Рішення від 29 квітня 2026 р. у справі №240/23320/25 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2026 року м. Житомир справа № 240/23320/25

категорія 111030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши у порядку загального позовного провадження (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень – рішень,

установив:

У жовтні 2025 року ОСОБА_2 (далі – позивач) звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень – рішень Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області (далі – відповідач, ГУ ДПС у Житомирській області) від 03 грудня 2024 року №0282522406, №0282512406, №0282502406, №0282482406, №0282492406.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що позапланова невиїзна перевірка протиправно проведена податковим органом до моменту отримання наказу про її проведення та відповідного повідомлення, які були направлені на адресу платника податків і повернулись з відміткою відділення поштового зв`язку «за закінченням терміну зберігання». Оскільки наказ та повідомлення про проведення перевірки не були отримані платником до початку проведення такої, це, на переконання позивача, позбавляло контролюючий орган права на її проведення та обумовило обмеження прав платника на подання наявних у нього документів для підтвердження показників податкового обліку і, як наслідок, викривлення результатів такої перевірки.

06 січня 2026 року розпорядженням Житомирського окружного адміністративного суду № 6 було призначено повторний автоматизований розподіл справи відповідно до наказу № 01-01-ос від 02 січня 2026 року про відрахування судді ОСОБА_3 зі штату Житомирського окружного адміністративного суду у зв`язку з призначенням на посаду судді Житомирського апеляційного суду.

06 січня 2026 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями адміністративна справа передана на розгляд судді Окис Т.О.

Ухвалою суду від 12 січня 2026 року справа прийнята до провадження судді.

У підготовчому засіданні, призначеному на 27 січня 2026 року, оголошено перерву через необхідність надання представнику позивача часу для подання суду заяви про поновлення строку звернення до суду.

03 лютого 2026 року представник позивача подала заяву про поновлення строку звернення до суду. Зазначає, що ОСОБА_4 не був повідомлений належним чином про проведення перевірки. Крім того, ОСОБА_5 , є громадянином Туреччини, про що свідчать дані паспорта, долученого до позовної заяви, особистого житла в Україні не має, а подаючи 03 листопада 2023 року заяву про місце зберігання документів, дотримався вимог статті 66 Податкового кодексу України, які діяли на момент зайняття ним підприємницькою діяльність в період 2017 – 2019 років.

04 лютого 2026 року відповідач подав заву про залишення позовної заяви без розгляду. Зазначає, що ФОП ОСОБА_6 було особисто вручено запити від 05 вересня 2022 року за вих.№9550/6/06-30-24-07 (отримано платником особисто 23 лютого 2023 року) та від 14 березня 2023 року за вих.№5056/6/06-30-24- 07 (отримано платником особисто 04 квітня 2023 року) «Про надання інформації та її документального підтвердження» з проханням надати для проведення документальної позапланової невиїзної перевірки інформації, первинних та інших документів, що пов`язані з обчисленням та сплатою податків і зборів, документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов`язаних із визначенням об`єктів оподаткування, реєстраційних та дозвільних документів, тощо. На вказані запити позивачем надано відповіді, що свідчить про обізнаність платника про наміри контролюючого органу провести стосовно нього перевірку. В подальшому, контролюючим органом вся поштова кореспонденція направлялася за податковою адресою платника податків, а саме: АДРЕСА_1 . ГУ ДПС у Житомирській області просить суд урахувати, що позивачем не змінювалась податкова адреса, що додатково підтверджується наявним у матеріалах справи витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань від 28 серпня 2025 року, що долучений позивачем до позовної заяви. Відтак, контролюючим органом не порушено норми статті 42 Податкового кодексу України при направленні поштової кореспонденції за адресою: АДРЕСА_1 . Окрім того, зауважує, що позивач у позовній заяві, представник позивача у заяві від 03 лютого 2026 року про поновлення процесуального строку та в судових засіданнях підтверджують, що ОСОБА_4 знаходив в поштовій скриньці поштову кореспонденцію від контролюючого органу. Відтак, будучи обізнаним про те, що ГУ ДПС у Житомирській області вживаються щодо нього контрольно-перевірочні заходи, позивач знехтував можливістю звернутися до контролюючого органу та отримати всю необхідну інформацію.

10 лютого 2026 року судом постановлено ухвалу про залишення позовної заяви ОСОБА_7 без руху на підставі частини 13 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України.

20 лютого 2026 року до суду надійшла заява про поновлення строку звернення до суду. Позивач указує, що не був повідомлений належним чином про проведення перевірки, був позбавлений можливості на подання первинної документації до податкового органу для проведення перевірки, не отримав акта перевірки та податкових повідомлень – рішень, не скористався можливістю досудового порядку вирішення спору, а також не проводив процедура адміністративного оскарження. Зазначає, що про існування як акта перевірки від 23 жовтня 2024 року та податкових повідомлень – рішень йому стало відомо лише після ознайомлення з матеріалами справи №240/1454/25 щодо стягнення податкової заборгованості 01 вересня 2025 року. Наголошує, що відповідно до свідчень власниці квартири, в якій тимчасово зареєстрований позивача, ОСОБА_8 жодні поштові повідомлення на його ім`я така не отримувала.

Після цього, позивач подав клопотання про допит свідка, а саме ОСОБА_8 , для якого судом призначено судове засідання на 18 березня 2026 року.

У судовому засіданні під присягою свідок підтвердила, що не отримувала повідомлень про надходження поштової кореспонденції на ім`я позивача.

Ухвалою суду від 18 березня 2026 року клопотання ОСОБА_7 про поновлення строку звернення до суду задоволено, поновлено позивачу строк звернення до суду та продовжено розгляд справи.

За результатами проведення підготовчого засідання судом 31 березня 2026 року постановлено ухвалу, якою закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

Суд установив, що 28 лютого 2017 року ОСОБА_2 зареєстрований як фізична особа – підприємець та того ж дня взятий на облік у податкових органах.

31 травня 2019 року проведено державну реєстрацію припинення фізичної особи – підприємця ОСОБА_9 .

У зв`язку з отриманням такої інформації ГУ ДПС у Житомирській області 05 вересня 2022 року та 14 березня 2023 року на адресу платника податків направило запити про надання інформації та її документального підтвердження, а саме в частині інформації про об`єкти, де здійснювалася підприємницька діяльність, що належать на праві власності або оренди, складські, офісні, виробничі та інші приміщення, де зберігаються товарно-матеріальні цінності, документи, що підтверджують право власності на об`єкти рухомого та нерухомого майна, що використовувалося у підприємницькій діяльності.

Зазначені запити отримані позивачем 23 лютого 2023 року та 14 березня 2023 року, однак документів та будь-якої інформації надано не було.

04 вересня 2024 року на підставі статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78, статей 79, 82, Податкового кодексу України заступник начальника ГУ ДПС у Житомирській області прийняв наказ №2103-п «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки платника податків – фізичної особи ОСОБА_2 ».

На підставі названого наказу 04 вересня 2024 року складено повідомлення №182/06-30-24-06, яким фізичну особу – платника податків ОСОБА_9 проінформовано про призначення проведення невиїзної документальної перевірки з 10 жовтня 2024 року.

Також зазначено, що відповідно до пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України слід, починаючи з зазначеного терміну, забезпечити надання всіх необхідних документів, що підтверджують дані податкових декларацій (розрахунків), зокрема, фінансову, статистичну та іншу звітність, регістри податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, а також первинні та інші документи, які використовувались в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи ДПС.

Названий наказ та повідомлення направлені ОСОБА_10 06 вересня 2024 року рекомендованим листом з повідомленням про вручення з трекінговим номером 0600959475714 (том 1 а.с. 176), який повернулись на адресу податкового органу 20 вересня 2024 року з відміткою відділення поштового зв`язку «за закінченням терміну зберігання» (том 1 а.с. 175).

У період з 10 по 16 жовтня 2024 року посадовими особами ГУ ДПС у Житомирській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ОСОБА_9 з питань дотримання законодавства щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, виконання вимог валютного та іншого законодавства, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2018 року по 31 травня 2019 року.

За результатами такої перевірки 23 жовтня 2024 року складено акт №22210/06-30-24-06/ НОМЕР_1 , у якому зафіксовано виявлення таких порушень:

- підпункту 16.1.2 пункту 16.1 статті 16, пункту 44.1 статті 44, пункту 177.10 статті 177 Податкового кодексу України, а саме: не надання книги обліку доходів та витрат від здійснення підприємницької діяльності за період з 01 січня 2018 року по 31 травня 2019 року;

- підпункту 16.1.2 пункту 16.1 статті 16, пункту 44.1 статті 44, пункту 177.2, підпункту 177.4.5 пункту 177.4, пункту 177.10 статті 177 Податкового кодексу України, підпунктів 5, 6 пункту 6 Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи – підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 16 вересня 203 року №481, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01 жовтня 2013 року за №1686/24218, за період з 01 січня 2018 року по 31 травня 2019 року завищено витрати безпосередньо пов`язані з отриманим доходом, на загальну суму 9679829,78 грн, що призвело до заниження чистого оподатковуваного доходу на загальну суму 9679829,78 грн, в результаті чого було занижено податок на доходи фізичних осіб, що підлягає сплаті до бюджету в сумі 1742369,36 грн;

- пункту 1 частини 2 статті 6, пункту 2 частини 1 статті 7, частини 2 статті 9 Закону України «Про збір та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», що мало наслідком заниження суми єдиного внеску, нарахованого з чистого оподатковуваного доходу у розмірі 22% на загальну суму 123503,36 грн;

- підпунктів 16.1.2, 16.1.12 пункту 16.1 статті 16, пунктів 44.1, 44.3, 44.4, 44.6 статті 44, пункту 85.2 статті 85, пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198, підпункту «в» пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та підпунктів 2.1 і 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 №88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, пункту 6 розділу ІІІ, абзацу 2 підпункту 5 пункту 4 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 28 січня 2016 року №21, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29 січня 2016 року за № 159/28289 встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 144015 грн, у тому числі по таких податкових періодах: жовтень 2018 року у сумі 4129 грн, листопад 2018 року в сумі 1233 грн, грудень 2018 року в сумі 4227 грн, лютий 2019 року у сумі 111822 грн, квітень 2019 року у сумі 20145 грн, травень 2019 року у сумі 2459 грн;

- пунктів198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 пункту 200.1 статті 200, підпункту «б» пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, підпункту 5 пункту 4 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 січня 2016 року №21 зі змінами та доповненнями в результаті чого завищено суму, яка підлягає бюджетному відшкодуванню, задекларованого у податкових деклараціях з податку на додану вартість за період з 01 січня 2018 року по 31 травня 2019 року (показник рядка 20.2 Декларації) на суму 1541689 грн, у тому числі у січні 2018 року у сумі 122435 грн, лютому 2018 року в сумі 235775 грн, березні 2018 року в сумі 100104 грн, квітні 2018 року у сумі 189511 грн, травні 2018 року у сумі 155174 грн, червні 2018 року у сумі 172242 грн, липні 2018 року у сумі 77926 грн, серпні 2018 року у сумі 72 699 грн, вересні 2018 року у сумі 73777 грн, жовтні 2018 року у сумі 159910 грн, листопаді 2018 року у сумі 39965 грн, грудні 2018 року у сумі 24256 грн, січні 2019 року у сумі 88367 грн, лютому 2019 року в сумі 29548 грн;

- підпункту 162.1.1 пункту 162.1 статті 162, підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163, підпункту 164.1.3 пункту 164.1 статті 164, підпунктів 1.1 та 1.2 пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України занижено чистий оподатковуваний дохід на загальну суму 9679829,78 грн, що призвело до заниження військового збору, що підлягає сплаті до бюджету в сумі 145197,44 грн;

- підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16, підпункту 177.5.3 пункту 177.5 статті 177, підпункту 1.6 пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, а саме несвоєчасно сплачено до бюджету військовий збір, що був задекларований в податковій декларації про майновий стан та доходи за 2018 рік на загальну суму 751,49 грн;

- пункту 177.10 статті 177, пунктів 44.3, 44.5 статті 44, пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України ФОП ОСОБА_2 для проведення перевірки надано не в повному обсязі документи, що підтверджують дані податкових декларацій (розрахунків), зокрема, фінансову, статистичну та іншу звітність, регістри податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, а також первинні та інші документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виконання вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Названий акт перевірки направлений на адресу позивача 24 жовтня 2024 року рекомендованим листом з повідомленням про вручення з трекінговим номером 1001500027797 (том 1 а.с. 177), який повернувся 13 листопада 2024 року з відміткою відділення пошти «за закінченням терміну зберігання» без вручення (том 1 а.с. 178).

Виявлення зазначених порушень стало підставою для прийняття ГУ ДПС у Житомирській області 03 грудня 2024 року:

податкового повідомлення – рішення №0282482406, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем військовий збір у розмірі 181496,79 грн, з яких 145197,44 грн за податковими зобов`язаннями та 36299,35 грн за штрафними (фінансовими) санкціями;

податкового повідомлення – рішення №0282502406, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 180018,75 грн, з яких за основним платежем 144015,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 36003,75 грн;

податкового повідомлення – рішення №0282522406, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1927111,25 грн, з яких за основним платежем 1541689,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 385422,25 грн;

податкового повідомлення – рішення №0282492406, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції за порушення підпункту 16.1.2 пункту 16.1 статті 16, пунктів 44.3, 44.5, 44.6 статті 44, пункту 85.2 статті 85, пункту 177.10 статті 177 Податкового кодексу України у розмірі 1020,00 грн;

податкового повідомлення – рішення №0282512406, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб у розмірі 2177961,76 грн, з яких за основним платежем 1742369,36 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 435592,40 грн.

Зазначені рішення направлені податковим органом на адресу платника податків 04 грудня 2024 року рекомендованим листом з повідомленням про вручення з трекінговим номером 0600989827852 (том 1 а.с. 162), який повернувся 16 грудня 2024 року з відміткою відділення пошти «за закінченням терміну зберігання» без вручення (том 1 а.с. 161).

У судовому засіданні представник позивача наполягала на його задоволенні. Наголошувала, що податковий орган не виконав вимоги Податкового кодексу України щодо завчасного повідомлення про проведення невиїзної перевірки, а тому у нього були відсутні правові підстави для проведення такої. При цьому запити про наданні інформації були направлені до призначення перевірки, а під час її проведення таких запитів контролюючим органом направлено не було. Зауважує, що позивач є громадянином Туреччини, а тому регулярно виїжджав за межі території України, що і обумовило направлення податкового органу заяви про зміну місця знаходження первинної документації. Наголошує, що первинні документи не були надані під час перевірки виключно тому, що позивач не знав про її проведення. Саме тому, покликаючись на положення статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 85 Податкового кодексу України, стверджує, що долучені до матеріалів судової справи первинні документи мають бути прийняті судом як належні та допустимі докази, що підтверджують дотримання платником податків законодавства та помилковість висновків відповідача про його порушення. Акцентувала увагу суду на сталій практиці Верховного Суду з цього питання.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував. Зауважував, що контролюючим органом вчинено всі залежні від нього дії для повідомлення платника податків про необхідність подання документів, необхідних для проведення перевірки, а також про призначення позапланової невиїзної документальної перевірки. З огляду на зазначене, вважає, що у податкового органу були підстави для проведення перевірки. Заперечуючи проти можливості врахування первинних документів, наданий позивачем суду, наголошував, що положення Податкового кодексу України виключають таку, з огляду на відсутність відповідних правових підстав.

На підставі положень частини 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України з огляду на надходження клопотань представників сторін 28 квітня 2025 року суд постановив ухвалу про розгляд справи в порядку письмового провадження, яка внесена до протоколу судового засідання.

Відповідно до положень частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.

Відповідно до положень статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі – ПК України).

Єдиною та виключною підставою позову визначено те, що перевірка проведена із порушенням визначеного податковим законодавством України порядку. Зокрема, позивач не отримував копії наказу про призначення перевірки, а тому був позбавлений можливості надати первинні документи, що підтверджують задекларовані податкові зобов`язання.

Надаючи правову доводам позивача, суд зауважує на таке.

Право контролюючих органів проводити документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) перевірки в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, визначено пунктом 75.1 статті 75 ПК України.

Згідно з абзацом 4 підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Перелік підстав, за наявності яких контролюючий орган може призначити документальну позапланову перевірку, встановлений пунктом 78.1 статті 78 ПК України як вичерпний.

Підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 ПК передбачено можливість проведення перевірки в разі, якщо розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця, закриття постійного представництва чи відокремленого підрозділу юридичної особи, в тому числі іноземної компанії, організації, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків.

З огляду на отримання податковим органом інформації про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності ОСОБА_9 , у відповідача виникли правові підстави для призначення позапланової перевірки.

Посадові та службові особи контролюючих органів зобов`язані, зокрема, дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій (підпункти 21.1.1, 21.1.4 пункту 21.1 статті 21 ПК України).

Глава 8 розділу ІІ ПК України визначає види перевірок, які можуть бути проведені контролюючими органами, а також порядок та процедуру їх проведення. Зокрема, встановлюється чітке розмежування щодо порядку допуску до виїзних та невиїзних перевірок, а також щодо місця проведення зазначених перевірок.

При цьому приписи ПК України в цій частині установлюють і певні правила поведінки при здійсненні перевірки як для суб`єкта владних повноважень, так і для платника податків, чітке дотримання яких вимагається задля забезпечення балансу між публічними і приватними інтересами.

Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної планової/позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно зі статтею 81 цього Кодексу. Документальна планова/позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу (пункт 77.6 статті 77, пункт 78.5 статті 78 ПК України).

Стаття 79 ПК України визначає особливості проведення документальної невиїзної перевірки.

Пунктом 79.2 цієї правової норми встановлено, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Варто зазначити, що право платника оскаржувати рішення контролюючого органу про проведення перевірки стосовно нього не залежить від виду перевірки. Реалізація такого права за відсутності обов`язку в контролюючого органу повідомляти про перевірку до її проведення була б неможливою.

Відповідно до пункту 79.3 статті 79 ПК України присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов`язкова.

Незважаючи на необов`язковість присутності платника податків під час проведення документальних невиїзних перевірок, останній все ж має право бути присутнім. Такий висновок узгоджується з приписами підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 ПК України, відповідно до якого платник податків має право бути присутнім під час проведення перевірок та надавати пояснення з питань, що виникають під час таких перевірок, та за власною ініціативою пояснення з питань, що не запитувалися контролюючим органом, ознайомлюватися та отримувати акти (довідки) перевірок, проведених контролюючими органами, перед підписанням актів (довідок) про проведення перевірки, у разі наявності зауважень щодо змісту (тексту) складених актів (довідок) підписувати їх із застереженням та подавати контролюючому органу письмові заперечення в порядку, встановленому цим Кодексом.

За наявності письмового звернення платника податків замість документальної невиїзної перевірки може проводитися документальна виїзна перевірка (пункт 79.5 статті 79 ПК України).

Отже, у посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення документальної позапланової невиїзної перевірки за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки (формальна підстава).

При цьому абзац 2 пункту 79.2 статті 79 ПК визначає, що виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Надаючи правову оцінку доводам позивача про порушення податковим органом вимог податкового законодавства в частині повідомлення платника про перевірку до початку її проведення, суд зауважує на таке.

Як зазначено вище, положеннями пункту 79.2 статті 79 ПК України закріплено право контролюючого органу проводити документальну позапланову перевірку виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

У пункті 42.2. статті 42 ПК України закріплено, що документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

Законодавець установив два окремих випадки, коли платнику податків уважаються належним чином врученими документи: надіслані за адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення (що і було зроблено відповідачем) або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

Жодних застережень з приводу дати отримання (ознайомлення) документів, надісланих за адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення статті 42 та 79 ПК України не містять.

Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08 квітня 2021 року у справі №812/821/17 та від 06 жовтня 2021 року у справі №826/3905/18.

З урахуванням застереження, зробленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 вересня 2021 року у справі №816/228/17 про те, що підставами для скасування рішень, прийнятих за результатами перевірки, проведеної податковим органом, є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення, суд зауважує на таке.

Як установлено судом позивач 23 лютого 2023 року та 14 березня 2023 року отримав запити податкового органу про надання інформації та її документального підтвердження, в яких містилися вимоги про надання належним чином засвідчених копій первинних документів з обліку доходів, пов`язаних із визначенням доходів і витрат за період з 01 січня 2018 року по 31 травня 2019 року.

Однак, запитуваних контролюючим органом документів платник податків не подав.

Натомість, після отримання таких запитів, ОСОБА_2 перестав отримувати будь-яку кореспонденцію від податкового органу, що підтверджується листами, направленими на його адресу, які повернулись з відмітками відділення поштового зв`язку «за закінченням терміну зберігання».

Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях звертав увагу на те, що обов`язку контролюючого органу щодо повідомлення платника податків про проведення відповідної перевірки кореспондує обов`язок такого платника добросовісно ставитись до отримання відповідної кореспонденції або повідомлень, крім того, необізнаність платника з наказом про проведення перевірки через нехтування або ухилення від виконання такого обов`язку без поважних причин не може бути в подальшому розцінена на користь останнього.

У постанові від 06 серпня 2019 року у справі №520/8681/18 Верховний Суд застосував норми статті 42, пункту 79.2 статі 79 ПК України у правовідносинах, в яких спір стосувався правомірності дій контролюючого органу при призначенні та проведенні документальної позапланової невиїзної перевірки як підстава позову про визнання протиправними податкових повідомлень – рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. Відповідно до встановленого судами попередніх інстанцій факту повернення за закінченням терміну зберігання поштою наказу про проведення позапланової невиїзної перевірки, направленого на податкову адресу платника податків рекомендованим поштовим відправленням, Верховний Суд зробив висновок, що наказ був надісланий контролюючим органом у порядку, встановленому законом.

Аналогічні правові висновки містяться у постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2018 року у справі № 820/1864/17, від 23 травня 2022 року у справі №810/3116/18, але не виключно.

Також суд звертає увагу, що позивач не скористався наданим йому Податковим кодексом України правом на оскарження рішень контролюючого органу, прийнятих за наслідками перевірки, після їх отримання на адвокатський запит разом з актом перевірки, під час якого міг надати первинні документи, які спростовують висновки, викладені в акті перевірки.

Додатково суд уважає за необхідне зазначити, що процедура підтвердження платником податку даних, визначених у податковій звітності, передбачена статтею 44 ПК України.

Згідно із пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 44.6 статті 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в пункті 86.7 статті 86 цього Кодексу платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає в порядку пункту 86.7 статті 86 цього Кодексу документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки, такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Пункт 44.7 статті 44 ПК України встановлює, що у разі якщо посадова особа контролюючого органу, яка здійснює перевірку, відмовляється з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником податків під час проведення перевірки, платник податків має право до закінчення перевірки надіслати листом з повідомленням про вручення та з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який проводить перевірку, копії таких документів (засвідчені печаткою платника податків (за наявності печатки) та підписом платника податків – фізичної особи або посадової особи платника податків – юридичної особи).

У разі якщо під час проведення перевірки платник податків надає документи менше ніж за три дні до дня її завершення або коли надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу менше ніж за три дні до дня завершення перевірки, проведення перевірки продовжується на строк, визначений статтею 82 цього Кодексу.

У разі якщо надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу після завершення перевірки, контролюючий орган має право не приймати рішення за результатами проведеної перевірки та призначити позапланову документальну перевірку такого платника податків.

Відповідно до пункту 85.2 статті 85 ПК України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Цьому обов`язку кореспондує право посадових осіб контролюючого органу при проведенні перевірок вимагати і отримувати у платників податків копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Таке право закріплене нормою пункту 85.4 статті 85 ПК України.

У разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис (пункт 85.6 статті 85 ПК України).

Верховний Суд уже неодноразово аналізував положення статей 44, 85 ПК України у їх взаємозв`язку і сформовані ним підходи щодо застосування означених норм податкового законодавства є усталеними.

Так, зокрема, але не виключно, у постановах від 29 травня 2020 року у справі №826/27811/15, від 06 серпня 2019 року у справі №160/8441/18, від 31 січня 2020 року у справі №826/15328/18, від 03 жовтня 2023 року у справі №420/534/20 Верховний Суд сформулював такий висновок. Надання платником податків фінансово-господарських документів під час проведення перевірки є необхідною умовою підтвердження правомірності задекларованих платником показників податкового обліку. Обов`язок платника податків зберігати документи й надавати їх під час перевірки контролюючому органу кореспондує з компетенцією контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі документів. Ненадання платником податків документів на підтвердження задекларованих показників податкового обліку прирівнюється нормами пункту 44.6 статті 44 ПК України до їх відсутності. Винятком є випадки виїмки документів або іншого їх вилучення правоохоронними органами та іншими компетентними органами. Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені ним у податковій звітності, але не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами 2 і 4 пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Поряд з цим факт відмови надання платником податків документів під час податкової перевірки повинен фіксуватися у визначений законом спосіб, а саме шляхом складання акта про відмову у наданні документів. Про це Верховний Суд неодноразово вказував, зокрема, у постановах від 26 січня 2021 року у справі №814/3617/14, від 03 березня 2021 року у справі №824/638/18-а, від 08 вересня 2022 року у справі №640/26351/20, від 11 липня 2023 року у справі №822/554/17, від 10 січня 2023 року у справі №814/876/16.

Окрім того, у постанові від 08 вересня 2019 року у справі №802/1069/13-а Верховний Суд також зауважував, що обставина щодо порушення платником податків обов`язку, встановленого пунктом 85.2 статті 85 ПК України, надати після початку перевірки всі документи, які пов`язані з предметом перевірки, не означає, що платник не має права додатково їх надати до прийняття контролюючим органом відповідного рішення за результатами перевірки та не звільняє контролюючий орган від обов`язку врахувати при прийнятті рішення додатково надані платником документи у строк, встановлений абзацом 2 пункту 44.7 статті 44 ПК України, що прямо передбачено нормами пункту 44.6 статті 44 ПК України.

Також у постановах від 08 вересня 2019 року у справі №802/1069/13-а, від 01 квітня 2020 року у справі №640/637/19, від 04 березня 2020 року у справі №0440/5658/18 Верховний Суд висловив позицію про те, що законодавцем передбачено право платника податків надати контролюючому органу документи, які були відсутні під час перевірки. При цьому, якщо платник податків у запереченнях на акт перевірки посилається на обставини, що не були досліджені під час перевірки, контролюючий орган до прийняття рішення за результатами такої перевірки зобов`язаний призначити та провести позапланову перевірку.

При цьому у постановах від 24 лютого 2020 року у справі №440/4443/18, від 27 квітня 2022 року у справі №420/13197/20 Верховний Суд виснував, що суд не може обмежити право платника податків довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Разом з тим, з огляду на визначені нормами ПК України мету й повноваження контролюючого органу під час проведення податкової перевірки, у разі якщо рішення контролюючого органу вмотивоване саме не наданням платником податків на вимогу контролюючого органу первинних документів, адміністративний суд, виходячи з окреслених процесуальним законом меж судового доказування, повинен перевіряти і враховувати такі обставини й винятки з них при вирішенні спору.

Узагальнюючи наведені вище підходи, суд у цій справі зазначає, що платник податків має право на подання документів, що належать або пов`язані з предметом перевірки, після закінчення такої перевірки. Проте реалізація такого права має здійснюватися відповідно до вимог, встановлених ПК України, і до прийняття рішення за результатами такої перевірки. Поряд з цим платник податків не позбавлений права довести у судовому процесі, що він вжив всіх залежних від нього заходів для забезпечення повної та об`єктивної перевірки, не ухилявся від її проведення, тобто, його поведінка жодним чином не була спрямована на перешкоджання контролюючому органу у здійсненні податкового контролю.

Додатково суд зауважує, що за змістом статті 85 ПК України саме платник податків зобов`язаний надати податковому органу всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. При цьому у згаданій правовій нормі також деталізуються випадки надання документів платником податків саме на запит контролюючого органу.

Слід звернути увагу, що у разі необхідності у передбачених пунктом 85.4 статті 85 ПК України випадках отримання від платника податків належним чином завірених копій документів, відповідний запит повинен бути поданий посадовою (службовою) особою територіального органу ДПС не пізніше ніж за 5 робочих днів до дати закінчення перевірки.

Отже, податковий орган має право витребувати певні документи, що належать чи пов`язані з предметом перевірки, в ході її проведення, проте, саме на платника покладено обов`язок із надання усіх необхідних документів після початку такої перевірки.

Відповідно до приписів підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка призначається у разі, якщо розпочато процедуру, зокрема, припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця.

Декларуючи припинення підприємницької діяльності позивач як добросовісний платник податків мав би розуміти, що така обставина є підставою для обов`язкового проведення податковим органом документальної перевірки з питань дотримання законодавства щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Представник позивача під час проведення судового розгляду на запитання суду підтвердила, що рішення контролюючого органу, прийняті за наслідками перевірки, оскаржуються виключно з підстав неналежного повідомлення платника податків про її проведення.

Тим часом наданими суду доказами підтверджено, що до призначення перевірки податковий орган направляв позивачу запити, з метою перевірки задекларованої інформації. Однак позивач не скористався таким правом.

За результатами направлення позивачу рішення про призначення перевірки та повідомлення про необхідність надати документи, пов`язані з предметом перевірки, контролюючий орган отримав конверт з відміткою відділення поштового зв`язку «за закінченням термі зберігання».

Таким чином після дотримання всіх вимог податкового законодавства щодо перевірки достовірності задекларованих позивачем показників, відповідач склав акт про ненадання платником податків документів, та зафіксував виявлені під час перевірки порушення – не підтвердження первинними документами задекларованих платником податків показників.

Отже, з урахуванням положень підпункту 44.6 Податкового кодексу України оскільки до закінчення перевірки позивачем не надано посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Ураховуючи встановлені обставини справи та наведені законодавчі норми, суд приходить до висновку про відсутність підстав для врахування первинних документів, що подані до суду.

Усе вище викладене виключає правові підстави для задоволення позову.

У контексті оцінки решти доводів позивача слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, пункт 29).

Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у цій справі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд ураховує, що особі, що не є суб`єктом владних повноважень у разі відмови у задоволені позову витрати не відшкодовуються.

Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 177, 242-246, 251, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_11 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Т.О. Окис

30.04.26