Рішення від 28 квітня 2026 р. у справі №580/2970/26 — Черкаський окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2026 року справа № 580/2970/26

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гаврилюка В.О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення і зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивачка) подала позов до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі – ГУ ПФУ в Черкаській області, відповідач), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 04.03.2026 року № 050850001723;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.02.2026 року про призначення пенсії із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи в колгоспі ім. Дзержинського, Володарського району, який у 1992 році було реорганізовано у Колективне сількогосподарське підприємство «Ніва», з 22.12.1978 по 23.12.1993.

В обґрунтування позовних вимог представниця позивачки зазначила, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. До трудової книжки колгоспника, заносяться, зокрема: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).

Представниця позивачки вказала, що дійсно трудова книжка колгоспника не містить відомостей про кількість відпрацьованих вихододнів, разом з цим, наголосила, що в цій книжці також відсутні відомості про встановлений річний мінімум у колгоспі. Вищезазначене унеможливлює зробити висновок про виконання або не виконання позивачем мінімуму трудової участі.

Крім того, представниця позивачки зазначила, що відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть відповідальність у відповідності до статуту та правилами трудового розпорядку колгоспу, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Ухвалою від 30 березня 2026 року суддя Черкаського окружного адміністративного суду прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

08.04.2026 до суду надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в якому представник відповідача просив в задоволенні позову відмовити повністю, зазначивши що до страхового стажу не зараховано період роботи в колгоспі згідно трудової книжки від 31.10.1983 серія НОМЕР_1 з 22.12.1978 по 23.12.1993, оскільки записи до трудової книжки внесено з порушеннями Основних положень про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 24.04.1975 №310. Довідки про кількість відпрацьованих вихододнів, встановлений річний мінімум, перейменування/реорганізацію колгоспу (за необхідності) не надано та запис про звільнення № 3 суперечить запису № 12. Враховуючи вищевикладене, Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області винесло рішення від 04.03.2026 року № 050850001723 про відмову у призначенні пенсії.

Розгляд справи по суті відповідно до частини 3 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розпочато через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об`єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд зазначає таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 25.02.2026 звернулась до органу Пенсійного фонду України із заявою, в якій просила призначити пенсію за віком.

Рішенням від 04 березня 2026 року № 050850001723 Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області відмовило позивачці у призначенні пенсії за віком у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу, не зарахувавши до страхового стажу період роботи в колгоспі згідно трудової книжки від 31.10.1983 серія НОМЕР_1 з 22.12.1978 по 23.12.1993, оскільки записи до трудової книжки внесено з порушеннями Основних положень про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 24.04.1975 № 310. Довідки про кількість відпрацьованих вихододнів, встановлений річний мінімум, перейменування/реорганізацію колгоспу (за необхідності) не надано та запис про звільнення № 3 суперечить запису № 12.

Рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком позивачка вважає протиправним, а тому звернулась в суд з цим позовом.

Під час вирішення спору по суті суд зазначає, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно з ч. ч. 2, 4 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі – Закон № 1058-IV) страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах незалежно від використання форм власності та господарювання, незалежно від характеру й тривалості роботи і перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Згідно із статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі – Порядок № 637) зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до п. 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.

Відповідно до розділу XV Закон № 1058-IV набрав чинності з 1 січня 2004 року.

Таким чином, до 01.01.2004 страховий стаж особи, згідно положень Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Порядку № 637, підтверджується відомостями трудової книжки, архівних довідок, тощо, а з 01.01.2004 за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, затвердженими постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310, який був чинним на час членства у колгоспі позивача (далі – Основні положення).

Відповідно до пунктів 1, 2 Основних положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.

До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних положень).

Згідно з пунктом 6 Основних положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

Трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки (пункт 8 Основних положень).

Цією постановою також затверджений зразок трудової книжки колгоспника, який передбачає, що трудова книжка колгоспника містить окремі розділи, зокрема: ІІІ «членство в колгоспі», де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення, відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV «відомості про роботу» відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V «трудова участь у громадському господарстві» встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.

Зміст наведених норм свідчить, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема, про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).

Суд врахував, що відповідач відмовив позивачці у призначенні пенсії за віком у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу, не зарахувавши до страхового стажу період роботи в колгоспі згідно трудової книжки від 31.10.1983 серія НОМЕР_1 з 22.12.1978 по 23.12.1993, оскільки записи до трудової книжки внесено з порушеннями Основних положень про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 24.04.1975 № 310. Довідки про кількість відпрацьованих вихододнів, встановлений річний мінімум, перейменування/реорганізацію колгоспу (за необхідності) не надано та запис про звільнення № 3 суперечить запису № 12.

Під час надання оцінки вказаним підставам, суд зазначає таке.

Суд встановив, що за даними трудової книжки колгоспника від 31.10.1983 серія НОМЕР_1 , позивачка 22.12.1978 прийнята у члени колгоспу ім. Дзержинського Володарського району Донецької області, на посаду учня по молоку; з 15.12.1979 до 20.10.1980 перебувала у відпустці по догляду за дитиною до 1 року; з 21.10.1980 працювала різноробочою; з 01.07.1984 – обліковцем; з 01.11.1984 різноробочою; з 01.05.1985 переведена телятницею, призначена вагарем; з 11.11.1986 тимчасово призначена учнем по племсправі; з 11.05.1987 до 31.05.1987 перебувала у відпустці по догляду за дитиною; з 01.06.1987 призначена обліковцем-фуражистом с. Кальчинівка, з 01.01.1992 призначена завідуючою фермою с. Кальчинівка; 10.05.1993 звільнена за власним бажанням.

Крім того трудова книжка містить такі відомості про трудову участь позивачки у громадському господарстві (записи 13-15):

- 1991 рік: прийнятий річний мінімум - 240, відпрацьовано трудоднів – 307;

- 1992 рік: прийнятий річний мінімум - 240, відпрацьовано трудоднів – 314;

- 1993 рік: прийнятий річний мінімум - 240, відпрацьовано трудоднів – 135.

Суд врахував, що Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Крім того, згідно п.п. 2.3, 2.5 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року № 162 (чинної у період роботи позивача у спірний період), усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

У випадку виявлення неправильних чи неточних записів відомостей про роботу виправлення здійснюються адміністрацією підприємства, де був внесений відповідний запис.

Аналіз вказаних положень вказує на те, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на відповідальну особу підприємства, установи, організації.

З огляду на зазначене, суд доходить висновку, що позивачка не може бути позбавлена права на пенсійне забезпечення через неналежну організацію ведення обліку трудової книжки роботодавцем.

Суд також відхиляє покликання представника відповідача про відсутність довідки про кількість відпрацьованих вихододнів, встановлений річний мінімум, перейменування/реорганізацію колгоспу, оскільки трудова книжка колгоспника від 31.10.1983 серія НОМЕР_1 містить запис про реорганізацію колгоспу ім. Дзержинського у КСП «Нива», який містить підставу внесення запису, реквізити та підпис особи, яка його внесла та засвідчений печаткою підприємства. У свою чергу трудова книжка містить відомості про встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві та виконання річного мінімуму трудової участі у 1991-1993 роках (записи 13-15).

За таких обставин, суд доходить висновку, що період роботи позивачки з 01.01.1991 до 10.05.1993 має бути зарахований до страхового стажу позивачки. Вимоги про зарахування до страхового стажу позивачки період з 22.12.1978 до 31.12.1990 суд вважає передчасними, оскільки аналіз спірного рішення вказує на те, що відповідач не здійснював аналіз встановленого у колгоспі річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві у 1978-1990 роках та його виконання позивачкою. Варто зазначити, що позивачка не надала до матеріалів справи аркуші 18-19 трудової книжки колгоспника від 31.10.1983 серія НОМЕР_1 із записами 1-12 про встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві та виконання річного мінімуму трудової участі у 1978-1990 роках.

Суд врахував, що обсяг страхового стажу необхідний для призначення пенсії позивачці, відповідно до ст. 26 Закону № 1058 становить – 15 років. При цьому відповідач підтверджує наявність у позивачки страхового стажу у обсязі 13 років 1 місяць 7 днів.

Підсумовуючи викладене, суд доходить висновку про необхідність визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про відмову у призначенні пенсії від 04 березня 2026 року № 050850001723.

Обираючи належний та ефективний спосіб відновлення порушеного права позивачки, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 245 цього Кодексу у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Згідно ч. ч. 3, 4 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

При цьому адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за такими критеріями.

Враховуючи викладене, суд вважає, що у цьому випадку слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області зарахувати до страхового стажу позивачки період роботи з 01.01.1991 до 10.05.1993 та повторно розглянути заяву від 25.02.2026 про призначення пенсії за віком.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд при вирішенні спору враховує приписи статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить задовольнити частково.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.

Згідно із статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частин 1, 3 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на те, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, то частина понесених позивачкою судових витрат, пропорційно частині задоволених позовних вимог, які підлягають відшкодуванню, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 – 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 04 березня 2026 року № 050850001723 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 01.01.1991 до 10.05.1993 та повторно розглянути заяву від 25.02.2026 про призначення пенсії за віком.

У задоволенні іншої частини вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 532 (п`ятсот тридцять дві) грн 48 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Учасники справи:

1) позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 );

2) відповідач – Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18002, Черкаська обл., Черкаський р-н, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23, код ЄДРПОУ 21366538).

Рішення складене у повному обсязі та підписане 29.04.2026.

Суддя Василь ГАВРИЛЮК