Рішення від 27 квітня 2026 р. у справі №160/11544/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2026 рокуСправа №160/11544/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військова частина НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

22 квітня 2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у невиплаті при виключенні з особового складу військової частини НОМЕР_1 – ОСОБА_1 компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2024-2025 роки; грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік; матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік, щорічної премії за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 633% та надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2024-2025 роки; грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік; матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік, щорічної премії за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 633% та надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років.

Крім того, позивач просив поновити йому строк звернення до суду та стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн.

Позовна заява обґрунтована тим, що військова частина НОМЕР_1 при виключенні його зі списків особового складу не здійснила нарахування і виплату компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2024-2025 роки; грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік; матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік, щорічної премії за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 633% та надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років. У зв`язку із наведеним, позивач просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 р. поновлено строк звернення до суду у справі №160/11544/25. Прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

13 травня 2025 року від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому вони зазначили, що ОСОБА_1 згідно із наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 17.01.2025 р. №24-рс, 21.01.2025 р. вибув для подальшого проходження військової служби до 14 запасної роти військової частини НОМЕР_3 , наказ командира в/ч НОМЕР_1 21.01.2025 р. №21. Нараховане грошове забезпечення за 7 діб жовтня 2024 року у сумі 4607,49 грн. виплачено по УкрСибБанк РПB№11.02 від 08.11.2024 р., грошове забезпечення за 30 діб листопада 2024 року у сумі 20404,57 грн. виплачено по УкрСибБанк РПB№12.02 від 09.12.2024 р., грошове забезпечення за 31 добу грудня 2024 року у сумі 20526,86 грн. виплачено по УкрСибБанк PПB№13.02 від 10.01.2025 р., грошове забезпечення за 21 добу січня 2025 року у сумі 13735,58 грн. виплачено по УкрСибБанк РПB№3 від 08.02.2025 р. На підставі викладенного солдату ОСОБА_1 виплачене грошове забезпечення при переміщенні в іншу військову частину на нове місце службу, не виплачені грошові суми були відображені в фінансовому атестаті солдата ОСОБА_1 . Виплата зазначених у позовній заяві виплачується у разі звільнення з військової служби, а не під час переведення.

19 травня 2025 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якому він не погоджується із доводами відповідача, оскільки не має значення чи був він перевеений чи перміщений для проходження військової служби, головне те, що його було виключено з особового складу військової частини НОМЕР_1 .

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд зазначає таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 20.01.2025 р. №21, військовослужбовців за призовом по мобілізації, зокрема солдата ОСОБА_1 , призначених наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 17.01.2025 р. №24-рс, які вибувають для подальшого проходження військової служби до 14 запасної роти військової частини НОМЕР_3 , вважати такими, що справи та посаду здали 21.01.2025 р. і вибули до нового місця служби. 3 21.01.2025 р. виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, а з котлового забезпечення частини - з 22.01.2025 р.

У означеному наказі вказано, що ОСОБА_1 щорічна основна відпустка за 2024 рік не надавалась у військовій частині НОМЕР_1 . Щорічна основна відпустка за 2025 рік не надавалась у військовій частині НОМЕР_1 . Відпустка за сімейними обставинами за 2025 рік не надавалась у військовій частині НОМЕР_4 . Грошову допомогу на оздоровлення за 2025 рік не надавалась у військовій частині НОМЕР_1 Матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань відповідно до окремого доручення Міністра оборони України від 16 січня 2024року №183/уд за 2025 рік не виплачувалась у військовій частині НОМЕР_1 . Постійним або службовим житлом за рахунок МОУ не забезпечувались у військовій частині НОМЕР_1 . Виплатити щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 633% від посадового окладу, надбавку за особливості проходження служби в розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років.

Підстава: витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 17.01.2025 р. №24-рс, продовольчий атестат.

Відповідно до грошового атестата №2101/2фес, який виданий військова частина НОМЕР_1 військової частини НОМЕР_5 , зазначено, що солдату ОСОБА_1 грошова допомога на оздоровлення за 2025 рік не виплачувалась; матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік не виплачувалась, однорозова грошова допомога після укладення першого контракту не виплачувалась; право на підйомну допомогу на самого військовослужбовця не виплачувалась.

Згідно із співдоповіді начальника фінансової-економічної служби військової частини НОМЕР_1 військової частини НОМЕР_5 до командира військової частини НОМЕР_1 , вказано, що у фінансово-економічній службі військової частини НОМЕР_1 військової стини НОМЕР_5 , в межах компетенції, розглянуто звернення ОСОБА_1 стосовно невиплати грошового забезпечення та повідомлено, що солдат ОСОБА_1 призначений наказом начальника НОМЕР_6 центру підготовки підрозділів (по особовому складу) від 23.10.2024 р. №76-рс на посади солдатів резерву взводу резерву рядового складу роти резерву рядового складу військової частини НОМЕР_1 , 3 25.10.2024 р. зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 наказ командира в/ч НОМЕР_1 25.10.2024 р. №306. Солдат ОСОБА_1 згідно із наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 17.01.2025 року №24-pс, 21.01.2025 р. вибув для подальшого проходження військової служби до 14 запасної роти військової частини НОМЕР_3 , наказ командира в/ч НОМЕР_1 21.01.2025 р. №21.

Нараховане грошове забезпечення за 7 діб жовтня 2024 р. у сумі 4607,49 грн виплачено по УкрСибБанк РПВ№11.02 від 08.11.2024 р., грошове забезпечення за 30 діб листопада 2024 року у сумі 20404,57 грн виплачено по УкрСибБанк РПВ№12.02 від 09.12.2024 року, грошове забезпечення за 31 добу грудня 2024 року у сумі 20526,86 грн виплачено по УкрСибБанк РПВ№13.02 від 10.01.2025 р., грошове забезпечення за 21 добу січня 2025 р. у сумі 13735,58 грн. виплачено по УкрСибБанк РПВ№3 від 08.02.2025 р.

Відповідно до витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_3 від 22.01.2025 р. №22, солдата ОСОБА_1 з 22.01.2025 р. зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2024-2025 роки; грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік; матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік, щорічної премії за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 633% та надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.

Право на виплату грошової компенсації за невикористані дні відпустки визначене абзацом першим та третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII.

Вказаною нормою передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченоїстаттею 16-2 Закону України «Про відпустки».

Статтею 4 Закону України від 05.11.1996 №504/96-ВР«Про відпустки»(далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно дост. 16-2 Закону №504/96-ВРучасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Відповідно до п. 12 ст. 12 Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-ХІІ (далі-Закон №3551-ХІІ), учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Водночас, за пунктом 19 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктом 18 інших видів відпусток припиняється. Цією ж статтею визначено окремі випадки, коли додаткові відпустки можуть бути надано.

Тобто, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Наведені норми Закону № 2011-XII та Порядку № 260 вказують на те, що компенсація за всі невикористані дні щорічної основної/додаткової відпустки виплачуються саме при звільненні з військової служби.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченоїст. 16-2 Закону №504/96-ВР та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону №3551-ХІІ.

Як встановлено судом, відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 20.01.2025 р. №21, військовослужбовці, зокрема, солдата ОСОБА_1 , які вибувають для подальшого проходження військової служби до 14 запасної роти військової частини НОМЕР_3 , вважати такими, що справи та посаду здали 21.01.2025 р. і вибули до нового місця служби. 3 21.01.2025 р. виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, а з котлового забезпечення частини - з 22.01.2025 р.

Отже, позивач вибув до нового місця служби, а відтак, він не є особою, звільненою з військової служби.

У світлі зазначених обставин важливо підкреслити, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини саме по собі не свідчить про закінчення проходження ним військової служби. Таке виключення може бути зумовлене переведенням до іншої частини, зміною місця проходження служби або іншим адміністративним переміщенням. Натомість лише виключення зі списків особового складу військової частини у зв`язку із звільненням у запас чи відставку, смертю, визнанням безвісно відсутнім чи оголошенням померлим підтверджує закінчення проходження військової служби.

У цій справі встановлено, що на момент виникнення спірних правовідносин військова служба позивача не була завершена, він не був звільнений з військової служби, а продовжував виконувати свої службові обов`язки на новому місці служби.

Відтак, фактичні обставини справи не відповідають абзацу 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та положенням Розділу XXXI Порядку № 206.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 26.06.2025 р. у справі № 400/8927/23.

Суд наголошує на тому, що переміщення військовослужбовця по службі, яке також передбачає виключення його зі списків особового складу однієї військової частини та зарахування до таких списків іншої, не може вважатися звільненням з військової служби, тобто тим юридичним фактом, з яким законодавець пов`язує виникнення у військової частини обов`язку з проведення всіх необхідних розрахунків за правилами розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260.

Оскільки позивача не звільнено з військової служби, а виключено зі списків особового складу частини НОМЕР_1 , знято для подальшого проходження військової служби, у відповідача не виник обов`язок з виплати грошової компенсації за невикористанні дні додаткової щорічної відпустки.

Таким чином, обов`язок нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, покладається на ту військову частину, з якої позивач буде звільнений з військової служби.

Щодо грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, суд зазначає наступне.

Пунктами 1 та 2 розділу ХХIIІ Порядку № 260 визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.

Військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату.

Згідно з пунктом 6 розділу ХХIIІ Порядку № 260 розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Таким чином, пункт 6 розділу ХХIIІ Порядку № 260 містить застереження, що грошова допомога для оздоровлення визначається з грошового забезпечення, до якого не включаються винагороди та видається за рапортом військовослужбовця протягом поточного року.

Крім того, на підставі п. 1 Розділу XXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі Порядок №260), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Відповідно до п. 7 Розділу XXIV Порядку №260, розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.

Пунктом 9 Розділу XXIV Порядку №260 передбачено, що виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Отже, для нарахування відповідної допомоги військовослужбовець повинен ініціювати своє бажання її отримати шляхом подання рапорту.

Проте, доказів звернення позивача з відповідними рапортами до справи не надано.

У зв`язку із викладеним, вимога про зобов`язання виплатити грошову допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, не підлягає задоволенню.

Щодо премії та надбавки за особливості проходження служби, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», премія та надбавка за особливості проходження служби є складовими грошового забезпечення та підлягають обов`язковій виплаті. Невиплата таких сум свідчить про протиправну бездіяльність відповідача.

Згідно з грошовим атестатом, позивачу було нараховано премію у розмірі 633% - 1591,52 грн. та надбавка за особливості проходження служби у розмірі 65% - 1320,97 грн., що підтверджує факт виникнення у відповідача обов`язку щодо їх виплати.

Разом з тим, відповідачем не надано доказів фактичного отримання позивачем зазначених сум.

Переведення позивача до іншої військової частини не звільняє відповідача від обов`язку провести повний розрахунок за період служби.

Отже, суд дійшов висновку, що премія та надбавка за особливості проходження служби позивачу фактично не виплачені, у зв`язку з чим підлягають стягненню з відповідача.

Оскільки зазначені суми були нараховані позивачу, що підтверджується грошовим атестатом, однак відповідачем не доведено факт їх виплати, такі дії є протиправними.

З урахуванням викладеного, враховуючи підтвердження обґрунтованості позовних вимог відповідними доказами, суд вважає, що позов належить задовольнити частково.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема: витрати на професійну правничу допомогу; витрати, що пов`язані із прибуттям до суду.

Так, за змістом приписів ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1 та 2 ст. 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 6 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Як зазначалося вище, за правилами ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Судом встановлено, що на підтвердження розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу надано:

- договір №11 від 20.01.2025 р. про надання правової допомоги.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 року №23-рп/2009передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Згідно з Постановою Верховного суду від 08.02.2022 року по справі №160/6762/21 вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, що включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи. Зокрема, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Верховним Судом в постанові від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Тож, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Зважаючи на відсутність у матеріалах справи доказів оплати послуг адвоката та акта виконаних робіт, відсутні підстави для стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до п.12 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, а тому розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. 2, 5, 14, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_7 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ), яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_7 ) премії за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 633% та надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ) виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_7 ) щорічну премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 633% та надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко