Рішення від 27 квітня 2026 р. у справі №160/319/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2026 рокуСправа №160/319/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною та скасування постанови,-

УСТАНОВИВ:

06.01.2025 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати в повному обсязі грошового забезпечення на підставі та в порядку, встановленому Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх» від 30 листопада 2016р. № 884, а саме: посадового окладу за останнім місцем служби, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інших видів грошового забезпечення, включно із додатковою винагородою, передбаченою абзацом 5 пункту 1-2 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», військовослужбовця ОСОБА_2 законному представнику його малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 , починаючи з 13.08.2023 до дня виключення ОСОБА_2 зі списків особового складу військової частини;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошове забезпечення на підставі та в порядку, встановленому Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх» від 30 листопада 2016р. № 884, а саме: посадовий оклад за останнім місцем служби, інші щомісячні додаткові види грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), у тому числі додаткову винагороду, передбачену абзацом 5 пункту 1-2 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», військовослужбовця ОСОБА_2 законному представнику його малолітньої дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 , починаючи з 13.08.2023 до дня виключення військовослужбовця ОСОБА_2 зі списків особового складу військової частини, з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог представником позивача зазначено, що хоча відповідач і виконав рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року у справі № 160/32964/23, розглянувши повторно заяву позивачки стосовно прийняття рішення щодо виплати грошового забезпечення її неповнолітній дитині, а також видав відповідний наказ 19.07.2024 про виплату їй грошового забезпечення як законному представнику неповнолітньої дитини зниклого безвісти військовослужбовця, однак, всупереч вимогам Постанови КМУ «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх» від 30 листопада 2016 р. № 884, абзацу 5 пункту 1-2 Постанови КМУ «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 р. № 168 не нараховує та не виплачує грошове забезпечення ОСОБА_2 у повному обсязі, починаючи із 13.08.2023 – дня звернення позивачки до військової частин із заявою про виплату їй грошового забезпечення, та до теперішнього часу.

Ухвалою суду від 10.01.2025 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

28.01.2025 року представником військової частини НОМЕР_1 подано відзив на позовну заяву, яким заперечує проти задоволення позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.02.2024 року у справі № 160/32964/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задоволено.

Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови в задоволенні заяви ОСОБА_1 від 13.08.2023 року стосовно прийняття рішення щодо виплати грошового забезпечення її неповнолітній дитині, а саме, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як члену сім`ї військовослужбовця ( ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ), яка є його дитиною, та перебуває на його утриманні, відповідно до Постанови КМУ «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх» від 30 листопада 2016 р. № 884, та з урахуванням абзацу 5 пункту 1-2 Постанови КМУ «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 р. № 168.

Визнано протиправним та скасувати рішення Військової частини НОМЕР_1 , оформлене листом №1504 від 08.09.2023 року, про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 від 13.08.2023 року.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.08.2023 року стосовно прийняття рішення щодо виплати грошового забезпечення її неповнолітній дитині, а саме, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як члену сім`ї військовослужбовця ( ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ), яка є його дитиною, та перебуває на його утриманні, на підставі та в порядку, встановленому Постановою КМУ «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх» від 30 листопада 2016р. № 884, та з урахуванням абзацу 5 пункту 1-2 Постанови КМУ «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 р. № 168, з урахуванням висновків суду.

На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.02.2024 року у справі № 160/32964/23 відповідачем прийнято рішення шляхом видання наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 19.07.2024 р. № 302 (витяг з наказу додано до позовної заяви) виплачувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) як законному представнику неповнолітньої дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 грошове забезпечення та всі належні виплати зниклого безвісти солдата ОСОБА_2 (зарахований у розпорядження командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_3 " згідно наказу командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_3 " від 07.11.2022 року №201-РС) до визнання в установленому законом порядку солдата ОСОБА_2 безвісно відсутнім чи померлим, або до його повернення у військову частину, але не більше ніж до дня виключення його із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , на підставі заяви ОСОБА_1 від 13.08.2023 року (вх. №6190 від 31.08.2023), свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , видане 24.04.2015 року, заочного рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27.05.2019 року у справі №185/1061/19 про розірвання шлюбу.

Однак, вищезазначений наказ № 302 не виконується військовою частиною НОМЕР_1 , оскільки грошове забезпечення безвісти зниклого ОСОБА_2 в повному обсязі не нараховуються і не виплачуються відповідно до Постанови КМУ «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх» від 30 листопада 2016р. № 884 та з урахуванням абзацу 5 пункту 1-2 Постанови КМУ «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 р. № 168, а тому позивач звернулась до суду з даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім`ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх визначає Порядок виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884.

Відповідно до пункту 4 цього Порядку виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім`я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).

Пунктом 5 Порядку № 884 передбачено, що командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі. У рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов`язково зазначаються підстави для такої відмови.

Правовідносини щодо призначення та виплат позивачці грошового забезпечення ОСОБА_2 , почалися з дати її звернення з відповідною заявою про призначення їй грошового забезпечення ОСОБА_2 , тобто з 31.07.2019 року (заява вх. №5990 від 31.07.2019).

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Позицію щодо дії законів та інших нормативно-правових актів в часі неодноразово висловлював Конституційний Суд України.

Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1 зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6- рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Єдиний виняток з цього правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, становлять випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

При цьому у Рішенні Конституційного Суду України від 12 липня 2019 року №5 р(I)/2019 Конституційний Суд України зробив висновок, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

З огляду на вказане, враховуючи вищенаведені правові норми Основного Закону України, юридичні позиції Конституційного Суду України щодо їх офіційного тлумачення, в контексті спірного правового питання, що виникло у цій справі, та з огляду на характер і зміст спірних правовідносин, можна констатувати, що правовідносини щодо призначення грошового забезпечення членам сім`ї зниклого безвісті військовослужбовця починаються саме з дати звернення особи з відповідною заявою про призначення і тривають до моменту прийняття рішення про призначення уповноваженим органом, а саме командиром військової частини.

Позивачка звернулася до відповідача із заявою про призначенні їй виплат 31.07.2019 року. Командиром військової частини НОМЕР_1 на цю заяву накладено резолюцію начальнику штабу щодо оформлення належним порядком. Тобто прийняте позитивне рішення щодо виплати відповідно до пункту 5 Порядку № 884. Враховуючи ці обставини, виплати позивачці грошового забезпечення ОСОБА_2 продовжилися відповідно до її заяви від 31.07.2019 року, що в позові не заперечується.

За таких обставин, на спірні правовідносини, які виникли у цій справі, положення абз. 5 пункту 12 постанови КМУ "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час воєнного стану" від 28 лютого 2022 року №168 не поширюються, оскільки адміністративна процедура, ініційована позивачкою у цій справі стосовно реалізації визначеного законом права на отримання грошового забезпечення була завершена до дня набрання чинності постановою КМУ №168. Тому, враховуючи принцип правової визначеності як складової верховенства права, у відповідача відсутні правові підстави для проведення виплат в іншому розмірі, ніж ті, що визначалися чинним законодавством на момент призначення таких виплат. Вказане у сукупності також дозволяє дійти висновку про те, що постанова КМУ №168, є обов`язковою до виконання з моменту набрання нею чинності і підлягає застосуванню до тих правовідносин, рішення про призначення грошового забезпечення у яких прийнято вже на момент чинності вказаного постановою КМУ №168, тобто після від 28 лютого 2022 року.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для відмови в задоволенні адміністративного позову.

З урахуванням відмови в задоволенні адміністративного позову, розподіл судових витрат судом не здійснюється.

Керуючись ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною та скасування постанови - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко