Постанова від 29 квітня 2026 р. у справі №200/3633/25 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2026 року справа №200/3633/25

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2025 р. у справі № 200/3633/25 (головуючий І інстанції Льговська Ю.М.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання до вчинення певних дій,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі – відповідач, ГУПФУ), в якому просив:

-визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 09 травня 2025 року № 057250004636 про відмову позивачеві в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до частини третьої статті 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”;

-зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 01 травня 2025 року із зарахуванням до страхового стажу та пільгового стажу за списком № 1 періодів навчання з 01 вересня 1999 року по 02 листопада 2000 року, з 05 грудня 2000 року по 07 жовтня 2002 року, до пільгового стажу на підземних роботах за списком № 1 – періоду з 18 вересня 2023 року по 31 серпня 2024 року та з урахуванням висновків суду у справі.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2025 року задоволено частково позовні вимоги, а саме суд:

Визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 09 травня 2025 року № 057250004636 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до частини третьої статті 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (код ЄДРПОУ: 20453063, місцезнаходження: пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 01 травня 2025 року із зарахуванням до страхового стажу періодів навчання з 01 вересня 1999 року по 02 листопада 2000 року, з 05 грудня 2000 року по 07 жовтня 2002 року, до страхового та пільгового підземного стажу (ст. 14-20) – періоду роботи з 18 вересня 2023 року по 31 серпня 2024 року та з урахуванням роз`яснення Міністерства соціального забезпечення України “Про порядок врахування трудового стажу, що дає право на пенсію незалежно від віку працівникам, безпосередньо зайнятим повний робочий день на роботах, передбачених статтею 14 Закону України “Про пенсійне забезпечення”” від 20 січня 1992 року № 8.

В іншій частині позову відмовив.

Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (код ЄДРПОУ: 20453063, місцезнаходження: пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 600 (шістсот) грн.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволені позовних вимог про зарахування періодів навчання з 01.09.1999 по 02.11.2000, з 05.12.2000 по 07.10.2002 - до пільгового стажу за списком № 1 та ухвалити нове рішення про задоволення цих позовних вимог.

В обґрунтування скарги зазначено, що за приписами Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту», до професійно-технічних навчальних закладів належать інші типи навчальних закладів, що надають професійно-технічну освіту або здійснюють професійно-технічне навчання.

Відтак, для зарахування до пільгового стажу періоду навчання на денній формі не має ніякого значення в якому конкретно вищому навчальному закладі (університеті, інституті, технікумі, училищі тощо) особа отримувала освіту, оскільки визначальним є віднесення цього навчання/освіти - до професійної (професійно-технічної).

Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 04 березня 2020 року у справі № 367/945/17.

На момент прийняття спірного рішення набув чинності Закон України «Про професійну освіту» яким визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» та встановлено, що термін "професійна освіта", що вживається в цьому Законі, відповідає терміну "професійно-технічна освіта" (розділ X Заключних та перехідних положень).

У відповідності до статті 1 Закону України «Про професійну освіту»: закладом професійної освіти є юридична особа публічного або приватного права, основним видом діяльності якої є освітня діяльність, спрямована на забезпечення здобуття особами професійної освіти, професійних кваліфікацій; професійна підготовка це здобуття особою професійної кваліфікації вперте.

Факт здобуття першої професійної кваліфікації (бакалавр з гірництва) після навчання в закладі професійної освіти (ДонНТУ) та факт працевлаштування в тримісячний термін після закінчення навчання за набутою пільговою робітничою професією (гірник підземний) підтверджується наявними в матеріалах пенсійної справи документами: довідкою про навчання № 19-15/140 від 04.04.2025, трудовою книжкою НОМЕР_2 , дипломом про навчання НОМЕР_3 від 02.08.2004.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити повністю.

В обґрунтування скарги зазначено, що на підставі розгляду заяви від 01 травня 2025 р. та доданих до неї документів Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області відмовлено у призначенні пенсії позивачу, у зв`язку із відсутністю необхідного пільгового стажу роботи.

За результатами розгляду доданих до заяви документів: до страхового стажу заявника не зараховано періоди навчання в Донецькому Національному технічному університеті згідно довідки №19-15/140 від 04.04.2025 - наданий документ видано на непідконтрольній території — (будь- який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними), та завірено печаткою російської федерації, оскільки з російською федерацією, як з країною агресором з 01.01.2023 року розірвано угоду про гарантії прав громадян держав — учасниць СНГ (стаж зараховується до 31.12.1991 року). До пільгового стажу роботи не зараховано період роботи з 18.09.2023 року, оскільки відсутня довідка відповідно до додатку №5 постанови №637 від 12.08.1993 року.

Страховий стаж заявника становить 19 років 7 місяців 20 днів, для розрахунку з урахуванням кратності стаж складає 37 років 1 місяць 3 дні, пільговий стаж роботи для визначення права на призначення пенсії становить 22 роки 9 місяців 1 день.

Зі змісту правових приписів вбачається, що пільговий стаж, необхідний для призначення пільгової пенсії на підставі ч. 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» має підтверджуватись записами в трудовій книжці.

У випадку відсутності відповідних записів у трудовій книжці, пільговий стаж може бути підтверджений уточнюючими довідками.

Також скаржник зазначає, що прийняття певного рішення в залежності від результатів розгляду поданих Позивачем документів, є дискреційним повноваженням Відповідача, втручання до яких з боку суду є неприпустимим.

Судом не взято до уваги, що наразі органи Пенсійного фонду України з 01.04.2021 застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», суть якого полягає в опрацюванні заяв про призначення пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає особа.

Таким чином, надана позивачем заява, розглянута в порядку екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області.

Оскільки призначення та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання пенсіонера, тому Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області було уповноважене лише на розгляд конкретної заяви ОСОБА_1 на прийняття відповідного рішення у відповідності до п. 4.2. Порядку № 22-1, на підставі чого Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області не наділене повноваженнями щодо виконання рішення, оскільки позивач проживає на території, що обслуговується Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Головне управління не є уповноваженим органом, щодо подальшої виплати пенсії позивачу після здійснення факту її призначення, тому суд прийшов до помилкових висновків, які не мають жодного законодавчого обґрунтування, оскільки принцип екстериторіальності не передбачає подальшої виплати призначеної уповноваженим органом пенсії.

Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.

01 травня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до частини третьої статті 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 09 травня 2025 року № 057250004636 позивачеві відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до частини третьої статті 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу.

Рішенням встановлено, що страховий стаж позивача становить 19 років 07 місяців 20 днів (з урахуванням кратності – 37 років 01 місяць 03 дні), пільговий стаж – 22 роки 09 місяців 01 день.

До страхового стажу не зараховано періоди навчання за довідкою від 04 квітня 2025 року № 19/15-140, оскільки документ видано на непідконтрольній території. До пільгового стажу не зараховано період роботи з 18 вересня 2023 року, оскільки відсутня довідка відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637.

Записом № 28 трудової книжки серії НОМЕР_2 від 12 лютого 2001 року встановлено, що 24 червня 2019 року позивача прийнято прохідником підземним з повним робочим днем у шахті до Державного підприємства “Селидіввугілля”. Запис про звільнення відсутній.

Відомостями форми РС-право підтверджується незарахування періоду до пільгового стажу та до страхового. Обчислення стажу закінчується 17 вересня 2023 року.

За інформацією, зазначеною в індивідуальних відомостях про застраховану особу (форма - ОК-5), період роботи з 18 вересня 2023 року по 31 серпня 2024 року визначено як пільговий відповідно до коду ЗП3014А1 (працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах […]).

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058) у редакції на час виникнення спірних правовідносин.

Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частина 3 статті 4 Закону № 1058-IV визначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Положенням ч.1 ст. 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Статтею 114 Закону №1058 врегульовано питання пенсій за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників.

Згідно з частиною 1 статті 114 Закону № 1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Відповідно до частини 3 статті 114 Закону № 1058-IV, працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, що затверджується Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на зазначених роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на таких роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, вальцювальники гарячого прокату, оброблювачі поверхневих дефектів металу (вогневим засобом вручну) на гарячих дільницях, машиністи кранів металургійного виробництва (відділень нагрівальних колодязів та стриперних відділень), - за умови, що вони були зайняті на таких роботах не менше 20 років. Такий самий порядок пенсійного забезпечення поширюється і на працівників, безпосередньо зайнятих повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) на шахтах з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, що реструктуризуються або перебувають у стадії ліквідації, але не більше двох років.

За наявності стажу на підземних роботах менше 10 років у чоловіків і менше 7 років 6 місяців у жінок та страхового стажу, встановленого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім пункту 1 частини другої цієї статті, за кожний повний рік зазначених робіт пенсійний вік, встановлений абзацом першим статті 26 цього Закону, зменшується на один рік. При цьому пенсійний вік для жінок не може бути нижчим за вік, встановлений абзацом першим пункту 1 частини другої цієї статті.

За частиною 1 статті 14 Закону № 1788-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020, працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) по видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на цих роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на цих роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, вальцювальники гарячого прокату, оброблювачі поверхневих дефектів металу (вогневим засобом вручну) на гарячих дільницях, машиністи кранів металургійного виробництва (відділень нагрівальних колодязів та стриперних відділень), - за умови, якщо вони були зайняті на цих роботах не менше 20 років. Такий же порядок пенсійного забезпечення поширюється і на працівників, безпосередньо зайнятих повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничо-рятувальних частин) на шахтах по видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, що реструктуризуються або знаходяться в стадії ліквідації, але не більше 2 років.

При наявності стажу на підземних роботах менше 10 років у чоловіків і менше 7 років 6 місяців у жінок за кожний повний рік цих робіт пенсійний вік, передбачений статтею 12 цього Закону, знижується на 1 рік.

За частиною 5 статті 114 Закону № 1058-IV, у разі призначення пенсій на пільгових умовах відповідно до частин 2 і 3 цієї статті проводиться взаємне зарахування періодів роботи, передбачених цією статтею, за умови що роботи, які зараховуються, дають право на пенсію на аналогічних або більш пільгових умовах.

Відповідно до частини 6 статті 114 Закону № 1058-IV, контроль за правильністю застосування списків на пільгове пенсійне забезпечення і якістю проведення атестації робочих місць на підприємствах та в організаціях, підготовка пропозицій щодо вдосконалення таких списків покладаються на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Відповідно до п.2 Порядку застосування Списків N 1 і N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказ Міністерства праці та соціальної політики України 18.11.2005 № 383 (далі – Порядок № 383), під повним робочим днем слід уважати виконання робіт в умовах, передбачених Списками, не менше 80 відсотків робочого часу, установленого для працівників даного виробництва, професії чи посади, з урахуванням підготовчих, допоміжних, поточних ремонтних робіт, пов`язаних з виконанням своїх трудових обов`язків

Пунктом 3 Порядку № 383 передбачено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.

Комплексний аналіз норми дає підстави дійти висновку, що право на передбачену частиною 3 статті 114 Закону № 1788-XII пенсію незалежно від віку мають працівники, за умови безпосередньої зайнятості на роботах повний робочий день та не менше передбаченого стажу роботи - 25 років для працівників професії яких містяться у Списку затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 1994 р. N 202 (далі - Список № 202), або мати стаж роботи провідної професії визначених статтею 14 Закону № 1788-XII, частиною 3 статті 114 Закону № 1058-IV - не менше 20 років.

Так, згідно зі статтею 62 Закону № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 10 Порядку № 383 встановлено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 N 637.

Згідно п.1 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п.3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Пунктом 20 Порядку № 637 визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток N 5).

У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі № 234/13910/17 та від 7 березня 2018 року у справі №233/2084/17, від 16 травня 2019 року в справі № 161/17658/16-а, від 27 лютого 2020 року в справі № 577/2688/17, від 31 березня 2020 року в справі № 446/656/17, від 21 травня 2020 року в справі № 550/927/17, від 10 грудня 2020 року в справі № 195/840/17.

Матеріали справи свідчать, що трудова книжка позивача містить дані для визначення зазначеного періоду роботи в якості пільгового стажу.

Також, за інформацією, зазначеною в індивідуальних відомостях про застраховану особу (форма - ОК-5), період роботи з 18 вересня 2023 року по 31 серпня 2024 року визначено як пільговий відповідно до коду ЗП3014А1 (працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах […]).

Отже, у даному випадку вимоги відповідача щодо надання уточнюючої довідки для підтвердження стажу не ґрунтується на приписах законодавства.

Щодо зарахування навчання до стажу (пільгового та загального), колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом “д” частини 3 статті 56 Закону № 1788-XII передбачено, що до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, зараховується: навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Законом України "Про професійну (професійно-технічну) освіту" № 103/98-ВР від 10 лютого 1998 року, з наступними змінами і доповненнями, а саме ч. 1 ст. 38 "Гарантії соціального захисту здобувача освіти та випускника закладу професійної (професійно-технічної) освіти", обумовлено: час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.

За змістом статті 17 Закону України «Про професійно-технічну освіту», професійно-технічний навчальний заклад - це заклад освіти, що забезпечує реалізацію потреб громадян у професійно-технічній освіті, оволодінні робітничими професіями, спеціальностями, кваліфікацією відповідно до їх інтересів, здібностей, стану здоров`я.

Статтею 18 вказаного Закону визначено, що до професійно-технічних навчальних закладів належать: професійно-технічне училище відповідного профілю; професійне училище соціальної реабілітації; вище професійне училище; професійний ліцей; професійний ліцей відповідного профілю; професійно-художнє училище; художнє професійно-технічне училище; вище художнє професійно-технічне училище; училище-агрофірма; вище училище-агрофірма; училище-завод; центр професійно-технічної освіти; центр професійної освіти; навчально-виробничий центр; центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів; навчально-курсовий комбінат; навчальний центр; інші типи навчальних закладів, що надають професійно-технічну освіту або здійснюють професійно-технічне навчання.

За положенням ст.3 Закону, професійна (професійно-технічна) освіта є складовою системи освіти України. Професійна (професійно-технічна) освіта є комплексом педагогічних та організаційно-управлінських заходів, спрямованих на забезпечення оволодіння громадянами знаннями, уміннями і навичками в обраній ними галузі професійної діяльності, розвиток компетентності та професіоналізму, виховання загальної і професійної культури. Професійна (професійно-технічна) освіта здобувається у закладах професійної (професійно-технічної) освіти.

Професійне (професійно-технічне) навчання - складова професійної (професійно-технічної) освіти. Професійне (професійно-технічне) навчання передбачає формування і розвиток професійних компетентностей особи, необхідних для професійної діяльності за певною професією у відповідній галузі, забезпечення її конкурентоздатності на ринку праці та мобільності, перспектив її кар`єрного зростання впродовж життя.

Відповідно до ст. 5 Закону, професійна (професійно-технічна) освіта здобувається громадянами України в державних і комунальних закладах професійної (професійно-технічної) освіти безоплатно, за рахунок держави, а у державних та комунальних акредитованих вищих професійно-технічних навчальних училищах та центрах професійної освіти - у межах державного та/або регіонального замовлення безоплатно, на конкурсній основі.

Згідно з частиною 4 статті 19 вказаного Закону, професійно-технічні навчальні заклади незалежно від форм власності та підпорядкування розпочинають діяльність, пов`язану з підготовкою кваліфікованих робітників та наданням інших освітніх послуг, після отримання ліцензії. Ліцензія видається у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Отже, вказаною нормою передбачено, що до професійно-технічних навчальних закладів належать інші типи навчальних закладів, що надають професійно-технічну освіту або здійснюють професійно-технічне навчання.

Аналогічний висновок щодо зарахування періоду навчання позивача в технікумі до пільгового стажу міститься в постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі №367/945/17.

Таким чином, період навчання може бути зараховано не лише до загального трудового стажу, а і у стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників. Умовами такого зарахування визначено зарахування на роботу за набутою професією у строк, що не перевищує трьох місяців між днем закінчення навчання і днем зарахування на таку роботу.

За правилами пункту 8 Порядку № 637, час навчання у вищих учбових, професіональних, учбово-виховних закладах, учбових закладах підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів, у аспірантурі, докторантурі й криничній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, які видані на підставі архівних даних і які містять відомості про період навчання. При відсутності у таких документах відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в учбовому закладі у відповідні роки при умови, якщо у цих документах є дані про закінчення повного навчального періоду чи окремих їх етапів.

Згідно п. 23 Порядку №637, документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності).

За п.27 Порядку №637, у тих випадках, коли в поданому документі про стаж указано лише роки без зазначення точних дат, за дату береться 1 липня відповідного року, а якщо не зазначено число місяця, то ним вважається 15 число відповідного місяця.

Відповідачем належними та допустимими доказами не спростовується, що позивач навчався в навчальному закладі який надає професійно-технічну освіту або здійснюють професійно-технічне навчання. Доказів які б спростовували вказані висновки не надано.

Посилання відповідача як підставу не зарахування періоду навчання на ту обставину, що архівну довідку №19-15/140 від 04.04.2025 видано на непідконтрольній території суд вважає безпідставним з огляду на наступне.

Судом встановлено, що довідка, видана підприємством розташованим в населених пунктах на яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Положеннями Постанови КМУ від 07.11.2014 року № 595 “Про деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей” передбачено, що будь-які запити, звернення, довідки чи інші документи, видані органами фонду або підприємствами, які непідконтрольні українській владі вважаються недійсними і не можуть прийматися до розгляду.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України від 15 квітня 2014 року №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII) тимчасово окупованою територією визначено сухопутну територію Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій;

Згідно з частинами 1 та 2 статті 4 Закону № 1207-VII на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.

На підставі частини 1 статті 17 Закону № 1207-VII передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені Законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.

Згідно із статтею 18 Закону № 1207-VII громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та прав на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Правовий статус органів та посадових осіб, які діють на території України та створені і проводять свою діяльність не у відповідності із законодавством України, визначено, зокрема, Законом № 1207-VII.

Згідно із частинами 1 - 3 статті 9 Закону № 1207-VII передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Однак суд вважає, що позивач не може бути позбавлений свого права, що стосується предмету позову через те, що територія де розташована підприємство на якому він працював, визнано тимчасово окупованими територіям з огляду на наступне.

Суд вважає необхідним зазначити, що у 1971 році Міжнародний суд Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН) у документі "Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії" зазначив, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але "у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів".

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах "Лоізіду проти Туречиини" (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), "Кіпр проти Туреччини" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). "Зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать".

При цьому, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі “Ковач проти України” від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі “Мельниченко проти України” від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі “Чуйкіна проти України” від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі “Швидка проти України” від 30 жовтня 2014 року тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Отже, позивач опинився в ситуації, що відповідно позбавляє його можливості забезпечити належний захист своїх прав.

Як вбачається зі змісту довідки, остання видана на підставі первинних документів.

Підстав вважати наведені відомості недостовірними, відповідачем не наведено, а відомості вказані в ній, відповідачем жодним чином не спростовується.

Крім того, суд зазначає, що відповідачем ототожнюється неможливість перевірити з не підтвердженням нарахування та сплати заробітної плати первинними документами, що не передбачено законодавством, зазначений висновок відповідача фактично ґрунтується на припущеннях, оскільки сам факт про наявності відомостей про сплату заробітної плати не спростовується відповідачем.

Аналогічних висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 12 квітня 2021 року у справі №219/4550/17, від 26 березня 2021 року у справі № 414/1221/17, від 10 вересня 2020 року у справі № 221/6434/16-а, від 28 серпня 2020 року у справі № 263/7235/17.

Зокрема Верховний Суд у постанові від 12 квітня 2021 року у справі №219/4550/17 зазначив, що посилання відповідача в обґрунтування касаційної скарги на неможливість врахування заробітної плати в зв`язку з неможливістю проведення перевірки обґрунтованості її видачі є безпідставним і висновки судів попередніх інстанцій не спростовує, оскільки надана позивачем довідка містила посилання на особові рахунки, як на первинні документи, на підставі яких вона видана, підприємство яке її видало на той час перебувало на обліку, а тому підстави для проведення перевірки поданої довідки у відповідача були відсутні.

Крім того, Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо врахування при призначенні та обчисленні пенсії довідок, виданих підприємствами, які знаходяться на непідконтрольній українській владі території, яка полягає в тому, що неможливість провести управлінням Пенсійного фонду перевірку відповідності запису довідки первинним документам через проведення АТО, не може покладати надмірного тягаря та обов`язку на позивача, оскільки довідка видана належним органом та містить усі необхідні реквізити та відомості (справи №583/392/17, №234/3038/17, №360/1628/17).

Отже, позивачем належним чином підтверджено навчання за спеціальністю, що дає право на пільги, тому цей період має бути зарахований до загального та пільгового стажу позивача.

Таким чином, вказані періоді роботи позивача повинні бути зараховані до загального та пільгового стажу позивача.

За таких обставин позов підлягає задоволенню у цій частині.

Щодо застосування до спірних правовідносин роз`яснення Міністерства соціального забезпечення України від 20.01.1992 №8 суд враховує наступне.

Згідно із пунктом 5 постанови Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України "Про пенсійне забезпечення"» від 06 грудня 1991 року № 1931-ХІІ Міністерству соціального забезпечення України було надано право давати роз`яснення про порядок застосування Закону України "Про пенсійне забезпечення", обов`язкові для всіх підприємств, установ і організацій, розташованих на території України.

На виконання постанови Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України "Про пенсійне забезпечення"» від 06 грудня 1991 року № 1931-ХІІ Міністерством соціального забезпечення України видано роз`яснення від 20 січня 1992 року № 8 «Про порядок врахування трудового стажу, що дає право на пенсії незалежно від віку працівникам, безпосередньо зайнятим повний робочий день на роботах, передбачених статтею 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення"».

Відповідно до роз`яснення Міністерства соціального забезпечення України від 20 січня 1992 року № 8 «Про порядок врахування трудового стажу, що дає право на пенсію незалежно від віку працівникам, безпосередньо зайнятим повний робочий день на роботах, передбачених статтею 14 Закону України “Про пенсійне забезпечення”» працівникам, зайнятим на підземних роботах та в металургії, які мають не менше 10 років стажу роботи, що дає право на пенсію незалежно від віку у відповідності зі статтею 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення», але не відпрацювавши повного стажу, передбаченого зазначеною статтею Закону, пенсія незалежно від віку може призначатися при наявності не менше 25 років стажу підземної та в металургії роботи із зарахуванням до нього: кожного повного року гірничим очисного забою, прохідником, забійником на відбійних молотках, машиністом гірничих виємочних машин, сталеваром, горновим, агломератником, вальцювальником гарячого прокату - за 1 рік роботи 3 місяці; кожного повного року роботи, передбаченої у відповідних розділах списку № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, які дають право на пільгове пенсійне забезпечення, - за 9 місяців.

Тобто відповідно до роз`яснення Міністерства соціального захисту населення України від 20 січня 1992 року № 8 основною умовою для взаємозаліку пільгового трудового стажу роботи є наявність 10-річного стажу роботи.

Крім цього, Кабінет Міністрів України 22.02.1992 прийняв Постанову № 81 «Про заходи щодо застосування Закону України «Про пенсійне забезпечення», у якій є Додаток, який містить перелік проектів нормативних актів щодо застосування Закону України «Про пенсійне забезпечення», який у свою чергу містить Документи, що затверджуються міністерствами. Серед цих документів є Роз`яснення від 20.01.1992 №8 «Про порядок врахування трудового стажу, що дає право на пенсії незалежно від віку працівникам, безпосередньо зайнятим повний робочий день на роботах, передбачених ст.14 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Постанова КМУ №81 від 22.02.1992 є чинною.

У листі Міністерства соціальної політики України № 12281/0/2-18/21 від 26.06.2018 року зазначено, що пунктом 5 постанови Верховної Ради України від 06.12.1991 року № 1931-XII «Про порядок введення в дію Закону України «Про пенсійне забезпечення» Міністерству соціального забезпечення України було надано право давати роз`яснення про порядок застосування Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788, обов`язкові для всіх підприємств, установ і організацій, розташованих на території України. Згідно вказаного листа, у зв`язку з тим, що роз`яснення Міністерства соціального забезпечення України від 20.01.1992 № 8 «Про порядок врахування трудового стажу, що дає право на пенсію незалежно від віку працівникам, безпосередньо зайнятим повний робочий день на роботах, передбачених ст. 14 Закону України «Про пенсійне забезпечений» втратило чинність і право та порядок призначення пенсій на пільгових умовах працівникам, зайнятим на підземних і відкритих гірничих роботах та в металургії визначаються відповідно до частини 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», немає підстав зараховувати позивачу до стажу кожного повного року роботи гірничим очисного забою - за 1 рік роботи 3 місяці.

У листі від 02 жовтня 2018 року № 19997/0/2-18 адресованому Пенсійному фонду України Міністерство соціальної політики України зазначило про доцільність застосування роз`яснення Міністерства соціального забезпечення України від 20 січня 1992 року № 8 «Про порядок врахування трудового стажу, що дає право на пенсію незалежно від віку працівникам, безпосередньо зайнятим повний робочий день на роботах, передбачених статтею 14 Закону України “Про пенсійне забезпечення”».

Згідно з листом Міністерства соціальної політики України від 12 вересня 2018 року № 1209-27, до законодавчого врегулювання питання внесення змін до статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», органи Пенсійного фонду України при призначенні пенсії відповідно до частини третьої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» враховують Роз`яснення № 8.

Колегія суддів зазначає, що статтею 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачена можливість взаємного зарахування періодів роботи як за Списком робіт і професій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 1994 року № 202, так і періодів роботи, передбаченої у відповідних розділах списку № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, які дають право на пільгове пенсійне забезпечення, а Роз`ясненням № 8 лише розтлумачено як правильно застосовувати цю норму.

Таким чином у даному випадку, підлягає застосуванню роз`яснення Міністерства соціального забезпечення України від 20 січня 1992 року № 8 та Постанова КМУ № 81 від 22.02.1992 Про заходи щодо застосування Закону України Про пенсійне забезпечення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 листопада 2024 року справа № 200/1009/24, від 09 квітня 2025 року у справі №200/6443/23.

Таким чином з урахування встановлених обставин, суд дійшов до висновку, що відповідачем неправомірно відмовлено у зарахуванні спірних періодів роботи позивача до його загального та пільгового стажу роботи відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Щодо посилання скаржника на розгляд заяви позивача за принципом екстериторіальності, суд зазначає наступне.

За п. 4.2 Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Враховуючи вказані вимоги Порядку № 22-1, органом, що приймав рішення за заявою позивача визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області.

Згідно з пояснювальною запискою Фонду до проекту Постанови № 25-1 Указом Президента України від 04.09.2019 року №647/2019 «Про деякі заходи із забезпечення надання якісних публічних послуг» для забезпечення належної реалізації прав осіб y сфері надання адміністративних послуг передбачено забезпечення Кабінетом Міністрів України, зокрема, спрощення процедури надання та отримання послуг. Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2019 року № 681 «Про оптимізацію надання адміністративних послуг у сфері пенсійного забезпечення» визначено перелік державних реєстрів, відомості з яких враховуються органами Пенсійного фонду при зверненні осіб за призначенням, перерахунком, поновленням, припиненням, продовженням виплати пенсій, надбавок, допомог, доплат та компенсацій або переведенням з одного виду пенсії на інший. У зв`язку з цим постала необхідність у приведенні актів Пенсійного фонду України у відповідність до вимог чинного законодавства Єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства, централізована прозора система контролю за процесами призначення та перерахунків пенсій, мінімізація корупційних ризиків, зумовлених особистими контактами з громадянами, попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, оптимізація навантаження на працівників, розширення способів звернень до територіальних органів Пенсійного фонду України стало результатом запровадження принципу екстериторіальності щодо призначення пенсії.

Колегія суддів зауважує, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання (статті 113, 116 та 117 Конституції України).

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2023 року яку залишено без змін Верховним Судом у постанові від 25 липня 2023 року у справі № 640/1873/22, відмовлено у задоволені позовних вимог ОСОБА_2 до Пенсійного фонду України про визнання протиправними (такими, що не відповідають правовому акту вищої юридичної сили) та нечинними положення абзацу 13 пункту 4.2 та абзацу 2 пункту 4.3 Розділу IV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України № 13-1 від 7 липня 2014 року) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846.

Також, Верховний Суд за результатами аналізу положень статей 5, 44 Закону № 1058-IV, підпункту 2 пункту 10 Положення №280, абзацу 13 пункту 4.2 та абзацу 2, 3 пункту 4.3 Розділу IV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку №22-1 вважав за необхідне сформулювати такі правові висновки:

- відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, регулюються Законом № 1058-IV. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону;

- правлінню Пенсійного фонду України надано право приймати у межах повноважень, передбачених законом, постанови, затверджувати положення, інструкції та інші нормативно-правові акти Пенсійного фонду України, зокрема, і щодо порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії;

- з моменту набрання чинності змін до абзацу 13 пункту 4.2 Розділу IV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку №22-1, а саме з 1 квітня 2021 року, після реєстрації заяви, зокрема і щодо перерахунку пенсії, та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу;

- рішення за результатами розгляду заяви, розподіленої за принципом екстериторіальності, у тому числі про перерахунок пенсії, приймається не пізніше 10 днів після її надходження та підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків) та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Таким чином, впровадження принципу екстериторіальності передбачає опрацювання заяв про призначення пенсій будь-яким з територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає заявник.

У даному випадку відповідно до матеріалів справи, спірне рішення прийнято саме Головним управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області.

На підставі викладеного, апеляційний суд дійшов висновку про зобов`язання саме Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити повторний розгляд заяви позивача, оскільки подана позивачем заява з документами по суті розглядалась саме цим Головним управлінням і рішення приймалось саме ним.

Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 08 лютого 2024 року справа №500/1216/23, від 07 травня 2024 року справа №460/38580/22, від 24 травня 2024 року справа №460/17257/23.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення допустив часткове порушення норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого суду – зміні.

Відповідно до положень ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Керуючись статтями 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2025 р. у справі № 200/3633/25 –задовольнити частково.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2025 р. у справі № 200/3633/25 – змінити.

В абзаці третьому резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2025 р. у справі № 200/3633/25 слова «із зарахуванням до страхового стажу періодів навчання» змінити словами «із зарахуванням до страхового та пільгового стажу періодів навчання».

У решті рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2025 р. у справі № 200/3633/25 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 30 квітня 2026 року.

Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв

Судді А.А. Блохін

Т.Г. Гаврищук