Рішення від 29 квітня 2026 р. у справі №475/307/25 — Доманівський районний суд Миколаївської області

Доманівський районний суд Миколаївської області

вул. Центральна, 35 м. смт. Доманівка Вознесенський район Миколаївська область Україна 56400

e-mail: inbox@dm.mk.court.gov.ua

Справа № 475/307/25

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

30.04.2026смт. Доманівка

Доманівський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючої-судді- Єгорової Н.І.

при секретареві- Маковецькій Л.А.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду сел-ща Доманівка, цивільну справу, за правилами загального позовного провадження, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння,

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з уточненим позовом до ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння посилаючись на те, що позивач має у власності земельні ділянки призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 4,9576 га, кадастровий номер 4822781500:06:000:0190, площею 0,9059 га, кадастровий номер 4822781500:09:000:0571, про що свідчать Державні акти про право приватної власності на землю. ОСОБА_1 самостійно здійснює товарне виробництво на даних земельних ділянках. Вона зареєстрована платником єдиного податку другої групи, в переліку видів господарпської діяльності КВЕД-01.11 зазначено вирощування зернових культур(крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.. Щорічно позивачка подає статистичні звіти про площу та валові збори сільськогоподарських культур.

З 2012 земельні ділянки позивач обробляла та вирощувала сільськогосподарські культури разом з чоловіком. Після розірвання шлюбу у 2021, її син ОСОБА_6 допомагав обробляти земельні ділянки та вирошувати сільськогосподарські культури.

Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва позивачка самостійно займалася придбанням посівного матеріалу, мінеральних добрив, дизпалива, тощо.

Оскільки вона не має сільськогоподарської техніки та складського приміщення для зберігання врожаю, такі послуги їй надавав ОСОБА_5 , з яким вони перебували в родинних відносинах, так як їхні діти були одружені.

За надані послуги позивачці відповідачем, розраховувався її син ОСОБА_6 як грошовими коштами, так і взаємною допомогою по обробітку земель та збиранню врожаю на земельних ділянках.

Зібраний врожай з земель позивачки та земельних ділянок відповідача, після зважування на великовантажних вагах, яке здійснював ФОП ОСОБА_7 , виписувалися накладні, в яких заначалися вага та аналіз якості насіння. Зерно завозилося в складське примішення відповідача, яке знаходиться в АДРЕСА_1 , на зберігання до кінця календарного року..Починаючи з 2021 р., щорічно, позивачка зберігала зерно за усною домовленістю з відповідачем в його складському приміщенні, яке належало його батьку, але передано йому у користування.

У 2024 , після припинення шлюбу сина позивачки з донькою відповідача, відповідач відмовився повертати зерно, яке належало позивачці, та зберігалося у відповідача.

Відповідач привласнив насіння соняшниква вагою 16000 кг. та зерно пшениці вагою 12660 кг., не надавши жодних пояснень.

Позивачка намагалася врегулювати спір шляхом переговорів, але відповідач не побажав з нею спілкуватися.

Позивачка зверталася до правоохоронних органів з метою вругулювання даного спору, однак їй було повідомлено, що у данному випадку вбачаються ознаки цивільно-правових відносин, тому рекомендовано звернутися до суду в порядку цивільного судочинства.

За відомостями електронної зернової біржі України станом на день звернення до суду вартість насіння пшениці 4 кл. складала за 1т.-9300 грн., насіння соняшника за 1т.-25500 грн.

Враховуючи, зазначену вартість зерна, 16т. насіння соняшника в грошовому еквіваленті становить 408 000 грн., 12660 кг. зерна пшениці становить 525738 грн.

Посилаючись на ст.387, 391 ЦК України позивачка просить зобов”язати відповідача повернути її майно такої ж кількості та якості, а саме- насіння соняшнику 16000 кг.( волога-7,54%, сміття -3,1 %, масляничність -45,7%) та насіння пшениці товарної 12660 кг ( волога 12,5%, сміття -1,4%).

В судовому засідання позивачка та її представник позовні вимоги підтримали і просили задовольнити в повному обсязі посилаючись на те, що відповідач неправомірно утримує насіння соняшника та пшениці товарної, які позивач передала йому на збереження . Передачу зернових культур відповідачу на збереження вона може підтвердити тільки поясненнями свідків, так як домовленості відбувалися тільки в усній формі.

Відповідач ОСОБА_5 та його представник ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги не визнали і просили в їх задоволені відмовити, посилаючись на те, що ніяких домовленостей між сторонами не відбувалося. ОСОБА_8 підтвердив, що дійсно допомагав позивачці та її сину обробляти земельні ділянки, надавав в користування сільськогосподарську техніку та особисто допомагав транспортними засобами перевозити зерно. Однак, він не має у власності складських приміщень, а тому не приймав на збереження ніякої сільгосппродукції, яка належала позивачці.

Вислухавши пояснення сторін, свідків, допитанних в судовому засіданні, дослідивши письмові докази, суд приходить до наступного висновку.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 має у власності земельну ділянку загальною площею 5,87 га, яка складається з двох ділянок розміром 0,9059 га, кадастровий номер 4822781500:09:000:0571 та 4,9576 га, кадастровий номер 4822781500:06:000:0190, розташованих в межах території Зеленоярської сільської ради, призначеної для ведення сільськогосподарського виробництва, про що свідчить Державний акт про право приватної власності на землю, виданий 04.10.2002р.

Згідно витягу з реєстра платників єдиного податку ОСОБА_1 має право на зайняття господарською діяльністю, в тому числі і вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.

Відповідно до інформації про речове право ОСОБА_5 також має у власності земельну ділянку площею 5,179 га, яка передана в оренду Фермерському господарству “Агро Коль” строком до 21.01.2044року. Крім того, відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав ОСОБА_5 отримав в оренду земельну ділянку площею 8,9044га.

Згідно довідки №50 від 14.01.2025 Доманівської селищної ради ОСОБА_1 в 2024 засіяла зернові- пшениця озима та технічні культури (соняшник) на земельних ділянках з кадастровими номерами 4822781500:09:000:0571 та 4822781500:06:000:0190, про що свідчить Звіт про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду (ф-29сг). Валовий збір становить 12.6 т.пшениці та 16т.соняшника.

Згідно накладних № 47-Б, від 02.10.2023, №63-М від 02.03.2024, №94-К від 05.04.2024- ОСОБА_1 придбала у ФОП ОСОБА_7 посівний матеріал- насіння соняшника, мінеральні добрива, посівний матеріал пшениці.

Згідно накладної б/н від 10.07.2024 ОСОБА_1 здійснила зважування у ФОП ОСОБА_7 насіння пшениці вагою 12660 кг. Згідно накладної б/н від 22.09.2024 ОСОБА_1 здійснила зважування насіння соняшника вагою 16000 кг.

Відповідно до повідомлення начальника ВП№2 від 05.03.2025 р., заява ОСОБА_1 щодо завдання майнової шкоди була зареєстрована в ІТС ІПНП СО ВП №2 за № 572 від 03.03.2025. У ході перевірки даної заяви опитати ОСОБА_5 не представилось можливим. У даному випадку вбачаються ознаки цивільно-правових відносин та рекомендовано звернутися до суду в порядку цивільного судочинства.

За клопотанням позивача в судовому засіданні були допитання в якості свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .

Свідок ОСОБА_9 суду пояснив, що він є сином позивачки і перебуває в неприязних стосунках з відповідачем. Свідок пояснив, що ОСОБА_8 допомагав обробляти земельну ділянку, яка належить його матері на праві власності Допомагав збирати врожай 2024 шляхом надання транспортного засобу та сільськогосподарської техніки. Зібране зерно зберігалося в складському приміщенні, яке належить ОСОБА_11 . Після того, як свідок розлучився з дружиною, донькою ОСОБА_5 , відповідач зерно врожаю 2024 , яке зберігалося у нього в складі, не віддав і перестав з ними спілкуватися.

Свідок ОСОБА_10 , суду пояснив, що він перебуває в нормальних відносинах зі сторонами. Свідок підтвердив, що дійсно він здійснював зважування зерна пшениці на насіння соняшника, яке завозив на транспортному засобі ОСОБА_12 . При зважуванні зерна, визначались якісні показники, про що зазначалося в накладних. ОСОБА_6 говорив, що зерно завозилося з поля і буде зберігатися в складі ОСОБА_5 . Потім ОСОБА_6 повідомив, що ОСОБА_8 не віддає йому зерно. Раніше, коли сторони були в нормальних відносинах, відвантажувалося зерно зі складу ОСОБА_5 . Зерно завозилося ОСОБА_12 .

Аналізуючи досліджені в судовому засіданні письмові докази , пояснення сторін та свідків, суд приходить до наступного висновку.

Позивач ОСОБА_1 позовні вимоги обгрунтовує , посилаючись на вимоги ст.387, 391 ЦК України та просить зобов”язати відповідача повернути майно такої ж якості та кількості, яким незаконно заволодів ОСОБА_8 .

Відповідно до ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ(майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статею 317 ЦК України зазначено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно зі ст. 387 ЦК, власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна з чужого незаконного володіння з дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом.

Позивачем за віндикаційним позовом може бути неволодіючий власник (фізичні і юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів).

Позивач має підтвердити своє право власності на витребувану річ або інше титульне право на річ, посилаючись на ті чи інші докази

Відповідачем за віндикаційним позовом має бути незаконний володілець майна власника, який може і не знати про неправомірність свого володіння та утримання такого майна. При цьому незаконними володільцями вважаються як особи, які безпосередньо неправомірно заволоділи чужим майном, так і особи, які придбали майно не у власника, тобто у особи, яка не мала права ним розпоряджатися.

У випадку, коли річ вибуває з володіння власника за його бажанням (він може передати її на зберігання), власник несе ризик вибору контрагента, якому він вирішив довірити своє майно. Якщо власник неналежним чином поставився до вибору особи, яка б заслуговувала довіри, то він позбавляється права вимагати повернення речей від добросовісного набувача, але йому надається можливість вимагати відшкодування збитків від особи, яка не виправдала його довіру за договором.

Сторонами у віндикаційному позові виступають власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватись і розпоряджатись річчю, але вже фактично нею не володіє, незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний). Тобто змістом віндикаційного позову є витребування саме тієї речі, яка вибула із законного володіння власника.

Віндикаційний позов характеризується такими ознаками:

-позов може бути вчинений лише стосовно індивідуально-визначених речей (вкрадений автомобіль, загублена парасолька тощо). Якщо в конкретному випадку є можливість виділити річ з родовими ознаками з маси однорідних речей (наприклад, вкрадена цибуля залишалася ще в мішках, цегла з вантажівки ще не розвантажена тощо), то можлива і її віндикація;

- річ, власником якої є позивач, перебуває у володінні відповідача;

- власник може вимагати повернення свого майна лише в тому разі, якщо інша особа володіє його майном незаконно.

- захищати своє право власності віндикаційним позовом власник має можливість лише в тому разі, коли майно збереглося в натурі;

- майно, яке перебуває у незаконного володільця, підлягає безумовному вилученню і повертається власнику, якщо володілець виявився незаконним, недобросовісним.

Правовий аналіз положень статті 387 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.12.2021 у справі № 924/454/20.

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору

Судова практика застосування ст. 387 ЦК України (віндикаційний позов) підтверджує право власника витребувати майно від особи, яка незаконно ним заволоділа, за умови, що майно збереглося в натурі.

Віндикаційний позов (ст. 387 ЦК України) - це вимога про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння. Метою такого позову є повернення об`єкта права власності у володіння власника.

Негаторний позов (ст. 391 ЦК України) - це вимога власника, який володіє річчю, про усунення перешкод у здійсненні користування і розпорядження нею. Власник, який звертається за захистом, зберігає майно у своєму володінні та вимагає від відповідача припинити протиправні дії щодо свого майна, які не пов`язані із порушенням володіння.

Умовою задоволення негаторного позову є встановлення протиправності дій відповідача. Якщо дії відповідача є правомірними або між сторонами існують договірні відносини, негаторний позов задоволенню не підлягає. При цьому захист прав та інтересів позивача надається судом у формі припинення дій, що порушують право, або відновлення становища, яке існувало до порушення права. Позивач самостійно визначає спосіб, у який він вбачає можливим усунути виявлені порушення. Якщо негаторний позов визнано обґрунтованим, суд визначає дії, які має вчинити або не вчинювати відповідач для усунення порушень, і строк виконання цих дій.

Віндикаційний і негаторний позови - це класичні види речових позовів, які пред`являються, якщо між сторонами спору існують абсолютні (речові) відносини, тобто між позивачем і відповідачем немає будь-якого договору або недоговірного зобов`язання.

Віндикаційні та негаторні вимоги є взаємовиключними і не можуть бути заявлені в одному позові. Визначальним критерієм їх розмежування є наявність або відсутність в особи володіння майном на момент звернення з позовом до суду

Позивач просить повернути зерно пшениці та насіння соняшника, яке передала на зберігання відповідачу. Із пояснень позивачки та позовної заяви вбачається, що між сторонами існували договірні відносини щодо зберігання врожаю, які обумовлювалися в усній формі. Письмових договорів сторони не укладали.

Враховуючи, що віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору, а в даному випадку із позовної заяви, пояснень позивачки та свідка ОСОБА_6 , вбачається, що між сторонами існували усні договорні відносини, суд вважає, що позивач обрала неналежний спосіб захисту порушеного права, а тому в задоволені позовних вимог належить відмовити.

Крім того, позивачем не доведено, що майно, яке вона просить витребувати у відповідача зберіглося в натурі і є можливість виділити його з родовими ознаками з маси однорідних речей .

В позовній заяві позивач посилається і на правові позиції Верховного Суду щодо зберігання майна без письмового договору.

Однак, правовідносини, зазначені в загальних положеннях Цивівльтного Кодексу України про зберігання , визначені в главі 66 ЦК України різняться із правовідносинами, які визначені главою 29 Цивільного Кодексу України про захист права вланості, а тому не можуть одночасно бути підставою для позовних вимог про витребування майна з незаконного володіння.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги позивачки необгрунтованими і як такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12,13,81,141,142,206,247,263-265 ЦПК України, суд

ухвалив:

В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про зобов”язання повернути майно такої ж якості та кількості, а саме- насіння соняшника 16 000 кг з показниками- волога 7,9%, сміття-3,1%, масляничність- 45,7% та насіння пшениці товарної 12660 кз з показниками- волога 12,5%, сміття-1,4%- відмовити.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя : Н. І. Єгорова