Рішення від 27 квітня 2026 р. у справі №531/293/26 — Карлівський районний суд Полтавської області

єдиний унікальний номер справи 531/293/26

номер провадження 2/531/546/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2026 року м. Карлівка

Карлівський районний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді - Герцова О. М.,

за участю секретаря судового засідання – Капленко Є. С.,

позивача – ОСОБА_1 ,

відповідача – ОСОБА_2 ,

представника відповідача – адвоката Чолана М. В.,

розглянувши цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просить визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житлову квартиру в багатоповерховому житловому будинку житлово-будівельного кооперативу «Салют» № 12, квартира АДРЕСА_1 , та визнати за позивачкою право власності на частку вказаної житлової квартири.

Позов обґрунтовано тим, що рішенням Карлівського районного суду від 11.06.2025 року шлюб, зареєстровани між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , розірвано. У період перебування у шлюбі подружжям було придбано житлову квартиру в багатоповерховому житловому будинку житлово-будівельного кооперативу «Салют» № 12, квартира АДРЕСА_2 . Вказану квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 , купівля відбувалася за згоди ОСОБА_1 про що вказано в договорі купівлі-продажу.

Позивачка посилається на те, що відповідач ОСОБА_2 на її вимоги щодо добровільного розподілу майна або відшкодування його половини ринкової вартості квартири не реагує, відмовляється вступати у будь-який діалог та знаходити компроміси. Оскільки сторони не можуть у добровільному порядку дійти згоди щодо розподілу спільного майна, тому позивачка звернулася до суду.

Ухвалою судді від 20 лютого 2026 року відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Від представника відповідача надійшло клопотання про перехід до розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, яке ухвалою суду від 27.03.2026 року задоволено та призначено судове засідання.

У судовому засіданні позивачка позов підтримала та просила його задовольнити.

Відповідач позов не визнав, просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, оскільки кошти на придбання квартири біли надані його батьком ОСОБА_3 . Пояснив, що після укладення шлюбу вони з позивачкою отримували відносно не високу заробітну плату, при цьому треба було платити за оренду квартири, продукти харчування, одяг, а також сплачувати комунальну платежі, тому коштів, які б можна було відкласти на купівлю власного життя не залишалося. Батько відповідача вирішив йому допомогти, ОСОБА_3 домовився з продавцями квартири про укладення договору купівлі-продажу, обумовлена вартість нерухомого майна становила 136000,00 грн.

Свідок ОСОБА_3 у судовому засіданні засвідчив, що він зустрівся з продавцями для огляду квартири, після чого показали квартиру сину ОСОБА_2 та його дружині. В подальшому ОСОБА_3 домовився про купівлю квартири за 136000,00 грн. При укладанні договору купівлі-продажу у приватного нотаріуса він особисто передавав кошти продавцям. Син та його дружина не заперечували стосовно проживання в спірній квартирі. Письмових документів при передачі коштів сину не укладалося.Письмового підтвердження походження коштів свідок не надав.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 вказала, що нею та ОСОБА_5 була продана квартира в багатоповерховому житловому будинку житлово-будівельного кооперативу «Салют» № 12, квартира АДРЕСА_2 . Питання щодо продажу квартири вирішувалися ОСОБА_3 , який повідомив, що має намір купити квартиру для сина. Після оглядку квартири разом з ОСОБА_3 , його сином та невісткою, було обумовлено вартість квартири та в подальшому укладено догорів купівлі-продажу. Всю суму, яка була зазначена в договорі купівлі-продажу квартири сплачував особисто ОСОБА_3 .

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив такі обставини у справі.

16.05.2009 року між сторонами укладений шлюб, що засвідчується Свідоцтвом про шлюб, серії НОМЕР_1 , актовий запис № 40.

Рішенням Карлівського районного суду Полтавської області від 11.06.2025 у справі 531/922/25 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був розірваний.

Згідно з договору купівлі-продажу квартири ВМР № 146878 від 25.02.2010 року власником квартири АДРЕСА_3 є ОСОБА_2 .

Відповідно до Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, який видано ПП Полтавським бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор», право власності на квартиру АДРЕСА_4 зареєстровано за ОСОБА_2 . Підстава виникнення права власності – договір купівлі-продажу ВМР/146878/25.02.2010, посвідчений приватним нотаріусом Карлівського районного нотаріального округу Шубою А. Ф.

В пункту 11 Договору купівлі-продажу квартири в багатоповерховому житловому будинку житлово-будівельного кооперативу «Салют» № 12, квартира АДРЕСА_2 , вказано, що покупець діє зі згоди своєї дружини ОСОБА_1 , підпис на якій засвідчений приватним нотаріусом Карлівського районного нотаріального округу Шубою А. Ф. 25.02.2010 року за реєстром № 321.

Відповідно до частини третьої статті 12, статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

При вирішенні спору суд, виходячи з принципу диспозитивності, розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін відповідно до частини першої статті13 ЦПК України.

Згідно із частиною 1 статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним( частина 4 статті 41 Конституції України). Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ч. 1 та 3 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 368 ЦК України визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Статтею 68 СК України передбачено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.

Відповідно до статті 69 СК України дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Згідно зі статтею 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно роз`яснень даних в п.п. 23, 30 Постанови пленуму ВСУ від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Відповідно до статті 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Згідно з вимогами частин першої, другої, четвертої, п`ятої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

У зв`язку з викладеним у разі придбання майна, хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Суд зауважує, що особистими коштами є кошти, які були отримані одним з подружжя до реєстрації шлюбу, або ж отримані у спадок, подарунок, а також страхові виплати. Це має підтверджуватися доказами, а отже, джерело походження коштів на придбання спірного майна має бути повністю розкрите. Наприклад, суду слід надати договір купівлі-продажу майна, яке належало одному з подружжя до реєстрації шлюбу та було продане в подальшому для придбання іншого майна або реєстрації підприємства, а також виписку з банківського рахунку, яка підтверджує наявність коштів на момент купівлі та їх рух.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільної сумісної власності подружжя, покладається на того з подружжя, який її спростовує (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Тобто той із подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.

Так, матеріалами справи підтверджено, що у період перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у шлюбі, 25.02.2010 ними була придбана квартира в багатоповерховому житловому будинку житлово-будівельного кооперативу «Салют» № 12, квартира АДРЕСА_2 , що підтверджується Договором купівлі-продажу квартири посвідченим приватним нотаріусом Карлівського районного нотаріального округу Шубою А. Ф. та зареєстрованим за № 322.

При цьому за змістом п. 11 вказаного Договору, дружиною Покупця ОСОБА_1 дана згода на купівлю її чоловіком ОСОБА_2 квартири, що є предметом цього Договору.

Між сторонами виникли правовідносини щодо правового режиму майна, набутого під час шлюбу. Спірна квартира була придбана подружжям у період шлюбу. Відповідачем та його представником не спростована презумпція спільної власності на квартиру з огляду на те, що доказів укладення договору позики або дарування на суму 136000,00 грн для придбання квартири між батьком і сином, у матеріалах справи не міститься, показання свідків не можуть слугувати єдиним доказом встановлення такого факту. Подібні висновки викладені у Постанові Верховного Суду від 10.11.2023 у справі № 755/12702/22.

Так, згідно ч. 1, 2, 3 ст. 65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або)державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Вчинення згоди іншим з подружжя на розпорядження спільним майном є одностороннім правочином, розрахованим на його сприйняття іншими особами, а саме подружжям, який є стороною договору, та третьою особою (інша сторона договору). Волевиявлення іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном, яке виражено у згоді, адресоване та сприймається як подружжям, який виступає стороною договору, так і контрагентом за таким договором.

Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном має значення на стадії укладення договору та є необхідним юридичним фактом для укладення відповідного договору іншим з подружжя, який є стороною договору, з його контрагентом. Сторона договору (інший з подружжя) представляє у відносинах з своїм контрагентом права та інтереси того з подружжя, який надав згоду.

Наявність згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном наділяє його необхідним обсягом повноважень на вчинення такого правочину (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20)).

Сприйняття волевиявлення іншого з подружжя на розпорядження спільним майном відбувається шляхом відображення такої згоди у відповідному договорі. У такому випадку регулюючий ефект договору поширюється як на сторони договору, так і на іншого з подружжя (співвласника), який надав згоду на розпорядження спільним майном.

Згода одного з подружжя на вчинення другим з подружжя договору з розпорядження спільним майном як односторонній правочин є одним із правомірних обмежень свободи договору, оскільки визначена законодавцем необхідність одержання згоди обмежує як того з подружжя, хто укладає договір з розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і контрагента за договором, оскільки він має переконатися, що особа, з якою укладається договір, перебуваючи в шлюбі, має згоду на укладення такого договору.

Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється на як на випадки відчуження майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності.

Надання згоди іншим з подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору) свідчить про набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності.

Не виключається вчинення усного договору між подружжям про набуття майна в спільну сумісну власність, зовнішнім вираженням якого є згода одного з подружжя на розпоряджаються майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність. Така згода може бути зафіксована безпосередньо у договорі про набуття майна, вчиненим іншим з подружжя.

Наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя.

У разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність.

Такий висновок Верховного суду викладений у постанові від 03.06.2024 у справі №712/3590/22, у якій Об`єднана палатавідступила відвисновку щодозастосування нормправа у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29.07.2020 у справі № 127/16354/17 (провадження № 61-5698св19) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.05.2019 у справі № 523/8319/14-ц (провадження № 61-38040св18), про те, що: «наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору на придбання майна, зафіксованої у такому договорі, не свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки письмова згода необхідна при розпорядження таким майном, а не на його придбання».

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що квартира в багатоповерховому житловому будинку житлово-будівельного кооперативу «Салют» № 12, квартира АДРЕСА_2 , була придбана за спільні кошти подружжя у спільну сумісну власність, про що свідчить наявність письмової згоди ОСОБА_1 на укладення ОСОБА_2 договору купівлі-продажу спірної квартири, яка зафіксована у такому договорі.

На підставі викладеного, суд виснує, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обгрунтованими, тому підлягають до задоволення.

Згідно із частинами 1, 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на те, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі, а позивачку суд звільнив від сплати судового збору під час подання позовної заяви до суду, з відповідача на користь держави підлягають стягненню судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 3779,30 грн.

Керуючись статтями 3, 12, 141, 223, 258, 259, 265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя – задовольнити.

Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , житлову квартиру в багатоповерховому житловому будинку житлово-будівельного кооперативу «Салют» № 12, квартира АДРЕСА_2 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , право власності на частину житлової квартири в багатоповерховому житловому будинку житлово-будівельного кооперативу «Салют», загальною площею 46,80 кв. м., житловою площею 31.50 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , суму сплаченого нею судового збору в розмірі 3779,30 грн (три тисячі сімсот сімдесят дев`ять гривень тридцять копійок).

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 30 днів з дня його проголошення безпосередньо до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду виготовлено 28 квітня 2026 року.

Суддя О. М. Герцов