Рішення від 29 квітня 2026 р. у справі №160/1867/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2026 рокуСправа №160/1867/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в письмовому провадженні у м. Дніпрі адміністративну справу №160/1867/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

27.01.2026 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо незарахування до страхового стажу періодів роботи: з 26.08.1987 по 01.10.1987 - на посаді санітарки операційної в хірургічному відділенні « 3-ї міської клінічної лікарні ім. С.К. Нечепаєва», в подальшому перейменованої у «Муніципальну установу охорони здоров`я Міська лікарня №3 імені професора С.К. Нечепаєва управління охорони здоров`я адміністрації міста Хабаровська», що розташована у місті Хабаровську колишнього СРСР, нині російської федерації; з 01.10.1987 по 03.06.1988 - на посаді санітарки в «Оглядовій госпрозрахунковій поліклініці», в подальшому перейменованої у «Муніципальну установу охорони здоров`я поліклініка №28 управління охорони здоров`я адміністрації міста Хабаровська», що розташована у місті Хабаровську колишнього СРСР, нині російської федерації; з 01.08.1988 по 01.07.1990 - навчання в Хабаровському медичному училищі, в подальшому перейменованому у Хабаровський державний медичний коледж, який розташований у місті Хабаровську колишнього СРСР. нині російської федерації; з 29.10.1990 по 01.11.1991 - на посаді медичної сестри стоматологічного відділення у 2-й міській клінічній лікарні м. Хабаровська, у подальшому перейменованої в «Муніципальну установу охорони здоров`я Міська лікарня №2 імені Д.Н. Матвєєва управління охорони здоров`я адміністрації міста Хабаровська», яка розташована у місті Хабаровську колишнього СРСР, нині російської федерації; з 18 жовтня 1995 року по 10 квітня 1997 року - на посаді палатної медичної сестри офтальмологічного відділення у 301 окружному військовому шпиталі, який розташований у місті Хабаровську колишнього СРСР, нині російської федерації; зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу наступні періоди з 26.08.1987 по 01.10.1987 - на посаді санітарки операційної в хірургічному відділенні « 3-ї міської клінічної лікарні ім. С.К. Нечепаєва», в подальшому перейменованої у «Муніципальну установу охорони здоров`я Міська лікарня №3 імені професора С.К. Нечепаєва управління охорони здоров`я адміністрації міста Хабаровська», що розташована у місті Хабаровську колишнього СРСР, нині російської федерації; з 01.10.1987 по 03.06.1988 - на посаді санітарки в «Оглядовій госпрозрахунковій поліклініці», в подальшому перейменованої у «Муніципальну установу охорони здоров`я поліклініка №28 управління охорони здоров`я адміністрації міста Хабаровська», що розташована у місті Хабаровську колишнього СРСР, нині російської федерації; з 01.08.1988 по 01.07.1990 - навчання в Хабаровському медичному училищі, в подальшому перейменованому у Хабаровський державний медичний коледж, який розташований у місті Хабаровську колишнього СРСР, нині російської федерації; з 29.10.1990 по 01.11.1991 - на посаді медичної сестри стоматологічного відділення у 2-й міській клінічній лікарні м. Хабаровська, у подальшому перейменованої в «Муніципальну установу охорони здоров`я Міська лікарня №2 імені Д.Н. Матвєєва управління охорони здоров`я адміністрації міста Хабаровська», яка розташована у місті Хабаровську колишнього СРСР, нині російської федерації; з 18 жовтня 1995 року по 10 квітня 1997 року - на посаді палатної медичної сестри офтальмологічного відділення у 301 окружному військовому шпиталі, який розташований у місті Хабаровську колишнього СРСР, нині російської федерації.

В обґрунтування позову позивач зазначила, що 04.01.2025 року з метою підтвердження свого страхового стажу звернулася з заявою через свій електронний кабінет на Веб-порталі Пенсійного фонду України та надіслала сканкопії документів, які підтверджують її трудову діяльність за період з 26.08.1987р. по 01.10.1987р; з 01.10.1987р. по 03.06.1988р; з 01.08.1988р. по 01.07.1990р. Також було надано: довідку № 141/02.09.1003 за період 26.08.1987р. по 01.10.1987р; довідку за період з 01.10.1987р. по 03.06.1988р. №9н; довідку №751 від 05.09.2003р. за період 05.11.1991р. по 13.07.1995р., супровідний лист №01-10/573 від 24.05.2022р. до довідки про заробітну плату; довідку №21 від 17.05.2022р. період роботи з 05.11.1991р. по 13.07.1995р.; довідку №01-10/572 від 24.05.2022р. 21.02.2025 року позивач з метою підтвердження свого подальшого страхового стажу, набутого нею після 13 липня 1995 року звернулася через свій електронний кабінет на Веб-порталі Пенсійного фонду України та надіслала сканкопію трудової книжки НОМЕР_1 яка була видана як дублікат взамін втраченої та яка підтверджує трудову діяльність з 18.10.1995р. по 10.04.1997р. Згодом позивач у своєму електронному кабінеті на Веб-порталі Пенсійного фонду України звернула увагу на те що відповідач відреагував тим що незарахував період з 10.10.1994р по 13.07.1995р. у звязку з тим що Україна вийшла з Угоди про гарантії прав держав учасників Співдружності Незалежних Країн в області пенсійного забезпечення від 13.03.1992р. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративого суду у справі № 160/6991/25 від 30.05.2025р. було визнано протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у зарахуванні ОСОБА_1 періоду роботи з 10.10.1994р. по 13.07.1995р. та зобов`язано зарахувати до страхового стажу період з 05.11.1991р. по 13.07.1995р.. Після набрання рішенням законної сили 30.09.2025р. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не виконало судове рішення та змінило свою позицію щодо зарахування в страховий стаж частину періоду з 26.08.1987р. по 10.04.1997р. як період який взагалі не враховується. Звернувшись до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з запитом, позивач отримала відповідь від 14 листопада 2025 року №62940-48959/Ф-01/8-0400/25 де вказано що у зв`язку з одностороннім виходом Російської Федерації з Угоди про гарантії прав держав учасників Співдружності Незалежних Країн, стаж набутий громадянами України на території Російської Федерації з 01.01.1992р. більше не враховується при призначенні пенсії, та неможливість зарахування до страхового стажу період з 26.08.1987р. по 31.12.1991р. Позивач вважає протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо зарахування ОСОБА_1 періодів роботи на навчання до страхового стажу у звязку з чим звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду адміністративної справи №160/1867/26 визначено суддю Озерянську С.І.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.01.2026 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи та встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов (у разі заперечення проти позову) протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, а також документів, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів позивачу.

30.01.2026 року на адресу відповідача направлено ухвалу про відкриття провадження по справі та позовну заяву з додатками.

Протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття провадження, відповідач відзиву на позовну заяву не надав, із заявами та клопотаннями на адресу суду не звертався.

Відповідно до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи вищезазначене, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами.

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив та зазначає наступне.

04.01.2025 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про зарахування періодів її роботи до страхового стажу та надала підтверджуючі документи.

Відповідачем до страхового стажу позивача не було зараховано окремий період її роботи на території колишнього СРСР, що стало підставою для звернення до суду.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/6991/25 від 30.05.2025 року визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у зарахуванні ОСОБА_1 періоду роботи з 10.10.1994 року по 13.07.1995 року; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в Хабаровській філії МНТК "Мікрохірургія ока", нині Хабаровська філія державної установи "Міжгалузевий науково-технічний комплекс "Мікрохірургія ока" імені академіка С.Н. Федорова", на посаді медичної сестри амбулаторно-реабілітаційного відділення з 05.11.1991 року по 13.07.1995 року.

21.10.2025 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про зарахування періодів її роботи з 26.08.1987 року по 10.04.1997 рік до страхового стажу та надала підтверджуючі документи.

Листом від 14.11.2025 року відповідачем відмовлено у зарахуванні таких періодів до страхового стажу оскільки відсутнє документальне підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за період до 01.01.1992 року та вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо зарахування до страхового стажу окремих періодів її роботи та навчання, звернулася до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Правовідносини, що виникли між сторонами врегульовано нормами Конституції України, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно зі статтею 26 Закону особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення 60-річного віку та наявності страхового стажу.

Відповідно до частини 2 статті 26 Закону №1058-ІV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу, з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років.

Згідно частини 3 статті 26 Закону №1058-ІV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу, починаючи з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 15 до 23 років.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 26 Закону України №1058-ІV, наявність страхового стажу, передбаченого частинами 1, 3 цієї статті, дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.

Основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Аналогічне положення міститься також і в статті 48 Кодексу законів про працю України, згідно з якою трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12 серпня 1993 року, передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з пунктом 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5).

Суд зазначає, що норми пункту 3 Порядку передбачають обов`язковість витребування уточнюючих довідок для підтвердження трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах.

Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 року затверджено Інструкцію "Про порядок ведення трудових книжок працівників".

Згідно пункту 1.1 Інструкції, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки вносяться відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди (пункт 2.2 Інструкції).

Згідно пункту 2.3 Інструкції, записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Згідно пункту 2.4 Інструкції, всі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідності до пункту 2.4 Інструкції "Про порядок ведення трудових книжок працівників", затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 року, у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Аналогічні вимоги містила Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162.2.10.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що право особи на призначення пенсії за віком має бути підтверджене як пенсіонером (особистими документами), так і підприємством, на якому особа працювала. Також і відповідальність за надання недостовірних пенсійних документів покладена на підприємство (організацію) та пенсіонера.

В даному випадку, позивачем було надано трудову книжку (дублікат) НОМЕР_2 та трудову книжку НОМЕР_1 .

Відповідно до записів трудових книжкок ОСОБА_1 працювала: з 26.08.1987 по 01.10.1987 на посаді санітарки операційної в хірургічному відділенні «3-ї міської клінічної лікарні ім. С.К.Нечепаєва», з 01.10.1987 по 03.06.1988 на посаді санітарки в «Оглядовій госпрозрахунковій поліклініці», з 01.08.1988 по 01.07.1990 - навчалась в Хабаровському медичному училиці, з 18.10.1995 року по 10.04.1997 року на посаді палатної медсестри.

Довідкою 141/ 02.09.2003 року підтверджено працю позивача у період з 26.08.1987 року по 01.10.1987 року.

Довідкою Міської поліклініки №28 м.Хабаровськ підтверджено працю позивача з 01.10.1987 року по 03.06.1988 року.

Довідкою від 01.09.2003 року підтверджено працю позивача у період з 29.10.1990 року по 01.11.1991 року.

Отже, трудовими книжками та довідками підтверджено працю позивача у спірні періоди з 26.08.1987 по 01.10.1987, з 01.10.1987 по 03.06.1988, з 29.10.1990 року по 01.11.1991 року та з 18.10.1995 року по 10.04.1997 року.

Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи позивача відповідачем суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пенсії.

Щодо припинення участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, суд зазначає наступне.

При визначені права на пенсійне забезпечення суд відповідно до частин першої, другої статті 4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", вправі застосовувати міжнародні договори з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Як передбачено частиною 2 статті 4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація.

Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).

Відповідно до статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Частиною другою статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російської федерації, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.

Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022 року.

Отже, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Окремо суд звертає увагу, що питання пенсійного забезпечення осіб, які працювали на території російської федерації було врегулювано Угодою між Урядом України та Урядом російської федерації про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення, вчиненої у м. Київ 14.12.1995 року, яка припинила свою дію для України 23.12.2023 року.

На переконання суду, за наявності чинних у періоди роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.

З огляду на наведені вище положення Угоди, суд зазначає, що вихід рф та у подальшому й України із вказаної Угоди жодним чином не тягне за собою негативних наслідків для громадян України, у тому числі і для позивача, оскільки пенсійні права останніх виникли ще до виходу держави-учасниці із Угоди, а відтак, страховий стаж, отриманий позивачем на території рф, не може бути неврахований відповідачем саме з таких підстав.

Відтак спірні періоди роботи позивача мають бути зараховані до страхового стажу позивача.

Вимога про зобов`язання зарахувати до страхового стажу період навчання з 01.08.1988 по 01.07.1990 року в Хабаровському медичному училищі, в подальшому перейменованому у Хабаровський державний медичний коледж, який розташований у місті Хабаровську колишнього СРСР, нині російської федерації, задоволенню не підлягає, як передчасна, оскільки позивачем не було надано доказів того, що вона надавала до пенсійного органу належні документи про здобуття нею освіти. Не було надано таких документів і суду. В свою чергу, періоди навчання може бути зараховано до страхового стажу виключно на підставі документів про освіту.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Оцінуючи всі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку, що неврахування відповідачем під час вирішення питання про зарахування до страхового стажу періодів роботи носить формальний характер і не відповідає вимогам пенсійного законодавства. Відповідачем не було забезпечено розгляду наданої позивачем заяви шляхом всебічного, повного та об`єктивного розгляду всіх поданих документів, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині зарахування періодів роботи до страхового стажу є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а належним способом захисту прав позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 26.08.1987 по 01.10.1987, з 01.10.1987 по 03.06.1988, з 29.10.1990 року по 01.11.1991 року та з 18.10.1995 року по 10.04.1997 року.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

Щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що позивачем за подання позову було сплачено судовий збір у розмірі 1331,20 грн., що підтверджується платіжною інструкцією.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Положеннями частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Водночас суд зауважує, що на користь позивача підлягає відшкодуванню вся сума судового збору у розмірі 1331,20 грн., адже незважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд визнав порушення законних прав позивача внаслідок протиправної бездіяльності суб`єкта владних повноважень, і спір по суті вирішено на користь позивача.

Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про стягнення на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 1331,20 грн.

Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи: з 26.08.1987 року по 01.10.1987 року, з 01.10.1987 року по 03.06.1988 року, з 29.10.1990 року по 01.11.1991 року, 18.10.1995 року по 10.04.1997 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи: з 26.08.1987 року по 01.10.1987 року, з 01.10.1987 року по 03.06.1988 року, з 29.10.1990 року по 01.11.1991 року, 18.10.1995 року по 10.04.1997 року.

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1331,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.І. Озерянська