Рішення від 27 квітня 2026 р. у справі №357/452/26 — Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/452/26

Провадження № 2/357/2858/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 квітня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючий суддя – Цукуров В.П.,

секретар судового засідання – Чайка О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Біла Церква Київської області за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів –

В С Т А Н О В И В :

1. Описова частина.

Короткий зміст позовних вимог.

У січні 2026 року ОСОБА_1 (далі – «Позивач), в інтересах якої діє її представник, звернулася до суду з даним позовом до ОСОБА_2 (далі – «Відповідач») про зміну способу стягнення аліментів на утримання дитини.

В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач посилається на такі обставини.

Сторони мають спільну дитину – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження (видане повторно) серії НОМЕР_1 .

Володарським районним судом Київської області 11.09.2023 року справа №364/693/23 видано судовий наказ, відповідно до якого відповідач зобов`язаний сплачувати на користь позивача аліменти на дитину: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі однієї чверті заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше п`ятдесяти відсотків, та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку на дитину, щомісяця, починаючи з 08.09.2023 та яка буде стягуватися до досягнення дитиною повноліття.

На сьогоднішній день зазначений розмір аліментів не забезпечує належного утримання дитини, оскільки: фактичні витрати на утримання дитини значно зросли (харчування, одяг, навчання, лікування, розвиток); аліменти, стягнуті за судовим наказом, не відповідають реальним потребам дитини.

За таких умов, Позивач просила суд:

змінити визначений судовим наказом Володарського районного суду Київської області від 11.09.2023 року по справі №364/693/23 розмір та спосіб стягнення аліментів;

стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на сина- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 5000,00 грн., щомісячно, починаючи з дати набрання законної сили рішенням суду по вказаній справі і до досягнення дитиною повноліття.

Історія справи. Заяви та клопотання, позиції учасників справи.

02.03.2026 року ухвалою суду було відкрито провадження у даній справі, постановлено провести її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження (а.с. 33).

У судові засідання сторони/їхні представники не з`явилися, про дату час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідач подав до суду заяву, у якій проти задоволення позовних вимог не заперечував (а.с. 35, 38, 42).

У зв`язку з тим, що сторони не з`явилися в судове засідання, згідно із ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Відповідно до ч.5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

2. Мотивувальна частина.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Сторони мають спільну дитину – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження (видане повторно) серії НОМЕР_1 (а.с. 9).

Володарським районним судом Київської області 11.09.2023 року справа №364/693/23 видано судовий наказ, відповідно до якого відповідач зобов`язаний сплачувати на користь позивача аліменти на дитину: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі однієї чверті заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше п`ятдесяти відсотків, та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку на дитину, щомісяця, починаючи з 08.09.2023 та яка буде стягуватися до досягнення дитиною повноліття (а.с. 10-11).

Норми процесуального та матеріального права України, якими керується суд, вирішуючи дану справу.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК України).

За правилами ч.ч.1,3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

У свою чергу, ст. 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналіз наведених норм процесуального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (Постанова Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі №450/1686/17).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Верховний Суд також неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

У частині третій статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 12 Кодексу.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Статтею 2 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20.11.1989 року, яка була підписана Україною 21.02.1990 року, та ратифікована постановою Верховної Ради Української РСР від 27.02.1991 року № 7К9-Х1І «Про ратифікацію Конвенції про права дитини» передбачено, що держави-учасниці поважають і забезпечують всі права, передбачені цією Конвенцією, за кожною дитиною, яка перебуває в межах їх юрисдикції, без будь-якої дискримінації, вживають всіх необхідних заходів для забезпечення захисту дитини від усіх форм дискримінації або покарання на підставі статусу, діяльності, висловлюваних поглядів чи переконань дитини.

Положеннями ст.27 Конвенції про права дитини визначено, що батько або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здатностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Стаття 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.

Відповідно до принципу № 4 Декларації прав дитини - дитині мають належати права: на здорове зростання і розвиток, на належне харчування, житло, розваги і медичне обслуговування.

Аналогічні положення закріплені частиною першою ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», згідно якої батьки мають право та зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний, моральний розвиток.

Згідно з ч.1 ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Відповідно до ст.ст.150, 157 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні та утриманні.

За правилами ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За правилами ч.3 ст.181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Відповідно до ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

За правилами ч.1 ст.183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Згідно з ч.1 ст. 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

У відповідності до ст.185 СК України той з батьків, з кого присуджено аліменти на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

Відповідно до ст.192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Як вбачається з роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих у п.18 Постанови від 15.05.2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» до передбаченої ст.185 СК України участі в додаткових витратах на утримання дитини, викликаних особливими обставинами (розвитком її здібностей, хворобою, каліцтвом тощо), можна притягати лише батьків. У цих випадках ідеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі. При одночасному розгляді вимог про стягнення аліментів і додаткових витрат їх має бути визначено у рішенні окремо. Аліменти мають на меті забезпечити нормальні матеріальні умови життя дитини. У тих випадках, якщо в силу особливих (виключних) обставин є потреба, окрім аліментів, суд може стягнути додаткові витрати з платника аліментів у випадках стягнення додаткових витрат мова йде про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі.

Висновки суду.

Вимога одержувача аліментів про зміну способу їх стягнення може мати місце і внаслідок виникнення необхідності у збільшенні розміру аліментів. При цьому правомірність такого способу захисту встановлюється судом з урахуванням фактичних обставин справи та залежить від наявності відповідних підстав, передбачених положеннями статей 182-184, 192 СК України. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.02.2019 року по справі №152/100/18.

Як встановлено судом аліменти на утримання малолітнього сина сторін – ОСОБА_2 , встановлено судовим наказом Володарського районного суду Київської області від 11.09.2023 року по справі №364/693/23 в розмірі однієї чверті заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше п`ятдесяти відсотків, та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку на дитину, щомісяця, починаючи з 08.09.2023 року.

Утім Позивач зазначає, що на сьогоднішній день зазначений розмір аліментів не забезпечує належного утримання дитини та просить суд стягувати аліменти з Відповідача у твердій грошовій сумі в розмірі 5000,00 гривень щомісячною

Відповідачем позовні вимоги до себе визнано у повному обсязі.

Виходячи з справедливих й розумних критеріїв належного розміру аліментів, з метою забезпечення умов для повноцінного розвитку дитини, враховуючи майновий стан сторін та інші передбачені законом обставини, необхідно змінити спосіб стягнення аліментів з Відповідача з частки від його доходу на фіксований розмір 5000,0 гривень щомісячно та стягнути з нього на користь Позивача аліменти в указаному розмірі, починаючи з дня набрання законної сили рішенням суду і до повноліття дитини.

З огляду на викладене необхідно припинити стягнення аліментів на підставі судового наказу Володарського районного суду Київської області від 11.09.2023 року по справі №364/693/23.

З огляду на викладене, даючи оцінку зібраним доказам у справі, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Таким чином, справу розглянуто в межах заявлених Позивачем позовних вимог, з урахуванням обраного ним способу захисту права, на підставі наданих сторонами та витребуваних судом доказів.

Розподіл судових витрат.

Згідно з п.3 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору Позивач звільнена.

Відповідачем позовні вимоги визнано у повному обсязі. Отже, у відповідності до вимог ст. 142 ЦПК України з Відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у сумі 1331,20 грн.

3. Резолютивна частина.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 3, 13, 81, 141, 254, 263, 264-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд –

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів – задовольнити.

Змінити спосіб стягнення аліментів та їх розмір, що стягуються з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , на утримання малолітньої дитини: сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дитини: сина – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 5000,00 гривень (п`ять тисяч гривень 00 копійок) щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили до досягнення дитиною повноліття.

Припинити стягнення аліментів на підставі судового наказу Володарського районного суду Київської області від 11.09.2023 року по справі №364/693/23.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1331,20 гривень (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок).

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_2 .

Відповідач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 . РНОКПП: НОМЕР_3 .

Повне судове рішення складено 28.04.2026 року.

Суддя В. П. Цукуров