.09.2025 р. у справі № 340/4394/24.

Відповідно до пунктів 5.2, 5.3 статті 5 Податкового кодексу України, у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Поняття «сільськогосподарський товаровиробник» також міститься у статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років» від 18.01.2001 р. № 2238-III, під яким законодавець визначає фізичну або юридичну особу, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

З метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, законодавцем вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції».

Згідно з ст. 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис», виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Наведені вище поняття «сільськогосподарський товаровиробник» не суперечать його визначенню у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, яке, до того ж, має чітко обмежену сферу застосування. Як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень пункту 5.3 статті 5 Податкового кодексу України.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності належать: трактор колісний, марки «БЕЛАРУС 920», 2007 року випуску; комбайн зернозбиральний, марки «CASE IH AXIAL-FLOW 2388», 2008 року випуску; трактор колісний, марки «CASE IH MX 310», 2008 року випуску; трактор колісний, марки «NEW HOLLAND T6050», 2014 року випуску; трактор колісний, марки «БЕЛАРУС-920», 2007 року випуску.

Виробниче приміщення склад-сушарка за адресою: провулок Урожайний буд. 8б Новосанжарського району Полтавської області набуте позивачем на підставі рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 03.10.2019 у справі № 542/939/19.

Згідно з даними технічного паспорту на вказаний об`єкт нерухомого майна від 03.05.2019 р., рік побудови 1967, загальна площа 570.7 кв. м, характеристика - Будівлі сільськогосподарського призначення (код 1271) згідно з ДК 018-2000. Відповідний об`єкт нежитлової нерухомості в оренду, лізинг, позичку не передавався.

Відповідно до облікової картки об`єкта погосподарського обліку № 0118-1 вбачається встановив, що позивач є членом особистого селянського господарства, розташованого АДРЕСА_2 .

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що позивач має можливість займатися виробництвом сільськогосподарської продукції та є членом особистого селянського господарства.

Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення необґрунтоване, у зв`язку з чим підлягає скасуванню, оскільки нежитлова будівля, розташована за адресою: АДРЕСА_1 не є об`єктом оподаткування, відповідно до пункту «ж» підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справіРуїс Торіха проти Іспанії(RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.12.2025 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 77, 243, 308, 315, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.12.2025 р. по справі № 440/14260/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк

Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич