Постанова від 29 квітня 2026 р. у справі №360/1998/25 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2026 року справа №360/1998/25

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Гаврищук Т.Г., суддів: Блохіна А.А., Сіваченка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Богач Віти Іванівни в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року по справі №360/1998/25 (суддя І інстанції Петросян К.Є.) за позовом Богач Віти Іванівни в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, -

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області у якому просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо визначення ОСОБА_1 як особи, якій не здійснюється масовий перерахунок розміру пенсії;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області виключити ОСОБА_1 із складу осіб, яким не здійснюється масовий перерахунок розміру пенсії;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не здійснення з 07.10.2009 перерахунку розміру пенсії в порядку, передбаченому ст. 27, 40, 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області перерахувати розмір пенсії за віком ОСОБА_1 з 07.10.2009 в порядку передбаченому ст. 27, 40, 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не врахування періоду навчання, не здійснення запитів для отримання довідок та не врахування заробітної плати для розрахунку розміру пенсії;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області врахувати з 07.10.2009 до загального стажу весь стаж, зазначений в трудовій книжці та період навчання в Львівськму політехнічнму інституті з 1954 року до в 1959 року;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не врахування понаднормативного стажу, надбавки як дитині війни, надбавок за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області врахувати з 07.10.2009 заробітну плату для розрахунку розміру пенсії;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області врахувати з 07.10.2009 понаднормовий стаж 17 років 7 місяців 12 днів;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області врахувати з 07.10.2009 надбавку як дитині війни, доплати за віком.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 29.12.2025 позов залишено без руху. Запропоновано позивачу усунути недоліки позовної заяви шляхом надання суду: заяви про поновлення строку звернення до суду в частині позовних вимог про визнання протиправними дій, бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії за період з 07.10.2009 по 12.04.2025 включно та доказів поважності причин його пропуску.

На виконання вищевказаної ухвали представником позивача 30.12.2025 надано заяву, відповідно до якої просив визнати строк звернення до адміністративного суду таким, що не підлягає застосуванню.

В обґрунтування вказаної заяви представником позивача зазначено таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Постановою Великої палати Верховного суду від 20 травня 2020 року по справі № 815/1226/18 «зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести ОСОБА_1 поновлення та виплату пенсії за віком з 07 жовтня 2009 року відповідно до Закону № 1058-IV, в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в пенсійній справі, з компенсацією втрати частини доходів».

Велика Палата Верховного Суду вважає, що статті 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв`язку поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009. Зважаючи на те, що непроведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.

Також Європейський суд з прав людини в рішенні зазначив, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Визначення періоду, з якого має бути призначено виплату пенсії, перераховано її розмір є обсягом позовних вимог, що регулюється Цивільним кодексом (строками давності) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», норми якого є спеціальними та мають пріоритет у застосуванні.

Право звернення до суду гарантовано конституцією України. Статті 122, 123 КАС України є завідомо неконституційними, не правовими положеннями, що не регулюють строки позовної давності та право звернення до суду. Статті 122, 123 КАС України спрямовані на обмеження доступу до правосуддя та порушення прав громадян.

Як наведено вище, наведені положення в будь-якому разі не можуть бути застосовані щодо виниклих правовідносин. Застосування ст.ст. 122, 123 КАС України до виниклих правовідносин є свідомим та цинічним обманом громадян.

Предметом даного позову є дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, пов`язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами, а тому строк на соціальний захист та строки звернення до суду залежать також від виду відповідного платежу як форми соціального захисту з боку держави.

При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.

Таким чином, законодавчі норми не обмежують будь-якими строками період, протягом якого проводиться перерахунок пенсій, у разі, якщо такий не проведений у встановлені строки з вини органів Пенсійного фонду України.

З вищенаведених підстав, представник позивача вважав, що строк звернення до адміністративного суду є таким, що не підлягає застосуванню.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 про визнання строку звернення до адміністративного суду таким, що не підлягає застосуванню.

Визнано не поважною причину пропуску ОСОБА_1 строку для звернення до суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправними дій, бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії в частині позовних вимог за період з 07.10.2009 по 12.04.2025.

Залишено без розгляду позовну заяву Богач Віти Іванівни в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправними дій, бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, в частині позовних вимог за період з 07.10.2009 по 12.04.2025.

Продовжено розгляд адміністративної справи за позовом Богач Віти Іванівни в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправними дій, бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, в частині позовних вимог за період з 13.04.2025.

Не погодившись з такою ухвалою суду першої інстанції, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Представник позивача наголошує на тому, що право звернення до суду гарантовано конституцією України. Статті 122, 123 КАС України є завідомо неконституційними, спрямовані на обмеження доступу до правосуддя та порушення прав громадян, а тому не можуть бути застосовані щодо виниклих правовідносин.

Згідно з Конституцією України право особи на соціальний захист гарантується, в першу чергу, статтею 46.

Предметом даного позову є дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, пов`язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами, а тому строк на соціальний захист та строки звернення до суду залежать також від виду відповідного платежу як форми соціального захисту з боку держави. При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.

Представник позивача вважає, що з огляду на позицію Конституційного Суду України в рішеннях № 8-рп/2013 і № 9- рп/2013, а також на підставі аналізу положення частини першої статті 122 КАС України в системному зв`язку з положенням частини другої статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" можна дійти висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов`язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.

Судом також не враховано, що в даному випадку відновлення порушеного права мало відбутися у справі № 360/1193/22. Проте відновлення порушеного права не відбулось та позивач був змушений вдруге звернутися до суду з позовом.

Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) , суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

За правилами статей 123 та 169 КАС України суд зобов`язаний перевірити дотримання позивачем строків звернення до суду, які передбачені статтею 122 КАС України.

Згідно із частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

31 березня 2021 року Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у справі № 240/12017/19 (адміністративне провадження № К/9901/15971/20) ухвалив постанову, в якій застосував шестимісячний строк звернення до адміністративного суду у справі про перерахунок та виплату заборгованості з пенсії. При цьому, Верховний Суд вважав, що з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.

У цій справі Верховний Суд також відступив від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 року у справі № 816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 року у справі № 640/14865/16-а (касаційне провадження №К/9901/36805/18), від 25.02.2021 року у справі №822/1928/18 (касаційне провадження №К/9901/1313/18) щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, у яких, зокрема зазначено, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави (постанови Верховного Суду від 29.10.2020 у справі № 816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі № 640/14865/16-а (касаційне провадження №К/9901/36805/18), а також про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді від органу Пенсійного фонду, а не після отримання пенсії за відповідний період (постанова Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 822/1928/18).

До того ж, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав зазначила, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Крім того, реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Відтак, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів вважає, що при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття дізнався та повинен був дізнатись.

Так, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 року у справі № 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз`яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.

Поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 № 340/1019/19).

В межах цієї справи, судом встановлено, що рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 01.07.2022 у справі № 360/1193/22 за позовом адвоката Акермана Олега Матвійовича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 09.11.2022, позов ОСОБА_1 задоволено частково, зокрема: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо не поновлення ОСОБА_1 нарахування та виплати пенсії за віком; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області провести поновлення та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком з 07 жовтня 2009 року відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з компенсацією втрати частини доходів.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 01.07.2022 у справі №360/1193/22, ГУ ПФУ в Луганській області рішенням від 13.02.2023 №121630011183 проведено поновлення пенсії за віком ОСОБА_1 з 07.10.2009 відповідно до Закону № 1058, про що повідомлено позивача листом відповідача від 16.06.2023 № 3956-3752/ Ф-02/8-1200/23.

Відповідно до розпорядження від 13.02.2023 позивачу поновлено виплату пенсії з 07.10.2009 у розмірі 49,86 грн, в графі «особливості» зазначено: «не підлягають МП, признач.за ріш.суду в тверд.розм. - з 07.10.2009 по довічно».

Зазначений лист разом із рішенням ГУ ПФУ в Луганській області від 13.02.2023 № 121630011183 доставлено до особистого кабінету ОСОБА_1 на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України 16.06.2023, а також 19.06.2022 надіслано позивачу поштою рекомендованим листом на адресу, зазначену ОСОБА_1 у заяві ВЕБ-12001-Ф-С-23-105763 від 18.05.2023: АДРЕСА_1 , що підтверджується наданим відповідачем скріншотом з підсистеми ІКІС ПФУ «Документообіг».

Крім того, 21.11.2023 позивачу виплачено заборгованість за період з 07.10.2009 по 31.10.2023, а також компенсацію втрати частини доходів в загальному розмірі 8594,37 грн. Також 21.11.2023 виплачено поточну пенсію за листопад 2023 року в сумі 49,86 грн..

Не погоджуючись із визначеним відповідачем розміром поновленої пенсії, позивач звертався до суду з позовом, за яким рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 22.01.2024 у справі № 360/1371/23, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2023, позов задоволено частково, зокрема: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо нездійснення перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 07.10.2009 з урахуванням положень частини першої статті 28 та пункту 4-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 07.10.2009 із застосуванням положень частини першої статті 28 та пункту 4-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції, чинній на відповідний період (за кожен місяць відповідного року), з відрахуванням фактично виплачених сум.

На виконання рішення суду № 360/1371/23 відповідачем у жовтні 2024 року проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 07.10.2009 із застосуванням положень частини першої статті 28 та пункту 4-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції, чинній на відповідний період (за кожен місяць відповідного року), з відрахуванням фактично виплачених сум.

Доплату пенсії за період з 07.10.2009 по 31.10.2024 сумі 231530,60 грн. нараховано на додаткову відомість листопада 2024 року та виплачено 21.11.2024 на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 , відкритий в АТ «Ощадбанк», що не заперечується позивачем.

В межах справи № 360/1371/23 позивачем не оскаржувались дії Пенсійного фонду щодо не здійснення перерахунку розміру пенсії ОСОБА_1 в порядку, передбаченому ст. 27, 40, 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; не врахування періоду навчання; не здійснення запитів для отримання довідок та не врахування заробітної плати для розрахунку розміру пенсії; не врахування понаднормативного стажу; надбавки як дитині війни; надбавок за віком.

З такими позовними вимогами представник позивача звернувся до суду тільки 13.10.2025 в межах цієї справи.

Відтак, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що з вимогами за період з 07.10.2009 по 12.04.2025 позивач звернувся до суду поза межами шестимісячного строку, встановленого частиною другою статті 122 КАС України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що інформація про розмір пенсійної виплати та її склад, розрахунок стажу та розрахунок заробітної плати згідно рішення відповідача від 13.02.2023 №121630011183 були відомі позивачу з часу отримання ним листа ГУ ПФУ в Луганській області від 16.06.2023 № 3956-3752/Ф-02/8-1200/23, а також отримання заборгованості з пенсії за період з 07.10.2009 по 31.10.2023, компенсації втрати частини доходів та поточної пенсії за листопад 2023 року - у листопаді 2023 року.

Отже, саме з цієї дати позивач вважається таким, що повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.

Натоміть до суду із вказаним позовом позивач звернувся тільки 13.10.2025, тобто за вимогами за період з 07.10.2009 по 12.04.2025 позивач звернувся до суду поза межами шестимісячного строку, встановленого частиною другою статті 122 КАС України.

Наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, згідно із частинами першої та другої якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Колегія суддів вважає, що поважними причинами пропуску строку можуть бути визнані лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, яка звертається з відповідною заявою, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Як вбачається з матеріалів справи, на пропозицію суду надати клопотання про поновлення строку за період з 07.10.2009 по 12.04.2025, представником такого клопотання не надано та заявлено про незастосування до справ такої категорії строків звернення до суду у відповідності до вимог частини 2 статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Частиною 2 статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Постановою Великої палати Верховного суду від 20 травня 2020 року по справі № 815/1226/18 «зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести ОСОБА_1 поновлення та виплату пенсії за віком з 07 жовтня 2009 року відповідно до Закону № 1058-IV, в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в пенсійній справі, з компенсацією втрати частини доходів».

Велика Палата Верховного Суду вважає, що статті 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв`язку поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009. Зважаючи на те, що непроведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №815/1226/18 визначено поняття «нарахованої пенсії», згідно з яким пенсія за віком призначається особі один раз та виплачується державою протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Водночас, пенсія стає «нарахованою» в момент призначення пенсії і залишається такою («нарахованою») до її чергової зміни.

У свою чергу, спеціальне законодавство у сфері соціального захисту, а саме стаття 46 Закону № 1058-IV, визначає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Отже, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон № 1058-ІV гарантують всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 грудня 2020 року по справі №510/1286/16-а дійшла висновку про те, що норми статті 87 Закону №1788-ХІІ, статті 46 Закону № 1058-ІV і статей 51, 55 Закону № 2262-ХІІ (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії) підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб`єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов: 1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом; 2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.

В межах спірних правовідносин судом встановлено, що на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 01.07.2022 у справі № 360/1193/22, ГУ ПФУ в Луганській області рішенням від 13.02.2023 №121630011183 позивачу проведено поновлення пенсії за віком з 07.10.2009 , тобто без обмеження будь-яким строком.

В даній справі позивачем оскаржуються дії та бездіяльність відповідача щодо не проведення подальших перерахунків вже поновленої на виконання рішення суду пенсії за віком позивача на підставі його заяви.

Відтак, доводи представника позивача щодо необхідності застосування до спірних правовідносин положень частини 2 статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» колегія суддів вважає помилковими.

Колегія суддів також враховує, що Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції, наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства , пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії).

Так, встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в межах строку звернення до суду залежить виключно від нього самого. Позивачем не наведено, а судом не встановлено наявності поважних причин пропуску позивачем строку для звернення до суду із позовною заявою в частині позовних вимог за період з 07.10.2009 по 12.04.2025.

Згідно з частинами першою, другою статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.

При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду (частина третя статті 123 КАС України).

Відтак, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно прийнято ухвалу про залишення без розгляду позовної заяви Богач Віти Іванівни в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправними дій, бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, в частині позовних вимог за період з 07.10.2009 по 12.04.2025.

За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд зазначає, що ці доводи були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції під час розгляду та ухвалення рішення, їм була надана відповідна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанцій норм матеріального права, у апеляційній скарзі не наведено.

У контексті оцінки доводів апеляційної скарги колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Апеляційний суд дійшов висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін.

Керуючись 122,123, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Богач Віти Іванівни в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року по справі №360/1998/25 - залишити без задоволення.

Ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року по справі №360/1998/25 - залишити без змін.

Повне судове рішення – 30 червня 2026 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т.Г. Гаврищук

Судді А.А. Блохін

І.В. Сіваченко