Рішення від 28 квітня 2026 р. у справі №362/176/26 — Васильківський міськрайонний суд Київської області

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 362/176/26

Провадження № 2-а/362/17/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" квітня 2026 р. Васильківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Медведєв К.В.,

за участі секретаря Бацули Д.О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про скасування постанови про адміністративне правопорушення,-

встановив:

12 січня 2026 року судді передано позовну заяву ОСОБА_1 про скасування постанови № 3657/1 від 18 серпня 2025 року про накладення на позивача адміністративного стягнення у вигляді штрафу за вчинення адміністративного правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП.

В адміністративному позові позивач просить суд скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення № 3657/1 від 18 серпня 2025 року про накладення на позивача адміністративного стягнення у вигляді штрафу за вчинення адміністративного правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП, а справу про адміністративне правопорушення закрити.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачу 26 вересня 2025 року заблокували банківські рахунки, після чого він звернувся для адвокатки, яка з`ясувала про наявність стосовно позивача виконавчого провадження №79205785. За результатами декількох спроб адвокатки, з`ясовано що позивача притягнуто до адміністративною відповідальності оскаржуваною постановою.

Із вказаною постановою позивач не погоджується, вважає її незаконною, протиправно та такою, що підлягає скасуванню. Зазначає, що постановою невірно кваліфіковано дії позивача, підстав для виклику позивача до ТЦК не було, постанова не містить опису обставин, установлених під час розгляду справи, а саме дати, час та місце виклику позивача до ТЦК, дату надіслання (вручення) повістки, адреси, на яку надіслано повістку. Позивача не було повідомлено про дату, час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення. Оскаржувана постанова не була ні вручена, не надіслана позивачеві.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від її13.01.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

26.01.2026 відповідач подав відзив на позовну заяву, у задоволенні позову просить відмовити. Зазначає, що позов є необґрунтованим. Відповідач зазначає, що позивач перебуває на військовому обліку військовозобов`язаних у ІНФОРМАЦІЯ_2 з 26.12.2012. Військовозобов`язаний був поданий на оповіщення шляхом формування повістки установленого зразка для проходження медичного огляду відповідно до п. 2 розділу 2 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист». Однак останній у вказаний у повістці день та час не з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_3 , чим порушив абз. 3 ч. 10 ст. 22 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», абз. 2 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487. Тому позивача було передано на доставку органам Національної поліції України до ІНФОРМАЦІЯ_3 для складання протоколу про адміністративне правопорушення. 13.08.2025 на адресу ІНФОРМАЦІЯ_3 надійшов протокол про адміністративне правопорушення №911/25 від 22.07.2025 відносно ОСОБА_1 , складений тво начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 , з яким позивач ознайомлений під особистий підпис. З датою, часом та місцем розгляду справи останній ознайомлений також під особистий підпис, однак на розгляд справи позивач не з`явився.

10.02.2026 до суду надійшла відповідь на відзив, в якому зазначено, що на момент складання протоколу від 22.07.2025 позивач повістки не отримував, а відповідачем не надано суду доказів того, що така повістка виписувалася, направлялася або вручалася позивачеві. Тому не можна вважати, що позивач був належним чином оповіщений про виклик до вказаного ІНФОРМАЦІЯ_2 в спосіб, передбачений Постановою № 560. Також у відповіді на відзив зазначено, що повістка №10396 від 22.07.2025 не має відношення до цієї справи, так як була виписана в день складання протоколу і на пізнішу дату – 28.07.2025. Крім того, у відповіді на відзив зазначено, що оскаржувана постанова винесена 18.08.2025, і у справі немає жодного доказу, який підтверджує, що позивач був повідомлений про розгляд справи саме 18.08.2025.

Відповідно до ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши всі наявні у справі докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступного висновку.

Частиною 2 ст. 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ч. 1-5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом встановлено, що позивач перебуває на військовому обліку військовозобов`язаних в ІНФОРМАЦІЯ_5 , пройшов ВЛК 17.04.2012 та є непридатним у мирний час, обмежено придатний у воєнний час, уточнив свої дані 17.06.2024, що підтверджується роздрукованим військово-облікового документом в Резерв+ сформованого 11.12.2025, номер в реєстрі Оберіг 170320201362989900012.

Позивач зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта позивача.

Згідно рапорту від 22.07.2025 складеного старшим сержантом поліції ПСРПП ВП №2 Фастівського РУП ГУНП в Київської області складено рапорт, що 22.07.2025 під час патрулювання території обслуговування здійснено перевірку за масивом даних ІКС ІПНП громадянина ОСОБА_1 , та встановлено, що останній являється особою, яка вчинила правопорушення передбачені ст. 210, 210-1 КУпАП та якого було доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_5 та передано працівникам останнього.

Того ж дня тво начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 майором ОСОБА_2 виписано повістку №10396 від 22.07.2025 про необхідність явки ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_6 28.07.2025 о 10 год. 00 хв. для уточнення облікових даних. Зазначена повістка містить розписку про отримання ОСОБА_1 вказаної повістки.

22.07.2025 тво начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 майором ОСОБА_2 складено протокол №911/2025 про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , відповідно до якого позивач «не прибув вчасно за повісткою до ТЦК», чим порушив вимоги ч. 10 ст. 1та ч. 11 ст. 38 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», п. 1 Правил військового обліку призовників і військовозобов`язаних та резервістів Додаток № 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487, під час дії особливого періоду за постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16.06.2024. ОСОБА_1 роз`яснено ст. 63 Конституції України, повідомлено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться о 10 год. 00 хв. 01.08.2025 у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_6 . Вказаний протокол підписано ОСОБА_1 , пояснень в протоколі ОСОБА_1 не надано, заявлено клопотання про направлення документів за місцем реєстрації.

18.08.2025 тво начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 підполковником ОСОБА_3 винесено постанову №3657/1 за справою про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП відносно ОСОБА_1 . Цією постановою тво начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 підполковник ОСОБА_3 , розглянувши матеріали справи №1408 про адміністративне правопорушення від 22.07.2025 відносно ОСОБА_1 , установив що ОСОБА_1 не прибув вчасно по повістці до ТЦК та СП, чим порушив вимоги ч. 10 ст. 1та ч. 11 ст. 38 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», п. 1 Правил військового обліку призовників і військовозобов`язаних та резервістів Додаток № 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487, під час дії особливого періоду за постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16.06.2024.

Даною постановою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП, накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 грн.

Оскаржувана постанова містить незаповнені поля про отримання копії постанови, та про направлення копії постанови поштою.

Приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Положеннями статті 245 КУпАП визначено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Положеннями статті 280 КУпАП закріплено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Частиною 1 ст. 210 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку.

Частиною 3 ст. 210 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.

З аналізу вищезазначених правових норм у контексті спірних правовідносин слідує, що для висновку щодо правомірності оскаржуваної постанови необхідно встановити: зміст повістки та факт отримання позивачем повістки для необхідності з`явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки; факт відповідності змісту повістки вимогам законодавства; наявність поважних причин неприбуття позивача до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк, визначений у повістці.

Положеннями ст. 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014, після оприлюднення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 № 303/2014.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, який триває до теперішнього часу.

Частиною 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані: прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів.

Аналогічні положення зазначені в Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних, затверджених постановою КМУ від 30.12.2022 №1487.

Відповідно до статей 7, 8 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності та ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Отже, обов`язок доказування в адміністративному судочинстві визначений статтею 77 КАС України розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову, що відповідає правій позиції Верховного Суду, яка викладена у постановах від 14.03.2018 у справі № 760/2846/17 та від 14.02.2018 по справі № 536/583/17.

Відповідно до п. 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 н алежним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку є день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.

Суду не надано доказів того, що на ім`я ОСОБА_1 виписувалася повістка про необхідність явки останнього до ІНФОРМАЦІЯ_6 або до ІНФОРМАЦІЯ_6 до 22.07.2025. Також суду не надано доказів надсилання або вручення ОСОБА_1 такого роду повістки. При цьому, надана відповідачем суду повістка від 22.07.2025 №10396 про необхідність явки ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_6 28.07.2025 о 10 год. 00 хв. для уточнення облікових даних, не може бути прийнята судом, як підстава для складання протоколу про адміністративне правопорушення від 22.07.2025, оскільки така повістка не може бути доказом порушення позивачем норм, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення від 22.07.2025 №911/2025.

Таким чином позивач перебуваючи на військовому обліку військовозобов`язаних в ІНФОРМАЦІЯ_7 , не може вважатися повідомленим про необхідність явки до ІНФОРМАЦІЯ_3 за повісткою.

Крім того, в протоколі від 22.07.2025 №911/2025 міститься розписка про ОСОБА_1 про розгляд справи про адміністративне правопорушення 01.08.2025. Натомість у вказану дату справа про адміністративне правопорушення розглянута не була, і суду не надано доказів, що ОСОБА_1 був повідомлений належним чином про розгляд справи в іншу дату – 18.08.2025, коли і була винесена оскаржувана постанова.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що оспорювана постанова, ухвалена уповноваженою посадовою особою, не на підставі передбаченої законами України, не обґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення (п. 1, 3, 9 ч. 2 ст. 2 КАС України).

Відповідно до частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:

1)залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;

2)скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);

3)скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;

4)змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Відтак, позовні вимоги належить задовольнити, з урахуванням визначених процесуальним законом повноважень місцевого загального суду як адміністративного суду у справах цієї категорії.

Враховуючи викладене, слід дійти висновку, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню із закриттям справи про адміністративне правопорушення.

Таким чином, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Щодо судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Щодо вимог в частині стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 7500 грн., суд приходить до такого висновку.

Частиною 1 ст. 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У відповідності з п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У ч. 7 ст. 139 КАС України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

До суду надійшла заява відповідача про розподіл судових витрат, а саме витрат на сплату судового збору та витрат професійну правничу допомогу.

З матеріалів справи випливає, що за подання позовної заяви до суду позивач сплатив судовий збір у сумі 605,60 грн.

Представник позивача просила здійснити перерозподіл судових витрат, понесених відповідачем на оплату професійної правничої допомоги.

Судом встановлено, що у позові представником відповідача – адвокатом Кузьменко А.В. зазначено, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи становлять витрати на судовий збір у розмірі 605,60 грн. та витрати в сумі 7 000,00 грн. на професійну правничу допомогу.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу відповідач до заяви про розподіл судових витрат додав копії платіжних інструкцій про сплату ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 загалом 7500 грн.; копії завдання (доручення) №1 до договору №6-09/25 від 30.09.2025 надання професійної правничої допомоги; завдання (доручення) №2 до договору №6-09/25 від 30.09.2025 надання професійної правничої допомоги; завдання (доручення) №3 до договору №6-09/25 від 30.09.2025 надання професійної правничої допомоги; акт приймання-передачі виконаних робіт за Договором про надання професійної правничої допомоги від 10.02.2026 на загальну суму 7500,00 грн., які складаються з витрат на підготовку і подання адвокатського запиту (1500 грн.), складання і подання позову (5000 грн.), складання і подання відповіді на відзив (1000) грн. На підставі вказаних документів, відповідач просить суд стягнути з позивача судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7500,00 грн.

27.02.2026 до суду надійшли заперечення на заяву відповідача про розподіл судових витрат, в якій відповідач заперечив проти покладення на неї заявлених судових витрат.

Заява мотивована тим, що відповідач не має самостійного балансу та не має реєстраційних рахунків в органах казначейства, тому заява про стягнення судових витрат не може бути задоволена.

Частинами 4-6 ст. 134 КАС України визначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Приписами Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд також бере до уваги, що відповідач заперечує обґрунтованість та покладення на нього судових витрат

Суд, вирішуючи питання співмірності витрат адвоката, заявлених до стягнення, зазначає, що ст. 134 КАС України не позбавляє права суду перевіряти дотримання позивачем вимог ч. 5 ст. 134 КАС України щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

При цьому суд звертає увагу на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, слід керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 26.06.2019 у справі №200/14113/18-а, від 31.03.2020 у справі № 726/549/19, від 21.05.2020 у справі № 240/3888/19.

У постанові від 04.02.2020 у справі № 280/1765/19 Верховний Суд зазначив, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним ст. ст. 19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи складність справи (справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без участі сторін з урахуванням Глави 11 Розділу ІІ КАС України), предмет спору та значення справи для сторін, виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування в розмірі 7 500 грн. є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг, оскільки кількість складених адвокатом документів залежить від тактики адвоката, а повторення одних і тих саме мотивів в різних заявах по суті спору не повинно сприйматися як окрема послуга адвоката.

Таким чином, виходячи з конкретних обставин справи, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача витрати на правову допомогу в розмірі 2 500 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 р. № 560, статтею 210 КУпАП, статтями 2, 6, 8, 9, 72-77, 90, 241-242, 244-246, 250-251, 255, 286, 295 КАС України, суд,

у х в а л и в:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Скасувати постанову № 3657/1 від 18 серпня 2025 року за справою про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210 КУпАП, винесену тво начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 підполковником ОСОБА_3 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу за вчинення адміністративного правопорушення, і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати на сплату судового збору у розмірі 605 (шістсот п`ять) гривень 60 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500 (дві тисячі п`ятсот) гривень 00 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його ухвалення. Відповідно до статті 295 КАС України учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_8 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 , місцезнаходження м. Обухів Київської області.

Текст рішення складено 29.04.2026 року.

Суддя Медведєв К.В.