Постанова від 29 квітня 2026 р. у справі №520/22750/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2026 р. Справа № 520/22750/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Жигилія С.П.,

Суддів: Перцової Т.С. , Макаренко Я.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.12.2025 (суддя Шляхова О.М.; м. Харків) по справі № 520/22750/25

за позовом ОСОБА_1

до Голови Харківського районного суду Харківської області Назаренка Олега Володимировича , Вищої кваліфікаційної комісії суддів України

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до голови Харківського районного суду Харківської області Назаренка Олега Володимировича, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, в якому просить суд:

- визнати дії голови Харківського районного суду Харківської області О. Назаренко включення у наданий ним відзив у справі № 635/5412/25 персональних даних ОСОБА_1 у вигляді РНОКПП, місця помешкання, номеру особистого телефону неправомірними, такими що порушили права гарантовані ст. 32 Конституції України та ч. 1 ст. 8 Закону України «Про захист персональних даних»;

- визнати дії голови Харківського районного суду Харківської області О. Назаренко включення у наданий ним відзив у справі № 635/5376/25 персональних даних ОСОБА_1 у вигляді РНОКПП, місця помешкання, номеру особистого телефону неправомірними, такими що порушили права гарантовані ст. 32 Конституції України та ч.1 ст. 8 Закону України «Про захист персональних даних»;

- визнати дії голови Харківського районного суду Харківської області О. Назаренко включення у наданий ним відзив у справі № 635/5806/25 персональних даних у вигляді РНОКПП, місця помешкання, номеру особистого телефону неправомірними, такими що порушили права гарантовані ст. 32 Конституції України та ч. 1 ст. 8 Закону України «Про захист персональних даних»;

- зобов`язати голову Харківського районного суду Харківської області О. Назаренко, в подальшому, не розповсюджувати персональні дані ОСОБА_1 , якщо таке поширення персональних даних не передбачено законодавством України;

- зобов`язати Вищу кваліфікаційну комісію судців здійснити кваліфікаційне оцінювання судді О. Назаренко на предмет обізнаності О. Назаренко нормам ЦПК України та нормам Закону України «Про захист персональних даних».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що голова Харківського районного суду Харківської області Назаренко О.В. у відзивах на позовні заяви ОСОБА_1 у справах №635/5412/25, №635/5376/25 та № 635/5806/25, поширив його персональні дані, чим порушив вимоги положень ст. 32 Конституції України та ч.1 ст. 8 Закону України «Про захист персональних даних».

Рішенням від 15 грудня 2025 року Харківський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 .

Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції від 15.12.2025, постановлене у справі №520/25750/25, у відмові в задоволенні позовних вимог, та постановити нове рішення яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач посилається на те, що поширення головою Харківського районного суду Харківської області Назаренком О.В. персональних даних позивача, у наданих ним відзивах на позовні заяви, суперечить вимогам чинного законодавства, що, на переконання позивача, є підставою для ухвалення судового рішення про зобов`язання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України здійснити кваліфікаційне оцінювання судді О. Назаренко на предмет обізнаності О. Назаренко нормам ЦПК України та нормам Закону України «Про захист персональних даних».

Вища кваліфікаційна комісія судців подала відзив на апеляційну скаргу в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, з таких підстав.

Судом встановлено, що в провадженні Люботинського міського суду Харківської області перебували цивільні справи № 635/5412/25, № 635/5376/25 та № 635/5806/25 за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Харківського районного суду Харківської області про відшкодування моральної шкоди.

Позивач, вважаючи, що дії голови Харківського районного суду Харківської області Назаренко О.В. щодо поширення у відзивах на позовні заяви ОСОБА_1 у справах №635/5412/25, №635/5376/25 та №635/5806/25 його персональних даних, порушує вимоги положень ст. 32 Конституції України та ч.1 ст. 8 Закону України «Про захист персональних даних», звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості, оскільки інформація, яка міститься в матеріалах судових справ №635/5412/25, №635/5376/25, №635/5806/25, надана ОСОБА_1 під час подання позовних заяв, а саме відомості про РНОКПП, номер мобільного телефону, адреси місця його проживання, яка використовується та поширюється (оприлюднюється) судом відповідно до вимог Цивільного процесуального кодексу України та застосовуються в межах розгляду зазначених судових справ, з урахуванням принципу гласності судового процесу та відкритості інформації щодо справи.

Стосовно позовної вимоги позивача ОСОБА_1 про зобов`язання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України здійснити кваліфікаційне оцінювання судді Назаренка О.В. на предмет обізнаності нормам ЦПК України та нормам Законом України «Про захист персональних даних», суд першої інстанції зазначив, що Законом України «Про судоустрій і статус суддів» визначено вичерпні підстави проведення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України кваліфікаційного оцінювання судді. Проведення кваліфікаційного оцінювання у непередбачений Законом спосіб є неправомірним.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 №2297-VI (далі Закон №2297-VI) регулює правові відносини, пов`язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв`язку з обробкою персональних даних.

Цей Закон поширюється на діяльність з обробки персональних даних, яка здійснюється повністю або частково із застосуванням автоматизованих засобів, а також на обробку персональних даних, що містяться у картотеці чи призначені до внесення до картотеки, із застосуванням неавтоматизованих засобів.

Відповідно до ст.2 Закону №2297-VI у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:

володілець персональних даних - фізична або юридична особа, яка визначає мету обробки персональних даних, встановлює склад цих даних та процедури їх обробки, якщо інше не визначено законом;

згода суб`єкта персональних даних - добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди;

персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована;

розпорядник персональних даних - фізична чи юридична особа, якій володільцем персональних даних або законом надано право обробляти ці дані від імені володільця;

обробка персональних даних - це будь-яка дія або сукупність дій, таких як збирання, реєстрація, накопичення, зберігання, адаптування, зміна, поновлення, використання і поширення (розповсюдження, реалізація, передача), знеособлення, знищення персональних даних, у тому числі з використанням інформаційних (автоматизованих) систем.

Згідно із положенням ч.3 ст. 6 Закону №2297-VI склад та зміст персональних даних мають бути відповідними, адекватними та ненадмірними стосовно визначеної мети їх обробки.

Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством (ч. 5 ст. 6 Закону №2297-VI).

Відповідно до ст. 14 Закону №2297-VI поширення персональних даних передбачає дії щодо передачі відомостей про фізичну особу за згодою суб`єкта персональних даних.

Поширення персональних даних без згоди суб`єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту, прав людини та для проведення Всеукраїнського перепису населення.

Статтею 8 ЦПК України регламентовано принцип відкритості інформації щодо справи, зокрема ч. 3 статті передбачає, що інформація щодо суду, який розглядає справу, учасників справи та предмета позову, дати надходження позовної заяви (скарги) чи будь-якої іншої заяви або клопотання у справі, у тому числі особи, яка подала таку заяву, вжитих заходів забезпечення позову та (або) доказів, стадії розгляду справи, місця, дати і часу судового засідання, руху справи з одного суду до іншого є відкритою та підлягає невідкладному оприлюдненню на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

При розкритті інформації щодо справи, визначеної частинами третьою та четвертою цієї статті, не можуть бути оприлюднені такі відомості:

1) місце проживання або перебування фізичних осіб із зазначенням адреси, номери телефонів чи інших засобів зв`язку, адреси електронної пошти, реєстраційні номери облікової картки платника податків, реквізити документів, що посвідчують особу, унікальні номери запису в Єдиному державному демографічному реєстрі;

2) реєстраційні номери транспортних засобів;

3) номери рахунків у банках, інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, номери платіжних карток, електронних гаманців в емітентах електронних грошей;

4) інформація, для забезпечення захисту якої розгляд справи або вчинення окремих процесуальних дій відбувалися в закритому судовому засіданні.

Такі відомості замінюються літерними або цифровими позначеннями.

Статтею 178 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. Відзив підписується відповідачем або його представником.

Відзив повинен містити: 1) найменування (ім`я) позивача і номер справи; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) відповідача, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта (для фізичних осіб - громадян України), номери засобів зв`язку, адресу електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що зазначення відомостей (РНОКПП, номер мобільного телефону, адреса місця проживання) у відзиві на позовну заяву не є поширенням персональних даних, в розумінні положень статті 14 Закону України «Про захист персональних даних», такі відомості застосовуються в межах розгляду судових справ № 635/5412/25, № 635/5376/25 та № 635/5806/25. Відтак, посилання позивача про порушення його прав, визначених положеннями ст. 32 Конституції України та п. 1 ч. 2 ст. 8 Закону України «Про захист персональних даних» є необґрунтованими.

Щодо вимоги позивача ОСОБА_1 про зобов`язання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України здійснити кваліфікаційне оцінювання судді Назаренка О.В. на предмет обізнаності нормам ЦПК України та нормам Законом України «Про захист персональних даних», суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 92 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон №1402-VIII від 02.06.2016) Вища кваліфікаційна комісія суддів України є державним колегіальним органом суддівського врядування, який на постійній основі діє у системі правосуддя України.

Частиною першою статті 93 Закону №1402-VIII від 02.06.2016 визначені повноваження Вищої кваліфікаційної комісії України, серед яких - проведення кваліфікаційного оцінювання.

Відповідно до вимог статті 83 Закону №1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться Комісією з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями, такими як: компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо), професійна етика, доброчесність.

Підставами для призначення кваліфікаційного оцінювання є:

1) заява судді (кандидата на посаду судді) про проведення кваліфікаційного оцінювання, у тому числі для участі у конкурсі;

2) рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про призначення кваліфікаційного оцінювання судді у випадках, визначених законом.

Згідно з частиною першою статті 88 Закону №1402-VIII Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Отже, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» визначено вичерпні підстави проведення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України кваліфікаційного оцінювання судді. Проведення кваліфікаційного оцінювання у непередбачений Законом спосіб є неправомірним.

Разом з цим колегія суддів зазначає, що відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є об`єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду, тобто негативні для особи наслідки у вигляді невизнання, обмеження або перешкоджання у реалізації її реальних прав, свобод або інтересів, які настають внаслідок протиправних дій або рішень суб`єктів владних повноважень.

При цьому адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача – суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача. Відсутність порушення суб`єктивних прав особи, навіть у разі, коли рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень містять ознаки протиправності, унеможливлює досягнення завдань адміністративного судочинства.

Адже адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що у зв`язку з прийняттям рішення, дією або бездіяльністю суб`єктом владних повноважень порушуються права позивача.

Проте право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов`язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті. За відсутності бодай одного випадку реального порушення прав, свобод чи інтересів позивача спірним актом, дією чи бездіяльністю захист таких прав стає неможливим, а отже й відсутні підстави для задоволення позову.

Звертаючись до суду з вимогами до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, позивач не перебував у жодних правових відносинах із цим відповідачем, вимога позивача про зобов`язання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України здійснити кваліфікаційне оцінювання судді не спрямована на захист або відновлення порушених прав позивача у сфері публічно-правових відносин, а отже є безпідставною.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

З огляду на встановлені у справі обставини колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.12.2025 по справі № 520/22750/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій

Судді(підпис) (підпис) Т.С. Перцова Я.М. Макаренко