Рішення від 29 квітня 2026 р. у справі №280/1411/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30 квітня 2026 року Справа № 280/1411/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 прикордонний загін) ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 прикордонний загін) (далі – відповідач), в якій позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність військовій частині НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та стягнути на косить ОСОБА_1 середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні із розрахунку 323 грн. 34 коп. у день з 21.01.2023 по 21.07.2023 у сумі 58 524 грн. 54 коп., із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що з 15.01.2016 по 29.09.2017 проходив військову службу у НОМЕР_3 прикордонному загоні (військовій частині НОМЕР_2 ). 16.01.2026 відповідачем на виконання рішення суду по справі №280/7265/24 від 29.10.2024 було виплачено індексацію грошового забезпечення у період 15.01.2016 по 29.08.2017 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 15.01.2016 по 29.08.2017 - січень 2008 року. На звернення щодо нарахування та виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, відповіді на отримав, що стали підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою суду від 24.02.2026 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами, встановленими статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Відповідачам запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

12.03.2026 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві на позовну заяву, представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив та вказав, що підстав для нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку виходячи із середнього грошового забезпечення ОСОБА_1 , розрахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 немає. Крім того, незрозумілим є зазначений позивачем період з 21.01.2023 по 21.07.2023. Просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Ухвалою суду від 30.04.2026 у задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 прикордонний загін) про розгляд за правилами загального позовного провадження адміністративної справи №280/1411/26 відмовлено.

Відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), справу розглянуто судом в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, встановив наступні обставини.

З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що позивач з 15.01.2016 по 29.09.2017 проходив військову службу у НОМЕР_3 прикордонному загоні (військовій частині НОМЕР_2 ). Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2024 р. справа № 280/7265/24 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 у відношенні до ОСОБА_1 щодо не нарахування та не виплати у повному обсязі індексації грошового забезпечення у період з 15.01.2016 по 29.08.2017 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 15.01.2016 по 29.08.2017 - січень 2008 року. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період 15.01.2016 по 29.08.2017 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 15.01.2016 по 29.08.2017 - січень 2008 року. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2025 року апеляційну скаргу НОМЕР_3 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) – залишено без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2024 року - залишено без змін.

На виконання вказаного рішення суду відповідач провів розрахунок з позивачем 16.01.2026 в розмірі 44 429.28 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та змісту позовної заяви позивач 20.01.2026 звертався до відповідача із заявою щодо нарахування та виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Відповідь на вказане звернення в матеріалах справи відсутня.

Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Так, період затримки розрахунку у цій справі охоплюється періодом з 30.08.2017 (наступний день після звільнення) по 16.01.2026.

Аналогічна правова позиція зазначена Верховним Судом у постанові від 28.08.2025 по справі № 580/890/24.

Період з 30.08.2017 по 18.07.2022 регулюється редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців.

При цьому, період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

На виконання рішення по справі № 280/7265/24 відповідачем було перераховано та сплачено позивачу індексацію грошового забезпечення 16.01.2026.

Так, відповідачем було порушено вимоги ст.116 КЗпП України, якою передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення, а саме в частині нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

З огляду на те, що відповідачем по справі не було здійснено повного розрахунку із позивачем у визначені ст.116 КЗпП України строки, зазначене є правовою підставою для його відповідальності згідно зі ст.117 КЗпП України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 по справі № 489/6074/23 прийшла до висновку про наявність підстав для відступу від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 6 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 та сформулював висновок, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 по справі № 489/6074/23 зазначила, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

При цьому, у справі № 489/6074/23 розрахунки середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку здійснювались із врахуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Так, Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі по тексту Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 8 Порядку №100 середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 по справі № 489/6074/23 прийшла до висновку, що шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Також, Велика Палата Верховного Суду у вищевказаній постанові зазначено, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Вказала, що необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. Зазначила, що при здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

Згідно довідки про грошове забезпечення позивача, наданої відповідачем, розмір грошового забезпечення за два календарні місяці, що передували звільненню, а саме за липень 2017 року та серпень 2017 року, становив по 5324,20 грн щомісячно, що разом складає 10648,40 грн.

Кількість календарних днів у зазначених двох місяцях становить 61 день, у зв`язку з чим середньоденний заробіток позивача відповідно до вимог пунктів 2, 8 Порядку №100 визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за два місяці на кількість календарних днів у цьому періоді, а саме:

10648,40 грн / 61 день = 174,56 грн.

Отже, середньоденний заробіток позивача становить 174,56 грн.

Судом встановлено, що період затримки остаточного розрахунку у даній справі охоплюється періодом з 30.08.2017 по 16.01.2026.

При цьому період з 30.08.2017 по 18.07.2022 підлягає регулюванню редакцією статті 117 КЗпП України, яка діяла до внесення змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строку виплати, а період з 19.07.2022 регулюється чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка встановлює максимальний строк відповідальності роботодавця шість місяців.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 зазначила, що шестимісячне обмеження є лише максимальною межею відповідальності роботодавця, але не скасовує необхідності застосування принципів розумності, справедливості та співмірності, а тому при визначенні розміру відшкодування суд має враховувати розмір простроченої заборгованості та її співвідношення із сумою середнього заробітку.

Судом встановлено, що на виконання судових рішень у справах №280/7265/24 відповідачем 16.01.2026 виплачено позивачу 44429,28 грн.

Вказана сума є розміром заборгованості, яка не була виплачена позивачу на день звільнення, та виплачена із затримкою.

Разом з тим, з довідки про грошове забезпечення вбачається, що загальний розмір виплат, належних позивачу за відповідний період служби, є значно більшим за суму невиплачених коштів, а тому невиплачена при звільненні сума становить лише частину від загального розміру грошового забезпечення позивача.

Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц та від 08.10.2025 у справі №489/6074/23, при визначенні розміру відшкодування за статтею 117 КЗпП України суд має враховувати співмірність між сумою невиплачених при звільненні коштів та сумою середнього заробітку за час затримки, а також забезпечувати справедливий баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Повний розрахунок середнього заробітку за максимально можливий період шести місяців становить: 174,56 грн X 182 календарних дні = 31769,92 грн.

Співвідношення максимально можливого розміру відшкодування до суми невиплачених при звільненні коштів становить: 31769,92 / 44429,28 = 0,7.

З урахуванням компенсаційного характеру відповідальності, тривалості спору, того, що невиплата належних сум була пов`язана із необхідністю судового вирішення спору, а також з метою забезпечення справедливого балансу між інтересами сторін, суд вважає за необхідне визначити розмір відшкодування у межах зазначеної пропорції.

Таким чином, справедливим та співмірним розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у даній справі є: 31769,92 X 0,7 = 22238,90 грн.

Отже, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо непроведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 22238,90 грн.

Що стосується вимог про одночасну компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, суд виходить з такого.

Відповідно до підп. 164.2.1 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 Податкового кодексу України (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 (із подальшими змінами) затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.

Відповідно до пункту 2 Порядку грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Пункти 4 та 5 Порядку №44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Обчислений за рішенням суду середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні зі служби є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника і не входить до складу заробітної плати.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16 сформувала наступну правову позицію: "... середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати ...".

Отже, середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника.

Вказаний висновок також узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 19.05.2022 у справі № 520/11620/2020 та від 26.04.2024 у справі № 380/1169/20.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Позивач звільнений від сплати судового збору, інші судові витрати по справі відсутні.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 прикордонний загін) ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 прикордонний загін) щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні.

Зобов`язати Військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 прикордонний загін) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 22238,90 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 30.04.2026.

Суддя А.В. Сіпака