Рішення від 27 квітня 2026 р. у справі №120/7950/25 — Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

28 квітня 2026 р. Справа № 120/7950/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитришеної Р.М., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

У Вінницький окружний адміністративний суд звернулася з адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує про протиправні дії В/ч НОМЕР_1 щодо не проведення остаточного розрахунку при звільненні її з військової служби та наявністю, у зв`язку з цим, підстав для застосування відповідальності, передбаченою статтями 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у вигляді стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

ОСОБА_1 зазначає, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 20.06.2024 у справі № 120/1628/24 зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 30.11.2016 року, враховуючи базовий місяць січень 2008 року. Разом з тим, позивач зазначає, що остаточний розрахунок за вказаним рішенням було проведено лише 09.05.2025 (дата останньої виплати).

Вказані обставини слугували підставою для звернення до суду із цим позовом.

Ухвалою від 12.06.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в порядку визначеному статтею 262 КАС України. Встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

25.06.2025 через систему "Електронний суд" представник відповідача подав заяву про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку із недотриманням позивачем місячного строку звернення до суду із цим позовом.

Ухвалою від 15.07.2025 клопотання Військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяви у справі № 120/7950/25 без розгляду залишено без задоволення.

Відповідно до відзиву на адміністративний позов відповідач вимоги не визнає. По суті спору відповідач вказав, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 259 з 30.11.2016 ОСОБА_1 не звільнена з військової служби, а лише переведена для несення служби до іншої військової частини. За таких обставин, відсутні підстави вважати, що військова частина проводила розрахунок при звільненні та допустила протиправну бездіяльність.

Суд зазначає, що у цій справі відбувся повторний автоматизований розподіл, оскільки первинно визначений головуючий суддя Томчук А.В. відповідно до наказу Вінницького окружного адміністративного суду №003-К від 27.02.2026 виключений зі штату у зв`язку з призначенням на посаду судді апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.03.2026 справу №120/7950/25 передано для розгляду судді Вінницького окружного адміністративного суду Дмитришеній Р.М.

Ухвалою від 18.03.2026 року адміністративну справу прийнято до провадження, розгляд якої постановлено здійснювати в порядку письмового провадження.

Враховуючи, що розгляд справи по суті розпочався, інших заяв і документів не надходило, а визначений строк для їх подання закінчився, клопотань щодо продовження процесуального строку не надходило, відтак суд розглядає справу в письмовому провадженні за наявними в ній доказами.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи позову та відзиву, встановив такі обставини справи.

Позивач проходила службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №259 ОСОБА_1 з 30.11.2016 виключена із списків особового складу частини та всіх видів грошового забезпечення, у зв`язку із вибуттям до нового місця служби.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 20.06.2024 у справі №120/1628/24 зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 30.11.2016 року, враховуючи базовий місяць січень 2008 року.

Остаточний розрахунок за вказаним рішенням з позивачем проведено 09.05.2025 (дата останньої виплати), тому вона вважає, що є правові підстави для застосування положень ст. 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд зазначає таке.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Особливим способом реалізації права на працю є проходження військової служби за контрактом.

Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов`язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260 (далі - Порядок №260).

Матеріалами справи підтверджується, що позивач згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 виключена із списків особового складу частини та вибула до нового місця служби - АДРЕСА_1 .

Спірним питанням у справі є право позивачки на виплату їй середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з 30.11.2016 по 09.05.2025.

Відповідач, заперечуючи проти позову вказує, що позивачку лише переведено для несення служби до іншої військової частини, тому твердження позивача про її звільнення з військової служби з 30.11.2016 є помилковим.

Зауважує, що умовами застосування відповідальності, яка передбачена ст. 117 КЗпП України є звільнення особи та не виплата в день звільнення усіх належних їй до виплати сум.

Тому, відповідач вважає, що оскільки позивач не звільнена з військової служби, а лише переведена для несення служби до іншої військової частини, відсутні підстави вважати, що військова частина проводила розрахунок при звільненні та допустила протиправну бездіяльність.

Оцінюючи доводи відповідача, суд зазначає, що відповідно до п. 7 Розділу І Порядку №260, військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов`язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Виплата грошового забезпечення в разі вибуття військовослужбовців до нового місця служби за строк із дня, наступного за днем виключення зі списків особового складу військової частини, і до дня прийняття посади здійснюється за новим місцем служби в розмірі, встановленому за попереднім місцем служби, після зарахування їх на грошове забезпечення до цієї військової частини.

Отже, з урахуванням наведених вище положень та в силу того, що періодом проходження військової служби позивачки починається з дня зарахування її до списків особового складу військової частини та закінчується днем виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, то за цей період грошове забезпечення позивачці здійснюється військовою частиною НОМЕР_1 .

За правової позиції викладеної, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року по справі № 821/1226/16, день звільнення або день виключення зі списків частини для військовослужбовців є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня.

За наведеного вище, доводи відповідача з приводу відсутності підстав для застосування положень трудового законодавства, що стосуються питань виплати належних звільненому працівнику коштів з підстав відсутності факту звільнення позивачки з військової служби, суд відхиляє, оскільки наказ про виключення останньої із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 є останнім робочим днем та підлягає оплаті на рівні звичайного робочого дня.

Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов`язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Відповідно до п. 7 Розділу І Порядку №260, у разі виникнення спірних питань щодо нарахування грошового забезпечення виплата здійснюється у безспірному розмірі до вирішення питань у встановленому чинним законодавством порядку.

Правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані ні Порядком №260, ні Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116-117 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 за № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Така ж правова позиція щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, сформована у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16 та від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.

За обставин цієї справи спірним, зокрема, та досліджуваним є питання виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.11.2016 по 09.05.2025.

Тож, суд зазначає, що спірні правовідносини існували за різного правового регулювання, обумовленого ст. ст. 116-117 Кодексу законів про працю України.

Так, відповідно до ст. 116 КЗпП (в редакції Закону від 20.12.2005), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно із ст. 117 КЗпП (в редакції Закону від 20.12.2005), в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України у редакції Закону 2352-ІХ, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

В контексті спірних правовідносин, суд застосовує висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №489/6074/23 у постанові від 08.10.2025 у яких виснуваний підхід щодо застосування статті 117 КЗпП. Зокрема, обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців (п. 105, п. 106).

З урахуванням наведеного суд дійшов переконання, що відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, передбачене частиною 2 статті 117 КЗпП України, необхідно розраховувати із принципів розумності, справедливості та пропорційності та з урахуванням статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, про що наголошено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі №489/6074/23.

Відповідно до матеріалів справи, позивач виключена із списків особового складу 30.11.2016, оскаржує дії відповідача щодо невиплати їй середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з 30.11.2016 по 09.05.2025, тому спірні правовідносини варто поділити на два періоди. Зокрема, за період з 30.11.2016 по 18.07.2022 підлягає застосуванню положенням статті 117 КЗпП України (у попередній редакції), а з 19.07.2022 по 09.05.2025 - в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX, у яких нарахування компенсації застосовується за період, який не може перевищувати шести місяців.

При цьому, як указала Велика Палата Верховного Суду у справі №489/6074/23 у постанові від 08.10.2025, з метою формування єдиного підходу правового регулювання, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципи права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

Тож, з огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що "виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України".

У цій постанові Велика Палата сформулювала змістовні критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Повертаючись до обставин цієї справи суд установив, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 20.06.2024 у справі №120/1628/24 зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 30.11.2016 року, враховуючи базовий місяць січень 2008 року.

На виконання рішення суду відповідач 09.05.2025 здійснив виплату позивачу індексації грошового забезпечення у сумі 28129,26 грн. (а.с. 15).

Отже, період затримки виплати середнього заробітку необхідно обраховувати з 01.12.2016, тобто наступного дня за датою звільнення позивача, по 18.07.2022, кількість днів становить 2055, за період з 19.07.2022 по 09.05.2025 кількість днів обраховується в межах шести місяців, тобто 183 дні.

Враховуючи означені підходи Великої Палати Верховного Суду, суд зазначає, що у межах цієї справи застосовується підхід співмірності імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Так, згідно із матеріалами справи, заборгованість за період з 30.11.2016 по 09.05.2025 існувала в частині недоотриманих коштів індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 30.11.2016 (день виключення із списків особового складу), у розмірі 28129,26 грн.

Згідно з довідкою про доходи середній заробіток позивача за два останніх місяці перед виключенням із списків особового складу становив 7882,21 грн. Середньоденний заробіток позивача становить 258,43 (15764,42 грн./61 кал. дні) (а.с. 32).

А тому середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.11.2016 по 18.07.2022 становить 531073,65 грн (258,43х2055), за період з 19.07.2022 по 09.05.2025 - 47292,69 грн (258,43 х183 дні), що разом становить 578366,34 грн.

У цій справі істотність частки компенсації за непроведену індексацію в порівнянні з середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 28129,26/578366,34 грн (сума компенсації за непроведену індексацію/ середній заробіток за час затримки розрахунку) = 0,05.

Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню за період з 30.11.2016 по 18.07.2022 (2055 днів) та з 19.07.2022 по 09.05.2025 (183 дня, що дорівнює шести місяцям) становить: 258,43 грн (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 0,05 (частка компенсації за невиплачене грошове забезпечення) х 2238 (кількість днів затримки розрахунку, які підлягають відшкодуванню) = 28918,32 грн.

Вирішуючи спір, з урахуванням заявлених вимог, які полягають у зобов`язанні відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, суд вважає, що правильним способом захисту є стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.11.2016 по 09.05.2025 - у сумі 28918,32 грн.

Такий спосіб захисту відповідає сталій правовій позиції Верховного Суду, які суд застосовує в межах цієї справи, та полягає в ефективності, що в разі невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

В силу того, що позивач звільнена від сплати судового збору, тому судові втрати на користь позивача не присуджуються.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.11.2016 по 09.05.2025.

Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.11.2016 по 09.05.2025 у сумі 28918,32 грн (двадцять вісім тисяч дев`ятсот вісімнадцять гривень 32 копійки).

В іншій частині вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 );

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).

Повне судове рішення складено 28.04.2026.

Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна