Рішення від 21 квітня 2026 р. у справі №260/8665/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2026 рокуСправа №260/8665/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача збитки завдані державі в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 9 101,31 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що відповідач проходив військову службу по мобілізації на особливий період у ІНФОРМАЦІЯ_1 . Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05.12.2022 року № 640-ОС "Про призначення військовослужбовців" призначено старшого солдата ОСОБА_1 , призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, інспектором прикордонної служби 2 категорії - техніком (зв`язку) першої групи інспекторів прикордонної служби третього відділення інспекторів прикордонної служби прикордонної застави ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) прикордонної комендатури ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ). Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 23.11.2023 року № 404-BB "Про особовий склад" надано частину щорічної основної відпустки за 2023 рік старшому солдату ОСОБА_1 з 01.12.2023 року по 16.12.2023 року. Приступити до виконання обов`язків 17.12.2023 року. Відповідно до наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 від 04.01.2024 року № 19-АГ "Про призначення службового розслідування" проведено, службове розслідування за фактом неприбуття 17.12.2023 року з щорічної основною відпустки старшого солдата ОСОБА_1 . Висновком службового розслідування встановлений факт самовільного захищення місця служби ОСОБА_1 під час дії воєнного стану 17.12.2023 року, у зв`язку з чим матеріали відносно відповідача за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.5 ст.407 КК України направлені до ТУ ДБР розташованого у м.Києві та Чернігівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони для внесення відповідних відомостей д ЄРДР. Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 03.01.2024 року № 8-OC "Про особовий склад" старшого солдата ОСОБА_1 з 20.12.2023 року знято з усіх видів забезпечення. Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 04.01.2024 року № 15-ОС "Про особовий склад" призупинено військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та вважати таким, що не виконує (не несе обов`язки військової служби) старший солдат ОСОБА_1 , зарахований у розпорядження начальника НОМЕР_2 прикордонного загону, з 04.01.2024 року. Проте, до моменту призупинення військової служби, виплати всіх видів забезпечення, відповідачу було нараховано та виплачено грошове забезпечення за повний місяць грудень 2022 року: в розмірі 23 511,72 грн, яке він отримав на картковий рахунок. Таким чином, переплата грошового забезпечення ОСОБА_1 становить 31 дн. - 20 дн. = 12 днів, а тому сума заборгованості перед ІНФОРМАЦІЯ_4 (ВЧ НОМЕР_1 ) становить 9 101,31 грн.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 03.11.2025 року адміністративну справу № 260/8665/25 за позовом ВЧ НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів передано до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Дана справа була передана судді Кучмі К.С. 05.12.2025 року.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.12.2025 року позовна заява була залишена без руху через невідповідність приписам ст.161 КАС України та запропоновано позивачу, усунути недоліки позовної заяви шляхом надання до суду доказів надсилання рекомендованим листом з повідомленням про вручення копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідачу на адресу його реєстрації.

Ухвалою від 22.12.2025 року прийнято позов до розгляду та продовжено провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без (виклику) учасників справи в порядку ст.262 КАС України.

Ухвала суду від 22.12.2025 року направлена на адресу відповідача зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - АДРЕСА_1 . Проте, 31.03.2025 року на адресу суду повернувся конверт "за закінченням терміну зберігання".

Згідно із ч.4 ст.124 КАС України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх поштової адреси судовий виклик або судове повідомлення надсилаються:

1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань;

2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

У разі відсутності учасників справи за такою адресою вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручено їм належним чином.

Відповідно до п.4 ч.6 ст.251 КАС України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

За нормами ч.11 ст.126 КАС України у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

Згідно із ч.2 ст.175 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву, у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В силу ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Частинами 5, 8 статті 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

За викладених обставин, відповідно до вимог статей 258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено, що відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05.12.2022 року № 640-ОС "Про призначення військовослужбовців" відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 19.12.2009 року № 1115/2009, наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України "Про внесення змін до штатів органів Державної прикордонної служби України" від 28.10.2022 року № 93 ДСК: призначити: 64. Старшого солдата ОСОБА_1 (П-067716), призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, інспектором прикордонної служби 2 категорії - техніком (зв`язку) першої групи інспекторів прикордонної служби третього відділення інспекторів прикордонної служби прикордонної застави ІНФОРМАЦІЯ_2 " прикордонної комендатури " ІНФОРМАЦІЯ_3 ", звільнивши з посади інспектора прикордонної служби 3 категорії - техніка групи автоматизованих систем управління відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_5 " (тип Б) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_6 " (тип Б), згідно із підпунктом 4 пункту 93 Положення (на вищу посаду - у порядку просування по службі). Підстава: рапорт коменданта прикордонної комендатури " ІНФОРМАЦІЯ_3 " 02.12.2022 року, подання до призначення від 02.12.2022 року.

Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 23.11.2023 року № 404-BB "Про особовий склад" надано частину щорічної основної відпустки за 2023 рік старшому солдату ОСОБА_1 призваному на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, інспектору прикордонної служби 2 категорії - техніку (зв`язку) першої групи інспекторів прикордонної служби третього відділення інспекторів прикордонної служби ІНФОРМАЦІЯ_7 (з місцем дислокації АДРЕСА_2 ) ІНФОРМАЦІЯ_8 (з місцем дислокації АДРЕСА_3 ), з виїздом до АДРЕСА_4 тривалістю 16 календарних днів (щорічної основної відпустки - 15 календарних днів, час для проїзду - 01 календарний день) з 01.12.2023 року по 16.12.2023 року. Приступити до виконання службових обов`язків 17.12.2023 року. Підстава: графік відпусток, рапорт ОСОБА_2 від 17.11.2023 року;

Згідно із витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 03.01.2024 року № 8-ОС "Про особовий склад" зняти з усіх видів забезпечення старшого солдата ОСОБА_1 (П-067716), призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, інспектора прикордонної служби 2 категорії - техніка (зв`язку) першої групи інспекторів прикордонної служби третього відділення інспекторів прикордонної третього відділення інспекторів прикордонної АДРЕСА_2 ) служби третьої прикордонної застави (з місцем дислокації першої прикордонної комендатури (3 місцем дислокації АДРЕСА_3 ), який не повернувся в установлений строк з частини щорічної основної відпустки з 20.12.2023 року. Підстава: рапорт заступника начальника третьої прикордонної застави (з місцем дислокації АДРЕСА_2 ) ІНФОРМАЦІЯ_8 (з місцем дислокації АДРЕСА_3 ) № Р-34450-23 від 28.12.2023. Відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 року №1115/2009.

Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 04.01.2024 року № 15-ОС "Про особовий склад" призупинено військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та вважати таким, що не виконує (не несе) обов`язки військової служби: 1. Старшому солдату ОСОБА_1 (П-067716), призваному на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, зарахованому розпорядженням начальника НОМЕР_2 прикордонного загону, з 04.01.2024 року. Підстава: витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 04.01.2024 року №62024100150000001 за кваліфікацією частина 5 статті 407 Кримінально кодексу України.

Листом "Про відшкодування збитків" відповідно до постанови КМУ від 30.08.2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового начальницького складу та деяких інших осіб", наказу Міністерства внутрішніх справ України від 25.08.2018 року № 558 "Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби України", зареєстрованого в Міністерства юстиції України від 23.07.2018 року за № 854/32306, до моменту призупинення військової служби та виплати всіх видів забезпечення, позивачу було нараховано та виплачено грошове забезпечення за повний місяць грудень 2023 року в розмірі 23 511,72 грн, та перераховано на картковий рахунок. Таким чином, переплата грошового забезпечення становить 31 дн. - 20 дн. = 12 днів, а тому сума заборгованості перед ІНФОРМАЦІЯ_9 (ВЧ НОМЕР_1 ) становить 9 101,31 грн. В зв`язку з вищевикладеним та для вжиття позивачем заходів добровільного відшкодування збитків завданих державі, під час проходження військової служби в ІНФОРМАЦІЯ_1 (ВЧ НОМЕР_1 ), вимагали в двотижневій термін з дати отримання листа здійснити оплату в банківській установі.

Розрахунковим листом за грудень 2023 року щодо ОСОБА_1 за посадою ІПС 2 кат. - технік (зв`язку) встановлено нарахування в загальній сумі 50 573,75 грн, утримано 8 948,64 грн, перерахунок на карту 41 625,11 грн.

Розрахунковим листом за червень 2025 року щодо ОСОБА_1 за посадою ІПС 2 кат. - технік (зв`язку) встановлено нарахування в загальній сумі 9 239,91 грн, утримано 138,60 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб полку і його підрозділів визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 року № 548-XIV (далі - Статут, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно із ст.9 Статуту військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст.11 Статуту необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки, зокрема, свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок.

Згідно із статтею 12 Статуту про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові.

Статтею 16 Статуту визначено, що кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

Відповідно до ч.4 ст.2 Закону № 2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України.

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначає Закон України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" від 03.10.2019 року № 160-IX (далі - Закон № 160-IX).

Згідно із пунктами 4 і 5 частини 1 статті 1 Закону № 160-IX матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності; пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.

Згідно із ч.ч.1-3 ст.3 Закону № 160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Відповідно до ст.4 Закону № 160-IX особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди.

Згідно з ч.4 ст.3 Закону № 160-IX переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.

Пунктом 1 ч.1 ст.6 Закону № 160-IX визначено, що особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій.

За результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб`єктами оціночної діяльності (ч.6 ст.8 Закону № 160-ІХ).

Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. Наказ доводиться до винної особи під підпис (ч.7 ст.8 Закону № 160-ІХ).

Суд зауважує, що у матеріалах справи відсутній наказ або витяг з наказу командира (начальника) про притягнення ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню.

Згідно зі ст.10 Закону № 160-IX відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону. Особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ. Не допускається відшкодування завданої шкоди рівноцінним майном у разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки та іншого майна, що відповідно до закону вилучене з цивільного обороту або обмежене в обороті.

Відшкодування шкоди, завданої військовозобов`язаним чи резервістом під час проходження ним зборів, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу або в іншому встановленому законом порядку в разі відмови військовозобов`язаного чи резервіста від її добровільного відшкодування.

Відповідно до ч.1 ст.12 Закону № 160-IX у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.

Отже, умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

При цьому, відшкодування шкоди в судовому порядку здійснюється за наявності однієї із таких умов:

1) в разі звільнення особи притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби за умови відмови особи від її добровільного відшкодування;

2) якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийняте до звільнення особи зі служби за умови відмови від її добровільного відшкодування;

3) шкода завдана військовозобов`язаним чи резервістом під час проходження ним зборів;

4) притягнення особи, яка завдала шкоду, до кримінальної відповідальності відшкодування шкоди;

5) завдання шкоди, визначеної частиною другою статті 6 цього Закону (шкода завдана посадовими (службовими) особами, винними в незаконному звільненні зі служби чи переміщенні військовослужбовця, поліцейського, особи рядового та начальницького складу, за шкоду, завдану у зв`язку з виплатами такій особі матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час проходження служби на нижчеоплачуваній посаді, несуть повну матеріальну відповідальність у судовому порядку).

У решті випадків відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи.

Суд зауважує, що позивачем не надано до суду жодного належного та допустимого доказу того, що відповідач є винною особою та на нього поширюються норми Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" під час отримання нарахованою роботодавцем на підставі відповідного наказу про виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення.

Зокрема, в матеріалах справи відсутні докази видання позивачем наказу про притягнення відповідача до матеріальної відповідальності, в силу вимог ч.2 ст.8 Закону № 160-ІХ.

Також не надано до суду доказів того, що протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим, відповідним наказом призначено розслідування для встановлення причин завдання відповідачем шкоди, її розміру та винних осіб. Не надано і наказу про призначення розслідування.

Крім того, позивачем не надано доказів проведення аудиту (перевірки), інвентаризації, досудового розслідування або ж рішення суду, якими встановлено причини завдання шкоди, її розмір та винна особа, і які згідно ч.4 ст.8 Закону № 160-IX виключають необхідність проведення розслідування для визначення встановлення всіх обставин завдання шкоди та винної особи.

Суд також зауважує, що у матеріалах справи наявний реєстр від 22.09.2026 року № 437 Укрпошти та трекінг № 0601194648344, з яких вбачається, що адресатом є ОСОБА_1 , адреса направлення: АДРЕСА_5 . Проте, неможливо встановити, що саме направлялось даній особі.

Крім того, як встановлено судом в ухвалі від 10.12.2025 року вказана адреса не є місцем реєстрації відповідача. Так, відповідно до наявної в матеріалах справи відповіді від 08.12.2025 р. №2098999 з Єдиного державного демографічного реєстру, ОСОБА_1 з 20.05.2010 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_6 .

Суд також враховує, що позивачем не надано жодного доказу щодо підписання відповідачем письмового зобов`язання про повну матеріальну відповідальність, відповідно до якого керуючись ч.1 ст.6 Закону № 160-IX він несе матеріальну відповідальність у повному розмірі у випадку встановлення факту завданої з його вини шкоди.

Таким чином, зважаючи на наведене вище, а також те, що позивачем не було дотримано вимоги ст.8 Закону № 160-IX в частині проведення службового розслідування та притягнення відповідача до матеріальної відповідальності, відтак позовні вимоги є не обґрунтованими, недоведеними та задоволенню не підлягають.

Суд зауважує, що кошти відповідачу були нараховані та виплачені позивачем самостійно.

Отже, отриману суму грошового забезпечення відповідачем не можна вважати шкодою, завданою з вини працівника підприємству, установі, організації, яка відраховується з заробітної плати працівника відповідно до п.3 ст.127 КЗпП України.

Згідно ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно із ст.1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті:

1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача;

2) інше майно, якщо це встановлено законом.

Оскільки виплата грошового забезпечення позивачем відповідачу проведена військовою частиною добровільно і відсутні підстави вважати нарахування цих сум внаслідок рахункової помилки військової частини, а також відсутня недобросовісність з боку набувача у нарахуванні коштів позивачем.

Щодо посилань проте, що відповідач є недобросовісним набувачем, то позивачем не надано жодного доказу, що кошти є безпідставно набуті, а також, що він належить до недобросовісного набувача.

Стосовно посилань позивача, що причинами переплати грошового забезпечення відповідачу є особиста недобросовісність останнього та вчинення ним кримінального правопорушення. До цього суд ставиться критично, з огляду на наступне.

Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який затверджений Законом України "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України" від 24.03.1999 № 551-XIV (далі - Дисциплінарний статут, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 4 Дисциплінарного статуту передбачено, що військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків (ч.3 ст.5 Дисциплінарного статуту).

Згідно із ч.1 ст.45 Дисциплінарного статуту у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.

Наведені норми Дисциплінарного статуту дають підстави дійти висновку, що суть дисциплінарного правопорушення полягає у невиконанні чи неналежному виконанні військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушенні військової дисципліни чи громадського порядку.

При цьому, згідно із положеннями ч.2 ст.24 Закону № 2232-XII військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.

Так, початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).

Аналогічні норми містяться в пунктах 144-1 і 144-2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008 (далі - Положення, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

При цьому ст.85 Дисциплінарного статуту визначає порядок проведення службового розслідування, яке, з огляду на приписи ч.1 ст.84 цього Статуту, може передувати прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення та проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Частиною 4 ст.85 Дисциплінарного статуту встановлено, що якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.

Отже, аналіз положень ч.2 ст.24 Закону № 2232-XII у системному зв`язку з положеннями ч.4 ст.85 Дисциплінарного статуту дозволяє зробити висновок, що для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до ЄРДР. У свою чергу внесення відповідних відомостей до ЄРДР здійснюється на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини, яким під час службового розслідування з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення.

Суд зауважує, що позивач не надав доказів внесення даних відносно відповідача до Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінальних проваджень на час розгляду справи в суді, в яких містяться дані про притягнення його до кримінальної відповідальності як підозрюваного.

Не надано до суду позивачем також докази реєстрації відносно відповідача кримінальних проваджень на підставі висновків акту службового розслідування.

Матеріали справи не містять (позивачем не надано) доказів того, що відповідач по факту нез`явлення до військової частини НОМЕР_3 притягувався до кримінальної відповідальності за ст.407 КК України

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29).

Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В силу частини першої статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відтак, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Оскільки, у задоволенні позовної заяви позивачу відмовлено повністю, та за відсутності понесення ним судових витрат, судом розподіл судових витрат не проводиться.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позовної заяви Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.ст.295, 297 КАС України.

Суддя К.С. Кучма