Постанова від 29 квітня 2026 р. у справі №200/7000/25 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2026 року справа №200/7000/25

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Гаврищук Т.Г., суддів Блохіна А.А., Сіваченка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2025 р. у справі №200/7000/25 (головуючий І інстанції Духневич О.С.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області при розгляді заяви від 12.08.2025 в частині не зарахування до страхового стажу певних періодів;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком з 10.09.2025 із зарахуванням до страхового стажу періодів з 01.09.1980 по 20.06.1983, з 28.09.1983 по 16.07.1985, з 25.06.2018 по 31.03.2019, з 20.05.2019 по 31.05.2019, з 29.12.2021 по 31.12.2021, з 16.01.2022 по 31.01.2022, з 17.02.2022 по 28.02.2022, з 08.03.2022 по 31.03.2022, з 17.04.2022 по 30.04.2022, з 16.05.2022 по 31.05.2022, з 15.06.2022 по 30.06.2022, з 15.07.2022 по 31.07.2022, з 04.08.2022 по 14.11.2022, з 01.09.2024 по 09.09.2025.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2025 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду навчання з 01.09.1980 по 20.06.1983 в Міському професійно-технічному училищі № 83, періоду роботи з 28.09.1983 по 16.07.1985 в Красноармійському ОРС Об`єднанні “Красноармійськвугілля” та періоду перебування на пенсії по інвалідності з 25.06.2018 по 31.03.2019, з 20.05.2019 по 31.05.2019, з 29.12.2021 по 31.12.2021, з 16.01.2022 по 31.01.2022, з 17.02.2022 по 28.02.2022, з 08.03.2022 по 31.03.2022, з 17.04.2022 по 30.04.2022, з 16.05.2022 по 31.05.2022, з 15.06.2022 по 30.06.2022, з 15.07.2022 по 31.07.2022, з 04.08.2022 по 14.11.2022, з 01.09.2024 по 09.09.2025.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1980 по 20.06.1983 в Міському професійно-технічному училищі № 83, період роботи з 28.09.1983 по 16.07.1985 в Красноармійському ОРС Об`єднанні “Красноармійськвугілля” та період перебування на пенсії по інвалідності з 25.06.2018 по 31.03.2019, з 20.05.2019 по 31.05.2019, з 29.12.2021 по 31.12.2021, з 16.01.2022 по 31.01.2022, з 17.02.2022 по 28.02.2022, з 08.03.2022 по 31.03.2022, з 17.04.2022 по 30.04.2022, з 16.05.2022 по 31.05.2022, з 15.06.2022 по 30.06.2022, з 15.07.2022 по 31.07.2022, з 04.08.2022 по 14.11.2022, з 01.09.2024 по 09.09.2025 та здійснити перерахунок та виплату пенсії з 10.09.2025 з урахуванням раніше виплачених сум.

В решті позовних вимог - відмовлено.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що до страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1980 по 20.06.1983 в Середньому міському професійно-технічному училищі №83 м. Білицьке, оскільки за дипломом серія НОМЕР_1 неможливо визначити правильну дата закінчення навчання - зазначено дві різні дати «20 червня 1983» та «20 июля 1983», тобто період навчання потребує документального уточнення.

До страхового стажу не зараховано період роботи з 28.09.1983 по 16.07.1985 в «Красноармейский ОРС обьединения «Красноармейскуголь» (мовою оригіналу) за трудовою книжкою від 27.09.1983 НОМЕР_2 , який завірено печаткою не придатною до сприйняття змісту, що є порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162.

Чинним законодавством не передбачено зарахування періоду з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 Закону №1058 при обчисленні пенсії за віком.

Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.

ОСОБА_1 , отримувала пенсію по інвалідності в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області з 12.04.2018 року.

12.08.2025 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області із заявою про перехід на інший вид пенсії.

За принципом екстериторіальності було визначено структурний підрозділ органу, що здійснює призначення пенсії - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

На підставі заяви від 12.08.2025 за № 6451 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області 22.08.2025 прийнято рішення №056650000315 про перерахунок пенсії «перехід на інший вид пенсії» та з 10.09.2025 призначено позивачу пенсію за віком, згідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV.

З протоколу розрахунку стажу вбачається, що при призначенні пенсії за віком відповідачем не зараховано до страхового стажу позивача періодів з 01.09.1980 по 20.06.1983, з 28.09.1983 по 16.07.1985, з 25.06.2018 по 31.03.2019, з 20.05.2019 по 31.05.2019, з 29.12.2021 по 31.12.2021, з 16.01.2022 по 31.01.2022, з 17.02.2022 по 28.02.2022, з 08.03.2022 по 31.03.2022, з 17.04.2022 по 30.04.2022, з 16.05.2022 по 31.05.2022, з 15.06.2022 по 30.06.2022, з 15.07.2022 по 31.07.2022, з 04.08.2022 по 14.11.2022, з 01.09.2024 по 09.09.2025.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною 2 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно із частиною 3 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до ст. 62 Закону № 1788-XII та ч. 1 ст. 48 Кодексу Законів про працю України основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Згідно Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами (п.1 Порядку).

Відповідно до п.3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі №415/4914/16-а, від 21 травня 2020 року у справі №550/927/17, від 16 червня 2020 року у справі №682/967/17 та від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17, від 18 листопада 2022 року у справі № 560/3734/22.

Щодо доводів апелянта, що до страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1980 по 20.06.1983 в Середньому міському професійно-технічному училищі №83 м. Білицьке, оскільки за дипломом серія НОМЕР_1 неможливо визначити правильну дата закінчення навчання - зазначено дві різні дати «20 червня 1983» та «20 июля 1983», суд зазначає наступне.

Згідно трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 27.09.1983, позивач у період з 01.09.1980 по 20.07.1983 навчалася в професійно-технічному училищі № 83 м. Білицьке.

Згідно пункту 8 Порядку № 637 період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.

Згідно п. «д» статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується також: навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

В матеріалах справи наявний диплом серії НОМЕР_1 , відповідно до якого судом встановлено, що позивач у період з 1980 по 1983 навчалася в Міському професійно-технічному училищі № 83 за професією «Кухар».

Так, суд зазначає, що диплом містить розбіжності в даті видачі та даті закінчення навчання, а саме на українській мові «20 червня 1983» а на російській мові «20 июля 1983». Згідно Російсько-Українського словника «июль» перекладається як «липень».

Однак зазначена розбіжність у датах не спростовує встановленого факту навчання позивача у Міському професійно-технічному училищі № 83 у період з 01.09.1980 по 20.06.1983, що підтверджується як записами у трудовій книжці, так і самим дипломом.

Як вже зазначалося судом, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Таким чином, суд приходить до висновку, що період навчання позивача у професійно-технічному училищі з 01.09.1980 по 20.06.1983 підтверджений належними доказами та підлягає зарахуванню до страхового стажу.

Щодо доводів апелянта, що до страхового стажу не зараховано період роботи з 28.09.1983 по 16.07.1985 в «Красноармейский ОРС обьединения «Красноармейскуголь» (мовою оригіналу) за трудовою книжкою від 27.09.1983 НОМЕР_2 , який завірено печаткою не придатною до сприйняття змісту, суд зазначає наступне.

Згідно трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 27.09.1983, позивач у період з 28.09.1983 по 16.07.1985 працювала кухарем в Красноармійському ОРС Об`єднанні “Красноармійськвугілля”.

Суд зазначає, що до 1993 року діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 (в період внесення спірних періодів роботи до трудової книжки позивача).

Згідно з п. 2.3. Інструкції № 162, всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 162, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Згідно з п.2.6 Інструкції № 162, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Згідно з 4.1 Інструкції №162, при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження і заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи в даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок здійснювався в порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 6 вересня 1973 року № 656 «Про трудові книжки робітників і службовців» (п. 8.1. Інструкції).

Згідно пункту 18. постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС № 656 від 06.09.1973 «Про трудові книжки робітників та службовців» відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Системний аналіз вищезазначених положень, дає підстави дійти обґрунтованого висновку, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Крім того, згідно з правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Нечитабельність печатки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Наведене в повній мірі узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17.

За правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Враховуючи вище викладене, трудова книжка позивача містить усі необхідні записи про роботу і на переконання суду є достатнім підтвердженням права на пенсійне забезпечення.

Таким чином, період роботи позивача з 28.09.1983 по 16.07.1985 у Красноармійському ОРС Об`єднання “Красноармійськвугілля” підтверджений належними доказами та підлягає зарахуванню до страхового стажу.

Щодо доводів апелянта, що чинним законодавством не передбачено зарахування періоду з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 Закону №1058 при обчисленні пенсії за віком, суд зазначає наступне.

З протоколу розрахунку стажу позивача Форми РС-право від 19.09.2025 вбачається, що періоди з 25.06.2018 по 31.03.2019, з 20.05.2019 по 31.05.2019, з 29.12.2021 по 31.12.2021, з 16.01.2022 по 31.01.2022, з 17.02.2022 по 28.02.2022, з 08.03.2022 по 31.03.2022, з 17.04.2022 по 30.04.2022, з 16.05.2022 по 31.05.2022, з 15.06.2022 по 30.06.2022, з 15.07.2022 по 31.07.2022, з 04.08.2022 по 14.11.2022, з 01.09.2024 по 09.09.2025 не зараховані до страхового стажу позивача.

Позивачу відповідно до довідки МСЕК серії 12ААБ № 050531 від 12.04.2018 встановлена 3 група інвалідності, загальне захворювання до 01.05.2019.

Згідно довідки МСЕК серії 12ААБ № 072880 від 06.05.2019 позивачу підтверджено 3 групу інвалідності, загальне захворювання, врахувати з 01.05.2019, дата чергового огляду до 06.05.2021.

Згідно довідки МСЕК серії 12ААВ № 223803 від 20.05.2021 позивачу підтверджено 3 групу інвалідності, загальне захворювання, інвалідність встановлена до 01.06.2024.

Згідно довідки МСЕК серії 12ААГ № 771674 від 22.05.2024 позивачу підтверджено 3 групу інвалідності загальне захворювання безтерміново.

Крім того, як встановлено судом позивач у період з 12.04.2018 по 09.09.2025 отримувала пенсію по інвалідності.

Відповідно до ч.1 ст.24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

Отже, додатковий страховий стаж, передбачений абзацом другим частини першої статті 24 Закону №1058-IV, зараховується лише після досягнення застрахованою особою віку, визначеного частиною першою статті 26 цього Закону, і впливає виключно на збільшення розміру пенсійних виплат (підвищуючи загальну тривалість страхового стажу у формулі розрахунку), а не на саме виникнення права на пенсію.

Згідно із статтею 26 Закону №1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років .

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закону №1058-ІV, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

За змістом частини 3 статті 45 Закону №1058-IV, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви, на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Як встановлено судом, позивачка, ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримувала пенсію по інвалідності в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області з 12.04.2018 року.

На час звернення із заявою про перехід на пенсії за віком досягла віку, визначеного частиною першою статті 26 цього Закону.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що періоди, протягом яких позивач отримувала пенсію по інвалідності, а саме: з 25.06.2018 по 31.03.2019, з 20.05.2019 по 31.05.2019, з 29.12.2021 по 31.12.2021, з 16.01.2022 по 31.01.2022, з 17.02.2022 по 28.02.2022, з 08.03.2022 по 31.03.2022, з 17.04.2022 по 30.04.2022, з 16.05.2022 по 31.05.2022, з 15.06.2022 по 30.06.2022, з 15.07.2022 по 31.07.2022, з 04.08.2022 по 14.11.2022, з 01.09.2024 по 09.09.2025, підлягають зарахуванню до страхового стажу.

Стосовно дискреційних повноважень, суд зазначає наступне.

У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право глави держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуду рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.

На думку суду, з боку державних органів відбувається підміна понять, оскільки не будь-які повноваження органів влади з ухвалення рішень, є дискреційними. Дискреція діє тільки у разі, коли у рамках закону державний орган може приймати різні рішення.

Згідно статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності не безпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.

За унормуванням п. 7 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо вбачається з п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

За приписами ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

При цьому спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду.

Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджує висновок суду першої інстанції про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1980 по 20.06.1983 в Міському професійно-технічному училищі № 83, період роботи з 28.09.1983 по 16.07.1985 в Красноармійському ОРС Об`єднанні “Красноармійськвугілля” та період перебування на пенсії по інвалідності з 25.06.2018 по 31.03.2019, з 20.05.2019 по 31.05.2019, з 29.12.2021 по 31.12.2021, з 16.01.2022 по 31.01.2022, з 17.02.2022 по 28.02.2022, з 08.03.2022 по 31.03.2022, з 17.04.2022 по 30.04.2022, з 16.05.2022 по 31.05.2022, з 15.06.2022 по 30.06.2022, з 15.07.2022 по 31.07.2022, з 04.08.2022 по 14.11.2022, з 01.09.2024 по 09.09.2025 та здійснити перерахунок та виплату пенсії з 10.09.2025 з урахуванням раніше виплачених сум.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення а рішення суду без змін.

Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2025 р. у справі №200/7000/25 - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2025 р. у справі №200/7000/25 - залишити без змін.

Повне судове рішення складено 30 квітня 2026 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т.Г. Гаврищук

Судді А.А. Блохін

І.В. Сіваченко