Постанова від 29 квітня 2026 р. у справі №200/7392/25 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2026 року справа №200/7392/25

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Геращенко І.В., Казначеєва Е.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року у справі № 200/7392/25 (головуючий І інстанції Дмитрієв В.С.) за позовом адвоката Трун Ольги Валентинівни в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним рішення, зобов`язати вчинити певні дії, -

У С Т А Н О В И В:

Адвокат Трун Ольга Валентинівна в інтересах ОСОБА_1 звернулась до суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області з вимогами: визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову позивачу у призначенні пенсії № 056650011078 від 18.08.2025; зобов`язати відповідача призначити пенсію позивачу відповідно до пункту “е” статті 55 Закону України “ Про пенсійне забезпечення”, з урахуванням висновку викладеному в рішенні Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019, з 27 січня 2025 року та зарахувати до пільгового стажу позивача, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно по п. “е” ст. 55 ЗУ “Про пенсійне забезпечення” період з 10.09.2002 по 09.06.2003, з 12.11.2017 по 26.10.2025.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що положення пункту “е” ст. 55 підлягають застосуванню у наступній редакції: право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. Вказав, що згідно із записами з трудової книжки, позивач набув необхідного стажу за вислугою років (25 років) станом на липень 2016 року, отже має право на призначення пенсії за вислугу років. Вважає рішення пенсійного органу протиправним.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року у справі № 200/7392/25 позов задоволено частково, внаслідок чого визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про відмову в призначенні пенсії № 056650011078 від 18.08.2025 ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити пенсію ОСОБА_1 відповідно до пункту “е” статті 55 Закону України “ Про пенсійне забезпечення”, з урахуванням висновку викладеному в рішенні Конституційного Суду України від 04.06.2019 року № 2-р/2019, з 27.01.2025, зарахувавши до спеціального стажу період роботи з 11.10.2017 по 26.01.2025. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено практично ті самі доводи якими обґрунтовано відзив на позовну заяву.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.

Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 .

27.01.2025 ОСОБА_1 звернулась до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугою років.

Відповідно до принципу екстериторіальності вказана заява позивача розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 03.02.2025 № 056650011078, відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугою років, у зв`язку з відсутність необхідного спеціального стажу.

Позивач оскаржила відмову у призначенні пенсії в судовому порядку.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 03.04.2025 у справі №200/1532/25 вирішено визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії № 056650011078 від 03.02.2025 та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії за вислугою років від 27.01.2025 ОСОБА_1 зарахувавши до її страхового та до стажу за вислугою років, що дає право на отримання пенсії відповідно до п. “е” ст. 55 Закону України № 1788, з 08.09.1989 по 20.11.1993 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/126444143).

На виконання судового рішення у справі №200/1532/25, відповідач повторно розглянув заяву ОСОБА_1 , та за наслідками прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії № 056650011078 від 18.08.2025, яке є спірним в межах цієї справи.

Так, згідно зі спірним рішенням, під час повторного розгляду заяви встановлено, що до загального страхового стажу роботи та до стажу роботи за вислугу років враховано період роботи з 08.09.1989 по 20.11.1993, з 08.02.1995 по 23.06.2001 та з 10.06.2003 по 10.10.2017. Стаж за вислугу років станом на 11.10.2017 року становить 24 роки 11 місяців 01 день, що є недостатнім для призначення пенсії, згідно п. “е” ст. 55 Закону 1788. Загальний страховий стаж роботи складає 35 років 07 місяців 17 днів.

При цьому, до стажу роботи за вислугу років не зараховано період роботи з 11.10.2017 по 26.01.2025, згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 08.09.1989, в дитячому навчальному закладі №16 “Барвінок” Покровської міської ради Донецької області, оскільки зарахування до стажу за вислугу років періоду роботи після 10.10.2017 не передбачено чинним законодавством.

Зазначено, що зобов`язань щодо призначення пенсії ОСОБА_1 рішення суду не містить.

Відповідачем прийнято рішення від 18.08.2025 №056650011078 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. “е” ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” у зв`язку з відсутністю необхідного стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугою років, підтвердженого в установленому законодавством порядку.

Дослідивши записи трудової книжки серії НОМЕР_2 від 08.09.1989, що видана на ім`я ОСОБА_1 , позивач зокрема, працювала:

- з 08.02.1989 по 20.11.1993 вихователем в дитячому садку № 4 (запис № 1-3);

- з 08.02.1995 по 23.06.2001 вихователем в дитячому ясла-садку “Сказка” (запис № 3-4)

- з 10.09.2002 по 09.06.2003 вихователем в дитячому садку (запис № 7-8);

- з 10.06.2003 по 26.01.2025 вихователем в дитячому садку (запис № 9-14).

Згідно з розрахунком стажу до вислуги років не зараховано періоди роботи з 10.09.2002 по 09.06.2003, з 11.10.2017 по 26.01.2025.

Не погодившись з рішенням пенсійного органу про відмову в призначенні пенсії, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом та просив суд зобов`язати відповідача призначити пенсію за вислугу років.

Надаючи правову оцінку правовідносинам суд першої інстанції виходив з наступного.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, визначено Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV, який набрав чинності 01.01.2004 (далі Закон №1058-ІV).

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Пунктом 2-1 Розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV визначено, що особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Абзацами 1, 2 п. 16 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) право на пенсію мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 01.04.2015 - не менше 25 років та після цієї дати, зокрема, з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

До досягнення віку, встановленого абзацом 1 пункту "е" статті 55 Закону №1788-XII, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 01.01.2016 мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку, зокрема, 55 років - які народилися з 01.01.1971.

Разом з тим, 04.06.2019 Конституційним Судом України прийнято Рішення №2-р/2019, за змістом якого:

положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті "а" статті 54 Закону №1788-XII, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах е, ж статті 55 Закону №1788-XII, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України;

положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.

Конституційний Суд України визнав зміни, внесені до статті 55 Закону №1788-XII Законами № 213-VIII та № 911-VIII, неконституційними.

На думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" до оспорюваних положень Закону №1788-XII щодо підвищення на п`ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної ст. 51 Закону №1788-XII, оскільки вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія ст. 51 №1788-XII поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтями 54, 55 Закону №1788-XII.

Згідно з положеннями Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені (ст.151-2).

Закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку (ст.152).

Вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію, зокрема, пунктів "а", "б", "в", "г", "д", "е", "є", "ж" статті 55 Закону №1788-XII, які з 04.06.2019 є чинними у редакції до внесення змін Законами №213-VIII та №911-VIII.

Відповідно до статті 51 Закону №1788-XII пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Отже, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров`я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров`я і безпеки оточуючих.

Втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, внаслідок чого, не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.

Згідно з пунктом "е" статті 55 Закону №1788-XII (в редакції до внесення змін Законами № 213-VIII та № 911-VIII) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта, зокрема, пункту "е" статті 55 Закону №1788-XII, до внесення змін Законами № 213-VIII та № 911-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність такої норми у редакції Законів № 213-VIII та № 911-VIII. Ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.

Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.

З моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 04.09.2019 №2-р/2019 відновлено право особи, в тому числі і позивача, на призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту "е" статті 55 Закону №1788-XII, яка станом на момент звернення до Пенсійного органу має від 25 до 30 років спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України. Така особа має право на призначення пенсії за вислугу років, незалежно від її віку.

Так, на момент звернення із заявою про призначення пенсії (27.01.2025) ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) досягла 55-річного віку.

Згідно зі спірним рішенням № 056650011078 від 18.08.2025, на момент звернення позивача із заявою про призначення їй пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону №1788-XII її страховий стаж становив 35 років 07 місяців 017 днів, стаж за вислугу років станом на 11.10.2017 – 24 роки 11 місяців 01 день.

Згідно з розрахунком стажу, до спеціального стажу позивача не зараховано період роботи з 10.09.2002 по 09.06.2003 без зазначення підстав у спірному рішенні.

Як встановлено судом вище, у період з 10.09.2002 по 09.06.2003 позивач працювала вихователем у Державному підприємстві “Вугільна компанія “Краснолиманська” (запис №7-8).

Відомості про роботу в шкільному або дошкільному навчальному закладі записи трудової книжки не містять, додаткові документи підтверджуючі роботу у зазначений вище період в навчальному закладі в матеріалах справи відсутні.

Отже підстави для зарахування періоду роботи з 10.09.2002 по 09.06.2003 без надання додаткових доказів (довідки про підтвердження періоду роботи у навчальному закладі) відсутні.

Відповідач правомірно не зарахував до спеціального стажу період роботи з 10.09.2002 по 09.06.2003.

Стосовно не зарахування періоду роботи з 12.11.2017 по 26.10.2025 до спеціального трудового стажу період роботи позивача на роботах, що дають право на призначення пенсії за вислугу років, суд зазначає, що розрахунком стажу підтверджується не зарахування до спеціального стажу періоду роботи, починаючи з 11.10.2017.

Як встановлено судом вище, згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_2 від 08.09.1989, позивач зокрема, працювала з 10.06.2003 по 26.01.2025 вихователем в “Дошкільному навчальному закладі №35 “Світанок” (запис № 9-14).

Трудова книжка також містить записи щодо зміни назви дошкільного навчального закладу.

Відповідно до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909 (далі Перелік №909), до нього включена робота в дошкільних навчальних закладах всіх типів, а саме: директори (завідуючі), вихователі-методисти, вихователі, асистенти вихователів дошкільних навчальних закладів інклюзивних групах, музичні керівники,

вчителі-дефектологи, вчителі-логопеди, практичні психологи.

Згідно з приміткою 2 Переліку № 909 робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим Переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності та відомчої підпорядкованості закладів і установ.

Крім того, згідно з правовою позицією Верховного Суду, яка міститься у постанові від 24.12.2019 у справі № 462/2743/17 на спірні правовідносини розповсюджується також дія Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 № 963, який відносить посаду “вихователь” до педагогічних посад.

Посада вихователь є педагогічним працівником позашкільного навчального закладу, тобто, працівником освіти, та має право на пенсію за вислугу років при наявності відповідного педагогічного стажу роботи.

Таким чином, період роботи з 11.10.2017 по 26.01.2025 протиправно не зараховано до спеціального стажу позивача.

Разом з тим, оскільки ОСОБА_1 звільнена за власним бажанням 26.01.2025, підстави для зарахування до стажу роботи період з 27.01.2025 по 26.10.2025 (як просить позивач) відсутні.

В цьому випадку, суд вважає за необхідне, з урахуванням положень ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, вийти за межі позовних вимог, та зобов`язати відповідача зарахувати до спеціального стаду період роботи з 11.10.2017 по 26.01.2025

Враховуючи викладене, наявними доказами підтверджується наявність у позивача понад 30 років спеціального страхового стажу, який відповідно до положень пункту "е" статті 55 Закону №1788-XII є достатнім (від 25 до 30 років) для призначення позивачу такої пенсії.

При цьому, суд зазначає, що відповідача у спірному рішенні на відсутність у позивача спеціального страхового стажу роботи станом на 11.10.2017 є необґрунтованим та безпідставним, оскільки редакція пункту "е" статті 55 Закону №1788-XII, яка передбачає наявність у особи станом на 11.10.2017 спеціального страхового стажу роботи, визнана неконституційною Рішенням Конституційного Суду України від 04.09.2019 №2-р/2019.

Зважаючи на наведене, відмовляючи у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту “е” ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” відповідач діяв протиправно.

Стосовно вимоги позивача про зобов`язання відповідача призначити пенсію за вислугу років відповідно до пункту “е” статті 55 Закону України “ Про пенсійне забезпечення”, з урахуванням висновку викладеному в рішенні Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019, з 27.01.2025, суд зазначає, що з метою повного захисту прав, свобод, інтересів позивача, позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області № 056650011078 від 18.08.2025 та зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити позивачу пенсію за вислугу років відповідно пункту "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 27.01.2025 (з дня звернення із заявою про призначення пенсії), зарахувавши до спеціального стажу період роботи з 11.10.2017 по 26.01.2025.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.

Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року у справі № 200/7392/25 - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року у справі № 200/7392/25 - залишити без змін.

Повне судове рішення складено 30 квітня 2026 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя А.А. Блохін

Судді І.В. Геращенко

Е.Г. Казначеєв